Циклічні коливання ринкової економіки та їх причини

Циклічні коливання ринкової економіки та їх причини

Для економіки будь-якої країни у довгостроковому періоді характерне економічне зростання, що проявляється у збільшенні національного продукту та загальноекономічного потенціалу. В західній літературі це явище одержало назву тренда. Економічне зростання передбачає стан рівноваги, коли попит і пропозиція достатньою мірою збалансовані. Однак практика показує, що нерідко стан рівноваги порушується. Це проявляється у тому, що порушуються нормальні зв’язки і пропорції в національній економіці, зменшується обсяг виробництва товарів і послуг, знижується зайнятість, падає прибутковість, відбувається затоварювання. Економічне зростання переривається, в економіці наступає кризовий стан, тобто починається економічна криза. Остання є значними порушеннями рівноваги економіки, що породжує негативні наслідки.

Економічні кризи є багатоманітними. За масштабами порушення рівноваги виділяють загальні кризи, що охоплюють усю національну економіку, та часткові, які розповсюджуються на якусь одну сферу або галузь економіки. До них належать фінансові, грошово-кредитні, валютні, галузеві кризи. За критерієм регулярності розрізняють періодичні, проміжні та нерегулярні кризи. Найпоширенішими є періодичні, або циклічні, кризи, які регулярно повторюються через певні проміжки часу. За характером порушення відтворюваних пропорцій кризи поділяються на кризи надвиробництва, за яких пропозиція суттєво перевищує платоспроможність населення, та кризи недовиробництва, коли обсяг виробництва товарів і послуг недостатній для покриття наявного попиту.

На стадії індустріального розвитку економічне зростання почало регулярно перериватись економічними кризами, тобто набуло циклічного характеру. Економічний розвиток відбувається у формі економічних або ділових циклів певної тривалості. Це регулярні коливання рівня ділової активності, за яких після зростання активності, що проявляється у збільшенні ВВП, відбувається її зниження, при якому обсяги виробництва зменшуються. Такі коливання відбуваються відносно довгострокового тренду. Схематично це можна зобразити так (див. схему 16.3).

Зі схеми видно, що, досягнувши точки А, обсяг ВВП почав зменшуватись. Зниження тривало протягом певного періоду часу і у точці В досягло найнижчого значення (це так зване дно). Потім протягом певного часу обсяг ВВП стабілізувався, і почалося його збільшення, що тривало до точки Е, після досягнення якої обсяг ВВП почав знову зменшуватись. Період часу розвитку економіки від початку одного спаду до початку наступного і називається економічним, або діловим циклом.

Схема 16.3. Фази економічного (ділового) циклу (чотирифазна модель):

1 — криза (рецесія), 2 — депресія (стагнація), 3 — пожвавлення (експансія), 4 — піднесення (бум) Класичний економічний цикл містить чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Вихідною фазою циклу є криза (у літературі її називають спадом і рецесією). Як правило, ця фаза починається з грошово-кредитної сфери та торгівлі. Відбувається падіння курсу цінних паперів, починається біржова паніка. Нагромаджуються запаси товарів у торгівлі, і створюються передумови для кризи збуту. Затоварення приводить до скорочення виробництва. Зменшується попит на робочу силу, зростає безробіття. Доходи ще більше зменшуються, падає купівельна здатність. Різко зростає попит на гроші. Масово відбувається банкрутство. Ділова активність різко зменшується.

Другою фазою є депресія, або стагнація (частина економістів вважають кризу і депресію однією фазою). Для неї характерне припинення падіння обсягів виробництва, ціни відносно стабілізуються. Поступово зменшуються товарні запаси. Збільшується маса вільного грошового капіталу. Пропозиція починає урівноважуватися з попитом. Створюються сприятливі умови для технічного оновлення основного капіталу, оскільки рівень цін і відсоткової ставки відносно невисокий.

