Издержки виробництва та їх виды

смотреть на реферати схожі на «Недоліки виробництва та їх види «.

План Введение Пропозиція, крива пропозиції, детермінанти пропозиції. Недоліки виробництва та їх види Укладання Список литературы.

Попит і пропозиції - дві найважливіші поняття, з допомогою яких описується взаємодія продавців і покупців, кожен із яких прагне максимально повного задоволенню своїх потребностей.

Зрозуміло, що з певного товару покупці завжди будуть віддавати перевагу купити його за нижчій ціні, а продавці - продати його за вищої. Тобто ціна товару одна із найважливіших чинників як для попиту, так пропозиції, і водночас загальним їм чинником. Поруч із ціною, на попит за кожен товар явно впливає, наприклад, наявність в покупця можливості задовольняти таку ж потреба іншим близьким по призначенню товаром, але в пропозицію — рівень розвитку технології у цій отрасли.

Оскільки прагнення покупців і продавців задовольняються друг за рахунок друга, всі вони неминуче зустрічаються друг з одним, утворюється так званий ринок, система економічних відносин між покупцями і постачальниками товару, у яких з-поміж них відбуваються сделки.

Мета справжньої роботи — розкрити економічний зміст попиту, пропозиції з їх взаємодії, тобто самих спільного освітнього і простого випадку описати міркування, якими керуються покупці, й продавці для формування відповідно попиту й пропозиції певний товар, описати підхід до дослідження залежності попиту й пропозиції від впливають ними факторів, і проаналізувати, як у узагальненому разі покупці, й постачальники взаємодіють друг з одним, тобто як попит впливає пропозицію, а пропозицію — на спрос.

2. Пропозиція, крива пропозиції, детермінанти предложения.

Пропозиція — це сукупність товарів та послуг, які можна поставлені ринку постачальниками, запропоновані покупцям для покупки.

Для дослідження пропозиції зручно, як й у попиту, визначити її кількісну трактування. З метою аналізу під пропозицією розуміється залежність кількості товарів, яке постачальник готовий поставляти для продажу, виявленої продажною ціни на всі даний товар, коли всі інші чинники, включаючи рівень організації діяльності постачальника, залишаються незмінними. Тобто аналогічно функції попиту вводиться функція пропозиції Q=S (P), де P — продажна ціна товару, Q — кількість товару, що буде поставлятися продавцями ринку при даної цене.

Будь-який постачальник має мета заробити максимальну прибуток, тобто завжди прагне підібрати кількість поставлених товарів в такий спосіб, що його загальний прибуток за існуючих цінах цих товарів була максимальной.

Вочевидь, що виготовляти товарів «замало» невигідно, т.к. будь-який постачальник несе звані постійні витрати, які залежать від обсягу поставок (наприклад, плату оренду приміщень, оплата праці адміністративного та обслуговуючого персоналу, амортизація вартості будинків і устаткування, які мають фізично і «морально» обмежений термін служби незалежно від рівня їх експлуатації). Зрозуміло, що у чим більший кількість поставлених виробів розподіляються ці постійні витрати, тим меншу суму «постійної собівартості» буде в кожного з виробів — якщо б, усе витрати постачальника були постійними, те з нарощуванням обсягу поставок собівартість одиниці вироби монотонно убувала б. Існування ж деякого обмеження згори на нарощування обсягу поставок пояснюється тим, що з будь-якого постачальника існує деяке певну кількість поставленого товару, перевищення якого викликає прискорення зростання змінних витрат, необхідні випуску кожного додаткового вироби. Або, інакше кажучи, зі збільшенням змінних витрат понад деякого критичної позначки кількість додатково вироблених виробів на розрахунку одиницю вкладених змінних витрат буде поступово зменшуватися — так званий закон убутній продуктивності. Це пов’язано насамперед із існуванням технічних і технологічних обмежень на нарощування обсягу виробництва понад певної кількості в одиницю часу нічого для будь-якого устаткування: устаткування даватиме все частіші збої, з допомогою недотримання технології побільшає шлюби й відходів. У цьому безглуздо далі збільшувати видатки позапланові ремонти, збільшувати інтенсивність подачі сировини, збільшувати кількість робітників змін чи ставити близько кожного верстата дві робочих. Стверджується, що довгоочікуваний Закон убутній продуктивності застосуємо всім відомим виробничим процессам.

