Розміщення виробничих сил в Україні

План работы:

Введение

ст. 1 1. Украина у світовій торговому просторі. ст. 1.

2.Закономерности, принципи і психологічні чинники розміщення виробничих сил в Україні. ст. 6.

2.2. Найважливіші принципи розміщення виробничих сил. ст. 7 2.3. Закономірність раціонального розміщення виробництва. ст. 8 2.4. Закономірність комплексного розміщення виробничих сил. ст. 11 2.5. Чинники розміщення виробничих сил. ст. 12 Укладання. ст. 14 Список літератури. ст. 16.

Ситуація у Україні є їх украй складної, й зовнішня фінансова підтримка здатна полегшити криза. Звісно, виключно з допомогою міжнародних ресурсів жодної глибокої економічної проблеми вирішити не можна. Було дуже ризикованим, якби вирішила жити тільки завдяки традиційному іноземну підтримку. Дуже важливим є і привабливість України задля приватного капіталу. Необхідно шукати представників міжнародного бізнесу, які захочуть інвестувати свої кошти на розвиток нашої економіки, оскільки вони привезуть сюди своє устаткування, технології, робочі місця, відкриють нові експортні можливості. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому потрібно працювати над питанням інтеграції України у в світову економіку. Та цього необхідно озирнутися, проаналізувати нинішню ситуацію навколо країни, її позиції у світі, перспективи отримання іноземних інвестицій у економіку страны.

УКРАЇНА У СВІТОВОМУ ТОРГОВІЙ ПРОСТРАНСТВЕ.

Всі попередні програми зростання економіки, виходу з кризи, проведення ринкових реформ заздалегідь були приречені, оскільки у них ігнорувалися проблеми безпосереднього виробника продукції. Тому нову програму робить ставку вітчизняного виробника, з його державну підтримку, визначає галузеві пріоритети: машинобудування, металургія, хімічна промисловість та легкої промисловості, сільське хозяйство.

Орієнтація ось на підтримку вітчизняного товаровиробника дозволяє ефективніше вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля мусить бути однією з найважливіших джерел зростання виробництва НВ і ВВП. Поки що ж ж вітчизняного виробника на зовнішніх ринках почувається незатишно, сковано, у страху за падіння виробництва, зниження якості товарів, пасивне сальдо торговли.

1995 року торгово-економічні зв’язки здійснювалися зі 156 країнами у регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами і эффективностью.

1995 року як і попереднього року, балансування зовнішньої торгівлі здійснювалося з допомогою товарообігу із країнами Азії, Африки і Америки. Торгівля із СНД та Європи принесла збитки. У значною мірою торгівля з ними здійснювалася на бартерної основе.

При збільшенні експорту на 11,9% розмір пасивного сальдо України зменшився на 30,6%. Проте незбалансованість торгівлі залишилася значимої. З усієї суми пасивного сальдо в $ 2950 млн. на обмін з Росією доводилося $ 2713 млн., чи вводити майже 92%. До того не знайдено шляхів докорінного по-ліпшення структури торгівлі з Росією, збільшення експорту товарів у противагу імпорту энергоносителей.

Україна як не залежна країна перебуває у геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. Із цією країнами Україна має спільний кордон, і з Туреччиною й Грузією — морську в акваторії Чорного моря.

1995 року 83% українського товарообігу складали все інші 9 країн, зокрема експорту 78,5% і 21,5%, а, по імпорту — 74,5% і 25,5%. Водночас у 9 країнах проживає 167,2 млн. людина населення, що у 11,5% більше, ніж у Росії. Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існували у межах РЕВ економічних зв’язків та його значне розширення країн є об'єктивної необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари інші рынки.

Просування товарів України в ринки ЄС і ЄАВТ відбувається з великим працею у зв’язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. 1995 року проти 1994 роком Україна збільшила свій експорт у країн ЄС на 41,1%, а імпорт — на 96,6%, що було зростання пасивного сальдо в 5,2 разу. У торгівлі з ними виявилася повна безперспективність орієнтації експорту сировини й виробів первинної ступеня переробки. Структура експорту України залежатиме від новою економічною програми уряду, яка орієнтована розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС належить взяти курс — на максимально швидке адаптування вітчизняних до економічним реаліям сучасного ринку. На озброєння взяти досвід Японії, Південна Корея, Тайваню з енергозбереження й уміння виробляти з мінімальними витратами, конкурентно здатну у цьому регіональному ринку. Без цього Україна зможе успішно інтегруватися у ЄС та світові господарську систему.

