Инновационный проект та її оценка

смотреть на реферати схожі на «Інноваційний проект та її оцінка «.

Министерство освіти та України Донбаська державна академія будівництва й архитектуры.

Курсової проект.

По дисциплине.

Інноваційна деятельность.

На тему:

«Інноваційний проект та її оценка».

Выполнила:

Студентка Грн 4-ЕП-31.

Лимарь Е.А.

Проверил:

Солухвадзе И.Н.

Луганск.

1) Теоретична часть.

1. Запровадження ——————————————————————————-;

2. Основи державного регулирования.

інноваційної діяльності ——————————————;

3. Механізм формування государственной.

інноваційної політики ————————————————;

4. Формування державної інноваційна політики у інших країнах ————————————————————;

5. Методи державного впливу на області інноваційної деятельности——————————————-;

6. Державні заказы——————————————————;

7. Особливості державного регулирования.

інноваційної деятельности.

Федерації———————————————————————————- 2) Розрахункова часть.

Оцінка ефективності інвестиційного проекта—————————-;

2.1. Розрахунок показників по годам————————————————-;

2.1.1. Розрахунок грошового потоку —————————————-;

2.1.2. Розрахунок інвестицій ———————-;

2.2. Розрахунок показників ефективності ————————————-;

2.2.1. Розрахунок дисконтированных величин денежного.

потоку і інвестицій ——————;

2.2.2. Розрахунок показників ефективності ———————-;

2.3. Аналіз показників ефективності і - оцінка ефективності інноваційного проекта———————————————————;

Оптимізований інноваційний проект.

2.4. Розрахунок показників по годам—————————————————;

2.4.1.Расчет грошового потоку ——————————————- ;

2.4.2. Розрахунок інвестицій ————————;

2.5. Розрахунок показників эффективности—————————————;

2.5.1. Розрахунок дисконтированных величин денежного.

потоку і інвестиційних вложений——————-;

2.5.2. Розрахунок показників эффективности————————;

2.6. Аналіз показників ефективності і оценка.

ефективності оптимизированного.

інноваційного проекта———————————————————-;

Укладання —————————————————————————————-;

-;

Бібліографія ————————————————————————————-;

;

3 Теоретична часть.

Державне регулювання інноваційної деятельности.

1.

Введение

.

Основу ефективності національної економіки становить наряд з природними і трудовими ресурсами і науково-технічний потенціал країни. Перехід економіки новий якісний стан збільшив значимість інноваційної діяльності, розвитку наукомістких виробництв, що в рахунку є найважливішим чинником якого виходу на економічний просвіток і забезпечити умови для економічного зростання. «У широкому значенні слова інноваційна діяльність — це момент життєдіяльності товариств, до складу якого у собі соціально-політичні, економічні, громадські й інші чинники громадського развития.

У вузькому («специфічно економічному) буквальному розумінні інноваційна діяльність спрямовано забезпечення нового рівня взаємодії факторів виробництва, завдяки використанню нових науково-технічних знань.». Зміст інноваційної діяльність у економічній сфері є створення й поширення нововведень у матеріальному виробництві. Вона є ланка між наукової та виробничої сферою, в результаті взаємозв'язку яких реалізуються техніко-економічні потреби общества.

Інноваційну сферу від наукової та виробничої відрізняє наявність специфічної маркетингової функції, специфічних методів фінансування, кредитування і методів правовим регулюванням, і навіть, що важливо, особливої системи мотивації інноваційної діяльності. У кінцевому рахунку, ці методи визначаються специфікою інноваційного праці та кругообігу коштів, отримання економічного прибутку і інноваційного продукта.

У разі економічної реформи, спрямованої забезпечення стабілізації і початку економічного зростання, необхідна розробка заходів задля збереження науково-технічного потенціалу, його розвитку та підтримки. І тепер особливої значимості набуло творче використання досвіду розвинутих країн щодо реалізації заходів державної інноваційних процесів економіки, що врешті-решт дозволить сформуватися вітчизняну систему стимулювання інноваційної деятельности.

Сьогодні лише держава здатне призупинити руйнація накопиченого науково-технічного потенціалу забезпечити необхідними обсягами інвестицій, з допомогою державних довгострокових та проведення короткострокових программ.

У цьому, як на мене доцільним докладніше зупинитися на методах державного регулювання інноваційної деятельности.

2. Основи державного регулювання інноваційної деятельности.

