Економічне зростання

смотреть на реферати схожі на «Економічне зростання «.

ЮРИДИЧЕСКИЙ ІНСТИТУТ МВС РФ ТУЛЬСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛИН КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА ПО ЕКОНОМІЦІ НА ТЕМУ: 8. ЭКОНОМИЧЕСКИЙ РОСТ.

ПОДГОТОВИЛ: СЛУХАЧ 9609 НАВЧАЛЬНОЇ ГРУПИ 3 КУРСА РІЖКІВ СЕРГІЙ ОЛЕГОВИЧ ТУЛА-1999. ТЕМА 8: Економічний рост.

ПЛАН. Стр.

Запровадження. 3 1. Поняття економічного зростання. Чинники зростання. 3 2. Середньостроковий і довгостроковий цикли. 7 3. Особливості економічного зростання СРСР у Росії. 14 Укладання. 19 Література. 20.

Проблемам економічного зростання кожній країні світу приділяється пильна увага, чи це високорозвинена Японія, яка намагається здійснити найповніше свої широкомасштабні економічні програми розвитку й реалізувати поставлені економічними інтересами, чи Росія яка намагається виконати програму Міжнародного валютного фонду, щоб отримати черговий кредит. Тому цю тему досить актуальна не лише економістів, але й політиків, юристів й викликає непідробний интерес.

Тема економічного зростання широко освітлена як і навчальної літературі, і у періодичних виданнях, авторами статей були Л. Абалкін, С. Глазьев, А.Ілларіонов, Є.Гайдар та інших. Хочеться наголосити і цю властивість: статті з різними прогнозами, що стосуються можливого економічного зростання Росії зустрічаються у узконаправленных економічних виданнях, а й у часописах Nature і газетах, розрахованих на масового читача. І ще одне особливість: статті з прогнозами можливостей економічного зростання публікувалися під час 1996;1997 рр., починаючи у квітні 1998 року, такі статті мало появляются.

У межах контрольної роботи необхідно висвітлити такі питання: поняття економічного зростання, чинники що впливають його прискорення і уповільнення, поняття економічних циклів, причини що призводять до виникненню. Діяльність розглядатимуться особливості економічного зростання СРСР і відсутності такого в России.

1.Понятие економічного зростання. Чинники роста.

Під економічним зростанням прийнято розуміти на збільшення обсягів товарів та послуг, створених за певний период.

Економічне зростання — центральна економічною проблемою, що стоїть перед країнами. За його динаміці (зміни) судять про розвитку економік, про життєвий рівень населення, у тому, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсов.

Економічне зростання й вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

1)как збільшення реального валового національний продукт (ВНП) за певний період времени,.

2)как збільшення за певний період реального ВНП на свою душу населения.

Використовуватися можуть обидва визначення. Проте за порівнянні життєвий рівень населення окремих країнах і регіонах явно більш кращим є друге визначення. «Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індія відстає від Швейцарії більш ніж 60 раз. Зазвичай, з будь-якої з цих визначень, економічного зростання вимірюється річними темпами зростання %. Наприклад, якщо реальний ВНП становив 200 млрд. дол. торік і 210 млрд. дол. нинішнього року, можна розрахувати темпи зростання, віднімаючи з величини реального ВНП цього року величину торішнього реального ВНП і співвіднести різницю з величиною реального ВНП за рік. У разі темпи зростання становитимуть (210 млрд. дол. — 200 млрд. дол.)/200 млрд. дол. = 5%». 1.

Але така підрахунок це не дає повного уявлення про економічний зростанні країни, бо економічного зростання — це кількісне зміна обсягу виробництва, а й вдосконалення продукту і чинників производства.

Економічне зростання визначається безліччю чинників, найважливішими серед яких є чинники пропозиції, від попиту й розподілу. Далі ми докладніше зупинимося цих групах факторов.

Значенням економічного зростання приділяється велика увагу. Збільшення суспільного продукту для одну особу означає підвищення рівень життя. Зростання реального продукту тягне у себе зростання матеріального достатку. Тобто іншим чином можна сказати, що зросла економіка має більшої здатністю задовольняти нові потреби і вирішувати соціально-економічні проблеми і в середині країни, і міжнародною уровне.

Економічне зростання визначається чинниками, котрі характеризують фізичну здатність економіки до зростання. Ці чинники об'єднують в одну групу під назвою чинників пропозиції, до них относят:

1) кількість і якість трудових ресурсів: освіту й професійна підготовка підвищують продуктивності праці й у результаті дають можливість мати вищі заробітки. Інвестиції в людський капітал — важливе спосіб підвищення продуктивності праці. За деякими оцінками, поліпшення якості робочої сили в визначило 14% приросту реального національного доходу на США.