Наступною фазою є пожвавлення (експансія), яка починається із зростання виробництва і закінчується досягненням ним найвищого докризового рівня. Збільшується попит на споживчі товари, а через нього і на інвестиційні товари. Підвищується заробітна плата і доходи підприємців. Зростають ціни та попит на грошовий капітал, що стимулює збільшення відсоткових ставок. Скорочується безробіття внаслідок зростання попиту на робочу силу.

Завершальною фазою циклу є піднесення, або бум. У цій фазі суттєво зростає попит, особливо на інвестиційні товари. Зростає зайнятість робочої сили, підвищуються ціни на товари та послуги. Збільшується попит на кредитні ресурси, і, відповідно, зростають відсоткові ставки. Істотно активізується нове будівництво та інвестиційні процеси. На фондовому ринку набувають поширення спекулятивні угоди. Все це, врешті-решт, приводить до так званого «перегріву економіки», посилює диспропорції і завершується новим спадом ділової активності, тобто починається новий цикл.

Класичний економічний цикл характеризується рядом ознак. Коливання виробництва інвестиційних товарів відбувається значно активніше, ніж споживчих товарів. Одночасно коливання обсягу інвестицій у будівництво та устаткування набагато менші, ніж у запаси. Циклічні зміни у виробництві споживчих товарів тривалого користування набагато сильніші, ніж у виробництві благ повсякденного попиту.

Розглянуту чотирифазну модель економічного циклу обґрунтував К. Маркс. Сучасна немарксистська економічна теорія виділяє двофазну модель циклу, за якої цикл складається з двох фаз — підйому і спаду, і виділяють вищу (пік) і нижчу (дно) поворотні точки (див. схему 16.4).

На циклічний характер розвитку економіки вчені звернули увагу в середині XIX ст. Увага була зумовлена тими кризами, що періодично виникали в Англії з 1825 р. з періодичністю в середньому у 8−10 років. Відтоді вони систематично повторюються у багатьох країнах. У сучасних умовах економічні цикли мають специфічні риси, що суттєво відрізняють їх від циклів XIX ст. і першої половини XX ст. Як правило, цикли мають світовий характер. Водночас посилюється асинхронність фаз циклу в різних країнах. Під впливом науково-технічного прогресу відбувається скорочення тривалості циклу, причому фази пожвавлення і піднесення стають інтенсивнішими і тривалішими, а фази рецесії і депресії - коротшими, межі між фазами циклу стали розмитішими, і нерідко деякі фази не відбуваються. Вплив на циклічні процеси, який щоразу зростає, здійснює держава своєю антициклічною політикою.

Схема 16.4 Фази економічного циклу (двофазна модель) Які ж причини циклічного розвитку ринкової економіки? Чому через певні проміжки часу в економіці виникають кризи? Циклічність розвитку ринкової економіки пов’язана з періодичним порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Розвиток економіки здійснюється таким чином, що сукупний попит починає відставати від можливостей економіки виробляти певний обсяг товарів і послуг. Це відставання приводить до порушення відтворювальних зв’язків, що на певному етапі досягає критичної величини і проявляється у кризі надвиробництва, коли значна частина вироблених товарів та послуг не має збуту. Економічна рівновага порушується. Економічна криза і виступає тим засобом, що сприяє відновленню цієї рівноваги. Обґрунтування циклічності руху ринкової економіки означає встановлення причин, що періодично порушують рівновагу між сукупною пропозицією і сукупним попитом.

В економічній літературі існує багато пояснень циклічного розвитку. Спеціалісти нараховують до 200 теорій економічних циклів. Одним із перших зробив спробу визначити причини циклічності ринкової економіки К. Маркс. Головну їх причину він вбачав у суперечності між суспільним характером виробництва, що проявляється у визначеній взаємозалежності і взаємозв'язку економічних процесів, і приватнокапіталістичним присвоєнням його результатів, що здійснюється незалежними суб'єктами підприємництва, кожен з яких прагне максимізувати свій прибуток і приймає рішення, які не відповідають умовам часткової і загальної рівноваги на ринках. В результаті виникає невідповідність між попитом і пропозицією, яка з часом приводить до порушення між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто до кризи надвиробництва. Остання відіграє роль фактора, що веде до відновлення рівноваги. Матеріальну основу періодичності криз надвиробництва К. Маркс вбачав у періодичному масовому оновленні основного капіталу, що за термінами відповідає середній тривалості найактивнішої частини основного капіталу, якою є промислове устаткування.

