Китай у світовому экономике

Міністерство загального користування та професійного образования.

Російської Федерации.

Комсомольский-на-Амуре державний технічний университет Факультет економіки та менеджмента.

Кафедра «Економіки в промисловості й предпринимательства».

РЕФЕРАТ.

з дисципліни «Світова экономика».

Китай у світовому экономике Студент групи 8ИС-1 М. А. Комаров Преподаватель.

Е.А. Вахрушева.

1999 г.

стор. Вступ … 3 I. Загальні інформацію про країні … 4.

1. Географічне становище … -;

2. Населення … — II. основні напрями економічної політики КНР … 6.

1. Напрями політики… -;

2. Реформування економіки … 7 III. Характерні риси соціально-економічної структури Китаю … 9.

1. Форми господарювання … -;

2. Роль секторів економіки … — IV. Основні зрушення у галузевій структурі народного господарства .

… 10.

1. Енергетика … 11.

2. Машинобудування … 12.

3. Хімія … 13.

4. Структура сільського господарства … 13 V. Китай в світогосподарських зв’язках … 14.

1. Загальна характеристика зовнішньої торгівлі … -;

2. Імпорт капіталу … 17 VI. Перспективи 1999 р. … 19 Укладання … 21 Додаток … 22 Список використаної літератури … 25.

Вступ Світова економіка — складна, рухлива система, яка перебуває у постійному зміні. Особливо великі зміни відбулися за останню століття. Нового рівня досяг процес інтернаціоналізації, глобалізації продуктивних наснаги в реалізації основі якої — переплетення підприємницького капитала.

На регіональному рівнях інтернаціоналізації світового господарства сприяють процеси інтеграції. 90-ті роки ознаменувалися освітою зони вільної торгівлі на просторах північноамериканського континенту, прогресують переплетення капіталів і концентрація торгових потоків у районі Східній Азії. Величезні зрушення припадають на розвитку, продуктивних сил. Світове виробництво майже двічі обганяло приріст населення. Якісні перетворення світових продуктивних сил відбуваються під впливом науково-технічного прогресу (НТП). Безпрецедентне розвиток продуктивних сил сусідить з голодом і погіршенням економічного положення у кількох регіонах світу. Голод щорічно забирає понад двадцять млн. життів. Зростає безробіття, мільйони людей оказы-ваются без роботи. Тільки промислово розвинених країнах їхніх понад 30 млн. Особливості сучасного світового розвитку нерозривно пов’язані з процесами, що відбуваються у що розвиваються, що є більшість держав мира.

Центром економічного зростання світовому господарстві стала Східна Азія. До найбільших економічних держав світу ввійшов Китай, ВВП що його 80−90-ті роки збільшувався щороку 10%.

Усі ці проблеми світового господарства, зокрема, питання економічного зростання, становища економік, надають серйозне вплив міжнародний економічну жизнь.

I. Загальні інформацію про країні Територія — 9,6 млн. км2. Населення —1221,5 млн. чол. (1995 р.) Столиця — Пекин.

1. Географічне становище. КНР — третє територією держава світу — лежить у центральної та східної Азії. З сходу захід країна простяглася на 5700 км, із півночі на південь — на 3650 км. Країна межує із 16-го державами і територіями. Дуже серйозна по протяжності кордон в Китаї з СНД (1/3 всіх кордонів КНР).

Надзвичайно вигідно приморське становище КНР: протяжність морських кордонів близько 15 тис. км (7 провінцій — приморские).

У адміністративно-територіальному розподілі країни виділяються: 22 провінції, 5 автономних районів (де живуть національні меншини) і трьох міста центрального підпорядкування (Пекін, Шанхай і Тяньцзінь). У дивовижній країні передбачається створення особливих адміністративних районів. Такими будуть включаемые з 1997 р. у складі КНР Сянган (Гонконг), нині під управлінням Великобританії, і Аомінь (Макао) з 1999 р. (це вже володіння Португалии).

2. Населення. Китай є першою країною світу з чисельності населення (20% свідомості всіх жителів планети). На початку XX в. середня тривалість життя населення тут не досягала й 30 років. Спостерігалися висока народжуваність (35—40 проміле) та висока смертність (25—30 проміле), тобто було невисокий природний приріст і населення Китаю становила близько 400 млн. человек.