Отже, зі зростанням інтенсивності поставок критичність режиму роботи постачальника буде прискорено наростати, і собівартість кожного окремого додатково поставленого вироби (тобто. сума цих витрат, яку виробництво цього додаткового вироби додасть всім раніше виробленим загальним затратам, здійснених для всіх попередніх виробів) перевищить встановлену продажну ціну (тобто. суму, добавляемую внаслідок поставки цього додаткового товару до спільної виручці). І тут постачання цього додаткового вироби справді зменшить, а чи не збільшить загальну прибуток, рівну різниці між загальної виручкою і загальними витратами. Зрозуміло, що вищий встановлена продажна ціна, тим більший обсяги виробництва відповідає оптимальному рівню для окремого постачальника: постачальник має можливість витримати інтенсивніший (тобто понад дорогий) режим роботи, бульшую собівартість останнього додатково виробленого изделия.

З іншого боку, у разі підвищення продажною ціни для інших постачальників, які раніше або не мали можливості пропонувати над ринком даний товар у тій причини, що продажні ціни були нижче навіть мінімально можливої середньої собівартості поставлених ними виробів, можуть нині розпочати поставки на ринок цього товару, т.к. продаж товару їм тепер то, можливо вигідною. Отже, зростання ціни тягне підвищення предложения.

Крива пропозиції то, можливо схематично представлена графічно наступним образом:

Зрозуміло, що, крім ціни кожному за постачальника існують інші чинники, суттєві ухвалення рішення про певний обсязі продажів, які вище передбачалися незмінними, але у реальності постійно змінюються. Аналогічно тому, як нецінових детермінантів попиту «зрушують» криву попиту, зміни нецінових детермінантів пропозиції викликатимуть «зрушення» кривою предложения.

Оскільки загальний снижении/повышении собівартості виробництва, у результаті зовнішнього понижения/повышения ціни використовувані у виробництві ресурси, або за улучшении/ухудшении технології виробництва, або за снижении/повышении рівня податків рівень оптимального обсягу продажу для тієї ж продажною ціни відповідно виросте («усунення» кривою пропозиції вправо) чи знизиться («усунення» кривою пропозиції влево).

Зрозуміло, що кожен наступний продавець над ринком цікавлять товарів доповнює загальне пропозицію своїм кількістю товару, тобто ніж больше/меньше продавців — тим больше/меньше загальне пропозицію кожної цены.

При зниженні чи підвищення цін інші товари, які даний постачальник має змогу постачати ринку, йому може бути вигідним відповідно збільшення поставок інших товарів замість досліджуваного товару («зрушення» кривою пропозиції досліджуваного товару вліво) — навпаки скоротити поставки інших товарів, збільшивши пропозицію досліджуваного («зрушення» кривою пропозиції досліджуваного товару вправо).

Постачальнику може обсяг продажу поточному періоді з думкою отримати більший прибуток (чи менший збиток) наступного періоді у зв’язку з очікуваннями певних змін зовнішніх умов (тобто. може «притримувати» товари для зростання цін недалекому майбутньому чи різко збільшити обсяг продажу для завчасного звільнення потужностей до початку періоду, коли продаж цього товару буде явно і дуже збитковою, наприклад, внаслідок тієї ж змін податкової системы).

Аналогічно термінології для попиту, для описи пропозиції під терміном «зміна пропозиції» прийнято розуміти зміна самої функції Q=S (P) («усунення» всієї кривою пропозиції) під впливом нецінових чинників, а під терміном «зміна величини пропозиції» — реакцію пропозиції зміну ціни при колишніх значеннях всіх інших чинників (переміщення вздовж кривою предложения).

