Научно — технічний прогрес: сутність, і роль економіці

НАУЧНОТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС: СУТЬ І РОЛЬ У ЭКОНОМИКЕ

Курсовая робота з економічної теорії студента групи 97 ИСЭ -2 Нікуліна Олександра Васильевича Министерство загального користування та професійної освіти Російської Федерации Оренбургский Державний Университет Кафедра економічної теорії.

г. ОРЕНБУРГ 1998.

Введение

.

Научно-технический прогрес, визнаний в усьому світ у ролі найважливішого чинника економічного розвитку, дедалі у загниваючій західній, й у вітчизняної літературі пов’язують із поняттям інноваційного процесу. Це, як цілком слушно зазначив американський економіст Джеймс Брайт, єдина свій рід процес, який би науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Вона складається отриманні нововведення і простирається від зародження ідеї до її комерційної реализации, охоплюючи в такий спосіб сув’язь відносин: виробництва, обміну, потребления.

В цій ситуації інновація спочатку заглиблена у практичний комерційний результат. Саму ідею, дає поштовх, має меркантильне зміст: це не є результат «чистої науки», отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчий пошук. У практичній спрямованості інноваційної ідеї, й полягає її притягальна сила для капіталістичних компаний.

Инновация є радше економічний і соціальний, ніж технічний термін. Вона необов’язково мусить бути чимось технічним. Насамперед, треба було б питанням: «Хто ж инновация?».

Инновация може бути оцінена оскільки Ж. Б. Цей визначив підприємництво — тобто за зміну віддачі ресурсів. Або, як би сучасний економіст в термінах попиту й пропозиції, — як в цінності й удовлетворённости, одержуваних споживачем з використовуваних їм ресурсів (або ж нововведення у використанні).

Таким чином, підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Підприємництво полягає в економічних та соціальних теоріях, за якими зміни — цілком нормальне і природне явище. Головна ж завдання нашого суспільства та особливо економіки у отриманні чогось іншого, відмінного від попереднього, а чи не у поліпшенні вже не існуючого. Отже, перед предпринимателями поставлено завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичної основе.

Систематическая інновація, тому, полягає у цілеспрямоване, організованому пошуку змін в систематичному аналізі тих можливостей, що ці зміни можуть дати для економічних чи соціальних нововведений.

Выделяют такі зміни, чи джерела инноваций:

Неожиданное подія, котрим може бути несподіваний успіх, несподівана неудача, Несоответствие між реальністю, такий, якою вона є, і її відбитком у думках й у оцінках людей, Изменение потреб виробничого процесу.

Изменения у галузі чи рынка, Демографические изменения, Изменения в сприйнятті й у ціннісних установках, Новые знання, наукові і ненаучные Мало існує технічних інновацій, зможуть суперничати по впливу з цими винаходами, як, наприклад, продаж товарів у розстрочку, яка буквально змінила всю сферу торговли.

1 Теорія застосування НТП.

Рассмотрим графік виробничих можливостей обох продуктів пицци й управління промислових роботів. За віссю Y відкладемо виробництво промислових робтов, а, по осі X виробництво пицци. Сама крива виробничих можливостей є якусь кордон виробництва економіки.

Допустим, крива GW показує максимальне виробництво економіки цей час часу. Але нам до хотілося для більшого задоволення якихось своїх потреб, збільшити виробництво зерна цих продуктів. Отже переміститься з кривою GW на криву AF — і є економічного зростання. Економічне зростання — здатність виробляти більший загальний б'ємо продукції - виявляється у зміщення кривою виробничих можливостей вправо, він належить до результат збільшення пропозиції ресурсів немає і технічного прогресса.

Этого можна домогтися в спосіб, але ми ніколи розглядатимемо науково-технічний прогрес. Розвиваючи його удосконалюємо кошти виробництва. І отже, підвищуємо продуктивність і якість готової продукції економіки, використовуючи сировину тієї самої якості і кількості. Отже, крива зміститься вправо й економіці буде спостерігатися підйом.

2 Державне управление.

Место й ролі інноваційної політики у структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта управління. Він більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з товарно-грошовими відносинами, посредующими все стадії його реалізації. Це обставина цілком переконливо проявляється у умовах регульованої ринкової економіки капіталістичних країн. Переважна більшість інноваційних процесів реалізується тут приватними компаніями різного рівня життя та масштабу, і ті процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, бо як засіб кращого рішення виробничих та комерційних завдань компанії, домагається високої прибыльности.

2.1 Впровадження НТП.

Приступая до розробки та здійсненню цієї ідеї, компанії, зрозуміло, повинні розпочати з авансування грошового капіталу. Существеннейшая специфіка що така вкладень у тому, що пов’язана з різко підвищеної загрозою їх втрати: інновації носять ризиковий характер. Можливість успіху втілення нової ідеї на новому продукті сягає лише 8,7%, з кожних 12 оригінальних ідей лише одне сягає стадії виробництва й масові продажів. Американський фахівець у галузі інновацій Твисс зазначає, що комерційний успіх досягається лише 10% розпочатих проектів, отже, рівень невдачі можна оцінити в 90%. Інакше кажучи, віддачу від вкладення капіталу в інноваційний процес має взагалі обмаль спільного з гарантованими виплатами позичкового відсотка із капіталу у банку чи дивіденда вдатися до акцій. І оскільки така віддача в вдалою реалізації інноваційного процесу виявитися казково великий, і оскільки в невдачі відсутні зовсім, більш того, загине і вкладений капитал.

Какие ж спонукальні сили змушують підприємців на настільки значний ризик? Сили ці для будь-якій економічній системи (мала інноваційна фірма, велика корпорація, група промислових компаній, «об'єднання» промислових фірм, університетів, урядових лабораторій у різних комбінаціях тощо.) може бути підрозділені на внутрішні і його зовнішні або на мають об'єктивну і суб'єктивну природу. Так, до внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності можна віднести необхідність заміни застарілого устаткування (об'єктивна причина) чи прагнення групи талановитих інженерів реалізувати свій творчий потенціал (суб'єктивна причина). Набір внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності індивідуальний кожної компанії й у окремих випадках грає на вирішальній ролі у цьому, щоб здійснити рішення про інноваційному процесі. Так, для щойно малої фірми народження та освоєння нововведення то, можливо єдина можливість вибороти місце над ринком. Проте, найчастіше внутрішні причини виявляються недостатньо вагомими. Багатьом компаніям притаманний досить стійкий консерватизм в інноваційної політики. Так, великі монополії, домоглися переважання над ринком, звичайно мають внутрішніх спонукальних мотивів до ризику, пов’язаному з інноваціями. Тут вирішальним стимулом можуть виступити причини зовнішнього характеру, зокрема, зумовлені відповідними заходами економічної політики государства.

2.2 Методи регулювання.

Меры впливу держави у сфері інновацій можна підрозділити на прямі й опосередковані. Співвідношення їх визначається економічної ситуацією в країни й обраною цьому сенсі концепцією державного регулювання — з упором ринку чи централізоване вплив. Зазвичай, під час економічного спаду характерно переважання «кейнсианского» підходи до державної економічну політику, пред-полагающего надзвичайно активне втручання у економічне життя суспільства, під час підйому економіки спрацьовує філософія консерватизму, отдающего перевагу грі ринкових сил.