У 1950;ті роки (після освіти КНР) різко змінилася демографічна ситуація. Народжуваність як і була високою, але за рахунок істотного поліпшення медичного обслуговування, зниження смертності, підвищення рівня життя населення дуже все швидше почала стрімко зростати його численность.

Населення Китаю порівняно молодо (до 15 років — 1/3 жителів). Китай має найчисленнішими трудовими ресурсами, але велика частина їх як і зайнята сільському господарстві, хоча ситуація меняется.

Велика міграція робочої сили за країни й її межі. Істотною є частка «хуацяо «(емігрантів від Китаю, тобто. зарубіжних китайців). Загальна їх чисельність перевищує 60 млн. людина (за деякими оцінками 45 млн.). Вони мешкають на Тайвані й у Гонконгу (21 млн. і шість млн.), у Південно-Східній Азії — в Індонезії, Малайзії, Таїланді, Сингапурі та т.д. Велика китайська громада живе у США, де налічується 13 млн. етнічних китайцев.

КНР — багатонаціональна країна, живе 56 народностей (не вважаючи племен). Проте 94% жителів — китайці (самоназва — хань). Вони сконцентровано у в східній частині країни. 2/3 країни (до заходу) займають представники некитайских національностей (чжуаны, хуэй, уйгури, «тибетці, монголи, корейці, манчжуры і др.).

Найпоширеніші релігію у КНР: конфуціанство, даосизм і буддизм (ламаїзм). Деякі жителі сповідують іслам. Та загалом населення Китаю важко назвати релігійним (Китай — соціалістична страна).

Швидкими темпами у Китаї іде процес урбанізації. До середини XX в. частка міського населення перевищувала 10%, в 50-ті роки — 20%, а середині 1990;х років вже становить понад 50%[1]. Прискорене зростання числа міст і частки міського населення пов’язаний в 80—90-е рік із адміністративними змінами. Містом став називатися центр промисловості, торгівлі або ремесла з населенням понад 3 тис. людина, у якому 85% населення зайнято поза сферою сільського господарства (тобто. був знижений цензовий рівень поняття «місто «і, природно одразу зріс коефіцієнт урбанизации).

II. основні напрями економічної політики КНР.

Стратегічні мети. Розвиток КНР з кінця 1970;х років пов’язані з курсом для проведення економічної реформи й відкритої зовнішньоекономічної политики.

1. Напрями політики. Концепція економічних перетворень КНР два десятиліття неодноразово переглядалася і изменялась.

Спочатку, наприкінці 1970;х років реформи здійснювалися під гаслом «планова економіка — головне, ринкове регулювання — допоміжне», коли основна увагу приділялося вдосконаленню планового управління народним господарством з припущенням договірних цін, розвитком індивідуального сектора, появою жорстко контрольованих спільних підприємств, наданням держпідприємствам права збувати надпланову продукцію, запровадженням сімейного подряда.

У період 1984—1990 рр. офіційної моделлю перетворень було проголошено створення соціалістичного товарного хозяйства.

Центральна роль відводилася реформі системи ціноутворення — поступове скорочення номенклатури товарів, ціни на всі які централізовано установлює держава, перехід до вільної регулюванню цін на споживчі товари. Реформа цін проводилася в кілька етапів. Спочатку було здійснено кроки щодо вдосконаленню діючих державних цін, їх наближення до реальному рівню витрат. З другого краю етапі стала здійснюватися поступова лібералізація цін, що охоплювала дедалі більше товарів виробничого і споживчого призначення. Одночасно реформувалися системи інвестицій, оподаткування, кредитна система, зовнішньої торгівлі, і іноземних капіталовкладень, в експериментальному порядку створювалися ринки цінних паперів і недвижимости.

2. Реформування економіки. Завдання реформування державних підприємств — нині найскладніша і масштабна проблема, що стоїть перед економікою КНР. Запроваджується акціонерна система як більше висока форма имущественно-хозяйственной відповідальності підприємств, що використовується із накопиченням досвіду самостійної господарської деятельности.

У результаті акціонування застосовується диференційований підхід. Не підлягають акціонування галузі, які стосуються новітнім технологіям окремих підприємств, видобутку рідкісних металів, і сфера, де діє держмонополія. Акціонування на підприємствах енергетики, і транспорту допускається за умови збереження контрольного пакети акцій у держави. Акціонування інших підприємств здійснюється за умови повну відповідальність підприємств із своїх прибутків і збитків. Суб'єктами акціонерної форми виступають держава, юридичні і особи, іноземні партнери за дотримання пріоритету державних інтересів. Наприкінці 1996 р. в КНР лише 18% великих і середніх держпідприємств запровадили акціонерну систему.