Схема 16.5 Види циклів залежно від їх тривалості.

Деякі відомі економісти (Ж. Б. Сей, М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) вбачали причини циклічності у диспропорційності ринкової економіки. Інші (С. Сісмонді, К. Родбертус, К. Каутський) пов’язували циклічність із недостатнім споживанням. Й. Шумпетер вважав причиною циклічності особливості науково-технічного прогресу. Він розмежовував винаходи (відкриття) та інновації, що є комерційним впровадженням їх у виробництво. Якщо процес винаходів має безперервний характер, то інновації розповсюджуються циклічно. Причина цього — у поведінці підприємців. Одні з них — новатори, які застосовують нові винаходи і як нагороду одержують високі прибутки. А підприємці-консерватори лише після цього починають їх використовувати. Інвестиційна активність зростає, що призводить до надвиробництва і економічної кризи.

Представники кейнсіанства причини циклічності пов’язують з надлишком заощаджень у населення, пов’язаним із так званим законом схильності до заощаджень, що приводить до дефіциту інвестицій у виробництво і обмеження сукупного попиту і, відповідно, до порушення макроекономічної рівноваги. Прибічники монетаризму схильні пояснювати циклічність виключно коливаннями в грошовій сфері, що виникають під впливом грошової політики держави. Вони заперечують внутрішню нестабільність ринкової економіки і пояснюють кризи виключно помилками в політиці регулювання грошової сфери.

Циклічність є об'єктивною закономірністю економічного розвитку. Це складне й багатогранне явище. Цикли відрізняються за своєю тривалістю і поділяються на декілька видів (див. схему 16.5).

Малі цикли (їх ще називають цикли Кітчина, або цикли запасів) — це короткострокові коливання ділової активності, що тривають 2- 4 роки. Вони пов’язані з періодичним коливанням інвестицій у товарні запаси, були відкриті в 1920;х роках і пізніше почали асоціюватись із періодичним оновленням легкових автомобілів та інших споживчих товарів тривалого користування.

Найвиразніше проявляються середні цикли, тривалість яких складає від 8 до 12 років. їх нерідко називають циклами Жугляра, за ім'ям французького економіста, який досліджував ці цикли у другій половині XIX ст. Середні цикли найбільше впливають на економічний розвиток, тому їх визначають як базові економічні цикли.

До середніх відносять і цикли Кузнеця, або так звані будівельні цикли. Вони тривають 15−20 років і пов’язані з періодичним оновленням житла та деяких виробничих споруд.

Третім видом є великі цикли, або довгі хвилі Кондратьєва, названі так на честь російського економіста М. Кондратьєва, який у 1920;х роках уперше обгрунтував наявність таких хвиль. Це довгострокові циклічні коливання в економіці тривалістю від 48 до 55 років. За визначенням Кондратьєва, великі цикли можна розглядати як порушення та відновлення економічної рівноваги тривалого періоду.

Проблеми довгих хвиль досліджували відомі економісти, серед яких Й. Шумпетер, С. Кузнець, П. Самуельсон, К. Кларк. Щодо причин довгих хвиль єдності думок немає. М. Кондратьєв вважав, що вони обумовлені внутрішнім фактором економічного зростання, зокрема неоднаковою тривалістю функціонування певних господарських благ, на виробництво яких потрібно затратити різний час і нагромадити необхідний капітал. Близькою до такої думки є позиція Й. Шумпетера, який вважав, що провідну роль у механізмі довгих хвиль відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль утворює структурне оновлення технологічного способу виробництва, що здійснюється у двох напрямах. По-перше, еволюційно, шляхом удосконалення наявної технології, а по-друге — революційно, в результаті якісних змін у техніці і технології та їх матеріалізації у виробництві. Перший напрям дозволяє використати потенціал наявних технологій і підготувати умови для якісного стрибка в їх розвитку. При другому напрямі здійснюється перехід до принципово нових технологій, які розширюються, замінюючи старі. Ці процеси є основними у розвитку продуктивних сил, зумовлюючи перехід на якісно новий рівень і інших їх елементів.