«Державне регулювання інноваційної діяльності, реалізоване у вигляді цілеспрямованого впливу органів державного управління на економічних інтересів інститутів інноваційної сфери, передбачає умовою свою ефективність передбачення реакцій цих інститутів до дій державних організацій». Отже орган управління здійснює що регулює вплив на об'єкт інноваційної діяльності те щоб отримувати бажані результати. Орган управління вибирає конкретних заходів впливу, які змінюють економічне поведінка інноваційних організацій процесі створення інноваційного продукту, чи ринку інновацій загалом. Державне регулювання може розширити можливості реалізацій, не змінювати ці можливості так, чи ускладнювати досягнення поставленої мети організації. З іншого боку, організація може і змінювати своє поведінка батьків у результаті вжитих заходів, і може і виконувати бажані органами управління дії, і може і «обійти» встановлені перешкоди, змінивши методи чи сферу деятельности.

Ймовірні реакції інноваційних організацій на позитивні заходи державного регулювання можуть бути такими:. часом з’являтимуться нові ринків,. кооперація коїться з іншими організаціями,. поліпшення якості продукції,. пошук партнерів, і кредитів і т.д.

За зменшення можливостей реакції організації будуть такі:. скорочення ресурсного потенціалу,. згортання діяльності,. зниження рівня ризиків остюки,. відмови від замовлень з низькою ефективністю,. згортання інвестицій,. банкрутство чи самоликвидация,.

У різних країнах по-різному держава регулює інноваційну діяльність у доповнення до ринковому регулювання, ініціює конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Проте конкурентна боротьба товаровиробників найчастіше прив’язана у короткотерміновому фінансовому ефекту. Ринкове саморегулювання не може забезпечити виконання перспективних досліджень, і розробок, що з високої рівень ризику і невизначеністю, великими витратами, Також значний вплив надає соціальні й економічні проблемы.

У разі, коли висока невизначеність комерційного успіху інноваційного проекту, великі витрати фінансових ресурсів, приватний сектор воліє орієнтуватися не так на перспективне, але в існуюче співвідношення попиту й пропозиції. У цьому, завданням держави стає формування системи підтримки малого інноваційного бізнесу, що включає у собі інформаційне забезпечення, підготовку кадрів, проведення маркетингових розробок на тому числі осіб на зовнішньому рынке.

Основними функціями державних органів інноваційної сфері є такі: > акумулювання коштів у НДДКР та інновації, > координація інноваційної діяльності, > стимулювання інновацій, конкуренції у цій сфері, страхування інноваційних ризиків, запровадження державних санкцій за випуск застарілої продукції, > створення правова база інноваційних процесів, зокрема системи захисту авторських прав інноваторів і охорони інтелектуальної власності, > кадрове забезпечення інноваційної діяльності, > формування інноваційної інфраструктури, > інституціональне забезпечення інноваційних процесів в галузях державного сектора, > забезпечення соціальної й екологічної спрямованості інновацій, > підвищення громадського статусу інноваційної діяльності, > регіональне регулювання інноваційних процесів, > регулювання міжнародним аспектам інноваційних процессов.

Державне регулювання виходить з виборі пріоритетів, генеральних стратегічних напрямах, і орієнтирів ефективного науковотехнічного і соціально-економічного розвитку. Однією із завдань державного регулювання є проведення комплексу заходів для организационно-нормативной й Управлінням державної финансово-ресурсной підтримці інноваційної активності предприятий.

Державне регулювання використовує форми і нові методи, відповідні потенційними можливостям, які дають існуючі ринкові відносини. У Німеччині та Японії, де традиційно надають особливо значної ролі державному впливу на функціонування ринкової економіки, використовують заходи протекціонізму, створені задля стримування стихійної конкуренції, з матеріальною вигодою для господарюючих субъектов.

«Держава формує цілі й принципи у сфері своєї політики і власні пріоритети в інноваційної і з наукового сферах.» У цьому необхідно розрізняти науково-технічну і інноваційну політику. У першому разі держава має на меті отримання нових наукових знань. Мета інноваційної політики — створення умов та споживання інновацій, які відповідають особисті та громадські потребности.

Розглянемо механізм формування державної інноваційної политики.

3. Механізм формування державної інноваційної политики.

Організаційною формою розробки державної інноваційної політики можуть бути взаємодіюча сукупність міністерств та, відповідальних за різні сфери науково-технічного, інноваційного і економічного потенціалів, і навіть громадські організації суб'єктів наукової роботи і споживачів інноваційної продукції - суб'єктів сфери виробництва. Дані про фактичний стан інноваційної сфери можна отримати системою статистичної звітності і ЗМІ, а інформацію про конфліктних ситуаціях — через судовою системою і арбітражні суди. Певну роль отриманні даних про стан інноваційної сфери грають канали особистого общения.

