Актуальные проблеми розвитку сучасної ринкової инфраструктуры

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАИНЫ.

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

КУРСОВА РАБОТА.

ПО МИКРОЭКОНОМИКЕ Тема: «Актуальні проблеми розвитку сучасної ринкової инфраструктуры».

студента 3 курса.

заочного отделения.

(прискорена форма навчання) спеціальності 1107.

«Економіка предприятий».

Баранова В.А.

МАРІУПОЛЬ 1999 ГОД.

1. Чинники, що зумовлюють діяльність підприємства. Історія життя та досвід розвитку зарубіжних телеканалов.

1.1. Історія розвитку ринку телемовлення в России.

1.2.Проблемы розвитку сучасного російського й українського телевидения.

3. Вплив ринку телебачення на ринкову инфраструктуру.

1.4.Влияние телебачення на політичну й економічну ситуацию.

1.5.Финансовая незалежність телекомпаній і впливом геть неї органів власти.

1.6.Инвесторы та інвестиції телекомпаний.

1.7.Инфраструктура ринку України і інфраструктура телерадиовещания.

2. Узагальнений аналіз фінансового становища недержавного телевидения.

2.1.Колличество і схеми створення недержавних телерадиокомпаний.

2.2.Производство.

2.3.Оборудование.

2.4.Персонал.

2.5. Фінансове состояние.

2.6.Производственные мощности.

2.7.Продукция.

3. основні напрями поліпшення фінансової підтримки регіонального недержавного телевидения.

Заключение

.

Як і кожна об'єктивно існуюча система, ринок має власної інфраструктурою. Термін «Інфраструктура «уперше використаний ще на початку нинішнього століття, у економічному аналізі для позначення об'єктів та житлових споруд, які забезпечують нормальну діяльність Збройних Сил. У 40- е роках Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, сприяють нормального функціонування вироблених матеріальних благ і постачальники послуг. У фундаменті економічної літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише роки. Що стосується ринку (ринкової економіці) інфраструктура є сукупність організаційноправових і соціальних економічних відносин, яка б пов’язала ці ставлення за всім їх різноманітті за одну целое.

У роботі розглянуті проблеми сучасної ринкової структури в цілому і проблеми регіонального телерадіомовлення зокрема, як однієї з складових ринкову инфраструктуру.

2. Чинники, які обумовлюють діяльність підприємства. Історія життя та досвід розвитку зарубіжних телеканалов.

1.1. Історія розвитку ринку телемовлення в России.

Безумовно, для аналізу ситуації яка виникла ринку телерадіомовлення України варто вивчити досвід становлення та розвитку телебачення там. Проте досвід Сполучених Штатів або європейських капіталістичних країн різний й у аналізу, у Україні придатний, над плані творчої, але у плані фінансової складової діяльності. Найбільш близькій у цьому варіанті є історія розвитку телевізійного ринку России.

Після розвалу Радянського Союзу 1991 року в телевізійної індустрії Росії відбулися значні зміни. Шість років як розв’язано майже всі телебачення у Росії належало федеральним і регіональній владі і діяло під сумнів їхню керівництвом України й контролем. Усі програми проводилися державними компаніями чи кіностудіями. Фінансування телебачення здійснювалося з державного бюджету — комерційної реклами був. Тільки два каналу мали загальнонаціональний охоплення, і залежно від географічне розташування регіону глядачі могли починати з двох до п’яти каналів. Недержавні мовники працювали у умовах відсутності якихабо регулюючих норм чи процедур лицензирования.

Сьогодні російський телевізійний ринок можна охарактеризувати так. У Росії її налічується, по меншою мірою, 500 зареєстрованих недержавних станцій. У кожному великому місті й у багатьох дрібних населених пунктів працює, по меншою мірою, одна місцева недержавна комерційна телевізійна станція, а деяких містах діють численні конкуруючі між собою приватні канали. По меншою мірою, шість недержавних мереж прагнуть захопити загальнонаціональну аудиторію, й вони віщають через станції своїх мереж, і роздають програми з супутнику. Програми каналам і мереж поставляють незалежні комерційні що виробляють компанії, іноземні і місцеві дистриб’ютори чи виробляють самі мовники. Недержавні станції стали альтернативними джерелами інформації, здатними конкурувати з державними новинарними програмами. Багато місцеві станції тепер виробляють власні інформаційні програми для місцевої аудиторії. Майже 30% всіх росіян, котрі дивляться телевізор у праймтайм, є глядачами недержавних станций.

1995 року прибутки від телевізійної реклами за оцінками становили від 421 мільйона до одного мільярда доларів, а 1996 року, судячи з усього, зросли на 50%. Великі місцеві комерційні станції отримують прибуток від реклами обсягом 250.000 USD і продовжує швидко розвиватися. Державні каналів навіть у кілька років отримували лише незначну частину затвердженого у бюджеті державного фінансування. Одне з загальнонаціональних державних каналів був частково приватизований, інший фактично став приватним, і ходять наполегливі чутки про майбутню приватизацію державних каналов.

1.2.Проблемы розвитку сучасного російського й українського телевидения.

Навіть державні канали нині у значною мірою залежить від реклами. У 1991 року було й важко, що російська телеиндустрия прийме таких форм. Комерційне недержавне телебачення знайшло собі стійку нішу у російській культури і бізнесі і, безсумнівно, продовжуватиме повинна розвиватися у наступні роки. Проте тяжко з будь-якої ступенем визначеності говорити, що не напрямі може бути це такий розвиток. Російське телебачення має з такими проблемами:

Ні міцної законодавчої бази для, і тож сьогодні в телестанцій може бути жодних ґарантій розробки довгострокового бізнес-плану. Вже багато років телевізійна індустрія у чеканні ухвалення всеосяжного закону про телерадиовещании.

Значна частка власності ЗМІ (як печатку, і ТБ й радіо) перебуває під медичним наглядом кількох приватних осіб і корпорацій, причому вагу цих монополій продовжує зростати. Місцеві станції розвиваються дуже нерівномірно, залежно стану місцевої економіки та творчий потенціал кожної станції. Нерідко виробництво місцевих новин та інших програм досягло високого фаховий рівень, але більшості працівників місцевих станцій необхідно повноцінне професійне обучение.

Прихована реклама (виробництво новинарних сюжетів за гроші) існує і загальнонаціональному, і місцевому рівнях. Регіональний ринок розвинений слабко через брак даних про його розмірах і втрачає потенциале.

Бухгалтерський облік на місцевих станціях ведеться за міжнародним стандартам. Хоча багато хто станції стали розквітаючими підприємствами і могли бути привабливими інвесторів, поки вони змінять практику ведення бухгалтерського обліку, їм навряд чи залучити іноземний капітал. Проблема існує в багатьох комерційних секторах.

3. Вплив ринку телебачення на ринкову инфраструктуру.

Безумовно, розвиток виробництва і темпи розвитку телевізійного ринку надає значний вплив протягом усього ринкову інфраструктуру в целом.