Надзвичайно складна й важливе завдання нинішнього етапу реформ в КНР полягає у розробці та здійсненні соціальної полі-тики, спрямованої на забезпечення інтересів людей, зайнятих в народному господарстві. Після подій площею Тяньаньмень 1989 р. очевидно, що ігнорування соціальних питань, які під час проведення економічних реформ, може помітно загальмувати розвиток реформенного процесу серйозно посилити соціальну напруженість у обществе.

Чільну увагу в КНР приділяється проблемам працевлаштування. У результаті розвитку процесу акціонування, підвищення ефективного виробництва на підприємствах утворюється велика маса трудо — надлишкового населення. Одне з шляхів розв’язання цієї проблеми — створення підприємств, розвиток індивідуального сектора, що, за оцінками, у найближчі п’ять років може покінчити з проблемою працевлаштування від 50 до 80 млн. людина, зайнятих з виробництва у містах страны.

Останніми роками активізується використання нових в Китаї форм акумуляції інвестиційних ресурсів, як-от випуск облігацій державних позик, акцій підприємств, облігацій місцевих органів влади, банків, інших кредитних установ. Торгівля цінними паперами здійснюється через фондові біржі. Нині діють в Шанхаї і Шэньчжэне. За оцінками експертів, під час 1991—1996 рр. річна емісія державних цінних паперів (казначейських зобов’язань та облігацій держпозик) зросла з 19 млрд. до 153 млрд. юанів, чи 8 раз.

Спочатку лише резидентам КНР дозволялося випускати і торгувати акціями підприємств (звані акції типу «А»). На початку 1992 р, випустили спеціальні акції (типу «У») на продаж іноземцям. Дані акції деноминированны в юанях, але продаються лише валюту, лише нерезидентам і мають ходіння лише усередині КНР. Випуск саме двох типів акцій відбивав бажання китайського керівництва запобігти можливість маніпулювання з боку іноземної капіталу китайським фондовим ринком, і обмежити його вплив над держпідприємствами КНР. Акції кілька великих китайських компаній було виставлені на фондову біржу Нью-Йорка.

Велика роль становленні ринку КНР відводиться Гонконгу, який, яка з липня 1997 р. під юрисдикцію КНР, набув статусу Особливої адміністративного району. Як фінансовий центр Гонконг займає друге місце у Азії після Японії з обсягам капіталізації фондового ринку. Більше 350 банків, фінансових компаній мають представництва чи відділення у Гонконгу. По дохідності операцій із цінними паперами, умовам залучення засобів у банки Гонконг займає одне з перших місць у мире.

III. Характерні риси соціально-економічної структури Китая.

Однією з найважливіших складових частин реформи стало відновлення багатоукладної економіки. Курс в розвитку різноманітних форм власності та способів господарювання було ухвалено в основних державні документи й оголошений довгострокової лінією. На початку 90-х років у країні склалося чотири виду власності — державна, колективна, приватна, індивідуальна. Кожна їх у своє чергу має різноманітні способи хозяйствования.

1. Форми господарювання. Індивідуальні господарства працюють з урахуванням використання державної власності (оренда, поспіль) й особистої власності коштом виробництва. Індивідуальний підприємець використовують у основному свою працю і праця членів сім'ї. Сфера індивідуального підприємництва поширюється таких області, як побутове обслуговування населення, будівництво, культура, операції з нерухомістю, роздрібна торговля.

Приватними підприємствами згідно з законодавством КНР, є господарства із кількістю найманих працівників, перевищують восьмеро. Приватний сектор став розвиватися з урахуванням індивідуального сектора. У програмних документах КНР відзначається, що необхідно заохочувати розвиток приватного сектору, оскільки він функціонує у межах економіки, заснованої на громадської формі власності, не може зайняти панівні позиції з країні, а певний розвиток приватного сектора стимулює виробництво, збільшує зайнятість, оживляє ринок. Велику господарської самостійності в підприємств колективного сектора. Нині колективним сектором охоплена майже вся сільська місцевість і більшість городов.