Зіставлення фактичного стану інноваційної сфери, і цілей державної інноваційної політики здійснюється органами управління, суб'єктами інноваційної роботи і окремими фахівцями. Не відповідна цілям державної інноваційної політики ситуація є проблемної і вимагає спеціального аналізу, виконуваного органами управління чи окремими дослідницькими організаціями. Розробка варіантів розв’язання проблемної ситуації повинна відбуватися у межах стратегій з урахуванням законів, визначальних господарське влаштування і допустимі методи його. У прийнятті конкретних рішень по проблемним ситуацій беруть участь органи державного управління або рішення погоджуються із нею. Визначення результатів реалізації державної інноваційної політики ввозяться ході отримання даних щодо поведінки суб'єктів інноваційної роботи і співвідношення цих даних із цілями політики. Це призводить до виявлення відхилень між фактичними і бажаними результатами.

Визначення цілей політики держави виходить з засадах і механізмі реалізації цієї політики. До основних принципів державної політики у наукової й інноваційної діяльності ставляться: o свобода наукового та науково-технічного творчості, o правова охорона інтелектуальної власності, o інтеграція наукової, науково-технічну діяльність і безперервної освіти, o підтримка конкуренції у сфері науку й техніки, o концентрація ресурсів на пріоритетні напрямки наукового розвитку, o стимулювання ділову активність у науковій, науково-технічної й інноваційної діяльності, o розвиток міжнародної наукової інноваційного сотрудничества.

4. Формування державної інноваційна політики у зарубіжних странах.

Механізм формування та реалізації науково-технічної й інноваційної політики у країнах країн світу різний, що у різних країнах неоднаково співвідношення функцій держави й ринку, різні організаційні структури управління наукою. Однак у країнах із ринкової економікою подібні закономірності розвитку і однакові підходи до інноваційної діяльності, зокрема, до врахування її довгострокових тенденцій і последствий.

До особливостям реалізації наукової та політики у різних країнах ставляться різні частки витрат на дослідження і розробки в валовому національному продукті. Тут є безумовним лідером Швейцарія, потім йдуть Німеччина, далі Японія, Швеція, Південну Корею та. За обсягом фінансування НДР і ДКР до лідируючих країн світу входять Японія, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Південну Корею та. До другої групи «країн високої технології» ставляться Великобританія, Франція, Нідерланди, Італія, низку інших європейських і Тайвань. За рівнем і формам підтримки у у світовій практиці прийнято виділяти: V державні стратегії активного втручання, V децентралізованого регулювання, V змішані. При здійсненні стратегії активного втручання держава визнає наукову, науково-технічну і інноваційну діяльність головними визначальними чинниками економічного зростання національної економіки. Зазвичай, обрання даної стратегії передбачає істотних змін у законодавстві і тому в зовнішній політиці держави. Так було в Японії, керованою даної стратегією, спостерігається тісні зв’язок між органами управління і товаровиробниками. Держава як виконує ориентирующие функції, а й грає активну роль організації та фінансуванні багатьох важливих програм, тож проектів. Стратегія активного втручання поруч із фінансуванням вищій школі і значними пільгами комерційним організаціям, що забезпечує власні НДДКР, активізує інноваційну діяльність у Японії, Франції, Нідерландах та інших странах.

Стратегія децентралізованого регулювання складніший механізм участі у науковій й інноваційної сфері. Держава, що використовує цю стратегію, зберігає головну, лідируючу роль, та заодно відсутні жорсткі директивні зв’язку, характерні для стратегії активного вмешательства.

Наприклад, держава пропонує у економічній сфері створені в держсекторі науково-технічні нововведення і це створює інфраструктуру інноваційної сфери, формує умови, що сприяло підвищенню інноваційної активності всіх учасників інноваційної сфери, виділяє державні ресурси до створення початкового попиту нововведення. При здійсненні цієї стратегії використовуються податкові пільги й інші стимули інноваційної активності. Ця стратегія реалізується у США, Великобританії й низці інших країнах. На відміну від стратегії активного втручання, коли він «провідна роль у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку належить державі, в стратегії децентралізованого регулювання перше місце в науковотехнічною відсталістю та інноваційної діяльності виходять суб'єктів господарювання, а держава прагне створити їм сприятливі правові, економічні та інші умови з цією деятельности.».