Телебачення одна із основні джерела інформації та розваг у Росії. Ця індустрія швидко розвивається, тоді як кіноіндустрія переживає спад, а друкарські видання болісно адаптуються до ринкової экономике.

Телевізійні інформаційні програми на загальнонаціональному рівні домоглися більшої редакційної незалежності, ніж у радянські часи, але зколишньому значною мірою залежить від державних інтересів і всі більше відчувають у собі вплив фінансових кіл, які володіють акціями національних каналів і сетей.

Місцеве недержавне телебачення заявив про собі на терені Росії, ставши як новим джерелом розваги, а й джерелом незалежної місцевої інформації. Виробництво місцевих телевізійних новин вперше дозволило висловлювати думки і висловлювати інтереси місцевої аудиторії, що було важливою подією для держави, що традиційно спиралося на централізовані структуры.

Протягом останніх шести років спостерігалося небувале розвиток всіх секторів телевізійної індустрії Росії. Кількість передавальних станцій та ретрансляторів у Росії зросла з 8.000 до 11.000, крім державного телебачення з’явилися недержавні станції, програми стали різноманітними, збільшилася кількість годин мовлення. Споживачі купують більше телевізорів і відеомагнітофонів. Розвивається ринок реклами, з’являються нові виробничі потужності, станції і передатчики.

Традиційно кількість телевізорів у Росії високим, і такий становище збереглося після розпаду Радянського Союзу. За даними обстеження Інституту Геллапа, проведеного на восьми регіональних центрах, 73% сімей мають кольорові телевізори з 1993 року, близько 43% - дві і більше телевізорів. В інших статистичних даних, у частині Росії 93% жителів мають телевізори, 15% - відеомагнітофони. 2.

Більшість нових телевізорів імпортується з Японії, Південної Кореї та інших країнах Південно-Східної Азії вже. За опублікованими статистичних даних, в протягом трьох років обсяг імпорту збільшувався загалом на 20% в рік. Поточний імпорт становить 2,5 мільйона телевізорів на рік. 3 Найбільшою популярності в російського споживача користуються марки «Соні «і «Панасонік ». На ринку також утвердилися марки «Філіпс », «Самсунг », «Фунай », «Деу », «Джи-Ви-Си », «Шарп », «Акаи «і «Голдстар » .

Після розвалу Радянського Союзу різко знизилися виробництво кінофільмів і відвідуваність кінотеатрів. Кінознавець Марк Лисогор з Московського муніципального культурного центру зазначає: «Якщо у радянські часи московські кінотеатри відвідували 100 млн. глядачів на рік, то 1995 року їх було трохи більше 2 млн. Зазвичай стільки глядачів збирав один фільм ». Тепер кінотеатри часто здають свої приміщення у найм іншими підприємствами, наприклад, нічних клубах чи меблевим фірмам, щоб покрити свої витрати. 1995 року у Росії вийшло близько 50 художніх фільмів — проти 200-ми 1992 року. Практично немає прокатної мережі, і більшість кінотеатрів застаріли на 40 років і потребують великих капіталовкладень. З іншого боку, росіяни, мабуть, втомилися від другосортних американських фільмів, які найчастіше крутять у російських кінотеатрах. Проте російських фільмів бракує у тому, щоб замінити ними американську продукцию.

За відсутності сучасних кінотеатрів і налагодженої системи кінопрокату, телебачення почало головним джерелом поширення кінофільмів. Швидко розвивається ринок домашнього відео. За даними аналізу ЗМІ, 1994 року у 5% з 77 млн. сімей, мають телевізори, були відеомагнітофони, але ж час у Росії існувало 35.000 нелегальних відеосалонів. До серпня 1994 року, за оцінками, частка відеомагнітофонів становила 11%, і це показник продовжував зростати. За даними опитування Інституту Геллапа у травні 1996 року, у третій сім'ї, яка має телевізор, є договір відеомагнітофон. 3 Кількість сімей, які одержують відеомагнітофони, продовжує зростати. Усі більше зацікавлення над ринком викликають товари вищої якості, наприклад, стереовидеомагнитофоны.

1.4.Влияние телебачення на політичну й економічну ситуацию.

З розвитком недержавного телебачення у Росії зникає ситуація, коли кілька людей впливових державні органи диктують, як треба підходитимемо висвітлення подій чи встановлюють кордону дозволеного і недозволеного. Політичні партії і комерційні сили у уряд і поза нею також намагаються впливати в розвитку ЗМІ й зміст інформацією свої власні інтереси. Боротьбу впливів над ЗМІ не слід розглядати, як боротьбу між незалежної об'єктивної журналістикою і широкомасштабної пропагандою. ЗМІ на Росії скоріш досягли етапу вільного ідеологічного плавання, в яких відмінності між державними, приватними і фінансовими інтересами нерідко розмиті, редакційна незалежність нерідко виявляється під загрозою, причини, що спонукали подати інформацію під тим або іншим кутом, нелегко виявити, а закони у ЗМІ недостатньо пророблені й виконуються выборочно.

1.5.Финансовая незалежність телекомпаній і впливом геть неї органів власти.

У цьому контексті немає сенсу казати про російській пресі з місця зору її об'єктивності. Конфлікти навколо висвітлення подій більше зрозумілі з погляду зіткнення протиборчих інтересів, і останні вісті в Росії скоріш пов’язані з політикою, ніж із неупередженої журналістикою. Ми говоримо звідси задля здобуття права затаврувати незалежні ЗМІ, а того, щоб відзначити, що впродовж останніх кілька років, російським ЗМІ стали відкритої областю, у якій існують різні ідеологічні підходи до інформації. До числа входять спроби об'єктивного, який представляє нічиїх інтересів висвітлення подій (на кшталт американських ідеалів), підкреслено політизований коментар (у розвинених європейських традиціях), висвітлення подій у інтересах тієї, кому належать ЗМІ, і висвітлення подій у інтересах правлячих політичних кіл. (Інтереси власників ЗМІ й найвпливовіших представників правлячих кіл дедалі більше збігаються). Недавнє опитування показав, що 57% респондентів вважають свободу слова самої позитивної зміною Росії із 1985 року, але свобода слова у Росії також означає відсутність і основам правової регулювання, що зумовлює самому различному її тлумаченню, до існуванню як ЗМІ, які підпадає під вплив ширших прошарків суспільства, і ЗМІ, власники яких мають конкретної владою та можуть використовувати в своїх цілях. Дуже важко сказати ступінь незалежності місцевих недержавних телевізійних станцій чи судити про об'єктивності місцевих новинарних програм. Судячи з розповідям, деякі місцеві станції досягли достатнього рівня економічної самостійності громадської підтримки, аби протистояти політичному тиску, проте і вони повинні враховувати інтереси своїх місцевої влади. Андрій Ріхтер з Центру політики і право ЗМІ МДУ, вважає: «Очевидно, у найближчі 5 чи 10 років, хоч би хорошими не були закони, прийняті Думою, і які б нові укази ні прийняв президент, усе вирішуватиметься лише на рівні місцевого губернатора ». Аркадій Майофис, президент ТВ-2 в Томську, досить успішно що розвивається недержавної станції, визнається: «Трапляється отже кореспонденти запитують: «Я критичний матеріал на такого-то боса, які в нас ним відносини? «І справді серйозно подумаю, слід чи давати цей матеріал до ефіру. Звісно, якщо в мене виникнуть проблеми, можу звернутися до суду, але нічого не змінить, оскільки суддя отримує квартиру від місцевої адміністрації «.