2. Роль секторів економіки. Державний сектор продовжує займати панування за такими показниками, як частка у валової продукції промисловості, роздрібному товарообігу, чисельності зайнятих. Разом про те до початку 90-х частка підприємств державного сектора стала поступово скорочуватися. Наприклад, в промисловості вона була в 1979 г. — 24%, а 1994 р. — 18,3% загального промислових підприємств КНР. Зниження частки державного сектора економіки в чисельності об'єктів призвело до певному зменшенню частки державного сектора економіки в загальному обсязі промислового виробництва. Якщо ще 1990 р. частку державного сектора припадало близько 55% промислового виробництва, то 1996 р. — не набагато більше 40%.

Значно зросла роль колективного сектора. У 1979 р. з його її частку припадало 35,2% зайнятих у промисловості та19% валовий промислової продукції, а 1996 р. ці показники склали 53,2% і 39,2% відповідно. Частка приватного сектору з 1992 по 1996 рр. зросла з 4 до 10% валовий промислової продукції. Нині робляться заходи для активізації розвитку в цьому секторі економіки, і у майбутньому, за оцінками, частка приватної економіки ВНП буде доведено до 30%.

Недержавні сектори відіграють істотне значення економіки КНР. Там припадає понад третини бюджетних доходів, близько 60% экспорта[2].

IV. Основні зрушення у галузевій структурі народного хозяйства.

Одне з найважливіших напрямів економічної політики періоду реформ стала реалізація завдання досягнення оптимальної збалансованості народного господарства. Наприкінці 1970;х років у народному господарстві КНР існувала відтворювальна структура, коли він 33,7% ВНП створювалося сільське господарство; 46,3% — промисловістю і будівництвом і 20% — третинної сферою. Таку структуру промисловорозвинених країн мали наприкінці ХІХ — початку XX ст. У виробничої структурі КНР виявлялося відставання сільського господарства з розвитку промисловості: середньорічний приріст валової продукції сільського господарства у період 1953;1978 рр. становив 3,1%, а валової продукції промисловості — 11,4%; відставання транспорту, зв’язку, інших отраслей.

1. Енергетика. Для економіки КНР характерно хронічне відставання енергетики, і транспорту. Попри те що, що з роки восьмий п’ятирічки (1991—1995 тт.) загальне виробництво енергоресурсів кілька перевищила планові завдання, розрив потребами економіки та темпами зростання енергетики ліквідувати зірвалася. Через брак електроенергії, а КНР на початку 1990;х років простоювало 20% всіх виробничих мощностей.

У результаті економічної реформи сталося підвищення ролі нецентрализованных джерела фінансування, що є поза контролем уряду. Розподіл інвестицій визначалося не народногосподарськими пріоритетами, а інтересами відомств, місцевої адміністрації, і ринковим спросом.

Наприкінці 80-х років — початку 90-х в КНР робилися активні заходи прискорення розвитку відстаючих галузей. За період 1989—1993 рр. на розвиток паливно-енергетичного комплексу, й всіх видів транспорту було спрямовано 45,3% загального обсягу державних капіталовкладень у капітальне будівництво упродовж років. Одночасно Китай прийняв і почав здійснювати програму розвитку енергетичної бази країни до 2000 р., реалізація якої пов’язана насамперед із атомної енергетикою і розробкою нафтових родовищ континентального шельфу. Проте роботи у цих напрямах є виключно капиталоемкими.

До освоєння нафтових родовищ було залучено великі ТНК. Інтерес іноземних компаній до розробки шельфових родовищ КНР пояснюється лише тим обставиною, що запаси на шельфі, що займає площу понад 1 млрд. кв. км., одні із найбільших у світі. Відповідно до оцінкам фахівців, вони є 15—20 млрд. Розробка даних родовищ дає можливість Китаю пом’якшити енергетичну ситуації у країні, і навіть значно розширити експорт нафти світовий ринок. У час за величиною нафтовидобутку Китай 5-те місце у мире.

У структурі паливно-енергетичного балансу КНР почалися важливі зміни у користь таких компонентів, як нафту, природного газу, гідроенергетика. Частка нафти і є в прибуткової частини енергобалансу в 1993 р. піднялася до 22,1% і 2,9% відповідно, а частка вугілля скоротилася до 67%.

У 1993 р. виробництво вугілля рівня 1198 млн. т. По видобутку вугілля КНР посіла перше місце мире[3].

2. Машинобудування. Головна галузь обробній промисловості — машинобудування. Це з ринках галузей (приріст лише на рівні 10%). Пріоритетні напрями — радіоелектроніка, годинна промисловість, виробництво предметів споживання тривалого користування, автомобілебудування. На машинобудування доводиться 27% валовий промислової продукции.