Змішана стратегія використовують у країнах, де у економіці значну частину становить державний сектор, і держави зацікавленим у підтримці високого експортного потенціалу галузей цього сектора. І тут стосовно державних підприємств держава використовує стратегію активного втручання, а до решти стратегію децентралізованого регулювання. Проведення отримала поширення Швеції. «У, з допомогою великомасштабних цільових проектів державне регулювання інноваційних процесів ввозяться таких засадничих напрямах: * стимулювання утворення венчурних фірм й дослідних центрів малих і середніх інноваційних підприємств, зокрема фірм «спин-офф», отделяющихся від університетів, державних дослідницьких центрів — і спеціальних лабораторій великих промислових корпорацій, у вигляді цільового безплатного субсидування цих суб'єктів інноваційної діяльності Національною науковою фондом США, * безплатна видача ліцензій на комерційне використання винаходів, запатентованих під час бюджетних досліджень, і є власністю федерального уряду, * пільгове кредитування і видача грантів дрібних фірмах — инноваторам і окремих изобретателям-одиночкам Національною науковою фондом,.

Інвестиційним фондом Міністерства енергетики навіть іншими інвестиційними фондами, мають некомерційну філантропічну спрямованість фінансування, * формування державної інноваційної інфраструктури сприяння функціонуванню ринку інновацій, у якому держава постає як агент відносин купівлі-продажу інновацій, * моніторинг та прогнозування інноваційних процесів у країні й там, державна експертиза інноваційних проектів, розроблюваних різними суб'єктами інноваційної діяльності, * надання суб'єктам інноваційної діяльності пільг щодо оплаті державних послуг (зв'язку, тепла, електроенергії), * здійснення морального заохочення видатних вчених і инноваторов.

(вручення державні нагороди, присвоєння почесних звань, пропаганда здобутків і традицій споживання інноваційних продуктів та і ін.), * пільгове оподаткування інноваційної діяльності, * антимонопольне законодавство, що забезпечує розвиток внутрішньої і держави-лідери міжнародної конкурентоспроможності національних товаропроизводителей.".

Японія і Південна Корея розпочали реалізацію політики перетворення країн из.

«імітаторів» і «раціоналізаторів» в творців технологій, насамперед у таких областях, як інформаційні системи, механотроника, біотехнології, нові матеріали, з допомогою державної політики, що забезпечує сприйнятливість досягненням світового науково-технічного прогресу через координацію дій різних секторів у сфері науку й технологій. У Японії у розвиток експортного виробництва використовуються як пряме субсидування та інші, традиційні економічні та адміністративні способи на експортерів, а й специфічні непрямі методи, до яких ставляться цільове розподіл фінансових коштів, наданих приватними банками і зосередження в пріоритетних отраслях.

До основним напрямам інноваційної політики, здійснюваної країнами, які входять у Євросоюз, ставляться:. єдине антимонопольне законодавство,. система прискореної амортизації устаткування,. пільгове оподаткування НДДКР,. заохочення малого наукомісткого бізнесу,. пряме фінансування підприємств, здійснюють інноваційні проекти у сфері технологій,. кооперація університетської науку й підприємств, які виробляють наукомістку продукцію. Підвищення роль держави у сфері інноваційної діяльності одна з найважливіших чинників за умови, коли фірмі вигідна і доступна безперервна інноваційна діяльність, а ринок який завжди може вийти це предоставить.

Функція додаткового стимулювання здійснюється державою у вигляді інструментів економічної політики (кредит, податки, антитрестівське законодавство, регулювання міжнародного обміну технологіями та інших.), що дозволяє істотно зменшити вартість її ресурсів немає і підвищити їх доступність і качество.

Інший причиною підвищення роль держави у сфері інноваційної діяльності є стрімке зростання витрат, необхідні її здійснення. Це було пов’язано насамперед зі збільшенням витрат за науководослідницьку устаткування, прилади й інструменти, і підвищення зарплати висококваліфікованих науково-технічних і інженерних кадров.

Для розбудови Інформаційного забезпечення НДДКР створено Європейський інформаційний центр. У 90-х роках стали прийматися цільові програми: по поширенню у Євросоюзі результатів НДДКР *"ВЭЛЬЮ"), Європейська стратегічна програма наукових досліджень сфері технології інформаційних систем («ЭСТПРИТ»), програма дослідження передових засобів зв’язку у Європі (РАСИ). Метою таких програм є збільшення конкурентоспроможності європейських компаній на ринках високих технологій. Активна участь держави у інноваційної діяльності пов’язані з необхідністю довгострокового прогнозування результатів науково-технічної й інноваційної діяльності. Ефективність нововведення значною мірою залежить від правильності вибору області й виду інновації і часу їх внедрения.

Розвиток інноваційної роботи і збільшення обсягу ресурсів, тих, хто в інноваційний процес, визначають необхідність співробітництва Києва й кооперації як приватних, і державних суб'єктів (фірм, університетів, державних лабораторій та інших.) Через кооперацію діяльності всіх втягнутих у інноваційний процес суб'єктів реалізується організаційна функція государства.