За результатами опитування, проведеного «Інтерньюс «у середовищі колег місцевих станцій, відповіді питання, надають на них політичне тиск місцева влада, дають вкрай неоднорідну картину положення у цієї області. У одних станцій склалися хороші робочі стосунки із місцевими владою, інші характеризують ці відносини як «напружені «, треті - як «лакейські «. Деякі станції зазначають, що вони мають діяти обережно, висвітлюючи місцеві політичні події, І що негативна їх трактування можуть призвести до втрати доступу до інформації. Ряд станцій згадує більш прямі погрози на свою адресу. Багато станції кажуть про високих місцеві податки, але, зазвичай, не розглядають їх як засіб політичного тиску, а це як засіб поповнення скарбниці місцевих властей.

Попередніми роками багато регіональні недержавні станції отримували часткове субсидування у вигляді пільг на оплату сигналу чи оренду й були готові миритися з наданням політичних послуг у обмін це. Отже, політична залежність випливає з фінансової залежності. Але така практика склалася дедалі більше заглиблюється до минулого: десятки станцій тепер стали економічно самостійними і тому здобули велику політичну независимость.

Місцеві регіональні власті виявляють дедалі більшу зацікавленість у існування і становленні місцевого недержавного телебачення. Ця зацікавленість свідчить про визнання той факт, що станції набувають реальний вплив у регіонах, і навіть у тому, що політичних діячів починає розуміти: телебачення може призвести до їх кар'єрі навпаки підірвати її. Проте вирішаться чи місцеві політичні діячі справді втрутитися у незалежне існування недержавних станцій, значною мірою залежить від місцевої політичну обстановку. Але було б явним спрощенням розглядати відносини місцевих владою та місцевими недержавними станціями як боротьбу між журналістами, які стали в хрестовий підхід в ім'я істини, та владою, які прагнуть примусити їх замовчати. Не всяка станція прагне політичній або фінансовій незалежності, в усіх місцеві органи, які хочуть взяти ситуацію під контроль телебачення, обов’язково контролюють технічні служби трансляції сигналу — багато станції практикують самоцензуру чи свідомо шукають розташування влади (як і було в президентських выборах).

1.6.Инвесторы та інвестиції телекомпаний.

І, нарешті, принаймні економічного зростання місцевих недержавних станцій, вони дедалі привабливішими для сторонніх інвесторів. Такі інвестиції забезпечили впевненість станцій в завтрашньому дні й послужили б фінансовою підвалинами реальних капіталовкладень. Вони також міг би сприяти подальшого розвитку місцевих телевізійних новинарних програм. У той самий час сторонні інвестиції можуть становити небезпеку обману незалежності ЗМІ, якщо вони надходять із джерел, що у тому, аби з’ясувати контроль над інформаційної політикою місцевих мовних компаній. «Інтерньюс «вважає, що значні приватних інвестицій до місцевого ТБ життєво важливі щодо його на успіх в довгостроковій перспективі. Найбільш бажаний тип інвестицій — це гроші з політично незацікавлених як вітчизняних, і закордонних джерел. Без приватних різноманітних сторонніх інвестицій із незалежних джерел найбільші компанії ЗМІ на регіонах у майбутньому будуть скупив московськими компаніями — гігантами. Ці інвестори — великі банки і сировинні компанії - вже показали, що визнають за краще використовувати ЗМІ як знаряддя задля досягнення своїх політичних лідеріва і фінансових інтересів. Якщо власники НТБ, ГРТ та інших загальнонаціональних ЗМІ почнуть скуповувати станції у регіонах, вони візьмуть під сферу впливу ще більше ЗМІ. Якщо це буде, не те суспільство втратить ще кілька незалежні джерела информации.

Хоча контрольовані державою телевізійні канали досі перебувають у Росії, вони фактично не отримують прямого фінансування уряду. Найвідоміші були частково приватизованими й, можливо, найближчим часом це чекає і на інші канали. Усі державні канали та керівництву станції поповнюють свій бюджет з допомогою реклами. У Росії її, мабуть, збережеться, по крайнього заходу, одна державна загальнонаціональний канал. Проте майбутнє державного телебачення залишається загадкою. Російське державне телебачення навряд у найближчому майбутньому піде шляхом розвитку американського «Пи-Би-Эс «чи англійського «Бі-Бі-Сі «і найімовірніше залишиться джерелом офіційної информации.

Регіональне державне телебачення доки приватизовано, але, можливо, це у кілька років. Регіональні державні станції займаються продажем реклами й дедалі більше за способом існування нагадують приватні станции.

1.7.Инфраструктура ринку нафтопродуктів та інфраструктура телерадиовещания.

Після розвалу Радянського Союзу державні структури, які контролювали ЗМІ, були розбещені, перетворені чи скасовані. Уряд Єльцина створило ряд паралельних адміністративних органів, котрі почали конкурувати з більш старими бюрократичними структурами, а потім і Юлії витісняти їх. Уряд, переважно, діяло успішно. Держтелерадіо перестало існувати, і зміну їй прийшли спочатку тимчасові ліцензійні комітети, та був ФСТР, але Мінзв'язку, яке відповідало за трансляційну інфраструктуру, досі зберегло свої полномочия.

Російське уряд поступово приватизує підприємства Мінзв'язку. Значна частина коштів структур наземної зв’язку вже приватизована. На думку багатьох експертів, уряд почне приватизацію регіональних трансляційних центрів (РТПЦ) 1997 року, і більшість інфраструктури Мінзв'язку буде приватизовано у наступні чотири года.

Приватні комерційні структури створюють власну інфраструктуру, набувають передавачі чи орендують державні передавачі, супутники і канали. Інакше кажучи, по тому, як радянські чиновники втратили контроль над інфраструктурою телекомунікацій, їх функції стали виконувати новостворені бюрократичні структури та приватні структури, які створили альтернативні варіанти радянському вещанию.

Нині у Росії налічується 105 місцевих державних телевізійних станцій. У багатьох адміністративних районів Росії є своя місцева державна ТБ — станція, що веде мовлення від 1 до запланованих 4 годин на день або під час власної частоті, або на 2-ом каналі, перекриваючи мовлення РТР. Ці місцеві державні станції - колишні відділення Держтелерадіо. Зараз місцевим державним телебаченням керує ФСТР, та практично скрізь воно підпорядковується місцевої влади. На федеральному рівні місцеве державне телебачення стає ареною політичних змагань місцевих законодавчими і виконавчими гілками власти.