В час економісти за рівнем активності втручання держави у економіку виділяють групи країн: У першій взяла гору концепція необхідності активної втручання у управління економікою (Японія та Франція), друга характеризується переважним упором на ринкові відносини (США, Великобританія), третя дотримується «проміжного» варіанти вживляють у економічної, зокрема й інноваційної, політиці: регулювання узгоджується з низьким рівнем централізації державної машини, використовуються непрямі методи впливу при розвиненою системі узгодження інтересів уряду та бизнеса.

Прямые методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно у двох формах: административно-ведомственной і программно-целевой.

Административно-ведомственная форма проявляється у вигляді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного відповідно до спеціальними законами, прийнятими із єдиною метою безпосереднього сприяння інноваціям. Так було в США в 1980 р. було ухвалено Закон Стивенсона-Вайдлера «Про технологічних нововведення», який передбачає комплекс заходів стимулювання промислових інновацій, створення їхнього вивчення і стимулювання спеціальних організацій рамках апарату виконавчої, надання сприяння обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій, що роблять великий внесок у розвиток науку й техніки. Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може слугувати відкриття в 1985 р. інституту промислової технології при Мічиганському університеті. На організацію цієї фінансової інституції місцевими і федеральними владою виділили 17 млн. дол. Основне його завдання — розробка й досвідчена експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем та інших засобів автоматизації виробництва. З 133 млрд. дол., витрачених США на НДДКР 1988 р. частку федерального уряду припадала майже половину — 49,3%.

Программно-целевая форма державного регулювання інновацій передбачає конкретне фінансування останніх у вигляді державних цільових програм підтримки нововведень, зокрема й у малих наукомістких фірмах, створюється система державних контрактів для закупівлі розв’язання тих чи інших товарів та послуг, фірмам надаються кредитні пільги реалізації нововведень тощо. Контрактне фінансування є одне із елементів поширеної нині системи контрактних відносин — договорів між замовниками і підрядчиками (у разі держава виступає у ролі заказчика-потребителя НДДКР — наприклад, в аерокосмічній області, — а фірма-виконавець НДДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретне розподіл праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Суворо обумовлюються взаємні зобов’язання й економічні санкції. У в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат за НИОКР.

Особое місце у системі «прямих» заходів впливу держави щодо інноваційний бізнес займають заходи, стимулюючі кооперацію промислових корпорацій у сфері НДДКР і кооперацію університетів з промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії комерційної реалізації, з іншого, — створення умов зацікавленості промисловості, у фінансуванні академічних досліджень. У напрямі державної інноваційної політики чітко виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість у наукової новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів у промислових компаній, вирішальних насамперед виробничі і комерційні завдання. Взагалі, по справедливому зауваженню А. Я. Лившица, «ринок це не дає ефекту в ситуаціях, коли є потреба у виконанні великих інвестиційних проектів, з тривалими термінами окупності, високим рівнем прибутків і невизначеності в відношенні майбутньої норми прибутку». Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових закладів та технологічних парків та інших перспективних формувань, успішно що реалізують складні інноваційні ідеї, — унаочнення взаємодії ефективності державної таких ідей, завдяки якому різні організації як усвідомлюють необхідність спільного впровадження інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної работы.

Государственная підтримка створення таких організаційних формувань ввозяться розвинених промислових країнах переважно у вигляді спеціальних програм різних урядових відомств (США це загалом Міністерство енергетики, і Національний Науковий Фонд — ННФ). Так було в справжнє час ННФ здійснює чотири програми з організації співробітництва науково-дослідних установ й управління промислових фірм США.

Первая їх — «Промышленно-университетские кооперативні дослідницькі центри» — реалізується з 1973 р. Вона передбачає створення кооперативних университетскопромышленных центрів з урахуванням розробки та реалізації великий дослідницької програми, у якій бере участь кілька промислових фірм і тільки університет. У 1984 р. країни перевищувала 100 таких центрів, причому 20 були організовані повністю коштом ННФ. У 1985 р. у межах програми ННФ розпочав реалізацію нова форма кооперації. Виникли «Центри інженерних досліджень», основна мета якої є допомогу у підвищення їхньої ефективності та конкурентоспроможності. Характерно, держава охочіше використовує свою фінансову допомогу у лише як стимул під час створення спільних центрів з вивчення науково-технічних проблем, що з низки причин, не є досить привабливими промышленности.

Вторая програма розпочата 1978 р. і на організацію кооперації промисловості з університетами у виконанні дослідних проектів, фінансованих ННФ в цікавлять уряд областях. Партнерам по спільної дослідницької роботи ННФ надає субсидии.

Третья програма ставить своїм завданням надання фінансову допомогу окремих осіб чи фірмам у сфері малого бізнесу, обязующимся протягом півроку провести дослідження будь-якої наукової идеи.

Наконец, мета четвертої програми полягає у розвитку фундаментальних знання процесі технологічних нововведень й оцінки механізму підтримки спільно які досліджень в промисловості й университетов.

Косвенные методи, використовувані у державній інноваційної політики, націлені, з одного боку, чи самих інноваційних процесів, і з інший — створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторській діяльності. Нижче подано спробу коротко охарактеризувати основні методи, які стосуються косвенным.

Либерализация податкового і амортизаційного законодавства. Підприємці реалізують інноваційні процеси для одержання більшої прибутку. Прихильність до підприємництву взагалі, інноваційного зокрема, регулюється рівнем оподатковування прибутку. Ілюструючи цю думку, угорський економіст Б. Санто наводить таку залежність, що враховується Міністерством промисловості Швеції: «якщо розмір прибуток варіює між 0 і 25%, то схильність до підприємництву швидко зменшується, Якщо ж податок сягає 50% від прибутку, то схильність для інновацій і що з ними капвкладеннями практично зникає». Важливість цього інструмента державного регулювання усвідомлюється практично переважають у всіх промислово розвинених країн, і кожна з яких ж прагне знайти свою оптимальну модель оподатковування прибутку. У система податкових пільг на НДДКР існує з 1981 р. Податкова знижка передбачає можливість відрахування витрат за НДДКР, пов’язаних із основною виробничу краще й торгової діяльністю платника податків, від суми оподатковуваного податком доходу. До 1985 р. вона була 25%, нині - 20%. Підраховано, у цілому амортизаційні і податкові пільги покривають у середньому США від 10 до 20% загальної суми витрат за НИОКР.