5. Методи державного впливу на області інноваційної деятельности.

Незалежно від рівня регулювання сфери інноваційної діяльність у різних країнах здійснюються заходи державної інноваційної політики. Вони можуть бути у трьох блоку, пов’язані з фінансуванням, поширенням технічних знань та. Основний складової системи державної інноваційної діяльності є фінансування. Кошти можуть бути великим, середнім і «малим підприємствам різними етапах інноваційної діяльності, особливо у перших етапах, що передбачається високої невизначеністю її результати, складністю оцінки віддачі вкладення них, високої капіталоємністю на початкових етапах інноваційного процесу. Система державних заходів, що стосуються конкуренції підприємницького бізнесу, зайнятого інноваційної діяльністю, спрямовано подолання впливу олигопольнорегулирующих наснаги в реалізації рамках самого ринку. Методи впливу держави у сфері інноваційної діяльності можна підрозділити на адміністративні й економічні (прямі й опосередковані). Співвідношення їх визначається економічної ситуацією у країні й концепцією державного регулювання — з упором ринку чи централізоване вплив. Адміністративні методи здійснення інноваційної політики, на відміну від директивних методів управління у централізовану систему господарювання, за умов ринкових відносин базуються на законодавчу основу. «Адміністративне втручання у інноваційну діяльність у вигляді правового нормування патентної політики держави й політики стандартизації дозволяє господарюючим суб'єктам зберігати монополію на новизну і досягати уніфікації продукції товаропроизводителей.».

Найбільш дієвими методами інноваційного регулювання є економічні, засновані обліку мотиваційних чинників товарного виробництва. Вони від адміністративних не директивним характером та використанням економічних важелів і регуляторів. До прямим методам економічного впливу ставляться інвестування в вигляді фінансування (цільового, предметно-ориентированного, проблемноспрямованого), кредитування, лізингу, фондових операцій, планування і програмування, і навіть державне підприємництво і державні заказы.

Завданням непрямих економічних методів є формування громадських, а чи не індивідуальних умов інноваційної діяльності. Серед них традиційно використовуються: V податкове та амортизаційне регулювання, V кредитна і фондова політика, V цінове регулювання, V політика протекціонізму. Найбільшими непрямими методами є кредитна і податкова політика Кредитна політика регулює обсяг фінансових ресурсів, доступних на фінансування нововведень., і навіть здійснює управління рівнем позичкового процента.

Податкової політикою може бути передбачені податкові субсидії на певні види діяльності, зокрема, виключення з суми оподатковуваного податком частини дохід, пов’язані зі створенням і запровадженням нових автомобілів і устаткування й ін. До методів непрямого на інноваційну діяльність належить регулювання міжнародного технологічного обміну, тобто. режиму експортного і імпортного контролю над передачею технологии.

Специфічною формою впливу держави щодо інноваційну діяльність є збирання та обробка даних, необхідні довгострокового прогнозування і планування технологічного развития.

6. Державні заказы.

Для фірм що у державних науково-технічних і інноваційних проектах є джерелом знань та історичного досвіду. Творчо співробітництво з університетами, державними лабораторій і іншими приватними фірмами. Виконуючи державні замовлення, фірми одержують від держави фінансові кошти й доступом до унікальному і дорогому науково-технічному устаткуванню та інших технологічним і нетехнологічним ресурсів, якими володіє держава. Державний замовник, на відміну недержавного, немає права довільно змінювати вартість робіт, а повинен керуватися державними нормативами Розподіл прав на об'єкти інтелектуальної власності, створювані під час інноваційних робіт, виконуваних на замовлення, також має регламентуватися державним нормативним документом, а чи не формуватися під час укладання кожного договора.

Існуюча понад 100 США федеральна контрактна система передбачає обов’язок державних відомств — замовників здійснювати аналіз кон’юнктури відповідних сегментів ринку, потенційних корпорацій — підрядників, їх науково-технічного і фінансового становища. Умови замовлення (зокрема оборонного характеру), його технічні параметри публікуються у відкритого друкування. Які Беруть Участь в тогах фірми надають свої пропозиції (проекти) в анонімної кодованої формі. Рішення про вибір підрядчика приймається експертними комісіями від імені незалежних комітетів військових чи цивільних відомств, неподотчетным даним органів державної влади. Державне законодавство під час розміщення замовлень створення нової техніки і технологій, програм НДДКР передбачає як конкурсне визначення корпорації підрядників, а й добір генеральним підрядчиком субпідрядників на кокурентно-конкурсной основі. Цей процес конкуренції у процесі контр актування одержав у США назва «корпорації другого подрядчика».