Довгі хвилі включають дві фази — знижувальну і підвищувальну. У першій фазі відбувається зміна базисних технологій та технологічних структур виробництва. Вона триває до 25 років і охоплює декілька середніх і малих циклів. Характерною її особливістю є наявність таких економічних криз, що зумовлюють перехід як до принципово нових технологій, так і до суттєвих змін в економічній системі, насамперед в економічних відносинах. Прикладом є світова криза 1929;1933 років, яка поклала початок переходу до державного регулювання ринкової економіки.

Друга фаза — висхідна, є періодом тривалого піднесення науково-технічного і економічного розвитку і триває до 30 років. В ній відбувається масове розповсюдження нових технологій, структурні зміни в економіці, загальне підвищення ефективності виробництва. Водночас закладаються основи суперечностей, що приводять до початку нової великої хвилі. Врахування «довгих хвиль» економічного розвитку може бути важливою умовою підвищення рівня наукової обгрунтованості довгострокових прогнозів розвитку економіки.

У сучасних умовах не досягнуто єдності поглядів щодо кількості довгих циклів і їх часових меж. Одні вчені вважають, що таких циклів було сім, інші нараховують п’ять циклів. Поглядів щодо п’яти циклів дотримуються автори підручника «Економічна теорія» професори А. Гальчинський і П. віденко. Вони вважають, що в історії розвитку ринкової економіки було п’ять довгих хвиль. Перша (1780- 1830 роки) пов’язана з розвитком нових технологій у текстильній промисловості і текстильному машинобудуванні. Друга хвиля (1830- 1880 роки) базується на розвитку залізничного транспорту та механізації виробництва в усіх галузях на основі парового двигуна. Широке використання електроенергії і розвиток важкого машинобудування стали базою третьої хвилі (1880−1930 роки). В основу четвертої хвилі було покладено розвиток енергетики, що базувався на використанні нафти та нафтопродуктів, а також газу. Характерним для цієї хвилі є масове виробництво автомобілів, літаків та зброї. Нинішня, п’ята, хвиля бере свій початок з кінця 1980;х років і спирається на досягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, освоєння космосу.

Цікавий висновок щодо циклів зробив угорський економіст Б. Шипош. На його думку, триваліші цикли вбирають у себе коротші. Так, середньострокові цикли Жугляра включають два цикли Кітчина. Цикл Кузнеця містить два виділені Шипошем інвестиційні цикли тривалістю 10−12 років. У свою чергу, два цикли Кузнеця входять у довгу хвилю Кондратьєва. Американські вчені Артур Берн і Веслі Клер Мітчел у процесі аналізу циклічності ринкової економіки зробили висновок, що динаміка рухів зростання обсягу виробництва і зайнятості зумовлює економічне зростання як зростаючий тренд, а циклічні коливання зумовлюються коливанням ділової активності навколо тренда.

Економічні кризи надвиробництва приводять до суперечливих наслідків. Вони виступають передусім руйнівною силою. Скорочуються обсяги виробництва, зростає безробіття, падають реальні доходи населення. Руйнівні наслідки економічної кризи 2008;2009 років чітко видно в Україні, де вони проявились у набагато ширших масштабах, ніж в інших країнах. Але кризи мають і оздоровчі наслідки для економіки. Саме в умовах кризи створюються матеріальні умови дальшого розвитку економіки за рахунок інноваційних процесів і вдосконалення структури економіки. Кожна криза закладає потенційні ресурси для подальшого економічного зростання.