Законодательные норми. Вони дуже різні і стосуються багатьох областей впливу інноваційну політику. Наприклад, чинне США вже близько 200 років патентне право законодавчо закріплює права винахідників з їхньої відкриття — інтелектуальну власність, яка передбачає монополію автора на науково-технічний рішення. Ця обставина дозволяє винахіднику, подібно землевласнику, отримувати, з визначення В. Л. Сажина, «інноваційну ренту» тобто. плату користування його винаходом. Таке становище у кінцевому підсумку позитивно б'є по активності наукової роботи у країні. Антитрестівське законодавство дозволяє підтримувати необхідну жорсткість конкурентної боротьби — важливого чинника стимулювання інноваційної активності. Ця обставина певною мірою обумовлює спрямованість торгово-валютной політики, яка орієнтована захист інтересів національного капіталу області реалізації нововведень у країні. Так було в квітні 1987 р. під тиском Асоціації електронній промисловості для США адміністрація Р. Рейгана запровадила стовідсотковий податку деяких видів японської електроніки, ввезеної на американський ринок, що було викликано підвищенням імпорту електронних виробів із Японії над американським експортом відповідних товарів на 16,9%.

Создание соціальної інфраструктури, у тому числі формування єдиної інформаційної системи у країні. Це особливо важливо, якщо врахувати ключову, сполучну роль інформацією процесі реалізації інноваційного циклу, що складається з окремо відокремлених етапів: дослідження, розробки, підготовка до виробництва, виробництво, збут. Обмін інформацією між етапами цього циклу грає, не перебільшуючи, ті ж самі роль, як і струм крові в організмі человека.

При розмаїтті форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності державних органів переважають у всіх промислово розвинених країнах простежується, проте, щось спільне, що дозволяє виділити інноваційну політику ролі специфічного елемента державного регулювання. Так, відзначається узгодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі, виявляється в використанні єдиних економічних інструментів державного впливу, відповідних обраному економічному курсу. Характерним властивістю інноваційної політики є й широта впливу: воно націлюється на пропозицію інноваційних ідей, ініціює початковий попит на результати інноваційних процесів, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і інформаційних ресурсів, створює сприятливий для інновацій економічний та політичний клімат. Нарешті, спільна риса інноваційної політики — облік особливостей інноваційного процесу: його циклічності, розчленованості на етапи, вероятностного характеру, високого рівня ризику і т.д.

Национальные орієнтири інноваційної політики виявляється у конкретних моделях, використовуваних різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, яка виявляється і у сфері інновацій. У результаті цього виникла потреба зосереджувати національні зусилля на ключових областях науку й техніки, — тих, у яких країна може домогтися лідируючого становища на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної политики.

Американская модель відрізняється найповнішої автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої області, останнім часом військова технологія, куди держава вкладає кошти й цим забезпечує її технологічний пріоритет. Так було в 1981;85 рр. США планувалося виділення 1500 млрд. дол. на розвиток військово-промислового комплексу. Результати і побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій цивільних. Схожу модель використовує і Англія. Останні 5−7 років частка витрат на військові дослідження у загальних витратах на НДДКР зросла тут із 20−25 до 50%.

Японская модель також передбачає створення технологічного пріоритету, та заодно наголос робиться на конкретні технології. Останні 10 років технологія будівництва великих танкерів замінили у ролі провідною технологій виготовлення роботів. Інакше кажучи, державному рівні визначаються технологічні переваги, що їх досягнуто, і стимулюється їхній розвиток про те, щоб потім переводити в нові технологіії все народне хозяйство.

2.3 Заходи активізації.

Принципы економічного стимулювання НТП. Стимулирование — найбільш динамічний елемент управління, пов’язані з впливом на інтереси учасників процесу «дослідження виробництво», їх усвідомлені соціальні потреби, у результаті вони прискорюють НТП з внутрішніх спонукань, а чи не лише з вказівкою свыше.

Стимулирование науково-технічного прогресу — створення переваг в задоволенні економічних та соціальних інтересів організацій та підприємств, котрі розробляють і що опановують нову високоефективну техніку. Його органічна складова частина — економічне стимулювання — є встановлення відповідності між госпрозрахунковим доходом підприємств і НТО та його реальним внеском в досягнення ефекту НТП, рішення науково-технічних проблем. Механізм економічного стимулирования НТП включає його основні засади (комплексність, перспективність, нормативний характер, гласність) і форми (налогооподаткування, фондобразование та відкриття фінансування, кредитування, встановлення цін, і інших економічних нормативів, організація оплати праці, економічна відповідальність, страхування риска).

Комплексность стимулювання НТП передбачає органічне єдність систем преміювання за підсумками науково-технічної й виробничої діяльності. Ці системи мають загальний джерело (госпрозрахунковий дохід), порівнянні оціночні показники (приріст прибутку, зниження і т.д.

Однако не має означати розчинення фондів заохочення за створення умов та освоєння нововведень на єдиній фонді оплати за працею, використовуваному на преміювання за підсумками поточної господарську діяльність, винагороди по результатами року й т.д. Результати НТП оцінюються з урахуванням терміну окупності нововведень (загалом — 2 року), премируются лише безпосередніх учасників їх розробки та освоєння, у своїй враховується як економічний, а й решта видів ефекту НТП. Стимулювання НТП передбачає як матеріальне і моральне заохочення, і відповідне покарання зменшення фондів оплати й соціального розвитку колективів, що випускають застарілу і малоефективну продукція, їх розпуск.

При організації стимулювання треба врахувати, що прискорення НТП передбачає розвивати як науку й техніки, а й соціально-економічних відносин, зокрема всередині колективних. Наука як об'єкт стимулювання відрізняється універсальністю своєї мови і методів, а використання техніки і технології багато в чому пов’язаний із специфікою інтересів і традицій цієї країни, регіону, колективу. Коли мікро рівні стимулюється окреме нововведення як клітинка НТП, процес послідовної зміни етапів циклу, то лише на рівні підприємства, а про народному господарстві загалом, стимулювати землю треба лише окремі заходи НТП, а насамперед структурні зрушення економіки, процес відновлення виробництва, у цілому включаючи перетворення техніки і технології, організації виробництва й управління, культури та кваліфікації працівників. Перспективність стимулювання НТП потребує врахування як річного госпрозрахункового, а й народногосподарського економічного ефекту за всі терміни використання нововведення. У цьому особливо заохочується створення умов та часом з’являтимуться нові поколінь техніки і технології, і навіть конкурентоспроможних нововведень, які поступаються вищому світового рівня в цій галузі. До цього часу премії за нову техніку у промисловості становили всього 2−3% загального обсягу заохочень, що робив прискорення НТП другорядною завданням проти перевиконанням планів з обсягу реалізації та одержання прибутку. Частка винагород винахідників в отриманому ефект скоротилася протягом останніх 15 років у тричі (до 1%) Нормативний характер стимулювання передбачає встановлення прямого зв’язку між фактичним економічним ефектом НТП (при дотриманні соціальних і екологічних вимог) і обсягом премій. Це означає також дії стимулювання у реальному, а чи не календарному масштабі часу (за конкретний результат, а чи не за квартал), скасування регресивну шкалу, коли він найбільша премія (у відсотках сумі економії) належить за дрібні нововведення. Усі виплати до освоєння нововведення носять авансовий характер. У той водночас норматив відрахувань від ефекту НТП до пайового фонду преміювання у межах НТО доцільно диференціювати залежно від типу нововведень (напрями НТП), новизни техніки тоді як світовим рівнем, її народногосподарської значимості. Джерелом прибутку може бути як зниження витрат і зміна цін, а й формування нових суспільних потреб, радикальна зміна номенклатури продукции.