Місцеві державні станції повинні будуть отримувати через ВДТРК бюджетні кошти, і навіть субсидії передати сигналу і виробництво програмної продукції. З іншого боку, станції отримують прибуток за реклами, конкуруючи прямо пов’язана з місцевими недержавними станціями. Попри це, багато місцеві державні станції збиткові. Багато станції отримують лише 20% обіцяних державних коштів, більшість їх мають роздуті штати, неповороткі бюрократичні структури та некомпетентних керівників. Навіть ті станції, керівники яких готовий піти на скорочення витрат, не можуть невпізнанно змінити нинішнє становище через закону, який забороняє звільнення штатних сотрудников.

Місцеві державні станції виробляють власні інформаційні і культурних програми. Якість більшості цих програм залишається досить низьким. В багатьох областях талановиті співробітники пішли з державного телебачення в приватний сектор. Андрій Ріхтер з Центру «Право і ЗМІ «вважає, що перехід журналістів і продюсерів з державного ТБ в приватний сектор стає звичною явищем, тоді як зворотне явище спостерігається редко.

Нерідко місцеве державне телебачення починає на всі більше скидатися на недержавне. Місцеві державні станції показують програми, отримані з джерел (нерідко піратським шляхом), і продають рекламне час, перекриваючи мовлення РТР чи іншого державного каналу (наприклад, 5-го каналу, коли він вони мають), виходячи за встановлені рамки.

Наскільки ми знаємо, жодна регіональна станція доки була приватизована, хоча окремі планують відкрити комерційні дочірні підприємства. Державні трансляційні центри також залишаються у держави, хоча вони створюють спільні підприємства з приватними фірмами і недержавними станціями чи надають їм у оренду частоту і приміщення, чи стають співвласниками станції за финансирование.

Більшість державних трансляційних центрів як і підпорядковано і підпорядкуванні Мінзв'язку. У деяких регіонах, наприклад, в Татарстані, де державний трансляционный центр не покриває всі райони, з’явилася приватна компанія, яка придбала передавач і складає їх у оренду державі. Багато трансляційні станції фактично є наполовину приватними, оскільки існують як з допомогою фінансування, але й рахунок здачі у найм приміщень та продажу, прав використання частот недержавним станціям, найчастіше за дуже дорогу плату.

Трансляційні центри, безсумнівно, отримують прибуток за таких угод, без якому вони могли б продовжувати роботу, оскільки, виділені з федерального бюджету у місцеві телецентри, особливо у зарплату, нерідко не сягають одержувачів. Затримки фінансування державних каналів з федерального бюджету нерідко спричиняються до страйків працівників зв’язку. У листопаді і грудні 1996 року, наприклад, працівники зв’язку відмовилися транслювати програми національного телебачення та радіо у знак протесту проти невиплати їм зарплати. Уряд заборгувало працівникам зв’язку близько 120 млрд. рублів (22 млн. дол. США).

2.Обобщенный аналіз фінансового становища недержавного телевидения.

2.1.Колличество і схеми створення недержавних телерадиокомпаний.

Недержавне телебачення на національному й регіональному рівнях зайняло міцні позиції, пропонуючи глядачам альтернативні недержавні канали і програми, сприяючи розвитку гласності у російському обществе.

Практично у кожному великому місті Росії місцева недержавна станція, тоді як у багатьох містах — кілька станцій. У багатьох міст налічується до 12 різних каналів. За всією Росії продовжують з’являтися нові станції, що ведуть мовлення на метровому і дециметровому діапазонах, і навіть по кабельних мережах. Багато недержавні станції, що з’явилися кілька років тому я, стали розквітаючими комерційними підприємствами і розширили своє влияние.

За оцінками «Інтерньюс », на програми недержавних телевізійних станцій припадає близько 30% ефірний час, коли в телеекранів збирається найбільше глядачів. У кожному великому місті й у багатьох невеликих містах сьогодні працюють одна чи кілька місцевих недержавних телевізійних станцій. Кількість нових станцій продовжує зростати, швидко зростає глядацька аудиторія популярність які вже працюють станций.

Сьогодні у Росії налічується близько 500−750 недержавних телевізійних станций.

За іншими даними, число недержавних станцій становить 3000. Це цифра отримали внаслідок екстраполяції даних обстеження сибірського телебачення, проведеного «Інтерньюс », щоб визначити щільність місцевих станцій щодо одного регіоні. Вона містить мовників і кабельні канали з дуже малий аудиторією, які показують лише піратські програми протягом кількох годин на день, і навіть що виробляють компанії, існуючі при станціях. Зменшення кількості станцій стало результатом ліцензування в ФСТР і визнання, деякі станції або закрилися, або тривають як оператори кабельного телебачення та відмовлялися самостійними юридичних осіб. Хай то було, важливо виявити тенденції розвитку недержавного телебачення. Одні невеликі станції можуть закриватися, інші - розвиватися. Будуть відкриватися нові станції, але тепер це скоріш потенційно прибуткові підприємства, ніж організації, працівники ентузіазмі любителей.

Перебудова, що розпочалася 1987 року, супроводжувалася появою в СРСР великої кількості західних товарів і технологій, зокрема відеомагнітофонів й західних відеофільмів. Усією країною почали з’являтися перші примітивні недержавні станції - їх творці просто подсоединяли відеомагнітофони до колективним антен, встановленим на кожному житловому будинку ще радянську добу. Перші такі телестанції, зазвичай, створювалися під егідою молодіжних житлових комплексів — житлових кооперативів, побудованих молодими фахівцями для себе і «своїх сімей, — найбільш близька до приватної форма власності на житло у радянських містах. Спочатку вони показували тільки західних відеофільми, що з’явилися завдяки більшу свободу пересування в період перебудови і гласности.

До 1990 року у СРСР виникло багато одноканальних кабельних станцій. Вони показували виключно піратські програми для обмежене коло абонентів. Ці компанії з’явилися після розпаду державного контролю за телебаченням без будь-якої нової виборчої системи регулювання своєї діяльності. Хоча мовлення велося кабелем, компанії не пропонували послуги інших станцій, як з операторами кабельного телебачення США, а давали власні програми, які транслювалися за одним кабельному каналу.

Чимало з цих доморослих станцій закрилися чи злилися коїться з іншими станціями, перетворившись на більші компанії. Приміром, в Петрозаводську у кабельної мережі в останній момент її 1990 року було п’ять каналів, вона також мала доступом до супутниковими каналам (Суперченэл, MTV і т.д.). Проте, стільки каналів — не типове явище для більшості кабельних мереж. Нині у кабельної мережі в Петрозаводську працює 11 каналов.

Інші станції придбали відеокамери і вони здійснювати місцеві новини, купивши ефірний час у трансляційних центрів Мінзв'язку і перетворившись на повноцінних вещателей.

2.2.Производство.

Протягом п’яти років, спостерігалося швидке розвиток недержавного ТБ. Значна частина коштів станцій зараз виробляє власні програми, в тому числі новини, ток-шоу, інтерв'ю, і музичні програми. Декілька десятків років тому багато хто станції, щоб вижити, змушені були займатися додаткової непрофільною комерційної діяльністю, наприклад, торгівлею чи збутом товарів народного споживання, проте нині, багато, станції отримують досить високі прибуток від реклами, дозволяють фінансувати своєї роботи. У той самий час деякі початківці станції припинила своє існування, переважно через організації менеджменту чи відсутності належної економічної базы.