У торгівлі України з країнами ЄС видно її незбалансованість. Якщо 1994 року пасивне сальдо за операціями спостерігалося тільки з 4 країнами (ФРН, Франція, Нідерланди, Данія), то 1995 році вже до цих країнах приєдналося ще чотирьох держави: Великобританія, Люксембург, Ірландія, Греція, чи 2/3 складу країн ЄС. За двох років (1994;1995) торгівлі з країнами ЄС втратила вигляді пасивного сальдо $ 483,4 млн.

У 1995р. проти 1994 р. показники торгівлі України з країнами ЄАВТ погіршилися: обсяг товарообігу скоротився на 20,4%, а імпорт збільшився на 14,5%, що прищепило до пасивному сальдо в $ 40,6 млн. Як відомо, країни ЄАВТ з початку 1993 року одержали у ЄС режим найбільшого сприяння торгувати, що створила умови вільного пересування між ЄС і ЄАВТ капіталів, товарів, послуг, робочої силы.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси у країнах Азії, АТР. Там набирає сили таке об'єднання держав у єдиний ринок, як АРЕС (Аsia and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене 1989 року. У цю угруповання входять країни АСЕАН, НІС і ті розвинених країн як Японія, США, Канада, Австрія, Новій Зеландії, і навіть Китай. Цей регіональний ринок найбільший, із величезними природними багатствами, де живе близько сорока% населення земної кулі, виробляється понад 50 відсотків% ВНП світу. Україна цьому ринку робить тільки перші кроки. 1995;го року товарообіг України з країнами цього ринку становив $ 21 543,8 млн., в тому числі із країнами АСЕАН — $ 318,8 млн., із Китаєм — $ 428,4 млн., з НІС — $ 210,5 млн. і розвиненими індустріальними країнами — $ 1136,8 млн. Імпорт України становив $ 580,7 млн. за позитивного зовнішньоторговельному сальдо в $ 993,1 млн.

Щоб утвердиться цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю із країнами АТР. У цьому ринку знаходить збут продукція хімічної в промисловості й передусім, добрива, прокат чорних металів, електрообладнання, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, певні види продукції АПК. Перспективними товарами над ринком АРЕС може бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, электроника.

Україна здійснювала торгівлю і з країнами б такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій. Загальний товарообіг України з країнами НАФТА в 1994;1995 рр. становив $ 1441,8 млн., зокрема 86,1% посідає США, 13,6% - на Канади та лише 0,3% на Мексику. Торгово-економічні взаємовідносини України із країнами НАФТА суттєво різняться, і з Мексикою перебувають у зародковому стані. Україна неспроможна виробляти товари, які б знаходити збут в Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, судостроения.

Таб. № 1.

|Товарооборот України з країнами ЄС і ЄАВТ (млн.$) | | |Країни |Країни |1994 |1995 |1994 |1995 | | | | | |в % до | |в % до | | |ЄС |ЄАВТ | |94 | |94 | |Товарообіг |1687,3 |3228,8 |179,5 |1113,4 |1053,0 |94,8 | |Експорт |799,4 |1283,0 |141,1 |635,8 |506,2 |79,6 | |Імпорт |887,9 |1745,0 |196,6 |477,6 |546,8 |114,5 | |Сальдо |-88,5 |-461,8 |521,8 |158,2 |-40,6 |—— |.

Таб. № 2.

|Регіональна структура зовнішньої торгівлі України у 1995 року | |(млн.$) | |Регіональні рынки|Товаро-о|Доля, |Экспорт|Импорт |Сальдо | | |борот |% | | | | |СНД |13 942,3|59,0 |6 207,9|7 334,4|-1 126,5 | |Європа |5 602,3 |24,4 |2 644,4|2 957,8|- 313,4 | |ЄС |3 028,8 |13,2 |1 283,4|1 745,4|-462,0 | |ЄАВТ |1 053,0 |4,6 |506,2 |546,8 |-40,6 | |Азія: |2 146,6 |9,3 |1 760,1|386,5 |1 373,6 | |АСЕАН |378,8 |1,7 |329,9 |48,9 |281,0 | |НІС |210,5 |0,9 |178,5 |32,0 |146,5 | |Америка |1 365,8 |6,0 |742,2 |623,0 |118,6 | |НАФТА |877,9 |3,8 |557,9 |320,0 |237,9 | |Африка |243,6 |1,1 |186,4 |57,2 |129,2 | |Австралія |45,6 |0,2 |25,8 |19,8 |6,0 | |Усього |22 946,1|100,0 |11 |11 |187,4 | | | | |566,8 |379,4 | |.