Гласность заохочення означає, що його умови повинні прагнути бути відомі колективу на початок роботи. Розподіл відповідних фондів між працівниками з урахуванням узвичаєних даному підприємстві положень — справа дуже колективу. За його рішенню можуть заохочуватиметься інших колективів й окремі особи, содействование успіху нововведения.

Стимулирование НТП пов’язані з економічними методами управління природоохоронної діяльністю. Встановлювані підприємствам нормативи і щодо оплати природні ресурси стимулюють їх раціональне і комплексне використання. Стає вигідним застосовувати ресурсозберігаючі технології, отримувати від кожної тонни оплачених ресурсів як і більший дохід. Нормативи і щодо оплати викиди забруднюючих речовин, у довкілля зацікавлюють колектив в використанні техніки, сокращающей ці викиди. У разі перевищення припустимі норми і аварійних загрязнениях стягується у кілька разів підвищена Плата рахунок госпрозрахункового доходу коллектива.

Финансирование НТП. Финансирование НТП включає формування та використання спеціальних фондів з прискорення НТП всіх рівнях управління. По економічну природу ці фонди є частиною громадських витрат виробництва та служать формою їх резервування, перенесення авансованих витрат на вартість готового продукту. Фонди фінансування НТП за своєю роллю в процесі відтворення близькі до амортизаційним відрахувань. Вони компенсують витрати госпрозрахункових підприємств і НТО створення й освоєння нововведень (з урахуванням нерівномірності витрат з фазам циклу) і страхують пов’язаний із цією риск.

Компенсационные фонди носять поворотний характер. У безвозвратном фінансуванні потребують лише видатки фундаментальні дослідження, не розраховані економічний ефект чи дають його лише віддаленій перспективі. У інших випадках кошти на створення зазначених фондів утворюються з допомогою відрахувань вартості продукції період масового використання нововведення. На початку 80-х лише половина витрат за освоєння нової техніки компенсувалася з відповідних фондів. Інша половина покривалася з допомогою зниження рентабельності у перші роки випуску нову продукцію (це робило невигідним відновлення номенклатури) або підвищення ціни на рахунок завищеною калькуляції витрат (це призводило невигідності нової техніки для споживача). У умовах господарювання на фінансування НТП використовується кілька фондів. Фонд фундаментальних досліджень при АН СРСР, республіканських і галузевих академіях створюється з допомогою асигнувань з союзного, республіканського і місцевого бюджетів, і навіть цільового фінансування пошукових НДР та виконання робіт зі створення наукового зачепила із засобів міністерств, підприємств, НТО, з благодійних фондів та інших спонсорів. Кошти розподіляються у вирішенні наукових рад і громадських організацій органів, причому підтримуються всі напрямки сучасної науки, якими очікується нових результатів, включаючи альтернативні проекты.

Фонды фінансування державних та міжнародних науково-технічних програм, планів МНТК, і навіть інших робіт зі створення принципово нової техніки і технології формується зазвичай на пайових засадах з допомогою держбюджету і коштів зацікавлених підприємств, НТО, міністерств, концернів, асоціацій, банків, фінансових фондів, місцевих рад тощо. Ці витрати носять суворо цільової і поворотний характер. Вони включається і банківські кредити. Інноваційні фонди може бути створено у кожному регіоні рахунок коштів розроблювачів і споживачів науково-технічної продукції (вони частково виключають із оподаткування), банківських вкладень, і навіть коштів республіканського і місцевих бюджетів, зацікавлених підприємств. Вони є на фінансування малих НТО, ініціативних проектів розроблюваних окремими науковцями та спеціалістами чи його групами, і навіть на оплату які надають їм конституційних, патентних інжинірингових та інших технічних услуг.

Дополнительным джерелом фінансування розробок з великим екологічним та соціальним ефектом служать цільові субсидії (субвенції), пільги із податків, оплату ресурси, і послуги, компенсація частини витрат з допомогою інвестиційних фондів і споживачів, і навіть цільові дотації покупцям нової дорогої продукції перші роки його выпуска Фонд розвитку, науку й техніки підприємств (об'єднань) утворюється з допомогою п’яти основні джерела.

1) амортизаційних відрахувань, виділені на повного востановленя основних фондов,.

2) відрахувань від прибутку підприємств із стабільним нормативам (можуть диференціюватися залежно від рівня зносу основних фондов),.

3) виручки від зайвого майна, значиться у складі основних фондів (з відрахуванням витрат за про його ліквідацію) і вибраковки худоби.

4) частини коштів, отриманих від інших підприємств використання науково-технічних розробок 5) надходжень з централізованого ФРПНиТ.

Средства ФРПНиТ використовуються державними підприємствами стрімко після схвалення кошторису витрат їх радою і профспілковим комітетом. З ФРПНиТ фінансується.

техническое переозброєння, реконструкція і розширення виробництва, включаючи будівництво загальнозаводських та допоміжних об'єктів.

проведение НДДКР, проектних робіт, придбання ліцензій, устаткування й т.д.,.

подготовка виробництва та освоєння нова продукція, компенсація підвищених витрат у період освоєння.

приобретение науково-технічної продукції, погашення кредитів на ентеепу та сплата відсотків за ними,.

создание і розширення потужностей з товарів народного споживання, надання послуг для населення й т.д.

Государственные підприємства заслуговують передавати частину коштів ФРПНиТ суміжникам і НТО для стимулювання розв’язання складних технічні проблеми, прискорення технічного перевооружения виробництва, і навіть використовувати в порядку дольової участі на будівництво та реконструкції об'єктів спільного користування, освіти тимчасових науково-технічних колективів, консорціумів і т.д.

В умовах самофінансування багато підприємств використовують ФРПиТ лише у ліквідації вузьких місць з виробництва, уникаючи пошукових робіт, що з ламкою сформованій технології, ризиком, розрахованих тривалу перспективу. Якщо 1 крб. витрат за НТП обіцяє навіть 3 крб. ефекту, але у розпорядженні підприємства залишається тільки 30% прибутку, то тут для нього вкладення виявляються невигідними, т.к. замість витраченого з ФРПНиТ рубля він обов’язково дістане (через термін і зі значною часткою ризику) лише 90 коп. Тому фінансування програм НТП вимагає податкових пільг, прискореної (протягом 3−5 років) амортизації устаткування, страхування ризику, знижок з ціни техніку при реконструкції найважливіших виробництв, планомірної реалізації вибувають машин на менш важливі участки.

Кредитование НТП. В умовах самофінансування різко збільшуються кредити на науково-технічний розвитку. Банки стають головними центрами фінансування НТП, видають кредити на випуск нова продукція, освоєння нової технології, розробку нової техніки, впровадження нової організації виробництва, підвищення якості й надійності виробів. Банки непросто відгукуються на прохання про позички, а рекомендують нововведення, куди доцільно брати кредит, виступають пайовиків з наступним через участь у прибутках у створенні й впровадженні принципово нових видів техніки та продукції, які поступаються світовому рівню. Терміни кредитування встановлюються банком з урахуванням галузевих нормативів відновлення продукції і на окупності витрат. У цьому банк стає рівноправним економічним партнером підприємства, боку несуть взаємну відповідальність за успішне освоєння нововведення чи результати діяльності реконструируемого производства.