Аналогічно поняттю «еластичність попиту за ціною» економіки в ролі характеристики «ступеня керованості» обсягу пропозиції ціною чи неціновими чинниками широко використовується поняття «еластичність пропозиції щодо ціні», «перехресна еластичність пропозиції одного товару за ціною іншого товару» і т.п.

НЕДОЛІКИ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХНІ ВИДЫ.

Кожна виробнича одиниця (підприємство) будь-якого суспільства прагне отриманню можливо більшого доходу своєї діяльності. Будь-яке підприємство намагається як продати свій товар по вигідною високої ціні, а й скоротити свої видатки виробництво і продукції. Якщо Сталін перший джерело збільшення доходів підприємства великою мірою залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то другий — практично виключно від самої підприємства, точніше, від рівня ефективності організації процесу виробництва та наступної реалізацію продукованих товаров.

Чимало економістів зробили внесок вивчення витрат. Наприклад, теорія витрат К. Маркса полягає в двох принципових категоріях — витрати виробництва та витрати звернення. Під витратами виробництва розуміються видатки зарплату, сировину й матеріали, сюди ж входять амортизація коштів праці та т.д. Недоліки виробництва представляють собою Витрати виробництво, які мають понести організатори підприємства з метою створення товарів хороших і подальшого одержання прибутку. У ціні одиниці товару, витрати виробництва становлять жодну з двох її частин. Недоліки виробництва менша за вартість товару на величину прибыли.

Категорія витрати звернення пов’язані з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами звернення є витрати на упаковку, сортування, транспортування і збереження товарів. Цей вид витрат звернення близький до недоліків виробництва та, входячи до вартості товару, збільшує останню. Додаткові витрати відшкодовуються від незаконного продажу товарів з отриманої суми виручки. Чисті витрати звернення — витрати на торгівлю (зарплата продавців тощо.), маркетинг (вивчення споживчого попиту), рекламу, видатки оплату персоналу штабквартири тощо. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються від незаконного продажу із прибутку, створеної процесі виробництва товаров.

Говорячи про недоліки виробництва та звернення, К. Маркс розглядав процес створення витрат безпосередньо з їхньої основним елементам в виробничому процесі. Він абстрагувався від проблеми коливання цін навколо вартості. З іншого боку, в ХХ столітті з’явилася необхідність визначити зміни витрат у залежність від кількості виробленої продукции.

Сучасні концепції витрат, розроблені економістами Заходу, багато в чому враховують обидва вышеотмеченных моменту. У центрі класифікації витрат — взаємозв'язок між обсягом виробництва та витратами, ціною даний вид товарів. Недоліки діляться на які залежать і залежать від обсягу виробленої продукции.

Постійні витрати не залежить від величини виробництва, существют і за нульовому обсязі виробництва. Це попередні зобов’язання підприємства (відсотки за позикам та інших.), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендної плати, Витрати обслуговування обладнання при нульовому обсязі виробництва, зарплата управлінського персоналові та т.д. Змінні витрати залежать від кількості готової продукції, складаються з витрат за сировину, матеріали, зарплату робітникам і т.д. Сума постійних і змінних витрат утворює валові витрати — суму грошових витрат виробництва певного виду продукції. Для виміру витрат виробництва одиниці виробленої продукції використовуються категорії середніх, середніх постійних і середніх змінних витрат. Середні витрати рівні приватному від розподілу валових витрат на кількість вироблену продукцію. Середні постійні витрати визначаються розподілом постійних витрат кількості виробленої продукції. Середні перемінні витрати утворюються розподілом змінних витрат кількості виробленої продукции.

Досягнення максимального прибутку слід визначити необхідний розмір випуску продукції. Інструментом економічного аналізу служить категорія граничних витрат. Граничні витрати є додаткові витрати виробництва кожної додаткової одиниці продукції з порівнянню з цим обсягом випуску. Вони розраховуються відніманням сусідніх значень валових издержек.