Таб. № 3.

|Товарооборот України з прикордонними країнами в 1995 року | |(млн.$) | |Країна | |Експорт |Імпорт |Сальдо | | |Товарообіг| | | | |Болгарія |163,2 |82,9 |80,3 |2,6 | |Туреччина |220,7 |198,9 |21,8 |177,1 | |Румунія |96,8 |72,0 |24,8 |47,2 | |Росія |10 856,3 |5 027,3 |5 829,0 |-801,7 | |Білорусь |662,7 |426,7 |236,0 |190,7 | |Молдова |169,7 |130,4 |39,3 |91,1 | |Угорщина |294,2 |177,2 |117,0 |60,2 | |Словаччина |224,5 |149,7 |74,8 |74,9 | |Польща |367,9 |130,9 |237,0 |-106,2 | |Грузія |16,5 |11,2 |5,3 |5,9 | |Усього |13 072,5 |6 407,2 |6 665,3 |-258,1 |.

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ЧИННИКИ РАЗМЕЩЕНИЯ.

ВИРОБНИЧИХ СИЛ НА УКРАИНЕ.

Сучасна територіальна організація виробничих сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економки. Перехід до ринкової економіки зумовив зміни теоретично розміщення виробничих зусиль і, передусім, затвердив пріоритетність економічних законів — загальних, притаманних всіх суспільно-економічних формаций.

Економічні закони — це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відбивають відносини у процесі виробництва, розподілу, споживання матеріальних благ. Вони також висловлюють найважливіші, стійкі зв’язок між явищами економічного життя общества.

Розміщення виробничих сил визначається дією окремих економічних законів, хоча у спеціальній економічній і экономикогеографічної літератури з цього разу не про закони, йдеться про закономірності розміщення виробництва, які є просторовим проявом окремих економічних законов.

У основу закономірностей розміщення виробничих сил покладено економічні закони. Закономірності розміщення виробництва — категорії саме його порядку, як і економічні закони розвитку суспільства, і був частиною їхнього модифікацією, що з своєрідністю розміщення виробництва біля країн, його значної территориальною диференціацією у межах економічних районів. Ця своєрідність визначається складними взаємозв'язками розміщення виробничих сил з географічної середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов та земельних ресурсів; значними регіональними відзнаками заселення територій і рівнів розвитку виробничих наснаги в реалізації районах; різноманітним об'єднанням деяких галузей і виробництв в промисловості й сільського господарства за районах і країнах; значними технічно-економічними особливостями розміщення різних деяких галузей і производств.

Закономірності розміщення виробництва — це об'єктивні категорії, які впізнаються і свідомо використовують у практичної діяльності. Під час проведення господарської політики суспільство виходячи з пізнання закономірностей формулює й запроваджує у житті певні принципи. Закономірності розміщення виробничих сил є власне законами територіальної організації народного хозяйства.

Принципи — це лаконічно сформульовані суспільством керівні становища, які визначають об'єктивні потреби й умови у суспільному розвиткові, які вона реалізує у процесі практичної діяльності досягнення певної цели.

Принципами, які є керівництвом до дії в народногосподарському будівництві, виражаються потреби певного історичного етапу. Інакше висловлюючись, принципи — це дії, свідомо створені задля повніше прояв об'єктивних закономірностей розміщення виробничих сил з урахуванням, відповідних факторов.

Найважливіші принципи розміщення виробничих сил, якими керуються під час вирішення питань просторового розподілу підприємств і галузей, такие:

. наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;. охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів немає і впровадження ресурсозберігаючих технологій;. забезпечення здорових умов гігієни життя і праці;. обмеження надлишкової концентрації промисловості, у містах;. вирівнювання рівнів економічного розвитку районів і областей;. зміцнення обороноздатності країни;. враховувати інтереси економічної інтеграції до європейського і світова пространство.