Найпростішим показником якості робочої сили в є рівень освіти. Нині більш 4/5 американської робочої сили в має, по крайнього заходу, середню освіту. У тому числі майже 22% — котрі мають незакінченою вищою і вищою освітою. Тільки початкова освіту мають менш як шести% американських трудящих. Вочевидь, що освіту стає доступне дедалі більшої кількості граждан,.

2) наявність капіталу: приблизно 19% — майже 4/5 — щорічного приросту реального національного доходу у період 1929;1982 рр. США визначалося збільшенням капіталовкладень. Зазначається, що став саме обсяг основний капітал, що припадає одному працівникові, є вирішальний чинник, визначальним динаміку продуктивності труда,.

3) рівень технології: технічний прогрес включає у собі не лише цілком нові методи виробництва, а й нових форм управління і виробництва, нові інформаційні технології. Під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових знань, дозволяють по-новому комбінувати дані ресурси із єдиною метою збільшення кінцевого випуску продукції. Насправді технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно взаємопов'язані: технічний прогрес часто тягне у себе інвестиції на нові машини та оборудование,.

4) кількість і якість природних ресурсів: даний чинник з працею піддається кількісної оцінці, хоч і значно впливає темпи економічного зростання. Так, годі сумніватися у цьому, що великі запаси різноманітних природних ресурсів, які мають США, внесли вагомий внесок у економічного зростання країни. У є достаток родючих земель, тут у міру сприятливі кліматичні і погодні умови, цілком достатні запаси основних мінеральних і енергетичних ресурсів. Хоча безліч природних ресурсів, є потужним позитивним чинником економічного зростання, це зовсім означає, що країни знайомилися з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. відомо, що у Японії природні ресурси обмежені, але темпи економічного зростання цієї країни у повоєнний період було значними. З іншого боку, деякі найбільш економічно відсталі Африка та Південної Америки мають суттєвими запасами природних ресурсів. Проблема розвитку природних ресурсів зливається з проблемою вдосконалення техніки ще раціонального використання ресурсів, зниження матеріаломісткості продукції з проблемою забезпечення устаткування й знарядь для використання коштів і виявлення цих ресурсов.

Залежність економічного зростання знизилися від цих факторів пряма. Справді, чинники пропозиції роблять зростання виробництва фізично можливим: лише доступність великої кількості кращих за якістю ресурсів дозволяє нарощувати виробництво реального продукта.

До чинників попиту ставляться такі, що підвищують сукупний попит суспільства до вироблену продукцію (вести, податкова політику держави, схильність населення збереження) і вже цим стимулюють її рост.

До чинників розподілу відносять саме розподіл природних, трудових і країни, що має бути організовано в такий спосіб, щоб у більшою мірою сприяти економічного зростання (приросту продукції, поліпшенню її якості і вдосконаленню производства).

Ведучи мову про чинниках, сприяють економічного зростання, не можна не справити й ті, що стримують зростання продуктивність праці і реального національного доходу. До них належать різна законодавча діяльність у сфері охорони праці, довкілля тощо. Досвід світового економічного розвитку на перебігу останніх 20 років чітко демонструє, що м’яка грошова політика впливає на економічного зростання гнітюче, а жорстка грошова політика — благотворно. Що темпи грошової емісії, тим нижче темпи економічного зростання. У разі перевищення середньорічними темпами грошової емісії кордону 35% річних економічного зростання припиняється і починається економічний спад. У багатьох країнах світу значна частина національний продукт виготовляють державних підприємствах. Зіставлення частки виробництва, у ВВП на державних підприємствах, із темпами приросту реального ВВП душу населення показує негативний вплив державного підприємництва на економічного зростання. При мінімальних розмірах державного підприємництва (7% ВВП) темпи економічного зростання досягають максимуму (1.5% на рік). Зі збільшенням масштабів державного підприємництва темпи економічного зростання падають, вони стають негативними, при перевищення обсягами виробництва державною підприємстві рівня 20% ВВП. Зазначається, як і значні розміри державного споживання перешкоджають швидкому і стійкого економічного росту.1.