Китайське машинобудування нині представлено широким набором деяких галузей і видів виробництва. Галузь на 4/5 задовольняє потреби у электрогенераторах і двигунах внутрішнього згоряння, на 9/10 — в верстатах. У КНР налагоджено виробництво комплектного оборудо-вания для гірничодобувної в промисловості й для вуглезбагачувальних фабрик. Однак у цілому асортимент машинобудівної продукції КНР залишається обмеженим по порівнянню з промислово розвинені країни і сягає світового рівня. По офіційними даними лише десять% продукції машинобудування досягло світових рівнів (в попереднє десятиріччя цей показник дорівнював нулю). З 50-ти тис. видів продукції машинобудування 70% перебувало лише на рівні вимог 50 — 60-Х годов.

Одну з динамічних галузей китайської індустрії — електронна промисловість. На початку 80-х Китай мав відсталою електронікою, обслуговуючої переважно військової сфери. У 1993 р. випуск електронних виробів виріс у 7,8 раз проти 1962 р., частка електроніки становила 5% (1982 — 2%), що ні набагато нижчі за аналогічний показник для Японії. Такий зростання стався передусім рахунок збільшення виробництва побутової техніки від: телевізорів, відеомагнітофонів, магнітофонів, мікрохвильових печей і т.д.

Китай виробляє електроніки досить широкої номенклатури, що включає більш 20 категорій: прилади управління, електронне обладнання ракет, літаків; устаткування зв’язку; ЕОМ, включаючи мікрокомп'ютери, цифрові і аналогові обчислювальні машини, периферійне устаткування, інформаційні процесори тощо. Фінансові і технічні сили, накопичені провідними фірмами китайської електроніки, дозволяють ставити великомасштабні завдання перейшла передовий світовий рівень у виробництві низки видів електронної промышленности.

3. Хімія. Високими темпами розвивається хімічна промисловості. Її частка у промисловому виробництві становить 11,5%. Помітно збільшилося виробництво всіх головних видів хімічної продукції, як-от соляна кислота, кальцинована і каустичну соду, хімічні добрива, пестициди. У той самий час розвиток промисловості стримується вузькістю сировинної бази. Видобуток сірчаного колчедана не задовольняє потреби сірчанокислого виробництва, а країна імпортує цей вид хімічного сырья.

Пріоритетними галузями хімічної промисловості стали гумова і пластмасова промышленность.

4. Структура сільського господарства. Один із головних передумов успішного індустріального розвитку полягає у успішне вирішення негараздів у сільське господарство. Нині в аграрному секторі переважають тенденції на інтенсифікацію виробництва. Скорочуються посівні площі під зернові і нашої культури. Одночасно збільшуються площі під вирощування технічних культур, кількість використовуваної техніки, рационализируются умови землекористування. Усе це дозволило КНР домогтися високих кількісних показників, вирішити продовольчу проблему і до аграрно-развитых країн. По вирощуванню рису, соєвих бобів, бавовни Китай перше місце мире[4].

У той самий час співвідношення між різними галузями сельскогосподарського комплексу залишається нераціональним. Частка рослинництва в сільськогосподарському виробництві становить 47%, тваринництва — 17,4, підсобних промислів — 29,8. рибного господарства — 3,1, організації лісового господарства — 2,5%.

V. Китай в світогосподарських связях.

Одна з головних елементів політики реформ в КНР — «відкрита» зовнішньоекономічна політика, яка розглядається як найважливішої передумови економічного розвитку. Перехід до відкритої політиці у сфері зовнішньоекономічних зв’язків призвів до суттєвої коригуванні, концепції «опертя власні сили», що у сучасному трактуванні як виключає використання передовий зарубіжної техніки, технологам, досвіду управління та молодіжні організації виробництва, і навіть іноземних фінансових коштів, а, навпаки, припускає активний використання цих факторів з метою зміцнення економічного потенціалу підвищення технічного рівня народного господарства. Висунуті завдання вирішуються з допомогою розширення зовнішньої торгівлі, залучення іноземного капіталу продуктивної формі, використання іноземних кредитов.