Принципи розміщення у різних країнах може бути однаковими і різними. Важливість кожного принципу визначається стратегиею і завданнями, конкретизовано у відповідній концепції. Наприклад, на етапі розміщення виробничих наснаги в реалізації Україні пріоритетними може бути соціально спрямовані принципи, ті, що буде сприяти вирішення соціальних проблем.

Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає з спеціального економічного закону економії праці, який регулює видатки подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва та споживання продукції. У масштабах України роль цього закону за розміщення виробничих сил є визначальною, оскільки дуже значної є територіальна диференціація в розміщення природних ресурси та населення. У сучасному виробництві витрачається дуже багато праці в транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленість між окремими елементами виробництва. Раціональна територіальна організація виробництва має забезпечити найвищу продуктивність громадського праці завдяки максимальної економії її рахунок зменшення витрат праці в подолання територіального розриву між виробництвом і які споживачами. Закономірність раціонального розміщення виробничих сил реалізується у першу чергу через принцип розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива й потребителя.

Нині у народному народному господарстві України використовується близько 1 млрд. т. природних ресурсів, і це показник рік у рік збільшується. У структурі витрат виробництва промислової продукції Україні під час сировину, матеріали і дизельне паливо випадає, майже ¾ усіх витрат. Сьогодні частка сировини й палива становить на залізницях 75%, на водному транспорті - 90 — 96% вантажообігу. Збільшення видобутку мінеральних ресурсів призводить до погіршення довкілля, і що вище якість сировини, тим нижчий рівень його забруднення. Вичерпання окремих видів ресурсів, з одного боку, і збільшення витрат з їхньої видобуток нафти й транспортування, зі другого, визначають актуальність комплексного використання сировини й палива, особливо впровадження ресурсозберігаючих технологій. Насамперед, це теж стосується водних і лісових ресурсів. Отже, в розміщення промисловості зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів немає і ресурсосбережения.

Сучасний етап розвитку та розміщення виробничих сил характеризується погіршенням екологічної обстановки у багатьох регіонах країни, у зв’язку з ніж загострюються екологічні проблеми. Слід сказати про проблемах забруднення атмосфери у Донбасі й Придніпров'я, водних ресурсів переважно міст. Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових умов гігієни життя і праці є важливим принципом розміщення виробничих сил, що є насамперед соціальної спрямованості. І цього щонайменше важливим принципом є обмеження надлишкової концентрації промисловості, у містах. Відомо, що економічне ефективність розміщення виробництва досягається переважно концентрацією його, що надає можливість зменшувати капітальні вкладення інфраструктуру, і. отже, собівартість продукції. У той самий час концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення у містах і викликає проблеми екологічного характеру. Обмеження концентрації промисловості можна досягнути створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств і рассредоточением в малих містах та великих селах. Реалізація цього принципу може уможливити більш рівномірний розміщення межах областей. У разі початку ринкової економіці головна роль реалізації принципів раціонального розміщення виробничих наснаги в реалізації админ. районах і областях належить місцевим зібранням народних депутатов.

Закономірність розміщення виробничих сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності має великий соціальний сенс, оскільки надає можливість обмежити надлишкову концентрацію промислових підприємств і населення інших містах. З іншого боку, пропорційне розміщення виробництва території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей подушного виробництва національного доходу, а, отже, і дійсних доходів населення. У разі початку ринкової економіці практично реалізувати цю закономірність держава має через економічне регулювання, який передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Облік закономірності пропорційного розміщення продукту можна буде фактично вирівнювати рівні економічного розвитку регіонів, рівномірніше розвивати продуктивні сили економічних районів. Особлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, які характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, економічні зв’язок між різними регіонами країни. Закономірність розміщення виробничих сил втілюється у життя дією принципів вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробній промисловості з видобувної, раціоналізацією міжрайонних економічних связей.

Територіальні пропорції у розвитку господарства можна класифікувати із таких группам:

. пропорції в регіональному розподілі природних ресурсов;

. соціально-економічні региональные;

. територіальні пропорції промышленности;

. АПК;

. транспортного комплекса.

Застосовуючи методи аналізу територіальної організації господарства економічних районів, визначають, передусім, економічну оцінку природних ресурсів; огляду на забезпеченість власними трудовими ресурсами; територіальне розподіл населення як споживача матеріальних благ; співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції; забезпечення господарства ощадливими енергоресурсами, продовольством власного виробництва; рівень транспортного обслуговування як найважливішої передумови вдосконалення територіальних пропорцій. Аналіз елементів територіальних пропорцій господарства розкриває сучасне напрям регіонального економіки України, визначає тенденцію на перспективу, що надає можливість науково і обгрунтоване підійти до формування територіальних пропорций.