Розвиток недержавних станцій йшло різними шляхами в кожному разі чого залежало від конкретних умов на місцях, тому важко сказати про загальних тенденціях у розвитку станцій загалом. Однак однією з важливих показників і те, яка частина мовлення посідає програми власного виробництва та на програми, які з інших джерел. На думку одних станцій, програми, зорієнтовані місцеву глядацьку аудиторію і зроблені самісінькому станції, мають життєво важливого значення для подальшого існування станції, оскільки місцевий колорит дає можливість розраховувати на власне обличчя вигідно відрізнятиметься від загальнонаціональних каналів та мереж. Інші станції воліють показувати програми, одержані з боку на засадах (чи піратським чином). В окремих немає власної студії, що стоїть занадто дорого. І тому, ще один шлях розвитку чи поєднання обох варіантів привели до появи успішно працюють станцій. У кожному окремому разі багато залежить стану місцевої економіки та того, наскільки керівництво станції розуміє принципи роботи комерційного телевидения.

2.3.Оборудование.

Когда незалежні телевізійні станції вперше вийшли у ефір, більшість їх працювало на устаткуванні, яку їм вдалося дістати на місцевому ринку. Починали з VHS, до 1991 року багатьом пощастило дістати устаткування P.SVHS. Устаткування HI-8 було доступним дуже небагатьом станциям.

Нині лише одиниці станції ще використовують устаткування VHS, переважна більшість станцій перейшло на стандарт S-VHS. У небагатьох станцій є устаткування Betacam (трохи більше тридцяти станцій), але використовується він виробництва рекламних роликів і студійних програм. Практично одна станція не користується HI-8 у виробництві новин. Приблизно 30 станцій придбали обладнання Betacam чи обладнання лінійного монтажу. Більшість веде монтаж на устаткуванні S-VHS.

2.4.Персонал.

Біля джерел створення цих станцій стояли люди цілком різних професій. Одні раніше працювали державною телебаченні, інші - газетярі, медики чи юристи — прийшли на станції, повністю помінявши професію. Наприклад, на 4-ом каналі Єкатеринбурга спочатку працювали телепрофессионалы, та їх швидко змінили люди, які були професіоналами, але позбавлені упередженості. 4-й канал стало однією з найбільших та самих успішно працюють регіональних станцій в России.

На найбільших процвітаючих станціях працює від 150 до 200 співробітників, більшості середніх станцій — близько тридцяти людина, але в невеликих станціях — 10−15 співробітників. В міру зростання та розвитку станцій, як збільшується кількість їхніх працівників, а й змінюється спрямування їх роботи. Приміром, зріліші станції сконцентрували всі сили на виробництві невеликої кількості програм вищого качества.

2.5. Фінансове состояние.

Фінансове становище недержавних станцій вкрай неоднорідне. Невелика група станцій, мають вигідне географічне розташування злагоджену організаційну структуру, стали високо рентабельними підприємствами. Кілька станцій зараз регулярно отримують понад 200.000 USD від продажу реклами, близько 20−30 станцій отримують прибуток у 100.000 USD. Більшість цих станцій перебувають у містах з населенням 1 мільйон людина. Розвиток дехто з тих станцій йшло небувалими темпами. Одною з найбільш успішних станцій 3 роки тому отримувала загалом від реклами всього 10 — 20 тисяч USD, а тепер місячна прибуток становить близько 250.000 доларів — і, судячи з усього, зростатиме. Можна нарахувати щонайменше 50 станцій, які отримують прибуток понад 50.000 USD. Менші станції мають від 5 до 20 тисяч USD. Проте важливо пам’ятати у тому, що реальні доходи від реклами великою мірою залежать стану економіки загалом. Бистре збільшення доходів від реклами свідчить про економічне процвітання регіону, хоча вона який завжди стабільно. Деякі станції останні кілька місяців ремствували те що, що темпи зростання надходжень від реклами сповільнилися. Проте зниження надходжень у основному є наслідком економічного спаду у регіонах чи зміни співвідношення сил на місцевому рынке.

Порівняйте можна сказати, які прибули найуспішніших місцевих комерційних станцій у Росії порівняти з прибутками дрібних комерційних станцій Сполучених Штатів і вони становлять близько 200−300 тисяч доларів на месяц.

Попри підвищення рентабельності багатьох станцій, вони продовжують мати справу з серйозними труднощами, пов’язані з інвестуванням цих коштів — їх бюджети дуже обмежені у засобах для придбання устаткування або відновлення виробничих потужностей. Через відсутність налагодженої системи фінансування практично неможливо вкласти кошти, наприклад, в купівлю офісу чи студії. Компанії що неспроможні просто заповнити заявку на отримання позички і віднести їх у місцевий банк. Навіть коли це існує змога отримання позики, здебільшого це недоступно через зависоких відсотків. Щоб щось одержати, станціям необхідно мати наявні кошти. У небагатьох станцій є можливість нагромадити великі грошових сум, якщо вони не затримують зарплату своїм працівникам протягом визначеного періоду часу (вести є одним із самих видаткових статтею поточних витрат), і навіть самі процвітаючі станції раз у раз вимушені вдаватися до цього. Через відсутності бізнес-планів і розмежування між основним капіталом і поточним витратами багато станції зіштовхуються з неможливістю планування великих капиталовложений.

2.6.Производственные мощности.

Недержавні станції ведуть мовлення найрізноманітніших каналах, що у значною мірою залежить від цього, які канали були у регіоні, що вони починали своєї діяльності, і які частоти місцеві відділення Мінзв'язку виділяли громадському користування. Зазвичай отримати метровий канал значно складніше, ніж дециметровий. Донедавна деякі станції вели мовлення на дециметрових каналах — телевізори російського виробництва що неспроможні приймати сигнали в дециметровому діапазоні, при цьому в блокових будинках, у яких живе більшість росіян, утруднений прийом сигналу. Проте змінюється, бо всі більше росіян тепер набувають телевізори, здатні приймати сигнал в дециметровому діапазоні, а продажу з’явилися дециметрові антени (переважно, російського виробництва). Нерідко станції, що ведуть мовлення на дециметровому каналі, самі продають своїм користувачам антени прийому сигналу, щоб розширити аудиторию.

Деякі станції отримали ліцензії мовлення і метровому, і дециметровому каналах, щоб посилити сигнал чи навіть отримати другий канал над ринком. Інші станції підключаються до кабельним инфраструктурам, значно розширюючи свою потенційну аудиторию.

2.7.Продукция.

Станції по-різному підходять до виробництва власних програм. Деякі станції виробляють досить багато програм, у прагненнях створювати свій імідж і вважає, що висвітлення місцевих труднощів і подій приверне місцеву аудиторію. Інші станції воліють виробляти менше власних програм чи взагалі роблять це, одержуючи програми з сіті або показуючи фільми, і серіали, отримані з джерел на засадах чи піратським шляхом. Більшість їх, у кінцевому рахунку, використовуватиме щось середнє, поєднуючи власне виробництво — зокрема, новинарних та суспільно-політичних програм, — з придбанням програм інших виробників, вступників по сети.