Посилення державного втручання у справи приватного бізнесу, що стосуються питань забруднення середовища, правил безпеки і охорони здоров’я, зажадало збільшення витрат на очисні споруди, на поліпшення умов праці. Тим самим було відволікалися кошти від інвестицій у основний капітал, необхідний підвищення продуктивність праці. Серед інших чинників, які впливають на економічного зростання, може бути несумлінне ставлення до праці й господарські злочину, припинення досягнення в час трудових конфліктів, вплив несприятливих погодних умов на сільськогосподарське виробництво. проте слід звернути увагу наступний. Підвищення безпеки праці, чисті повітря і вода — все те, що характеризує якість життя, може бути досягнуто за рахунок уповільнення темпи зростання продуктивність праці. Але з тим підвищення продуктивність праці може викликати у себе і підвищення витрат на мети, надзвичайно важливі суспільства (охорона оточуючої среды).1.

2.Среднесрочный і довгостроковий циклы.

Економічне зростання трапилося в ринковій економіці має низку істотних недоліків (інфляція, безробіття та інших.), зокрема циклічність. Інакше висловлюючись, розвиток ринкової економіки відбувається хвилеподібно, чи циклично. У різні роки виробництво може зростати великими чи меншими темпами, а деяких випадках (наприклад, зараз у Росії) розвиток економіки може мати негативний знак, що означає падіння виробництва. Циклічний розвиток економіки супроводжується високий рівень економічної активності у протягом тривалого часу, та був спадом цієї активності рівня нижче припустимого. Періодична повторюваність економічних спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, і що може не турбувати розвинене цивілізоване суспільство. Циклічність — це форма руху національної економікою світового господарства за цілому, передбачає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку, економічного прогресу. Економічний цикл (хвиля) є спільною рисою майже у всіх галузях господарському житті і всіх країн із ринковою економікою. Економічні цикли (хвилі) — це періодичні коливання ділову активність в обществе.

Цикл є інтервал часу у розвитку ринкової економіки, протягом якої відбувається збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, та був скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання (рис. 1).

Рис. 1.Графическое зображення цикла.

Погляньмо на цей графік докладніше. Крайні точки розвитку ринкової економіки характеризують економічний бум й парламентська криза. Підйом, економіки починається з пожвавлення фази відновлення ділової активності у формі укладання нових господарських договорів, які і дуже слабкого збільшення попиту робочої сили, отже, скорочення безробіття, зростання споживчого попиту. Потім починається чистий зростання, що характеризує постійне, дедалі більше збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, вища точка цього підйому характеризується як бум. Саме тоді економіки спостерігається повна зайнятість, а виробництво дбає про повну потужність. Реальний обсяг виробництва сягає у цій точці свого максимуму. Ціни, зазвичай, підвищуються, а зростання ділову активність, досягнувши повної зайнятості ресурсів, припиняється і замирает.

Криза ринкової економіки характеризується різким спадом виробництва, який починається з поступового звуження, скорочення ділову активність. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом й пропозицією певний певний товар чи окремої галузі господарства тим, що він виник як загальне надвиробництво, супроводжуване стрімким падінням цін, банкрутством банків, зупинкою підприємств (фірм), зростанням безробіття. Поступове скорочення ділову активність, уповільнення темпів зростання економічної літературі називається рецесією. Вищі темпи скорочення економічної активності характеризують спад ринкової економіки. За спадом слід період депресії (стагнація), що характеризується застійним станом ринкової економіки, слабким попитом на споживчі товари та, значної навантаженням підприємств, масової безробіттям, зниженням життя населення. У цей час відбувається пристосування господарства до нових умов й потребам економіки. Нижча точка цього спаду є кризис.

Економічна криза виявляє як межа, а й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, оновленню капіталу на нової технічної основі. З кризою закінчується період розвитку та починається наступний. Криза — найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи хозяйства.1.

Коливальна економічна динаміка спостерігається вже протягом 170 лет.

Усі цикли у реальному дійсності аніскільки не схожі друг на друга, кожен має специфічні особливості, переплетення. У цьому кожен криза виник як б зненацька і викликається певними цілком винятковими обставинами. Це забезпечило підставу казати про різних типах економічних криз. Нині виявлено 1380 типів економічного цикла.

За підсумками аналізу господарської практики за історію розвитку економічної науки виділили кілька типів економічних циклів, котрі називають хвилями. Звичайно їм привласнюють імена учених, які присвятили цій проблемі спеціальні дослідження. Найвідоміші цикли Н.Д. Кондратьєва (50— 60 років), що отримали назву «довгих хвиль», цикли З. Кузнєца (18—25 років), тобто. «середні хвилі», цикли До. Жугляра (10 років) і короткі цикли Дж. Китчена (2 року й 4 месяца).