1. Загальна характеристика зовнішньої торгівлі. Найрозвинутішою формою зовнішньоекономічних зв’язків КНР є зовнішня торгівля. Упродовж років проведення реформи товарообіг Китаю зросла з 20,1 млрд. дол. в 1978 р. до 290 млрд. дол. в 1996 р., чи 14,5 разу при випереджальному зростанні експорту. За тепер частка експорту до ВНП країни зросла із чотирьох до 20%, наслідком є підвищення ролі зовнішніх чинників би в економічному розвитку КНР. Товарний експорт дає 75—80% всіх валютних надходжень. За обсягом експорту Китай 13-те місце у мире.

Залежність китайської економіки відстають від імпорту зросла (з п’ятьма% в 1978 р. до 10% 1996 р.), що свідчить про досить глибокої залучення КНР в світогосподарські зв’язку. За обсягом імпорту Китай 16-те у світі. Частка КНР у торгівлі із 1978 по 1996 рр. зросла майже на п’ять раз, але досі усе є досить низької культури й становить близько 3%. Слід зазначити, що у 1978 р. вона була лише 0,75%.

Одне з найважливіших завдань китайської зовнішньої торгівлі — придбання техніки і технології у розвиток народного господарства. У цьому плані в 90- е роки у зовнішній торгівлі відбулася переорієнтування від закупівель комплектного устаткування до закупівель ключового устаткування й неовеществленной технології (патенти, ліцензії тощо.), що у цьому разі придбання техніки і технології дає Китаю можливість з урахуванням реконструйованих підприємств налагодити власне виробництво сучасної продукції і на зрештою виходити вищого рівня технічного развития.

Через війну істотно зросла залежність низки галузей від імпорту. Найбільше значення імпорт мав для автомобілебудування, нафтової і нафтопереробної промисловості, літакобудування, чорної металлургии.

В міру зростання імпорту машин і устаткування знижувалася частка закупівель сировини й напівфабрикатів (як продовольчих, і непродовольчих). Нині вони є приблизно 20% імпорту. Китай різко скоротив ввезення зернових й цілком припинив закупівлі бавовни, соєвих бобів, інших культур, який став можливим завдяки впровадження нових форм господарювання у селі, яке дозволило приймати значно більшу збори сільськогосподарських культур у країні. У той самий час зберігається досить висока імпортна залежність по товарам групи сировини й матеріалів виробничого призначення: ліс і лісоматеріали, метали, каучук, целюлоза, хімічні товары.

Сталися важливі зрушення у товарній структурі експорту. У ньому значно зросла частка готової промислової продукції (текстильні товари, продукція електроніки, машинобудівної промисловості). Частка готової продукції становить 2/3 китайського експорту. У цьому перше місце (порядку 50%) зайняли промислові товари народного споживання: бавовняні тканини, одяг, взуття, іграшки та т.п.

Країна займає перше місце світі за експортом, бавовняних тканин та натурального шовку. Текстильна промисловість служить найважливішим джерелом інвалютних доходів КНР. У той самий час текстиль — одне із найболючіших питань у торговельних відносинах із промислово розвиненими странами.

На машинобудівну і електротехнічну продукцію доводиться не менш 20% експорту. До експортних товарів китайського машинобудування ставляться металообробні верстати, суднобудівна техніка, велосипеди, побутові електроприлади. Проникнення цих товарів на світовий ринок стримується невисоким якістю, можливостями післяпродажного обслуговування і що не витримує конкуренції коїться з іншими постачальниками цієї категорії продукції, серед яких виділяються Тайвань, Південна Корея. Питома вага продукції машинобудування КНР у світовій експорті не перевищує 0,6%.

Ступінь залежності окремих галузей від цього досить значна. Найбільше значення експорт має для галузей текстильної промисловості: бавовняною промисловості (52%), шовкової промисловості (65%), і навіть легку промисловість (45%). Здебільшого на внутрішній ринок працює хімічна промисловості, — експортна квота становить 5%. Нинішній етап розвитку зовнішньої торгівлі КНР характеризується переважанням промислово розвинених країн Заходу, частку що у 1996 р. доводилося 58% зовнішньоторговельного обороту КНР. Основними торговими партнерами Китаю були Японія, США, країни Західної Європи. На частку яких припадає понад 70% закупівель техніки і 90% технічної документації і «ноу-хау». У цьому переважна більшість китайських закупівель машин, устаткування там припадає на Японії, що пояснюється географічної близькістю і необхідність активної політикою стимулювання експорту, проведеної японським урядом, що надає Китаю фінансування закупівель на на пільгових умовах, що допомагає тому оплачувати дорогий імпорт. Перед Японії доводиться загалом близько 50% китайських закупівель машин і устаткування. США лідирує в поставках высокотехнической продукції, літаків і электроннообчислювальної техніки. Особливе місце серед провідних партнерів КНР обіймав Гонконг. Починаючи з кінця 1970;х років і до моменту возз'єднання економічні зв’язки України із Гонконгом розвивалися швидкими темпами, частка території у зовнішній торгівлі Китаю зросла з 14% в 1980 р. до 32% в 1995 р. Гонконг перетворився на основну реекспортну базу китайських товарів до ринків країн. Близько 35% реэкспортируемых через Гонконг товарів спрямовувалось у США, країни Західної Європи і сподівалися Японию[5].