Ступінь державного прямого на інноваційну діяльність промислових фірм залежить від цього, який обсяг НДДКР країни виконується з допомогою державних ресурсів, у своїй вплив держави щодо ефективність інноваційного процесу може бути який гальмує, їли державна інноваційна політика спрямовано здійснення цілей слабко що з проблемами розвитку і споживання, а державні видатки НДДКР, незалежно від їхніх об'єму, сприяють збільшення інноваційних ресурсів фірм і часто відволікають їхні власні вартість проведення комерційно неперспективних розробок. І тут ефективність державної інноваційної політики, як чинника економічного зростання є низкой.

7. Особливості державного регулювання інноваційної діяльності в.

Російської Федерации.

Формування ринкових взаємин у Росії докорінно змінює систему управління інноваціями Принципово змінюються функції органів державного управління через відкликання переходом від відомчогалузевого до програмно-цільовому управлінню. Уряд України і регіонами управляє єдиної топливноенергетичній і транспортній системами, оборонними підприємствами, зв’язком і інформацією, метрологією і стандартизацією, програмами фундаментальних НДР і стимулювання нововведень. У період проведення ринкових реформ у Росії силу об'єктивних причин (інфляційні процеси, недосконалість кредитно-грошової системи та ін.) діяльність держави має спрямувати на всемірне заохочення вживлення і поширення інновацій. Державна інноваційна політика України реалізується двома рівнях діяльності: загальнодержавному (федеральному) і регіональному (місцевому). Основне завдання федеральної інноваційної політики є створення сприятливого інноваційного клімату для матеріалізації державних пріоритетів науково-технічного розвитку на економічній сфері. «Загальнодержавна політика спрямовано розв’язання проблеми міжгалузевого і галузевого характеру, що призводить до кардинального зміни технологічної бази країни й потребують концентрації ресурсів у масштабі національної економіки.» Загальні питання інноваційної політики відбито у указах Президента, в підготовку яких беруть участь відділи апарату Президента, і навіть Рада з питань науково-технічної політиці за Президента. Будучи консультативним органом, Рада інформує про процесах, які у науковотехнічної сфері у країні й там, розробляє пропозиціями щодо стратегії науково-технічної політики та формування пріоритетних напрямів у реалізації, підготовляє пропозиції щодо висновку міждержавних угод щодо науково-технічним питанням, тощо. Органи законодавчої влади — Державна Дума і Раду Федерації - мають право законодавчі ініціативи сфері інноваційної діяльності. Урядова комісія з науково-технічної політиці, очолювана Головою Уряди, «координує діяльність міністерств і відомств в інноваційної сфері, забезпечуючи узгоджену роботу федеральних органів виконавчої влади і виконавчих органів суб'єктів, галузевих академій наук із формування та її реалізації державної політики у інноваційної сфері, зі стимулювання реалізації у виробництві науково-технічних досягнень.» Виняткової прерогативою держави є правова регулювання інноваційної діяльності. Проте досі відсутня законодавче закріплення інноваційної діяльності, прав інноваторів, механізму розробки й реалізації інноваційної політики. Комісія зі науковотехнічної політики, створена при Уряді, для координації дій державні органи управління у питаннях розвитку інноваційної діяльності, прийняла Становище «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки і переліку критичних технологій федерального уровня».

Один із функцій держави за підтримці інноваційної діяльності - керівництво формуванням федеральних цільових програм. Розробка ведеться у межах державних науково-технічних програм. Координацію зусиль держави за підтримці інноваційної діяльності здійснюють три відомства — Міністерство економіки, Міністерство промисловості, науку й технологій і Державний комітет із промислової політиці. Міністерство економіки безпосередньо яке розробляє державну інноваційну політику, визначає пріоритети у розвитку галузей національної економіки, основних напрямів інвестиційної політики, у цьому числі заходи із стимулювання інноваційної діяльності. Координацію виконання стратегію розвитку промисловості здійснює Держкомітет із промислової політиці. Цей Держкомітет розробляє пропозиції щодо основним напрямам інвестиційної політики, здійснює заходи щодо розвитку підприємництва, конкуренції, підтримці малого середнього бізнесу у промисловому комплексі країни. До того ж, Держкомітет визначає перспективні напрями НДДКР в промышленности.

Бюджетне забезпечення інноваційної політики і аудит здійснює Міністерство фінансів .

