Арним Ахім, фон

Арним Ахім, фон

Р. Шор

Арним Ахім, фон [Ioachim (сокращ. Achim) von Arnim, 1781−1831] — німецький поет, друг Кл. Брентано, Герреса і любителі братів Грімм, із якими утворює в другому поколінні німецьких романтиків, перейнятий националистически-реакционными тенденціями. Розквіт цієї романтики віднесено до часу спільного перебування друзів у Гейдельберзі [1804−1808]. Тут Проте й Брентано видають в 1805, під назвою «Des Knaben Wunderhorn», німецькі народних пісень, зібрані ними на час подорожі по Рейну в 1802.

Ставя собі єдиною метою реабілітацію зневажуваної до того часу народної пісні, видавці вільно звертаються із зібраним ними матеріалами, серед яких поруч із власне народної піснею виявилися пісні Герхардта, З. Даху, Опица (див.) і ін. поетів XVI-XVII ст., які є народними. Ця мистецька обробка досягла своєї мети: «Des Knaben Wunderhorn» визначає все розвиток німецької лірики остаточно в XIX ст.; співучі вільні ритми німецької народної пісні переважають над розмірами класичної метрики у німецької поезії, але — через творчість геніального учня романтики Гейне (див.) — надають вплив та на метрики нової російської вірша (Блок). Іншим пам’ятником історичних-історичної-національно-історичного напрями гейдельберзького гуртка є «Zeitung für Einsiedler», издававшаяся На 1808. З розпаданням гейдельберзького гуртка На 1808 повертається у Берлін; в 1811 він одружується з сестрі Брентано (див. «Беттіна»), друга половина життя проводить частиною у Берліні, частиною у своїй поместьи Віперсдорф.

Представитель старого дворянства, носій консервативних і націоналістичних ідей, переконаний протестант — А. являє своїм життям і особистістю різкий контраст з загальними тенденціями романтизму. Зречення від романтичних мрій юності характеризує ідеологію поміщика, хоче зберегти «патріархальні» відносини з «1 200 душ, які населяють мої сім сіл».

Лит-ая діяльність А. різноманітна; йому належать романи: «Hollins Liebeleben» [1802], «Ariels Offenbarungen» [1804], «Armut, Reichtun, Schuld und Busse der Gräfin Dolores» [1810]; містерія «Halle und Jerusalem» [1811]; ряд історичних драм («Der Auerhahn», «Die Befreiung von Wesel», «Die Appelmänner», «Der Stralauer Fischzug», «Die Gleichen» та інших.) і переробок стародавніх німецьких і англійських фарсів; побутові, історичні і сатиричні новели: «Der tolle Invalide» [1818], «Owen Tudor» [1821], «Frau von Saverne», «Fürst Ganzgott und Sänger Halbgott» та інших. Найвищим виявом його художньої творчості є: історичний роман «Die Kronwächter» [1817], фантастична новела «Isabella von Aegypten» [1811] і «Die Majoratsherren» [1820]. У розвитку ідей романтики для А. характерний розрив із містичної еротикою старшого покоління «Gräfin Dolores» як протест проти «Люцинды» Шлегеля (див.) і з магічним ідеалізмом Новалиса (див.) (осміяним образ мандрівника у II год. «Halle und Jerusalem»). У сфері форми цьому відповідає негативне ставлення до прийому синкретизму відчуттів (напр. до передавання слухових відчуттів зоровими образами і навпаки), типовому для старших романтиків. Навпаки, На своєї ліриці тяжіє до постійному не епітету народної пісні; в епічних ж творах, поруч із развертываемым їм багатством барвистих образів, він залюбки вдається до гри світла, і тіней, такої характерної для пізнього романтизму. Співоча музикальність з. старших романтиків змінюється у А. жорстким, підкреслено прозаїчним періодом; лише у ранніх творах він застосовує ритмічну прозу (ямби в «Halle und Jerusalem»). Ця тверда прозаїчність розповіді дає особливу переконливість тим образам, які створює фантазія А. На противагу романтичної ідеалізації рідного минулого А. виводить і комічні, життєво правдиві постаті статечних бюргерів, міських наказових: чудовий в «Kronwächter» образ геніального забулдыги-ваганта Фауста. Поруч із екзотикою циганських повір'їв («Isabella von Aegypten») А. відкриває німецької романтиці неизжитую ще до його нашого часу (порівн. «Гойлем» Мейринка) екзотику єврейського гетто; він перший виводить на літературу мотив гойлема, каббалистические легенди про Ангелі смерті" й ін. («Die Majoratsherren»). Надзвичайно багата фантастика А., де зустрічаються мотиви середньовічних народних єврейських повір'їв, узгоджується з зображенням дійсності («Halle und Jerusalem»), напр. Вічний жид відбувається за вулицями сучасного А. містечка з його штовханиною, спорами студентів захистити дисертацію тощо.); А бачить у фантастиці іншого плану дійсності, як це робить Гофман (див.), але мотивує її як символіку справжнього смислу життя («Die Majoratsherren»). Творчість цього своєрідного романтика ще на поглибленої оцінки.

Список литературы

I. Повне Повне зібр. сочин. о 19-й тт. вийшло Berlin, 1839−1846; У 22 тт., Berlin, 1853−1856. Окремі твори видавалися Minor’ом, Geiger’ом і Pfaff’ом. Обрані сочин. видавалися багаторазово.

II. Окрім спільних праць із романтиці: Steig R. und Grimm H., A. und die ihm nahe standen, 3 Bde, Stuttgart, 1894−1914; Lohre H., Von Percy zum Wunderhorn, Berlin, 1902; Sohulöe F., Die Gräfin Dolores, Lpz., 1904; Hartmann M., A. als Dramatiker, Breslau, 1911; Becker H., A. in den wissenschaftlichen und politischen Strömungen seiner Zeit, Berlin, 1912; Schünemann F., A.'s geistige Entwicklung in «Halle und Jerusalem», Lpz., 1912.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.