У конкретної практики застосування розрахунку витрат для аналізу підприємств у Росії у країнах є як подібності, і відмінності. У Росії її широко використовується категорія собівартість, що є сумарні видатки виробництво і реалізацію продукції. Теоретично в собівартість має входити нормативні виробничі витрати, але практично до неї відносять наднормативний витрата сировини, матеріалів тощо. Собівартість визначають з урахуванням складання економічних елементів (однорідних економічним призначенню витрат) чи шляхом підсумовування статей калькуляції, характеризуючих безпосередні напрями тих чи інших витрат. ка в СНД, і у західні країни, для калькулирования собівартості, застосовується класифікація прямих і непрямих витрат (витрат). Прямі витрати — це витрати, безпосередньо пов’язані зі створенням одиниці товару. Непрямі витрати необхідні загального здійснення виробничого процесу цього виду своєї продукції підприємстві. Загальний підхід виключає відмінностей конкретної класифікації деяких статей.

У країнах використовується вищеописане розподіл витрат (витрат) на постійні й перемінні, причому прямі і частина непрямих витрат ставляться до змінним, а решта непрямих витрат (не залежать від обсягу виробництва) — до постійних. нерідко перша з вищевказаних частин непрямих витрат виділяється на окрему групу — частково перемінні витрати, оскільки ті витрати змінюються зі своєї величині над прямо пропорційної залежність від зміни обсягу готової продукції. Розподіл витрат за прямі і які змінюються дозволяє отримати показник — додану вартість, котру визначаємо відніманням з загального доходу (виручки) підприємства змінних витрат. Додана вартість полягає, в такий спосіб, із постійних витрат і чистий прибуток. цей показник дозволяє оцінити загальну ефективність производста і реалізації незалежно від прямо залежать від величини обсягу виробництва змінних расходов.

У СНД розподіл витрат за условно-постоянные і условно-переменные, рассчитываемые з економічних елементам, застосовується при розрахунку економії тяжіння техніко-економічних чинників. Такі розрахунки виконуються для визначення майбутньої планової собівартості своєї продукції основі наявної фактичної собівартості. Такі розрахунки який завжди доцільні, оскільки дозволяють лише визначити збільшення витрат у разі, якщо б условно-постоянные витрати зростали прямо пропорційно зростанню обсягу готової продукції (практично неможлива ситуация).

У реальної виробничої діяльності необхідно враховувати не лише фактичні грошові витрати, а й альтернативні витрати. Вони виникають через можливість вибору серед тих чи інші економічними рішеннями. Наприклад, власник підприємства може витратити наявні гроші різним способом: направить їх у розширення виробництва чи витратити особистий споживання й т.д. Вимірювання альтернативних витрат необхідно як для ринкових відносин, але й об'єктів, не є товарами. На нерегульованому ринку товарів, альтернативні витрати дорівнюватимуть поточної усталеним нині ринкової ціні. Коли ринку є кілька різних (зазвичай близьких між собою) цін, то альтернативні витрати продажу товару по, природно, найвищої з запропонованих продавцю покупцями цін, дорівнюватимуть найбільшої із усіх решти (крім найвищої) запропонованих цен.

Раніше у СРСР тоді було поширене будівництво гідроелектростанцій (ГЕС) на річках, що відбуваються по рівнинам. Можливо отримання з виробництва електроенергії при спорудженні греблі, створення водоймища і монтажі ГЕС. Інакше від цього будівництва можна з допомогою вивільнених грошових і матеріальних коштів отримувати прибуток від ведення інтенсивними методами прибережного сільського господарства, рибальства, лісівництва і той господарської діяльності на землях, які можна перетворилися на дно водосховища ГЕС. Спільні економічні витрати отримання електроенергії дорівнюватимуть сумі витрат з будівництва ГЕС і вартісної оцінці можливого обсягу продукції з інтенсивної господарську діяльність на затапливаемых землях (альтернативні витрати). Спільні економічні витрати будь-якого роду господарську діяльність мають включати, крім звичайних грошових і матеріальних, що й альтернативні витрати, що охоплює вартісну оцінку найкращого із можливих альтернативних рішень про використання наявних (трудових, грошових, матеріальних й т.д.).