Розробка теорії довгих хвиль була започаткована 1847 р., коли англійський учений X. Кларк, звернувши увагу до 54-річний розрив кризами 1793 і 1847 рр., висловив думку, що це розрив не випадковий. У. Джевонс вперше привернула до аналізу довгих хвиль статистику коливань до пояснень нового науці явища. Статистичне опрацювання матеріалів міститься у працях голландських учених Я. Гедерена і З. Вольфа під час розгляду технічного прогресу як чинника цикличности.

Необхідно згадати про внесок До. Маркса у розробку теорії економічних криз. Він досліджував короткі цикли, отримали назва періодичних циклів, чи криз перепроизводства.

Особливе місце у розробці теорії циклічності належить російському вченому Н.Д. Кондратьєву. Його дослідження охоплює розвиток Англії, Німеччині й США у період 100—150 років, у якому узагальнено матеріал з кінця XVIII в. (1790 р.) за такими показниками, як рівень торгівлі, видобуток і споживання вугілля, виробництво чавуну і свинцю, можна говорити, що він провів багатофакторний аналіз економічного зростання. У цих досліджень Н.Д. Кондратьєв виділив три великих циклу: 1 цикл з 1787 по 1814 р. — повышательная хвиля і з 1814 по 1951 р.— понижательная хвиля, II цикл з 1844 по 1875 р. — повышательная хвиля і з 1870 по 1896 р. — понижательная хвиля, III цикл з 1896 по 1920 р. — повышательная волна.

Концепція «довгих хвиль» Н.Д. Кондратьєва у роки викликала гостру полеміку у Росії. Прибічники «автоматичного» краху капіталізму звинувачували Кондратьєва в апологетиці капіталізму, оскільки відповідно до його теорії за капіталізмом розвиненою ринковою економіки визнавалося наявність механізмів саморуху і з економічних криз. Н.Д. Кондратьєв трагічно загинув роки сталінських репресій. Історія довела його правоту.

Вивченням довгих хвиль в XX столітті займалися такі вчені з світовим ім'ям, як Шумпетер, З. Кузнєц, До. Кларк, У. Мітчел, П. Боккара, Д. Гордон та інших. У Росії її ці процеси досліджують Ю. Яковецу, Л. Клименко, З. Меньшиков і другие.

Питання причинах циклічності сучасних економік в залежність від типів циклічності трактується різними економічними школами по-різному. Якщо оцінках причин «довгих хвиль» і структурних криз підходи різних економістів нині багато в чому схожі (ідеї Кондратьєва і Шумпетера зізнаються фактично усіма), то причини «класичних», т. е. промислових (економічних), циклів визначаються по-разному.

Спочатку більшість авторів трактували процес циклічності як наслідок (відбиток) процесів у сфері обращения.

Це пояснення економічного циклу є суто монетарним. Найширше і послідовно розглядається цикл, і суто грошове явище на роботах Хоутри. Його думку зводилося до того що, що вивчення грошового потоку єдина причиною зміни економічної активності, чергування періодів процвітання і депресії, жвавою й цікавою млявою торгівлі. Коли грошові потоки збільшиться, то торгівля стає більш оживлённой, виробництво розширюється, ціни ростуть. Коли грошові потоки зменшується, торгівля слабшає, виробництво скорочується, ціни падают.

Інтерес до товари, виражений гроші безпосередньо визначається споживчими витратами чи споживчими витратами. Отже, такий стан як загальна депресія викликається грошовими чинниками. Виняток може становити ті випадки, коли грошові чинники призводять до падіння споживчих витрат. Сума споживчих витрат змінюється рахунок зміни кількості грошей. Раптове скорочення кількості, тобто пряма дефляція, надає гнітюче вплив економічну активність. Відповідно до даної теорії, процес стискування чи рецесії відбувається наступним чином. Зменшення кількості грошей влечёт у себе неминуче скорочення. Виробники зіштовхуються про те, що вони можуть реалізувати продукцію по ймовірним цінами. Починається скупчення товарних запасів, виробники зазнають збитків, що веде до зменшення виробництва, зростає безробіття та інформаційний процес зниження зарплати та інших доходів. Оптові торговці висловлюють припущення, що скорочення ділову активність триватиме й далі надалі. І тому намагаються зменшити або зовсім припинити замовлення виробникам. Витрати споживачів, як і й доходи, зменшуються, попит слабшає, а запаси, всупереч усім старанням торговців скоротити їх, накопичуються, кредит продовжує знижуватися. Отже, рух іде за рахунок спирали.