2. Імпорт капіталу. Для активізації процесу економічного розвитку важливого значення надається залученню іноземного капіталу, загальний обсяг якого за десятилітній 1979— 1996 рр. перевищив 200 млрд. дол., причому тільки у 1996 р. був притягнутий 51 млрд. дол. реально використаних коштів. Китай використовує різні канали залучення засобів у формі позик і кредитів, прямих капиталовложений.

Кредити і позики забезпечили значну частину залучених коштів. Там довелося понад 70% реалізованих інвестицій. Кредити иностран-ных урядів, кредити міжнародних організацій надаються, зазвичай, на на пільгових умовах. Там доводиться до 50% загального обсягу кредитів і позик КНР.

за рахунок кредити іноземних урядів та Міжнародних фінансових організацій фінансувалося спорудження понад 300 об'єктів, 65% яких зосереджене у галузях енергетики, транспорту та зв’язку. Частина коштів застосовується також в розвитку сировинної промисловості, меліорацію, охорони навколишнього середовища, науку, здравоохранение.

Значна частка кредитів, отримані від міжнародних організацій, посідає Світовий Банк, куди Китай вступив у 1980 р. разом з вступом до Міжнародний фонд. Загальна сума кредитів за угодами з Банком становила 1995 р. близько 15 млрд. дол. Співпрацювати зі ним включало у собі такі основні програми: розвитку паливно-енергетичного комплексу (близько 25% загального обсягу кредитування), розвитку науку й освіти (близько 20%), розвитку транспорту (близько 20.%), розвитку сільського господарства (близько 20%), фінансування малих і середніх промислових підприємств (близько 8%), розвитку банковско-кредитного сектора.

Показники, що характеризують борговий становище КНР, не викликають побоювань. Коефіцієнт боргової відповідальності (ставлення зовнішнього боргу і ВНП) вбирається у 15% при небезпечної кордоні за 20%. Коефіцієнт стійкості заборгованості (ставлення зовнішнього боргу до річного експорту) вбирається у 80%.

Прямі іноземні інвестиції - одне з найважливіших елементів відкритої зовнішньоекономічної политики.

Відповідно до китайської класифікації, під терміном «прямі іноземні інвестиції» розуміються спільні підприємства з участю китайського і іноземного капіталів в пайовий (акціонерної) і контрактної (договірної) формах, суто іноземними підприємствами, спільні проекти з розвідці та розробці природних ресурсів біля КНР, компенсаційні угоди та різноманітні форми промислової кооперации.

У роки здійснення відкритої економічної політики иностран-ные інвестиції направлялися переважно у сферу нематеріального производст-ва. Останнім часом помітна тенденція активізації іноземних фірм в пріоритетних галузях промисловості КНР. Найчастіше співробітництво точніше з компаніями промислово розвинутих країн сприяє освоєння виробництва принципово нових в Китаї видів промислової продукції. Підприємства з участю іноземного капіталу відрізняються вищий рівень продуктивність праці, організації производства.

Особливу роль області відкритої зовнішньоекономічної політики грають приморські райони країни. Там припадає близько 80% підприємств із участю іноземного капіталу, які у КНР. У приморському поясі створено економічні райони, зони техніко-економічного розвитку, відкриті економічні райони, різняться ступенем льготности режиму для іноземних инвестиций.