З іншого боку, регіональні компанії, які кілька років тому було ради заповнити ефірний час власними програмами низьку якість, тепер намагаються робити менше програм, а більш високої якості. Проте професійний рівень випусків новин вкрай неоднорідний і від конкретної станции.

Нині в регіональних станцій з’явилися змозі широкого вибору програм, чому кілька років тому. Багато станції отримують програми від кількох основних мереж, безпосередньо купують програми у дистриб’юторів чи отримують програми від регіональних які виробляють компаній. Багато станції продовжують показувати неліцензовані фільми (зазвичай легко зрозуміти з опублікованій програми телебачення, де пишуть «науково-популярний фільм «чи «зарубіжний фільм «без вказівки конкретного назви). 170 станцій в СНД отримують програми у межах проекту «Інтерньюс «» Відкриті небеса », по якому поширюються культурні, історичні і освітні програми російського й зарубіжного виробництва. Дедалі більше станцій роблять свої власні новини і публіцистичні програми, а також музичні шоу і ток-шоу, документальні фільми, і дитячі программы.

Кілька років тому найпоширенішим методом роздачі та рівної оплати програм були бартерні угоди. Ця практика поступово скорочується. Станції більше мають такої гострої нестачі програм, щоб пов’язувати себе кабальними умовами угод, що згодом можуть виявитися їм невигідними. У кінцевому підсумку, станціям вигідніше купувати програми за розрахунок готівкою. Це подає певну волю продажу рекламного часу. Проте забувати й те, що теперішній успіх кожної конкретної станції у доборі та придбанні якісних програм залежить стану місцевого ринку нафтопродуктів та конкретного економічного становища, яке вкрай неоднорідне у регіонах. Станція від Нижнього Новгорода, який є третьому за величиною ринком у Росії, дозволити собі бути більш перебірливою у доборі програм, ніж станції, що у регіонах із менш розвиненою экономикой.

Очевидно, певного рівня знайдено й інші станції, хоча важко, коли це станеться. Зміни ринку відбуваються нас дуже швидко. Завдяки системі цифровий супутникового доставки, багатоканальної многоточечной розподільчої системи і недержавним супутниковими мереж у мереж, і інших дистриб’юторів з’являться ширші можливості отримання программ.

Хоча багато хто і навіть майже всі місцеві недержавні станції виробляли і показували хроніку місцевих подій у першого дня, щойно вони з’явилася камера, на ранніх етапах розвитку місцевої телебачення виробництво регулярних новинарних програм було широко поширеної практикою. Протягом кількох років становище змінилося, і простежується тенденція виробництва місцевих новинарних програм продовжує розвиватися з урахуванням появи в станцій нових ресурсів чи перерозподілу і його використання наявних для новостей.

3. основні напрями поліпшення фінансової підтримки регіонального недержавного телевидения.

Однозначно, основним джерелом доходів телерадіокомпаній є виробництво і показ в ефірі телевізійної рекламы.

Україна має на телевізійну рекламу витрачається більше, ніж рекламу будь-якому іншому ЗМІ. 1995 року темпи зростання доходів від реклами становили близько 100%.

На ринку телереклами, особливо у загальнонаціональному рівні, домінують займають іноземні рекламодавці й іноземні рекламні агентства. Очевидно, ця тенденція збережеться у майбутньому. На регіональний ринок України близько 15% від суми витрат на телерекламу. Більша частина цих коштів витрачають місцеві рекламодавці на місцевих станціях. Доходи розміщення реклами найбільш успішних станціях нині становлять 250.000 доларів на месяц.

Усі аналітики сходяться у тому, що з 1992 року й на початок 1995 року український ринок реклами переживав період небувалого зростання. За прогнозами більшості їх, прискорені темпи розвитку ринку зберігатимуться, по меншою мірою, у наступні 5−10 років, протягом яких українські компанії краще освоять рекламний ринок, перейдуть на міжнародні стандарти у рекламному бізнесі, й українською ринку побільшає іноземних компаній, і товарів. Проте, питання реальних розвитку рекламного ринку залишається спірним. 1995 року різко знизилися витрати українських компаній над ринком реклами, де 70% витрат стало припадати на іноземних рекламодавців. Це співвідношення як і відбиває реальний становище українського ринку реклами, і вже найближчі кілька років серйозних змін не ожидается.

Нині чотири найбільших рекламодавця витрачають 10 млн. дол. на місяць. Тільки «Проктер енд Гембл «витратила у лютому 1996 року 4 млн. дол. «Марс », «Ригли «і «Юнілевер «також щомісяця витрачають на ТБрекламу мільйони доларів. До низки інших компаній, котрі домоглися успіху ринку завдяки телерекламі, входять «Нескафе », «Стиморол », «Панадол-аспирин », і навіть постачальник офісного устаткування «Ксерокс «і «Хьюлет — Паккард » .

Після розвалу Радянського Союзу Витрати телерекламу України з розрахунку одну особу неухильно зростають, і далі продовжуватимуть збільшуватися у наступні кілька років. За темпами зростання витрат на рекламу з розрахунку одну особу Росія поступається Угорщини, Польщі й Чехії. 1995 року, за даними «Кейган уорлд медіа », рекламні Витрати одну особу склали 12,27 дол. у Чехії та 15,39 дол. в Угорщини. По різним оцінкам, рекламні Витрати одну особу України сягають від 2,84 до 4,3 доларів. Незалежно від цього, який із показників точніше, Витрати рекламу України з розрахунку одну особу залишаються набагато нижче, ніж у успішніше країнах Центральній і Східній Європи. Аби порівняного із нею рівня, Україна повинна витрачати близько 2,3 млрд. дол. в год.

У період із 1992 по 1995 рр. політика витрат іноземних фірм також значно відрізнялася від практики витрат українських компаній. Ринок цього періоду, у якому домінують займали українські компанії, характеризувався, як «ринок готівкової валюти ». Це означає, що сплата більшості угод здійснювалася у валюті, витрати мало враховувалися і процвітало хабарництво. Хоча іноземних компаній, можливо, доведеться кілька днів дотримуватися правил на цю гру, вони вимагати запровадження застосування стабільнішої та прозорої системи обліку, і навіть розкривати випадки хабарництва, якщо вони матимуть місце, щоб зробити стабільніші умови розміщувати своїх інвестицій у Україні. Іноземні фірми, зазвичай, виявляють велику обережність не хочуть на ризик без проведення серйозного вивчення ринку, і навіть ведуть суворіший бухгалтерський учет.

Українська та зарубіжна концепції реклами істотно відрізняється друг від друга. Західні фірми відносять Витрати рекламу до інвестицій, у те час як українські компанії як і відносять їх до витрат. Ці розбіжності обумовлені різними податковими системами.

зважаючи на викладене, регіональним недержавним телерадіокомпаніям, збільшення доходів від рекламну діяльність слід шукати контакти з великими зарубіжними рекламодавцями і, доводити їм дієвість рекламної компанії своєму каналі на відміну великого об'єму, але менш дійовою на общенациональном.