Концепція альтернативних витрат необхідною й у безпосередньої виробничої діяльності. Припустимо, машинобудівне підприємство виготовляє саме жодну з деталей для свого складального виробництва собівартістю 5100 крб., причому перемінні витрати рівні 3900 крб., а постійні - 1200 крб. Яке рішення прийме підприємство, якщо інше підприємство запропонує першому цієї деталі по 4600 крб. Попри що здається привабливість, вигідність надходження пропозиції, розв’язання проблеми складно. Для прийняття рішень необходимо:

1. порівняти не підсумкові значення (5100 і 4600 крб.), а 3900 і 4600 крб., оскільки постійні витрати першого підприємства не залежить від закупки в боці чи власного виробництва даної детали,.

2. визначити, наскільки прибутковим буде можливе використання высвобождающегося виробничого устаткування першого підприємства для виробництва інших деталей, якщо розглянута деталь купуватимуть на стороне.

У першому порівнянні при перевагу власного виробництва альтернативні витрати використання коштів підприємства на купівлю одиниці цієї деталі (проти власним виробництвом) рівні 4600 крб. Тут до уваги береться можливість другого порівняння. У разі другого порівняння, постанову по перекладі виробничого устаткування виробництва інших деталей буде вигідно лише тоді, якщо зростання прибутку покриє сумарні втрати від купівлі цієї деталі за — 700 руб.(4600−3900), помножені на число колись виробляли у власному устаткуванні деталей. При реальної вигідності, высокоприбыльности перекладу устаткування виробництво інших деталей, їх як загальні економічні витрати складатимуться зі звичайних витрат виробництва (постійні й перемінні) і «сумарних втрат» (альтернативні витрати). У приватному разі, при рівної частці прибутку на ціні однакової кількості вироблених деталей «реальна вигідність» досягається, якщо величина змінних витрат «інших деталей» менш 3200 руб.(3900−700 руб.).

Розглянута раніше категорія «граничні витрати» має принципове значення визначення що дає максимальну прибуток обсягу виробництва та вивчення ефективності розподілу ресурсів. Поки що у умовах досконалої конкуренції (безліч дрібних виробників, що випускають ідентичні товари, причому кожен із новачків важить на ринкову ціну) прибуток від останньої додатково проданої одиниці товару перевищує граничні витрати цієї эдиницы товару, прибуток підприємства, буде зростати. Для будь-якого підприємства найприбутковіших буде виробництво і реалізація такої обсягу продукції, коли є рівність додаткового прибутку і граничних витрат. Останній вироблений і проданий товар буде вирівнювати граничні витрати й ціну за одиницю товару, оскільки продаж додаткової кількості продукції не принесе додаткової прибутку. Підприємство йти до максимального прибутку при виробництві товарів, граничні витрати яких суттєво нижча ринкової ціни, і припинить виробництво товарів, мають перевищення граничних витрат над ринкової ценой.

Кожне суспільству прагне до ефективної економіці, що дозволяє оптимально розподілити наявні ресурси для широкого спектра товарів (послуг), максимально що задовольняють потреби своєю якістю і кількістю. Помітний внесок у вивчення цієї проблеми вніс В.Парето. Відповідно до концепції Парето, при досконалої конкуренції на шляху зростання вигідності одного підприємця, необхідно погіршення справ у другого.

Відповідність між граничною корисністю і граничними витратами у кожному галузі необхідне зростання ефективності і громадського добробуту. Ефективність розподілу ресурсів характеризується вирівнювання граничних витрат і раночной ціни (якої пропорційна гранична корисність) внаслідок конкуренции.

У цілому нині концепція ефективності розподілу дозволяє кожному суспільству рухатися до дедалі вищого обему продукції. Що стосується рівності граничних витрат і ринкових цін, продукція здійснюватиметься з мінімальними валовими издержками.

МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ИЗДЕРЖЕК.

Безсумнівно, кожен виробник повинен йти до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. При стабільної ціні на реалізовану продукцію та інших рівних умов, скорочення витрат спричиняє зростання прибутку, що припадає на одиницю продукции.