Для виявлення економічної суті, територіальних пропорцій у системі народного господарства необхідно зробити аналіз синтетичных економічних показників, які відбивають значення шкірного регіону на економіці країни, саме: частки регіонів у виробництві валового громадського продукту, національного доходу, капітальних витрат, щодо підвищення продуктивності громадського праці. Зрівнювання виробленої регіонах чистий прибуток до витрат праці та коштів виробництва дає можливість знайти й ефективність господарського розвитку кожного региона.

Закономірність комплексного розміщення виробничих сил випливає з економічної закону громадського поділу праці, що у просторовому аспекті модифікується до закону територіального поділу праці та проявляється у формуванні економічних районів і спеціалізації їх господарства. Комплексне розвиток виробництва і раціональна спеціалізація відповідають найважливішим вимозі ведення господарства досягненню у сфері суспільства найбільших результатів при найменших витратах. Правильне сполучення частин і взаємозалежне розвиток галузей на певній території дасть народногосподарську економію з допомогою скорочення витрат основного виробництва, і навіть здешевлення перевезень сировини й готової продукции.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів есть:

. відповідність районного господарства раціональної пропорційності господарства страны;

. найповніше, економічно та екологічно виправдане використання всіх районних ресурсов;

. раціональна галузева і територіальна структура господарства, що відповідає буденною і господарським условиям;

. провідна роль кількох великих грошей і найефективніших в масштабе.

України отраслей;

. тісний взаємозв'язок і сбалансованость всіх його ланок хозяйства.

Актуальність проблеми комплексного розміщення виробничих сил зростає. Магістральним напрямом її є формування територіально-виробничих комплексів (ТПК), є взаимообусловленным поєднанням органічно пов’язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостями її ресурсної бази й транспортно-географическим становищем, які забезпечують максимум продукції мінімуму расходов,.

Особливо важливими є внутрішні зв’язку виробничого характеру, основа формування комплексу, саме:. зв’язку, зумовлені використанням різними підприємствами загальної інфраструктури;. матеріально-технічні зв’язку щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції;. кооперативні зв’язок між підприємствами, які соучаствуют у виробництві тому чи тому продукції;. зв’язку комбінування, що грунтуються на послідовної переробці сировини, комплексному її використанні і утилізації виробничих отходов.

За розрахунками проектувальників формування ТПК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає можливість заощадити 10% території, протяжність комунікацій — на 20, капіталовкладень на 15 — 20%.

Нині особливо важливо є гармонійне поєднання для ТПК інтересів товариства щодо охорони навколишнього середовища проживання і раціонального використання природних ресурсів. Важливим кроком є розвиток у ТПК соціальної інфраструктури, необхідна передумова стабілізації їх трудових колективів забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів робочої силою. Державний підхід до формуванням територіальновиробничих комплексів то, можливо запорукою їхніх ефективного функционирования.

Чинники розміщення виробничих сил. Закономірності та організаційні принципи реалізуються виходячи з обліку конкретних умов чинників розміщення, що впливають вплинув на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів. Чинники розміщення можна згрупувати по чотирьох напрямам: природногеографічні, демографічні, техніко-економічні та соціальноекономічні. Докладний облік, аналіз політики та оцінка їхньої є найважливішою частиною економічного обгрунтування розміщення предприятий.

1) Природо-географічні чинники включають якісну і кількісну характеристики родовищ з корисними копалинами, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні і, природно транспортні умови. Особливо важливим є вплив цих чинників розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна і якісна характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер залягання, визначають розмір підприємств, методи добування і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивності праці, фонду, й капиталоёмкость, рентабельність й інші подобное).

2)Демографические чинники: чисельність населення його розміщення, кількісна і якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі і районів. Нерівномірність розселення населення визначає потреба розміщення промисловості щодо споживача готової продукції, і навіть оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва, у невеличких народів і середніх найбільших містах і обмеження нового будівництва — у великих. Демографічні чинники найбільше впливають на розміщення трудоі наукоёмких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічній деяких галузей і іншого подібного начиння). Розміщення підприємств цих галузей по більшої частини залежить від наявності кваліфікованих кадров.