Банковский факторинг — залучення за зберігання вільних коштів НТО і підприємств (зі сплатою за договором) і їх використання на допомогу клієнтам, у яких тимчасові фінансові проблеми (термінова оплата їх платіжних документів і майже рахунків щодня відвантаження товару) і перекупки права отримання затриманих покупцями платежей.

Банки дають розрізнення на випуск акцій на продаж (після перевірки фінансового стану і платоспроможності підприємства, ліквідності балансу можливості виплати дивідендів), за дорученням клієнта зберігають, продають і перепродують акції. Виділяється два виду кредитів: для закупівлі науково-технічної продукції, настановленим відновлення виробництва та на створення цієї категорії продукції. Банк перевіряє включення підприємством відповідних витрат у свій план, ефективність нововведення за договором, джерела погашення кредиту на намічені сроки.

В умовах господарювання поруч із кредитами деякі заходи НТП банки можуть видавати довгостроковий позику організацію випуску нову продукцію по повного циклу від НДР і шляхом створення досвідчених зразків до її виробництва Він погашається з допомогою ФРПНиТ.

При низькою економічну ефективність проектів технічного переозброєння та реконструкції виробництв банк може вимагати державної експертизи великих проектів і за низькою про оцінку їхньої науково-технічного рівня припиняти фінансування та кредитування. Розширення банківської мережі сприяє різноманіттю джерела фінансування (включаючи вільні кошти підприємств та населення) і умов надання позичок (наприклад, науково-технічні центри молоді старших можуть отримувати пільговий кредит під більш низькі відсотки). Складається конкурентна основа фінансуванню: банк вибирає найефективніші на кредитування нововведення та молодіжні організації, а підприємства — банк, пропонуючи вигідніші умови видачі позичок Промстройбанк — агент держави за кредитування з допомогою бюджету загальносоюзних програм фінансує стратегічні напрями НТП, зокрема пошукові дослідження, розвиток наукомістких виробництв. Комерційні банки (універсальні і спеціалізовані, загальносоюзні, республіканські і регіональні, акціонерні і у вигляді суспільств, із обмеженою відповідальністю, галузеві, іноземні) концентрують вільні кошти підприємств (відповідну плату) і населення (шляхом продажу облігацій тощо.) і видають своїм пайовикам кредити на відновлення продукції і на виробничих фондів, строкову перебудову технологии.

Инновационные банки після відповідної експертизи видають кредити творчим колективам і окремих винахідникам, беруть він частку ризику при проведенні НДДКР, оголошують конкурсу на найкращі рішення технічних завдань. Їх ресурси складаються з кредитів союзних і республіканських банків та виручки від продажу акцій. Акціонери мають декларація про придбання науково-технічної продукції або отримують дивіденди з акцій. Комерційні банки не ведуть матеріального виробництва, торгівлю матеріальними цінностей і страхування. Їх роль стимулюванні НТП пов’язані з веденням рахунків клієнтів, фінансуванням капіталовкладень за дорученням інвесторів, випуском акцій, облігацій та інших цінних паперів, операцій із ними за дорученням клієнтів. У багатьох країнах діють інноваційні фонди, які надають позичку, а одержують в власника винаходи прерогатива з його використання. Фонд шукає був зацікавлений у нововведенні підприємство й нам укладає з нею підприємницький договір за умов продажу ліцензії, або домовленості про співробітництві з урахуванням поділу ризику та поглибленням взаємної вигоди. Фонд проводить доопрацювання нововведення, розрахунки, експерименти тощо. При негативному результаті витрати того фонду не відшкодовуються, за успіху то здобуває зумовлену в договорі частина прибыли.

Внешэкономбанк видає валютні кредити розширення експорту конкурентоспроможної техніки, і навіть імпорту технології, придбання ліцензій, створення спільних предприятий.

3 ентеепу та економіка перехідного периода.

Мировой досвід наочно демонструє, що перехід до ринків то, можливо успішним лише за умови одночасного здійснення радикальних господарських реформування і великомасштабних змін у базисної структурі економіки що з НТП. Узгодження цих двох процесів є ще однією з найскладніших завдань перебудови. Реформування економіки без структурних перетворень прирікає країну в роль сировинного придатка Заходу. Рішення проблеми у самому перехід до системі ринкових відносин якої проте, може бути здійснено швидко і безболісно. Неминучий перехідний час характеризується такими особенностями.

Первое. У разі нестабільної соціально-економічної середовища при неадекватних реакціях населення в стандартні економічні заходи неможливо вибрати єдину генеральну лінію заздалегідь визначити вибір взаємозалежних у часу й просторі заходів. Саме тому для перехідних процесів протипоказані будь-які програми типу 500 днів стабілізації економіки та т.п. Не враховують можливостей використання зворотного зв’язку, взаємодія яких може вплинути як на послідовність конкретних кроків, а й у сам їхній набір.

С огляду на це центр тяжкості мав бути перенесений розробці змістовних аспектів економічних перетворень з допомогою використання нових механізмів управління. Складовими елементами такий механізм є: визначення пріоритетних напрямів світового розвитку та країн лідерів по кожному їх, оцінка місця нашої країни у системі світогосподарських зв’язків, вибір, і организационно-экономическая підтримка пріоритетів, відстеження і коригування соцеально-экономических з кожного з пріоритетних напрямів в залежність від реально що складається соцеально-экономической ситуації у стране.

Результаты прогнозу з оцінкою пріоритетних напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку на найближчу перспективу оформляються як щорічного доповіді Президента Верховному Раді про систему державних пріоритетів. Він містить перелік найважливіших великомасштабних соціальних, екологічних, науково-технічних проблем, рішення котрих необхідно подальшого розвитку країни. З кожної проблемі вказується можливий фінансування, і навіть пропонується механізм його реалізації, до складу якого пільгового оподаткування, способи кредитування і надання субсидій, відповідну амортизаційну політику, ціноутворення також інші важливі боку стимулювання работников.

Отличительная особливість такий механізм — не директивний, а рекомендаційний, індикативний його вдачу. Він надає право кожному суб'єкту самостійно визначати своєї стратегії розвитку, зокрема необов’язково збігається з державною системою переваг. У цьому випадку він неспроможна прогнозувати пряму чи непряму фінансової підтримки зі державного боку. Але якщо та чи інша фірма зупинить свій вибір одному з офіційних пріоритетних напрямів, вона вправі розраховувати отримання додаткових пільг. Щоправда, ще треба домогтися права називатися «постачальником двору його величності», тобто довести свою конкурентоспроможність і фиктивность.

С метою зменшення невизначеності в оцінці майбутніх альтернатив вводиться інший елемент нового механізму, до складу якого: вариантную опрацювання можливих сценаріїв довгострокового розвитку: паралельне фінансування, виконуваних гаразд конкурсного відбору, страхування ризикового капіталу, створити мережу цілих фондів тощо. У цьому що більше невизначеність, ніж раніше приймають рішення, тим ширші коло варіантних проробок, кожна гілка яких забезпечується відповідним фінансуванням. Треба виходити із того, що тільки з допомогою додаткового залучення ресурсів з такою метою можна зменшити ризик від невизначеності ймовірних результатів реалізації тих чи інших рішень. Економія коштів у попередніх стадіях неминуче обертається колосальними втратами на последующих.