Зараз, до умов кризи економіки беззворотнє бюджетне фінансування поширюється лише з фундаментальні дослідження. У решті випадків фінансування надається на термінової, поворотній і платній основі. Функціонують спеціальні державні органи (Держкомітет із підтримці та розвитку малого підприємництва, Федеральний фонд підтримки малого підприємництва), які фінансують підприємницькі нові проекти та надають державні гарантії під кредити комерційних банків та інших структур. Державні позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності фінансують заходи з допомогою позабюджетних фондів, створюваних в відповідність до Постановою Уряди. Позабюджетні фонди створюються з допомогою добровільних відрахувань підприємств і закупівельних організацій Суб'єктами освіти позабюджетних фондів є: o Міністерство промисловості, науку й технології, яке формує Український фонд розвитку, o федеральні міністерства, створюють позабюджетні фонди відповідних міністерств, o інші федеральні органи виконавчої, що утворюють позабюджетні фонди відомств, o корпорації, концерни і асоціації, які формують позабюджетні фонди объединений.

Федеральний екологічний фонд України здійснює підтримання інноваційної діяльність у цій сфері. З коштів Фонду, які виникають за рахунок і щодо оплати викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє середу, фінансуються науково-дослідні роботи, впровадження ресурсозберігаючих екологічно чистих технологий.

Загальний криза фінансування заважає ефективною і скоординованої роботі позабюджетних фондов.

Подолання становища нашій країні за результаті здійснення структурної перебудови національної економіки, чому сприяли б роль держави як замовника і споживача принципово нової техніки і технологій. Державне регулювання інноваційних процесів одне з головних умов перекладу функціонування економіки на ринкові отношения.

Оцінка ефективності інвестиційного проекта.

З метою диверсифікації фірми і збільшення обсягів продажів на підприємстві, який випускає машиностростроительную продукцію хімічної промисловості, розроблений інноваційний проект «Створення нового устаткування переробки пластмас — удосконаленої моделі термопластоавтомата і організація нового виробництва — цехи з випуску виробів із пластмас методом лиття під тиском з урахуванням нових термопластоавтоматов.

З огляду на потреби регіонального ринку виробів із пластмас (на підставі маркетингових досліджень), необхідно створення відповідних потужностей. І тому потрібно оснащення створюваного виробництва виробів з пластмас 90 термопластоавтоматов, термін служби яких становить 5 років. Продуктивність термопластоавтомата (литьевой машини) залежить від яка встановлюється у ньому прес-форми — литьевой форми і як від 90 до 120 тис. прим. виробів на рік (у разі продуктивність = 110 тис. шт.).

З огляду на мають для підприємства заділи по конструювання удосконаленої моделі термопластоавтомата, до переходу до випуску нового устаткування необхідно проведення робіт із створенню й експлуатації досвідченого зразка. Передбачається налагодити виробництво удосконалених термопластоавтоматов за рік від початку роботи над проектом. Створювану виробництво виробів із пластмас методом лиття під тиском передбачається обладнати термопластоавтоматами протягом 3-х років — з 2002 р. по 2004 г.

Для виробництва удосконалених термопластоавтоматов потрібно проведення часткової реконструкції виробництва литьевых машин з допомогою відповідного інвестування. Удільні капітальні вкладення становитимуть 1500 тис. крб. на одиницю нового устаткування, тобто. на 1 термопластоавтомат. Під час проведення часткової реконструкції виробництва замінюються окремі види основних фондів. Передбачається, що ліквідаційна вартість устаткування буде достатня покриття витрат, що з демонтажем старого устаткування й підготовці його до продаже.

Попередньо проведені розрахунки витрат виробництва термопластоавтоматов дозволяють оцінити вартість одиниці устаткування оснащення виробництва виробів із пластмас — 2000 тис. крб. До сформування виробництва виробів із пластмас методом лиття під тиском використовувати наявний для підприємства старий виробничий корпус, виготовивши у ньому відповідну перепланування і ремонтно-будівельні роботи. Капітальні вкладення із метою становитимуть 20 000 тис. крб. загалом весь цех. З іншого боку, монтажні праці та налагодження термопластоавтоматов вимагає одноразових витрат у розмірі 250 тис. крб. на одиницю устаткування. Ціна вироби з пластмас визначається на підставі маркетингових досліджень з асортименту виробів запропонованих до випуску та її реалізації. Поточні витрати плануються следуюим чином: в 2002 р. і 2003 р. — 0,62 крб. на 1 крб. реалізованої продукції, з последуюим їх зниженням в 2004 р. — 2006р. до 0,52 крб. та збільшенням в 2007 г. і 2008 г. до 0,55 крб. Амортизація устаткування визначається з норми — 20% на рік. Знос пристосувань цільового призначення (прес-форм, встановлюваних на термопластоавтоматах) оцінюється орієнтовно у вигляді 20% від вличины амортизації виробничого устаткування. Амортизація виробничого будинку визначається з норми — 4% на рік. Ставка прибуток становить 30%. З сформованого фінансовогосподарського становища підприємства, ставку дисконту варто прийняти рівної 17%. Оцінка ефективності інноваційного проекту виконується в 3 етапу: 1. Розрахунок вихідних показників за літами, 2. Розрахунок показників ефективності, 3. Аналіз показників ефективності і - оцінка ефективності інноваційного проекта.