3)Технико-экономические чинники: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми громадської організації виробництва. Вирішальне значення має тут науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географических і демографічних чинників. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудоі ресурсозберігаючих технологій, знижує трудо-, материало-, фондоі капиталоёмкость, але це, своєю чергою, створює щодо однакові умови для прискорений розвиток виробничих сил економічних районів, сприяє рівномірному розміщення їх. Особливо велика роль розміщення виробництва належить хімії, яка помітно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировину й основних матеріалах, дає змогу заощаджувати натуральні види сировини, утилізувати відходи, отже, і поліпшити охорони навколишнього среды.

Істотне вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми її суспільному організації - концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Удосконалення цих форм визначає зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і топливноенергетичних баз би в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховуються і транспортний чинник: розвинена транспортна мережу районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.

4)Социально-экономические чинники мають тільки великий зміст у розміщення виробництва. Вони мають забезпечити подолання соціально-економічних різниці між селом і містом, промисловістю і сільське господарство, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці та життя розвиток освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, сфери услуг.

З розвитком науки і техніки дію окремих чинників розміщення послаблюється. Одночасно посилюється дію інших чинників, тобто. визначає їхню актуальність зростає. Так, впровадження трудозберегающих технологій Може послабляти залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. За сучасних умов зростає роль чинника часу, оскільки суспільству небайдуже, протягом якого часу буде побудовано певний виробничий об'єкт. З одного боку, зволікання зі будівництвом може дезорганізувати виробництво інших галузях, що орієнтуються з його продукцію. Звідси суспільство має збитки матеріальні і моральні. З іншого боку, збільшення термінів будівництва отже омертвіння вкладених коштів, що визначає зростання вартості витрат на завершення спорудження объекта.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

За сучасних умов в розвитку і розміщення виробничих сил України велике вплив матиме геополітичний чинник. Україна має дуже зручний географічне розташування: приморське розташування; близькість до країн Центральній Азії та Західної Європи — й Близького Сходу; наявність розвиненою транспортної мережі міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Туреччиною, Білорусію, Румунією, Молдовою, Словаччиною та Угорщиною. Важливим чинником розміщення виробничих наснаги в реалізації Україні є національний, тобто. наявність великої кількості росіян, більшість із яких расселено на щодо компактній території східних областей. Слід враховувати існування півдні України Автономної Республіки Крим, і навіть великої кількості російськомовного населення містах України та особливо у Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Геополітичний чинник відіграє у формуванні зовні економічних зв’язків України з країнами Європи, Азії, країнами — членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні вливання. Позитивне вплив на поведінка іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України у галузі міжнаціональних взаємин, забезпечення рівних правий і обов’язків усіх громадян. Разом про те економічна політикаРосії щодо України потребує відповідних кроках до утвердження економічного суверенітету нашої держави. Це першу чергу розвиток власного паливно-енергетичного комплексу, розширення економічних відносин із іншими із єдиною метою відомості до мінімуму сировинної залежність від Росії, створення нових галузей виробництва задля забезпечення потреб в товарах широкого вживання тощо. Для нормально функціонувати багатьох підприємств важкої в промисловості й легенів машинобудування України вирішується складне завдання — створення багатьох виробництв, які виготовляли комплектні деталі. Виконання цієї завдання потребує відповідному обгрунтуванні розміщення нових виробництв, що, на свій чергу, може істотно змінити сучасний характер розміщення виробничих наснаги в реалізації Украине.

1. «Усе десятини: цей багатоликий податковий світ», Изд.

«ПРОГРЕС», М. 1992 рік. 2. Балабанов І.Т. — Основи фінансового менеджменту. Як управляти капіталом. — М.: Фінанси і статистика, 1992. зарубіжних корпорацій. (з. укр.) — До.: «Либідь », 1993. 3. Ковалевського В. В., Михайлюк О. Л., Семенова В. Ф. Розміщення виробничих сил в Україні До. 1998. 4. Кочан Е. П. Розміщення виробничих сил в Україні До. 1998. 1. Мороз О. Н. — Основи банківської справиДо.: Лібра, 1994. 5. Сутормина В. М., Федосов В. М., Рязанова М. С. — Фінанси 6. Фішер З., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. — Економіка: Пер. з анг. з 2 вид. — М.: «Річ ЛТД ». — 1993.