Для об'єктивізації оцінок й поступового звуження кола можливих учасників експерименту до системи управління вводиться інститут незалежної експертизи. Він дає поетапні ув’язнення й вносить рекомендації про необхідних коригуваннях початковій стадії реалізації пріоритетних напрямів. Поруч із його допомогою ми здійснюється відбір претендентів отримання права «постачальника пріоритетного напрями». Це оформляється як державного контракта.

Второе. При управлінні перехідними процесами слід звернути особливу увагу дослідження допустимих приделов економічних перетворень кордонів спаду виробництва, зниження життєвий рівень, зростання соціальної напруги. Якщо проведення заходу можуть призвести спричиняє порушення граничних характеристик, воно має бути відкинуто. Звідси виникла потреба поєднання «старих» і «нових» методів хозяйствования.

Третье. У результаті глибоких сольно-экономических перетворень відбувається руйнація старого громадського укладу, і створюють передумови до появи нового. «Територія» нового укладу розширюється разом з триваючим відтворенням старого. Обидва укладу діють як у автономних режимах. Відвертаючи для підтримки свого «існування» переважну частину ресурсів немає і управлінських структур, старий уклад створює нездоланні труднощі, щоб становлення нової. У зв’язку з цим неминучі соціальні колізії й пожвавлення напруженості у суспільстві, що може спричинити до прямим революційним потрясінь. Необхідні відповідні механізми, створені задля ліквідацію монопольних структур, перерозподіл ресурсів традиційних сфер і призначає нові (прийняття законодавчих актів роздержавлення, приватизації, департизації, боротьби з монопольними структурами, акціонуванні і т.д.).

Четвертое. Ще однією характерним наслідком затяжного перехідного періоду і що з ним багатоукладності господарства є розшарування системи економічних цінностей, що відбивають відтворювальну структуру економіки. У результаті економічні оцінки перестають служити скільки-небудь надійним орієнтиром після ухвалення господарських рішень. Розвиток всього нового континенту в системах, відтворюють старий уклад, майже завжди виглядає не ефективним. Отже, є велика можливість прийняття таких рішень, які явно націлені зміцнення й заважають розвитку нового.

Ориентация на що така економічні зміни буде втягувати в хронічний структурний криза, і посилювати зубожіння країни. Щоб знизити міру негативного впливу перехідних процесів на економіку, необхідно застосування подвійний системи рахунки — на світових діючих цінах.

Она має знайти свій відбиток у механізмі взаємодії дворівневої грошової одиниці, яка вводиться на першому етапі затяжного перехідного періоду. Це означає, що у ряду з колишнім, чинним карбованцем в звернення запускається новий карбованець. Він на відміну від старого є конвертованим, тобто може обмінюватися на західну валюту, навіщо отримує золоте покриття. Сфери дії нового і старого рубля би мало бути від початку чітко розмежовані. Новий карбованець діє в зовнішньоекономічної сфері, старий — у країні. Одночасно вводиться й внутрішня конвертованість нового рубля у тому, щоб забезпечити поступове підключення нашого традиційного, але що конкурентноздатного сектору економіки до світового ринку. Оскільки масштаби зазначеного сектора великі, курс нового рубля на початковому етапі може бути досить високою. Принаймні того як неконкурентний сектор зменшуватиметься, курс нового рубля стосовно старому знижуватиметься, обмін старих налаштувалася на нові збільшуватися. Потім розпочнеться вимивання прихованих грошей з обігу та його заміна новими, тобто здійснюватиметься планова грошова реформа.

На насправді таке може відбутися у випадку, якщо буде забезпечені необхідні умови для стабілізації зовнішнього курсу нового рубля — одній з головних завдань затяжного перехідного періоду. Вдасться розв’язати — реформа відбудеться, не вдається — неминучий її остаточний провал. Величезною мірою це завжди буде залежати від впливу зовнішніх й наявність внутрішніх чинників перебіг які йдуть ми перетворень. До перших, передусім, слід віднести стратегію встановлення зовнішнього курсу нового рубля незалежними банківськими структурами нашої країни й країн Заходу, у яких, як здається, і має полягає основна допомогу країн нашої перебудові, супроводжувана відповідними керівників головних країн Заходу. У той, на погляд, брати участь у акціонерних засадах найбільшим міжнародним банком і Державному банку чи Банківському союзу суверенних республик.

Из внутрішні чинники слід вирізнити необхідність усунення перешкод розвитку в країні підприємництва. Передусім йде про ліквідацію державного супермонополизма і патологічних деформацій у структурі економіки та з приводу створення благоприятного щодо реформ соціальнопсихологічного климата.

Проблемы економічної интеграции.

Решение проблем науково-технічного розвитку в що свідчить залежить від того, яким буде наша спілка, у яких формах стане здійснюватися економічна інтеграція суверенних і мільйонів незалежних держав — колишніх членів СРСР. Ми тривалий час було неможливо позбутися широкого поширеного помилки — Союз неможливий без сильного Центру, наділеного дуже великі економічної владою. Він виступає гарантом громадських інтересів, тобто інтересів всіх назв держав чи республік. Варто лише наділити апарат Держради, Межреспубликанского економічного комітету, Банківського Союзу і інших центральних структур відповідними функціями, а критичної ситуації та надзвичайними повноваженнями (типу уповноважених Президента на місцях), як буде забезпечена взаємодія республік і «запанує економічний порядок».

Субъектами управління, визначальними процес соціально-економічних змін у перехідний пе-ріод, в усі більшою мірою стає національно-територіальні освіти — незалежні республіки чи держави, Розкид інтересів на самих початковому етапі «придбання свободи» дуже великий, щоб було з допомогою центральної влади побудувати якусь розумну їх рівнодіючу. Це завдання вищої категорії складності. Для її рішення однієї формальної логіки недостатньо, необхідно розробити відповідний механізми узгодження дуже широких, а вони часто й різноспрямованих інтересів всіх учасників економічного співтовариства. Величезне значення тут належить об'єктивізації як політичних, а й соціально-психологічних, а потім уже потім і більше економічних факторов.

Каковы реальні можливості еквівалентного економічного обміну між незалежними республіками, готовими розпочати кшталт економічного союзу? Здається, не всім республік вони однакові. Насамперед слід пам’ятати розбіжності у стартові умови господарювання, у яких знаходилися республіки за своєї волі. Заради «громадських інтересів» одні були змушені перетворюватися на суцільні поля бавовнику, інші - на непрохідні болота нафтопромислів, треті - в картопляні плантації і т.д.

Одни республіки, такі, як РРФСР, Україна, Білорусь, мають порівняно високий науковий і технічний потенціал, інші істотно їм у цьому поступаються. У одних республіках великі масштаби економічних лих, в інших вони значно менше, хоча загальна економічна обстановка скрізь дуже напряженная.