2.6. Аналіз показників ефективності і - оцінка ефективності оптимизированного інноваційного проекта.

1. Чистий наведений доход ЧПД визначається і при співставленні величини виробничих інвестицій і на суму грошового потоку протягом прогнозованого періоду часу й характеризує перевищення сумарних грошових надходжень над суммарными витратами для відповідного проекту. Оскільки ЧПД цього проекту величина позитивна (ЧПД=201,262>0), то має місце перевищення грошового потоку над інвестиційними вкладеннями, отже, проект до розгляду принимается.

2. Індекс дохідності При розрахунку ІД порівнюються частини потоку платежів: дохідна і інвестиційна. ІД показує, скільки доходу отримує інвестор в результаті виконання цього проекту за кожен вкладений карбованець. У аналізованому проекті ИД>1 (1,57), отже, проект вважатимуться економічно эффективным.

3. Період окупності Період окупності даного інноваційного проекту 4,47 років. Тобто, в результаті оптимізації інноваційного проекту, ми маємо значно поліпшене значення показника періоду окупаемости.

4. Внутрішня норма доходности.

Для оцінки ефективності проекту порівняємо значення ВНД з нормою дисконту. У нашому випадку ВНД = 37,94%, що перевищує ставку дисконту 17% і ЧПД>0, отже, проект вважається эффективным.

2.6.

Заключение

.

При порівнянні вихідного інноваційного проекту з оптимизированным можна зробити такі висновки:. ЧПД оптимизированного інноваційного проекту на 5,45 разу перевищує ЧПД вихідного проекту. Через війну заходів із оптимізації інноваційного проекту було досягнуто збільшення ЧПД на 164,333 млн. крб. (ЧПД (исх. ін.) = 36,929 млн. крб., ЧПД (опт. ін.) = 201,262 млн руб.).

Отже, оптимізований інноваційний проект ефективніша.. Показник ІД зручний при порівнянні проектів. Проект, у которого.

ІД більше, можна вважати найефективнішим. У нашому випадку ИД.

(опт.пр.=1,57) > ІД (вих. ін.= 1,114), отже доцільно прийняти оптимізований проект.. Значення показника періоду окупності оптимизированного проекту також на доцільність ухвалення проекту. З допомогою перегляду деяких показників удалося скоротити період окупності інноваційного проекту з 6,282 років до 4,47 років. Більше період окупності свідчить про зниження інвестиційного ризику і підвищення ліквідності проекту.. Проект вважається ефективним, якщо його внутрішня норма дохідності більше ставки дисконту і ЧПД позитивне. У цьому проекті цих умов виконуються: при ЧПД = 247,232 млн. крб. ВНД = 37,94>17.

Наприкінці слід визнати, що попри високі показники ефективності оптимизированного проекту, відповідні показники вихідного проекту свідчить про хорошу економічну ефективність. Тим паче, що у оптимизированном проекті поза обліком додаткові витрати, супроводжують проведення заходів із оптимізації проекту. Проте, передбачається, що витрати істотно не вплинуть на показники ефективності і ефективність проекту на цілому. Отже, стверджувальне рішення про ухвалення проекту має бути прийняте відношенні оптимизированного інноваційного проекта.

Библиография.

1) Ермасов С. В. Фінансове стимулювання інноваційної діяльності -.

СПЭА, 1997,.

2) Ильенкова С. Д. Інноваційний менеджмент. — М.: Банки і биржи,.

ЮНИТИ, 1999,.

3) Кірова Е. А. Податки і підприємництво у Росії. — М.: 1998,.

4) Кокурин Д.І. Інноваційна діяльність. — М.: Іспит, 2001,.

5) Лапшина О. В. Курс лекцій з дисципліни «Інноваційний менеджмент».

МГУИЭ. — М.: 2001.

6) Ратанин П.І. Інноваційний підприємництво в перехідний период.

Росії до ринків. — М., 1993,.

7) Смирнов З. Підтримка російського підприємництва// Вопросы.

Економіки. — М., 1999 — № 2,.

8) Чайкоська Н. В. Дисципліна інноваційного ринку: формування та ефективність. — М. Промінь, 1995.