Як відомо, виробництво продукції підвищеного якості вимагає вищого рівня витрат виробництва. Проте наприкінці 70-х — початку 80-х цей постулат був практично спростують японськими машинобудівними компаніями. Виявилося, що що виробляють продукцію високої якості підприємства мають підвищену продуктивності праці і знижені витрати виробництва. Передові підприємства автомобільної і електронній промисловості для Японії з продуктивність праці перевищують показники підприємств тієї ж галузей у США в 2−2,5 разу. Японські фірми зазвичай витрачають на 1600 дол. менше, ніж американські фірми виробництва малолітражного легкового автомобіля. Вивчення конкретних витрат японських автомобілебудівників показало, що ця різниця виникає зза організації провадження у методу «точно вовремя».

Метод «точно вчасно» є серцевиною системи управління виробництвом японської автомобільної фірми «Тойота». Головна мета цієї системи — скорочення витрат. Система сприяє зростанню ефективності виробничої діяльності, збільшує оборотність капіталу (ставлення обсягу продажу до спільної вартості основний капітал). Нова систему управління розвиває кращі риси колишніх систем наукового управління Ф. Тейлора і конвеєрної системи Г. Форда.

Для зниження витрат необхідно пристосування системи до щоденним коливань попиту шляхом безперервного регулювання номенклатури і обсягу готової продукції, забезпечення високоякісними комплектуючими деталями, потрібне якісне зростання зацікавленості, активності працівників. Головні принципи системи «точно вчасно» — автономізація і гнучке використання персоналу. Цей метод вимагає виробництва необхідного типу продукції протягом необхідного часу й у достатній кількості. Автономізація означає самостійність контролю над шлюбом. Неможливо надходження дефектних виробів подальшу обробку. Під гнучким використанням персоналу маються на увазі коливання кількості робочих через того що відбувається раз у раз зміни попиту продукцію, і навіть заохочення творчості полягає і втілення идей.

Застосування передових японських методів організації прозводства дозволяє домогтися високої ефективності. У чому укладено основні переваги системи фірми «Тойота»? Працюючи методом «точно вчасно» дільниці, попередньому даному процесу виробництва, виробляється точно замовлене даним (наступним) ділянкою кількість деталей і приходить у конкретно зумовлені їм терміни. Тут наступний етап виробництва хіба що витягує необхідний йому певного тимчасового періоду кількість деталей у попереднього етапу. При звичайному з нашого і інших країнах календарному плануванні виробництва, попередній ділянку хіба що «виштовхує» заздалегідь запланований і вироблений ним обсяг деталей наступний ділянку процесу производства.

У системі «Тойота» виробничий ділянку відправляє попередньому картку під назвою «канбан». На картках двох типів вказується або кількість деталей, яку треба забрати на попередньому ділянці, або те кількість деталей, яку треба виготовити на попередньому ділянці. Часто змішують три поняття: система фірми «Тойота», система «точно вчасно» і системи «канбан». Система «Тойота» — це метод організації виробництва. Система «точно вчасно» — принцип виробництва необхідної кількості деталей в протягом необхідного часу. Система «канбан» — засіб реалізації системи «точно вчасно», інформаційна система коштує швидкого регулювання обсягу своєї продукції різних щаблях виробничого процесу. «Канбан» — одна з умов функціонування системи «точно вовремя».

Система «Тойота» передбачає можливість зміни обсягу щодня своєї продукції, причому відповідно менше, або більше (з допомогою сверхурочного часу) буде зроблено цього дня комплектуючих деталей. Вживається й метод «точної настройки» виробничого процесу, вирівнювання обсягу продукції шляхом постійного пристосування до попиту з допомогою поетапного коливання частоти вироблених партій продукції принеизменном розмірі партий.

При тривалому використанні однієї й тієї ж штампа, відбувається скорочення середніх витрат виробництва. Однак за умов широкого асортименту продукції і на мінімального кількості заготовок, необхідно скоротити час заміни, витрати з переналадке штампа. з метою автономізації і автоматизації контролю за якістю продукції, верстати забезпечуються пристроями автоматичної зупинки при поломки, робочі отримують право зупиняти виробничу лінію для виявлення відхилення, шлюбу. На заводах «Тойота» майже всі робочі беруть участь у «гуртках якості». Там робочі мають можливість пропонувати різні шляху поліпшення виробництва, підвищення якості продукції. Пропозиції робочих материальо поощряются.