Нельзя забувати і соціально-психологічних особливостях людей, які населяють той чи інший регіон чи республіку. Треба враховувати, що ведуть не стільки раціонально, скільки емоційно і згідно ні з економічної логікою, а відносини із своїми позаекономічними інтересами, що відбивають характерні риси тієї чи іншої народу. Усе це неспроможна не посилювати економічний хаос, але не матимуть обліку реальних мотивацій, визначальних вчинки людини, ніякі економічні перетворення просто неможливі, Сьогодні гасло «бути голодними, але вільними» є їх украй на місце багатьох народів країни. Зростання національної самосвідомості, демократично перетворення мусять надавати впливом геть панівні у суспільстві настрої, на лінію поведінки політичних партій, громадських рухів та його лідерів.

В цій ситуації важко говорити про розвитку еквівалентних економічних відносин між республіками, які отримали незалежність. Сформовані упродовж свого радянської влади рівність територіальному розподілі результатів громадського виробництва доведено настільки, яку не кокою еквівалентний обмин неможливий. Різкого прискоренню процесів соціального, економічного і політичного розвитку нашого суспільства, які мають як творчий, а й деструктивний характер, сприяли і непослідовна політика союзного керівництва, відсутності реальних механізмів узгодження інтересів. Старий механізм примусу і тиску Центру зруйнований, а новий покликаний його замінити, не створено. Але тільки старий механізм (і те до певного часу) міг утримувати території з різними укладами у межах єдиного Союзу. У час немає передумов вирівнювання різних в стартові умови господарювання. Для розвитку справжньої економічної інтеграції знадобиться не рік. Аби збагнути її необхідність, потрібно подолати через етап (звісно, бажано, щоб було як і коротше) роз'єднання серед тих територіями, в яких відмінності в стартові умови, соціально-психологічних укладах дуже високі. Інакше кажучи, процес створення Економічного Союзу представляється багатоступеневим, його суб'єкт повинна сама зважити наслідки виходу потім із нього. Щоб було винесено правильне рішення, потрібно широке розгортання ринкових відносин з урахуванням лібералізації цін, максимального їх наближення цін світового фінансового ринку, відмовитися від горезвісної системи держзамовлень, централізованого розподілу ресурсів немає і інших атрибутів директивною економіки. Центр тяжкості в що така взаємодію переноситься на механізм узгодження правив у сфері Грошової Політики, кредитів, створення відповідних ринкових структур.

Однако нас, передусім, повинні хвилювати проблеми формування ринку праці. Існує досить поширена думка необхідність вільного переливу робочої сили в, навіщо потрібно зняти штучні бар'єри по дорозі міграції населення незалежних республік. У принципі так, поділяючи цю точку зору, хотілося б звернути увагу, що сьогодні соціальні, політичні, демократичні й екологічні різницю між окремими республіками досягли своєї позначки. Длю їх вирівнювання, очевидно, потрібен змішаний механізм, де поряд, а почасти й на місце ринкової компоненти поки повинна зберігатися і системи планомірного регулювання, діюча у межах досягнуту домовленість між республіками, підписують Союзний договір. Інакше неминучі соціально-економічні катаклізми. Усе це вкотре підкреслює настійність поетапного формування Єдиного економічного простору. Якщо такої базису немає, не буде підписаний і незалежності, та державності у сенсі. Тільки після завершення зазначеного процесу можна говорити про інтеграцію сутнісно, про створення союзу не так на словах, а на деле.

Реорганизация наукової деятельности.

Успехи НТП залежить від цього, яке наука посідає у суспільстві. Світовий досвід показує, що необхідним і достатня умова прогресу в розвитку науку й техніки є свобода творчості. Для максимального розкриття творчого наукового потенціалу слід дотримуватися цілого ряду умов.

Деидеологизация науки. Наука має обслуговувати її інтереси те або іншому суспільному групи, обгрунтовувати різні ідеологічні схеми. При внесення до науки далеких їй критеріїв ідеологічного характеру вбиває творчий процес, що неодноразово підтверджувалося нашими власними гірким досвідом. Наука покликана слугувати лише одному — пізнання істини.

Многоканальность фінансування. Існуючі нашій країні процедури фінансування наукових досліджень про прив’язані до досить жорстоким формальним структурам: ДКНТ, Академії Наук, міністерствам й відомствам, науково-дослідним інститутам та його підрозділам — в й галузевої науці, факультетам і кафедрам — у вузівській, що різко обмежує свободу творчості, яка полягає щодо можливості проводити дослідження, виходять за рамки дуже обмежених формальних структур. Разом про те немає не може бути окремо академічної, галузевої чи вузівської науки, працюючої за своїми власним критеріям, є або Наука з великої літери, то її профанація — іншого просто немає. Штучне поділ науки відомчими перегородками веде до деградації усіх гілок єдиного дерева наукового пізнання. Задля збереження єдності процесу наукового пошуку, забезпечення волі у виборі напрямів досліджень необхідні виведення науки межі різного роду відомчих структур, організація багатоканальної системи її фінансування.

Кардинальное зміна організаційної структури управління наукою. Основою організаційного будівлі науки має стати відносно невеликий («первинний») науковий колектив чи окремий учений (колектив у разі, коли дослідження ведуть на «паритетних «засадах певної групою учених, окремий учений, — що його роль дослідженнях, яким він керує, домінуюча). Саме такою «первинний» колектив виступатиме як одержувача ресурсів через ще й багатоканальну систему фінансування. Первинні колективи можуть добровільній основі об'єднуватись у організації типу НДІ, наймати у своїх коштів професійних менеджерів (чи вибирати їх із своєї середовища), відповідальних за наявність умов творчої діяльності, створювати необхідну інфраструктуру обслуговування науки. Звісно, основні питання — розвиток наукових досліджень про, розподіл коштів, кадрову політику тощо. буд. — залишаються причому у компетенції представників первинних наукових колективів, як право виходу з цього інституту (зі збереженням джерел фінансування). Саме таке структура управління, як здається, забезпечує належну свободу творчості, незалежність учених від наукових адміністраторів, гнучкість структури дослідних інститутів і швидку її приспосабливаемость до появи нових (особливо міждисциплінарних) напрямів досліджень.

Развал колишнього Радянського Союзу, дефіцит республіканських бюджетів, розрив частини традиційних науково-технічних зв’язків лінією Академії наук і галузей промисловості загострили питання джерела фінансування досліджень, і розробок. Вимога госпрозрахункової окупності дедалі більше наполегливо стало проникати у наукову сферу. Як цього не належить, бути реалістами, й вже нині готується до вписування дослідницьких структури ринкову економіку. Зрозуміло, головне — зберегти фонд фундаментальних досліджень, і розробок. З нашою погляду, він має розташовувати бюджетної підтримкою, але водночас мати статус незалежної громадської організації.

Необходимым умовою розвитку науки, підвищення ефективності НДДКР є надання академічним інститутам і університетам повної юридичної й економічної самостійності. Діяльність Академії наук, ДКНТ, Комітету з освіті мусить бути перебудована, Їх функції слід обмежити лише цільовим розподілом коштів з державного бюджету, створенням забезпеченням достатніми ресурсами інформаційної та організаційної структури наукових і навчальних процесів, прогнозуванні перспективних напрямів розвитку науку й техніки і у фахівцях різного профілю. Важливе значення за такої постановці справи мають конкурсний відбір проектів і экспертиза.