Українська промисловість страждають від нерозуміння ролі маркетингу в ринкової економіки. Компанії, що у умовах ринкової економіки, як розпочати виробництво товару, проводять маркетингові дослідження. Українські компанії спочатку щось виробляють, і потім намагаються знайти ринок для збуту свого товару. Такий їхній підхід шкодить українським компаніям, особливо враховуючи те, що західні конкуренти чудово розуміють: збут товару щонайменше важливий, ніж його качество.

За цих умов іноземна промисловість може задавити місцеву промисловість. Ця тенденція найрельєфніше проявляється у тих галузях промисловості, де іноземні компанії витратили витрачати величезні кошти на рекламу, наприклад, в кондитерської і тютюнової галузях. «Марс «і «Сникерс «вклали кошти на рекламні кампанії уряду й захопили частку ринку в українських виробників кондитерських виробів. Українські кондитерські вироби не зможуть стати конкурентоспроможними над ринком до того часу, доки навчаться завойовувати ринок із допомогою реклами. Факт, що більшість коштів, які роблять телерекламу України, витрачається іноземними компаніями, є ще одним свідченням слабкості української промышленности.

Витрати іноземних компаній реклами українською телебаченні поколишньому перевищують витрати українських компаний.

Три роки тому реклама споживчих товарів українською телебаченні була відсутня, інші ж товари, які рекламувалися, були переважно іноземного виробництва. Більшість української реклами була орієнтована на споживача. Тоді дуже деякі іноземні фірми мали національну дистриб’юторську мережу чи мережу доставки товарів у окремі райони, по крайнього заходу, офіційно, а, отже, в них мало стимулу займатися рекламою у регіонах. Більшість компаній було сконцентровано у Москві, і, як і давали рекламу з питань телебачення, лише на великих державних каналах. Реклама регіональної та місцевої компаній у регіонах лежить у зародковому стані. Більша частина рекламного часу займали поздоровлення і оголошення, наприклад, поздоровлення з іменинами чи оголошення в формі текстовій реклами чи біжучого рядка внизу экрана.

Принаймні того, як західні фірми стали виходити на загальнонаціональний рівень, спочатку постачальники офісного устаткування («Ксерокс »), потім постачальники таких оптових товарів, як сигарети, стали подумувати про політичну рекламу у регіонах. Багато фірм як і покладаються за державні телерадіомовні компанії як у найменш ризикований і більше швидкий спосіб маркетингу України. І їх відкриваються дедалі більше широкі змогу збуту товарів у регіонах, особливо — по того, як регіональні станції стали настільки впливовими, що створили власні мережі мовлення чи вступив у вже существующие.

Попри зрослу зацікавленість і підвищення обсягу рекламних продажів, регіональний ринок поки розвинений недостатньо. Місцеві рекламодавців як і обмаль можливостей розміщувати реклами, яку в всіх необхідні кошти. Регіональні станції поколишньому використовують бартерні угоди, надаючи рекламне час у обмін послуги, надані телекомпанії. Проте, місцевий ринок телереклами вже розвинений настільки, що може служити реальним джерелом фінансування мовників. З іншого боку, те що, нові мовники продовжують подавати заявки отримання державних ліцензій, свідчить у тому, що місцеве мовлення залишається привабливим бізнесом. Нові мовники не романтики-мечтатели, а люди, котрі знають ринок та переконані у цьому, що може забезпечувати їхню існування й подальше развитие.

Очевидно, місцеві станції продовжуватимуть отримувати більшу частину доходів від місцевих рекламодавців. У цьому нічого дивного: в Сполучені Штати місцеві станції зазвичай отримують, по меншою мірою, 50% своїх рекламних доходів від місцевих рекламодателей.

Очевидно, місцеві станції продовжуватимуть отримувати більшу частину доходів від місцевих рекламодавців. У цьому нічого дивного: в Сполучені Штати місцеві станції зазвичай отримують, по меншою мірою, 50% своїх рекламних доходів від місцевих рекламодателей.

Іноземні компанії також почали користуватися послугами українських рекламних агентств з реклами, настановленим місцевого ринку. На думку одного аналітика, західні компанії, у більшою мірою орієнтуються на стратегію ринку, тоді як українські агентства демонструють більш творчий, хоч і ризикований підхід до виробництва реклами. Проте українські рекламні агентства навряд чи довго протримаються на ринку, і майбутнє української реклами, швидше за все, складатиметься по моделі західноєвропейського ринку, де домінують займають три чи чотири найбільш респектабельних рекламних агенції та багатонаціональні корпорації. Менші агентства заповнять решта вільні ніші чи будуть поглинені багатонаціональними корпораціями, якщо їхня діяльність стане занадто успешной.

Місцеві станції самі творять власне своє рекламу. Крім ігровий реклами, місцеві станції розміщують в себе у ефірі платні поздоровлення і оголошення. На етапі свого розвитку багато станції протягом кількох годин надавали тільки поздоровлення і оголошення, які приносили їм доходи громадян та заповнювали ефір, компенсуючи відсутність програм. Така реклама менше впадає правді в очі. Директор програм однієї національної мережі, який добре знає, як працюють станції у регіонах, зазначає, що, по меншою мері, 50% місцевих недержавних станцій як і дають таку рекламу на регулярної основі. За словами директора однієї дуже квітучою станції, що входить у мережу та ще заробляє на рекламі 100.000 дол. на місяць, його станція як і дає поздоровлення і оголошення — під час показу мережевих програм. Навіть якщо великі станції використовують такі методи реклами, те що говорити про дрібних станціях. Проте поздоровлення і музичні заявки проіснують недовго у зв’язку з пожорсткішанням закон про авторські права, оскільки більшість музичних кліпів демонструються піратським способом.

На відміну від Західної Європи, України як і дозволяється розміщення реклами за спонсорування програм, коли назва фірми чи продукт демонструється на екрані протягом усієї передачі. У минулому року цю стратегію використовували у основному рекламодавці тютюнових виробів і алкогольних напоїв, реклама яких було заборонена на ТБ із початку 1996 року. Ця заборона призвів до значному зменшенню доходів від реклами, оскільки реклама цих товарів приносила 8−15% доходів. Рекламодавці спонсорують передачі прогнозу погоди і, музичні шоу та інші програми. Вони також спонсорують спортивні заходи, розміщуючи рекламу свого товару за периметром спортивного поля чи майданчики. Ця практика зберігається зараз, але загалом над ринком складається тенденція до виробництва стандартних рекламних роликов.

Хоча реклама алкогольних напоїв і тютюнових виробів заборонено, телевізійні станції знаходять способи обійти закон. Приміром, одна станція, проаналізувавши закон, вирішила, що вони можуть продовжувати рекламувати сигарети — і духи, використовуючи тільки назву компанії, а чи не марку товару, у вигляді біжучого рядка чи тексту без зображення товару. З іншого боку, виробники алкогольних напоїв і тютюнових виробів виступають спонсорами передач прогнозу погоди і, демонструючи свій товарний знак без назви товару. За повідомленнями самих станцій, ніхто не намагався перевірити виконання закона.