У цілому нині, система «Тойота» заглиблена у прибуток через скорочення витрат на зайві робочої сили і запаси. Йде зниження як витрат виробництва, і витрат звернення, благодяря постійному увазі до коливань ринкового спроса.

Заключение

.

Будь-який ринок складається з покупців, які бажають придбати товари, і постачальників, бажаючих товари продати. Кожна з цих сторін прагне якнайповніше задовольнити власні потреби за будь-якої встановленої товару ціні, проте кожна з яких перебуває при владі свого стримуючого чинника: покупці стримуються обмеженістю свого бюджету, а постачальники — обмеженістю своїх технологічних можливостей. Наявність цих стримуючих чинників спричиняє до того що, що з незмінності всіх інших умов, але зміні ціни на всі товар, попит пропозицію будуть змінюватися. Характерна крива попиту, відбиває залежність кількості товару, яке покупці готові купити, від ціни на всі даний товар, є убутній. Характерна крива пропозиції, відбиває залежність кількості товару, яке постачальники готові продати, від ціни на всі даний товар, є зростаючій. Конкретне становище кривою від попиту й кривою пропозиції в вісях {ціна, кількість} визначається поруч нецінових параметрів від попиту й нецінових параметрів пропозиції. Ступінь чутливості змін попиту й пропозиції до змін ціни на всі товар або домогтися будь-якого нецінового параметра прийнято описувати коефіцієнтом еластичності. Якщо існуюча над ринком ціна даний товар нижче чи ціну, на яку обсяг попиту збігаються з обсягом пропозиції, то утворюється відповідно дефіцит чи профіцит товару на ринку, за наявності яких відстеження покупцями і постачальниками власних інтересів по максимально повного задоволенню власних потреб призводить до зміни існуючої ціни на напрямі до рівноважної ціні, що ні виключає варіанта коливань ціни на всі товар навколо рівноважного значення при дуже великих коригуваннях початкової цены.

У даний роботі за кадром через обмеженість теми залишилися багато конкретні ситуації, у яких взаємодія суспільства та структура від попиту й пропозиції мають, природно, свої особенности.

Наприклад, на ринку ресурсів, що використовуються виробництва іншого товару, принципової є прибуток за наступних поставок готових виробів, і споживання ресурсів (тобто. значення попиту них) доцільне лише поки приріст загальній вартості з допомогою купівлі додаткової одиниці ресурсу менше, ніж приріст доходу продажу додаткової кількості готових виробів, поставлених завдяки даної додаткової одиниці купленого ресурсу. Для з’ясування, як себе вестиме крива ринкового (галузевого) довгострокового пропозиції, принциповим стає вплив зростання галузі ціни які у цієї галузі ресурсів, якщо завдяки своїм увеличившимся розмірам галузь має можливість набувати необхідні ресурси з більш низькими цінами, то крива довгострокового галузевого пропозиції буде убывающей.

Або, наприклад, при з’ясуванні характеру кривою сукупного попиту, тобто. обсягів національного виробництва, які можуть купити всі споживачі країни при різному сукупний рівень цін, стає принциповим вплив змін рівня цін країні відсоткові ставки, інфляційні очікування споживачів і попит на імпортні товари. При з’ясуванні характеру кривою сукупного пропозиції визначальним стає наявності у країні вільних для додаткового використання ресурсов.

Оскільки метою справжньої роботи було загальне опис економічного змісту попиту, пропозиції з їх взаємодії, то дослідження попиту, пропозиції з їх взаємодії було виконано на прикладі самої загальної найпростішої ситуації, а вищезгадані й інші конкретні ситуації може бути предметом на дослідження.

Список литературы

.

Економічна теорія. Підручник. / Під ред. И. П. Николаевой. — М.: «Проспекта», 1998. ———————————;

P.

Q.

S.