VI. Перспективи 1999 г.

Виступаючи сесія Всекитайських зборів народних представників ув березні 1999 р., прем'єр КНР підкреслив, що у економіці країни є ще невикористані резерви, які мають задіяти цього року. Він сказав, що потрібно домогтися економічного зростання приблизно 7%. а, враховуючи необхідності покращення структури виробництва, підвищення якості продукції і на продуктивність праці це завжди буде складним завданням. Намічено збільшити до 495 млн. т, чи 1% збір зернових культур Консолідований бюджет заплановано з доходів у вигляді 1080.9 млрд. юанів (зростання на 9.7%), за витратами — 1231.2 млрд. (зростання на 14%), у цьому числі бюджет центрального уряду щодо доходам—588.6 млрд. (зростання на 7.3%), по расходам-738.9 млрд. юанів (зростання на 14.7%). Дефіцит консолідованого бюджету визначатиметься дефіцитом бюджету центрального уряду. Він становитиме 150.3 млрд. юанів, цебто в 56.5% більше уровня1998г. Грошова емісія досягне приблизно 150 млрд. юанів. Передбачається, що випуск казначейських облігацій становитиме як мінімум 316.5 млрд. юанів. Два їх траншу по 50 млрд. юанів — трирічний і п’ятирічний — вусі випущені. Їх особливість — розміщення серед населення. Умови трирічного — 4.72% річних, на 0.58 п. п. більше ставки по банківському депозиту той самий період. Умови п’ятирічного — 5.13% річних проти 4.5% річних по банківському депозиту. Через війну обсяг капіталовкладень збільшиться на 12% і перевищить 3 трлн. юанів. Індекс роздрібних цін підвищиться на 2%, а індекс споживчих цін — на 4%. Для подолання млявості ринку банки країни розпочали кредитування споживчого попиту населення в предмети тривалого користування і придбання житла. Рівень безробіття планується утримати не більше 3.5%, у своїй чисельність втратили робочі місця зросте до 23 млн. людина. З метою розширення експортного потенціалу з кінця січня 1999 р. число підприємств, отримали права на зовнішньоторговельні операції, збільшено з 1000 до 6800; знято експортне квотування з 24 найменувань продукції, запроваджені спеціальні пільги для експорту виробів текстильної промисловості. Транснаціональні корпорації отримали декларація про придбання підприємств, нерезидентам дозволено створення змішаних китайско-иностранных зовнішньоторговельних компаній, і т.д. Результати у перших двох місяців 1999 р. свідчить про поступальному ході економіки. Капіталовкладення основний капітал (без інвестицій «колективного «та приватного секторів) зросли на 28.3% проти тим ж періодом 1998 р. Коли виключити вплив сезонних і нестаціонарних чинників, цей зростання аналогічний процесам IV кв. закінчення года.

Опитування китайських фахівців показав, що, на думку 9% їх, економічна ситуація у 1999 р. буде «набагато краще, ніж у 1998 р. »; 69% вважають, що вона «трохи краще »; 22% вважають, що вона хуже[6].

Заключение

.

Досвід економічної реформи, у КНР 90-х років й соціальна політика зовнішньої відкритості свідчать, передусім, про довгостроковості обраного курсу. Процес руху китайський економіки до ринків здійснюватиметься відповідно до виділеними трьома ключовими принципами реформи: розвиток різноманітних за формами власності типів господарств, розвиток соціалістичної ринкової економіки, і «відкрита» зовнішньоекономічна політика. Форми здійснення економічної стратегії сприяли висуванню Китаю до число найбільших економічних держав. Посилення економічних позицій дозволить КНР відіграватимуть провідну роль світової економіки та политике.

Список використаної литературы:

1. Родіонова І.А. Економічна географія окремих розвинених країн. -.

М.: Московський Ліцей, 1997. — 112 з. 2. Родіонова І.А. Політична карта світу. Географія світового господарства. -.

М.: Московський Ліцей, 1997. — 158 з. 3. Ломакин В. К. Світова економіка: Підручник для вузів. — М.: Финансы,.

ЮНИТИ, 1998. — 727с. 4. Циганов Ю. КНР: Боротьба перегрівом економіки // Світова економіка та укладені міжнародні відносини. — 1998. — № 8. — з. 127. 5. Гельбрас У., Кузнєцова У. КНР: Суперечливі підсумки // Світова економіка та впливові міжнародні відносини. — 1999. — № 8. — з. 103.

———————————- [1] Див. Родіонова І.А. Економічна географія окремих розвинених країн. М., 1997, с.63−64. [2] Див. Ломакин В. К. Світова економіка. М., 1998. [3] Див. таблица2, стр. 23 [4] Див. даграмма2, стр. 22 [5] Див. «The Nikkei Weekly», 18.XI.1996. [6] Див. МЕ і МО. М., 1999, № 8, стр. 108.

———————————- [pic].