Проте, хоч би як був привабливий ринок рекламну діяльність і прибутки від нього, можна припустити, що він характеризується крайньої нестабільністю. Відомо, що чимало регіональні й міські телерадіокомпанії живіт, що називається, від виборів перед виборами, і завдяки великих доходів від політичної телереклами намагаються дооснастить розвивати чи хоча б відремонтувати технічну базу. У проміжках часу між виборами становище місцевих недержавних телекомпаній, мають дохід тільки від рекламну діяльність, є дуже безрадісним. Річ у тім, що економічна нестабільність відразу б'є по рейтингу телеканалу, і поза певного періоду канал може втратити його й глядацькі симпатії, як і слідство, потенційних рекламодавців. Тому на завершення цієї глави хотілося б виділити декілька моментів, які чи допомогли б керівникам телерадіокомпанії вірно знайти політику предприятия.

Першим, безумовно, залишається ринок реклами й телевиробництва, який може бути максимально розширено і різноманітний. Крім залучення великих рекламодавців, як писалося вище, серйозну увагу необхідно приділяти і місцевому товаровиробникові, роз’ясняти йому важливість маркетингових досліджень, і надати якнайширший спектр послуг і розцінок. Для спрощення завдання тут рекомендується заручитися підтримкою як сприянням місцевої влади й проводити регулярні акції з знижками. Наприклад, успіх у цьому напрямі може мати акція «Рекламна підтримка місцевого товаровиробника. За сприяння міського виконавчого комітету. Ціни знижено на 30%». Тут сприяння місцевої влади може виражатися у цьому, що відділ торгівлі міськвиконкому підкаже підприємства з стійким фінансове становище і може провести з керівниками цих підприємств роз’яснювальну работу.

Другим, за значенням, у досягненні фінансової стабільності, має стати збільшення спектра послуг, що з телепроизводством, для населення. І це рекламно-інформаційні програми розміщенням оголошень від приватних осіб, і програми поздоровлень, та послуги ремонту відеотехніки, тиражування і перезапис видеокассет.

Третім у списку можна поставити — освоєння видів діяльності, які пов’язані з телепроизводством, але приносять стабільний прибуток, при наявності їх серйозної рекламної підтримки. Приміром, телекомпанія, має у структурі магазин, який безкоштовно рекламується у її ефірі, може матимемо вдосталь стійке фінансове положение.

Заключение

.

У роботі були лише частково досліджені актуальні проблеми сучасної ринкової інфраструктури телебачення, як його частини. На досвіді російських телекомпаній ми змогли розгледіти нинішнє фінансовоекономічну ситуацію українських підприємств телепроизводителей, вивчити чинники що зумовлюють їхня діяльність і запропонувати основних напрямів поліпшення фінансової деятельности.

Майбутнє українського телебачення великою мірою залежить від політичного і економічного розвитку України. Недержавне комерційне телебачення зайняло досить міцні позиції з культурі й економіці, щоб ця процес можна було вдіяти. Проте українська історія знає чимало прикладів, коли тенденція розвитку на певному напрямку, збереження якої ніхто не викликала, несподівано захлиналася в вирі різких політичних змін. Недержавне комерційне телебачення поки що немає міцної законодавчої бази для — зараз вона спирається на хибке будинок президентських указів і нечітких положень про правах власності та компенсаційні заходи контролю. Ліцензії мовлення і частоту минають п’ять років після їх видачі, і що не розроблено систему, яка б дати справедливу оцінку діяльності станції, чи вирішити питання доцільності надання будь-яких переваг нинішнім власникам ліцензій стосовно іншими конкурентам. Хоча малоймовірно, що український уряд спробує взяти ситуацію під контроль чи знищити місцевих мовників з допомогою законів ліцензування, як це недавно відбулося Казахстані, за відсутності законодавчо-правових гарантій довгострокові інвестиції продовжуватиме рискованны.

Але у відсутність всеосяжного закону про мовлення протягом останніх кілька років розвиток українського телебачення на загальнонаціональному і регіональному рівнях йшло небувало все швидше. Жоден з експертів і практиків ЗМІ, яка давала інтерв'ю у межах проведення справжнього дослідження, не передбачають уповільнення темпів розвитку ринку, а про зворотних тенденціях. У п’ять-десять років, і навіть довше, ринок залишатиметься «мерехтливим ». Більшість українських компаній доки використовують широких рекламних і маркетингових можливостей телебачення — або за економічних причин, або від незнання того, як використовувати рекламу для свого розвитку. Сьогодні рекламний потенціал телебачення значною мірою залишається незатребуваним. Якщо зростання української економіки загалом триватиме й далі дедалі більше компаній навчитися використовувати рекламу, вартість телебачення зростатиме. Це сприятиме зростанню конкуренції усім медиа-рынках та формування сприятливіших умов великих інвесторів, готових вкладати кошти на розвиток інфраструктури кабельного і цифрового супутникового телевидения.

Важливішим є запитання у тому, у напрямі буде йти розвиток телебачення. Зараз державний і недержавне телебачення на національному рівні контролюється кількома впливовими фінансовими группами.

Регіональні станції зіштовхуються переважно з проблемами, як і загальнонаціональні канали — як виготовляти і навіть набувати високоякісні програми, які відносини підтримувати з владою, як знайти вартість фінансування її подальшого розвитку, як підвищити професійний рівень у області менеджменту та організації продажу реклам. Після перебудови місцеве українське телебачення розвивалося так само швидкими темпами, як і інші галузі законної підприємницької діяльності. За наявності відповідних економічних і полі-тичних умов, рівень професіоналізму й компетентності телебачення як галузі, забезпечуючи сталий розвиток і посилення ролі і сфери впливу біля всієї Украины.

1. Й. Ворст, П. Ревентлоу «Економіка фірми» вид. «Вищу школу» 1993 р. 2. Шеремет А. Д. «Теорія економічного аналізу» 1982 р. 3. «Курс загальної економічної теорії» під редакцією А.І. Добриніна, Л.С.

Тарасевіча. Видавництво СанктПетербурзького університету економіки та фінансів 1996 р. 4. «Економікс» Кэмбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю. Издательство.

«Республіка», Москва 1993 р. 5. Вильчек У., Муратов З., Атлас російського телебачення, 1996 р., Комісія зі політиці телебачення і радіомовлення, Москва, 1996 р. 6. Матеріали Конференції «Ринки ЗМІ на Росії та СНД », СПб, Росія, 22−23 жовтня, 1996 р. 7. Опитування керівників регіональних станцій, проведений «Інтерньюс », січень 1997 р. 8. «Телескоп », журнал Кооперативного телевізійного агентства, різні номери за 1996;1997 рр. 9. КОМКОН 2, Дослідження ринку виробництва і засобів, 2−29 декабря.

1996 р. 10. Вісник телевізійної інформації, РІА «Новини », №№ 46−54 за листопадгрудень 1996 г.