Академические організації повинні будуть отримувати статусів незалежних інститутів, дослідницьких центрів — і шкіл, сочетающих наукову працю з підготовкою кваліфікованих кадрів. І тому доцільно в широких масштабах здійснити їхню приватизацію з перетворенням багатьох з яких в своєрідні акціонерні товариства. Академія наук, у разі на початковому етапі, переважатиме власником акцій деяких приватизованих інститутів. Поруч із Академією в акціонуванні можуть взяти університети, великі промислові підприємства міста і відомства, громадські організації типу Науково-промислового Союзу і т.п. Певне число акцій має належати не посередньо ученим — фізичних осіб. Їх частка може бути менше частки юридичних, що забезпечить незалежність колективу наукових працівників на виборі напрямів наукового пошуку миру і виконанні прикладних досліджень, і розробок. Було б виправданим, якби внесок запорізьких вчених в приватизований дослідницький комплекс визначався з урахуванням оцінки інтелектуальної власності, яку має науковий колектив. Тверде правило життєдіяльності що така організації - першочергове формування фонду підтримки фундаментальних досліджень, і розробок з допомогою, як бюджетних асигнувань, і відрахування певної частки (наприклад, 20−30%) від рівня прибутків, одержуваних інститутом у виконанні замовлень за договорами. Треба також пам’ятати і можливість залучати кошти спонсорів. Усі обмеження з заробітної плати, розподілу коштів, природно, необхідно зняти .

В умовах господарювання треба задіяти й інший механізм перерозподілу коштів з традиційних в перспективні напрями розвитку науку й техніки. І тому треба створити біржі чи центри інтелектуальної власності, у яких і здійснюватиметься котирування акцій науково-дослідними інститутами і закупівельних організацій. Такі центри повинні тісно взаємодіяти з бюджетним фондом підтримки фундаментальних досліджень .

В рамках Академії наук доцільно передбачити й організацію спеціального резервного фонду на фінансування вимушеного «простою» могли би активно формуватися рахунок бюджету (для стартових умов — бюджетний фонд оплати праці з відрахуванням зарплати співробітників акціонованих інститутів) і відрахувань з доходів незалежних інститутів. У разі частка таких відрахувань так можна трактувати як своєрідного соціального нормативу, аналогічно чинному у системі соціального страхування. Кошти фондів «простою» міг би використовуватися на оплату стажувань наукових працівник про в провідних інституціях і університетах, самостійної перепідготовки наукових співробітників у через відкликання зміною їхній професійній орієнтації, і навіть для надання лікувальної грязі та інший допомоги ученим. Що ж до галузевих наукових установ, їхньої роботи мусить бути міцно пов’язана з діяльністю промислових підприємств, акціонерних товариств та корпорацій.

Материальное забезпечення працівників науки. Свобода творчості справжнє час істотно обмежують низький рівень доходів науковців і дефіцит товарів народного споживання. Побутова невпорядкованість перешкоджає творчості. Наукова діяльність плідна тільки тоді ми, коли творчий процес немає перерв шукати «хліба насущного». Наука інтернаціональна за своєю сутністю, немає доморослої «містечкової» науки — може бути лише частиною загальносвітового процесу пошуку Істини. Безпосереднє спілкування учених, обміну інформацією, проведення спільних досліджень — необхідні елементи цього пошуку. Природно, при що така спілкуванні порівнюється і свободу творчості нашій країні й у різноманітних інших країнах. Не пошуки «довгого рубля «ведуть до «відплив мізків», бо, що з порівнянні свободи творчості нашій країні й у розвинених капіталістичних країнах ми явно програємо. Маємо усвідомити, що науковець має лише бути громадянином своєї країни, а й слугувати розвитку світової науки. І тут виникає явне протиріччя: як він городить всі труднощі невлаштованості існуючого суспільства, та заодно може бути повноправним членом світового наукових співтовариств. Потрібно вибирати: або мати «науку» і «учених», відповідних нашому рівнем життя (і «відплив мізків») або поставити наукових працівників умови, які відповідають світовому уровню Проблема запобігання «відпливу мізків» має дві аспекти — краткосрочный і довгостроковий, зумовлені відповідними причинами, які змушують фахівців емігрувати або шукати постійну роботу поза кордоном. Перша група причин пов’язані з труднощами отримання й витрати валюти, обмеженнями свободи пересування, контактів із зарубіжними колегами, і т. буд. Вирішити ці проблеми можна щодо легко простим зміною правових умов і скасуванням деяких положень законодавчих актів і інструкцій. Друга ж група причин пов’язана ненормальними умовами праці наших фахівців проти зарубіжними: низькою зарплатою, недостатньою громадської оцінкою, бюрократичними і некомпетентним управлінням, незадовільним матеріально-технічного забезпечення тощо. буд. Дані причини може бути усунуті лише завершенням перебудови науки.

Образования й суспільного виробництва, початку ринкової економіки. І головну роль тут повинна відігравати приватизація, сприяє появі незалежні наукові структури яких оплата праці ставлять у залежність від кінцевого результату. У цьому важливо, щоб у науці, як і у сфері культури, діяла пільгова систему оподаткування .

Заключение

.

Короче кажучи, при слабкому «внутрішньому» стимулюванні інновацій, що поки становить специфіку та жодну з основних особливостей нашої економічного життя їхньому мікро рівні, нас іще протягом якогось часу варто підтримувати підвищений рівень регуляторних впливів з боку держави і, саме собою, всіляко зміцнювати і розвивати відповідні міждержавні відносини. Звісно, конкретні наукові розробки та програми таких регуляторних втручань державних їх організаційних структур — як справа справжнього, але ще більшою мірою майбутнього. Вже сьогодні деякі надії можна пов’язувати з рішенням з приводу створення міжнародного науково-технічного ради як єдиного координуючого органу Співдружності держав. Ми, проте, нагромадили вже занадто великий арсенал надій, якою судилося збутися. Украй необхідно припинити поповнення цього арсеналу.

Список литературы

Твисс Б. Управління науково-технічними нововведеннями. Сокр. перекл. з анг. — М.: Економіка. — 1989.

Бетехтина Є., Пойсик М. Світова практика формування науково-технічної політики. — Кишинів.: 1990.

Современные Сполучені Штати Америки. — М.: Политиздат. -1988.

Санто Б. Інновація як економічного розвитку. Пер. з венг. — М.: Прогрес. — 1990.

Ф. Глисин., Взаємодія промислових підприємств Россі із зарубіжними партнерами у сфері інноваційної діяльності.// Питання статистики № 6 1997.

Д. Львів — ентеепу та економіка затяжного перехідного періоду.// Питання економіки № 11 1991.

С. Макконелл., Економікс. Пер. з анг. — М: Туран 1996.

В. Логінов., Інноваційна політика: заходи для активізації.// Економіст № 9 1994.

Л. Бжилянская., Інноваційна діяльність: тенденції розвитку та заходи державного регулювання.// Економіст № 3 1996.