Історія економічних криз налічує майже два століття. В сучасних умовах вони набули певних особливостей. Це зумовлено рядом факторів. Серед політичних — це поява у XX ст. світової системи соціалізму і гостра боротьба між нею і капіталістичною системою та розпад колоніальної системи імперіалізму. Серед економічних факторів впливу на характер циклічного розвитку головними є прискорення темпів науково-технічного прогресу, зростаючий вплив держави на економіку, інтернаціоналізація господарського життя та розгортання глобалізацій них процесів. Під впливом цих факторів відбулася деформація економічного циклу. По-перше, скоротилася тривалість циклу. Під впливом науково-технічного прогресу виникла потреба частішого оновлення основного капіталу, що і зменшує тривалість циклу. По-друге, суттєво скорочується, а то й зовсім зникає фаза депресії. Активна роль держави в економіці, здійснення нею анти кризових заходів дозволяють, з одного боку, зменшити гостроту негативних наслідків криз, а з іншого — мобілізувати ресурси, щоб після завершення спаду забезпечити економічне зростання. Водночас, це приводить до скорочення фази піднесення, а інколи і до її випадіння, коли після фази пожвавлення починається наступний кризовий спад виробництва. По-третє, посилилася синхронізація економічних криз у межах світової економіки. Причиною виступає інтернаціоналізація виробництва і глобалізація економіки, що посилили взаємозалежність країн світової економіки. Тому криза, що виникає в ряді країн, швидко переростає у світову кризу. Переконливим прикладом є економічна криза, що почалася у 2008 р. у США, але дуже швидко охопила майже всі країни і стала світовою.

По-четверте, особливістю криз на сучасному етапі є поєднання спаду виробництва з підвищенням цін. Якщо до середини XX ст. під час криз ціни знижувались, то в другій половині все частіше на тлі падіння обсягів виробництва ціни не тільки не зменшувались, але й зростали. Це явище отримало назву стагфляції, тобто поєднання спадів виробництва і інфляції.

Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки є посилення впливу на неї нециклічних криз. Це структурні, фінансові (валютні) та екологічні кризи. Структурні кризи насамперед пов’язані з науково-технічним прогресом. Під впливом останнього виникають нові галузі, створюються нові види сировини та матеріалозберігаючі технології. В результаті в галузях, де переважають прості технології переробки природних ресурсів (металургійна, вугільна, текстильна промисловість), під впливом спаду попиту і розвиваються структурні кризи. їм властиві затяжний характер, посилення міжгалузевих диспропорцій, неспіввідношення з циклічними кризами. Прикладом структурних криз є енергетичні та сировинні кризи. Однією з найбільш руйнівних була нафтова криза 1974;1975 років, яка проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, ажіотажному попиті на них, відставанні пропозиції від попиту на ринку рідкого палива. Такий різкий стрибок цін привів до банкрутства значну кількість підприємств у країнах, що орієнтувалися на імпорт дешевого рідкого палива. Структурні кризи не мають різко вираженого циклічного характеру, але тісно переплітаються і впливають на циклічні коливання. цикл економічний хвиля довгий У сучасних умовах почастішали фінансові кризи. Вони проявляються у розладі фінансової системи і характеризуються прискоренням інфляції, кризою неплатежів, різким коливанням валютних курсів і курсів цінних паперів, зростанням дефіциту державного бюджету і нарощуванням зовнішніх боргів. Наприкінці XX — на початку XXI ст. фінансові кризи відбувалися в Мексиці (1994;1995 роки), країнах Південно-Східної Азії (1997 р.), Росії (1998 р.), Латинській Америці (1999;2001 роки). У 2008 р. розпочалась найруйнівніша фінансова криза, витоки якої, зародившись у США, швидко охопили весь світ. За визначенням спеціалістів ця криза є свідченням суттєвих недоліків системи міжнародних економічних відносин, що склалися в умовах глобалізації. Значні втрати ця криза принесла і Україні, що проявилось у різкому зростанні дефіциту державного бюджету, високих темпах інфляції, розладі банківської системи, стрімкому падінні курсу гривні.