Фаза піднесення торгово-промислового циклу є копією руху вниз спіраллю депресії, але спіраль у разі буде мати підвищуючий характер. Пожвавлення ділову активність викликається розширенням кредиту та триває до того часу, це тільки розширення триває. Причиною розширення кредиту і те, що банки полегшують умови надання позичок своїх клієнтів, тобто, знижують учётную ставку. Якщо норма відсотка знизилася, це спонукає оптових торговців збільшувати товарні запаси. Але це не влечёт за собою збільшення товарних запасів як під час рецесії, а навпаки, веде до скорочення. Розширення виробництва влечёт за собою зростання доходів населення і витрат споживачів. Це означає розширення попиту товари, але це, своєю чергою, веде до неминучого скорочення запасів у торгівлі. Через війну підуть нові замовлення, подальше збільшення доходів споживачів, їх витрат і й подальше зменшення товарних запасів. Отже встановлюється кумулятивне розширення виробничої діяльності, підтримана безперервним розширенням кредиту. Розширення ділову активність раз розпочавшись, триває внаслідок власних рушійних зусиль і подальшого заохочення із боку банків не требуется.

Сьогодні такої підхід до трактування проблеми циклічності відходить другого план, зізнається спочатку поверховим, оскільки виходить із аналізу лише сфери звернення. Нині циклічність у в зв’язку зі виробництвом і оборотом. У центр аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП, подушевого доходу. У цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише індикатором загальноекономічних изменений.

Цікаві психологічні пояснення циклів, що пов’язують ділову активність зі зміною настроїв, переходами від масового оптимізму до песимізмові. Вагомий внесок у психологічну теорію вніс Пигу. Під психологічними причинами Пигу розуміє «зміни у людських думках, виникаючі крім тих змін — у очікуваннях, які викликаються змінами активних чинників, на яких будується суждение"1.

Пигу будує там свій аналіз того ролі, що відіграють очікування прибуток від витрат у промисловості. З приходом кожної з фаз циклу одночасно відбувається відповідно зміна очікувань покупців, безліч від циклу до циклу ці зміни бувають одні й самі. З упровадженням такого елемента як «очікування» чи «розрахунки у майбутнє» виникають проблеми невизначеності цих сподівань. Зазвичай, прогноз майбутніх подій може бути абсолютно вірним, і більше події віддалені у часу, проте точний прогноз і тим сильніше ймовірність порушень. Оскільки кожне економічне рішення — частина економічного характеру, який виходить на більш більш-менш отдалённое майбутнє, то кожної економічної діяльності елемент невпевненості. Психологічні теорії мають на увазі щось більше ніж те, що під час піднесення люди дотримуються більш оптимістичних, тоді як у час спаду більш песимістичних поглядів. Під час піднесення люди інвестують більш і роблять це неохоче під час спаду. Оптимізм і песимізм розглядаються у тих теоріях як чинників, мають тенденцію викликати чи посилювати зріст чи падіння вложений.

У період, коли відбувається зростання попиту продукцію під впливом очікувань, що у подальшому зростання попиту й цін буде відбуватися у тих самих приблизно так само розмірах, здоровий економічного зростання починає поступово виливатися в небезпечне розбухання. Аналізуючи цей етап, зазвичай, виявляються помилки оптимізму, настає реакція і виникають помилки протилежного характеру. Оптимістичні прогнози зрештою наводяться в порівняння з фактами. Коли ця перевірка речей виявляється невтішною, проходить впевненість, настає розчарування. Песимізм і небажання інвестувати призводять до скорочення купівельної спроможності. Гроші не інвестуються і витрачаються на товари виробничого призначення, а роблять покриття збитків. Оскільки заощадження не інвестуються, то все, що сприяє збільшення розмірів заощаджень, надає гнітюче вплив. Ціни падають, і це посилює песимістичні настроения.

Виксель, Шпитгоф, Шумпетер пояснення економічних коливань зводять до технічних нововведень і вдосконаленням, до залученню до експлуатацію нових ресурсів немає і освоєння нових территорий.

Зазначається, що епохи підвищеної економічної активності є періоди, протягом яких розвиток техніки і відкриття нових ресурсів створюють сприятливу основу на шляху зростання, й у першу чергу, на шляху зростання інвестицій. У такі періоди темп технічного прогресу набагато пришвидшується проти тим, що можна було б очікувати при звичайному дії численних винаходів, кожна з яких має щодо невеличке значення. Запроваджується в дію нова техніка, яка глибоко змінює характер всієї економіки, створює основу для величезного збільшення маси капітальних благ і зростання инвестиций.

Процвітання на думку Шпитгофа, починається тоді, коли нові винаходи відкривають нові змогу інвестицій у основний капітал. Щоб підприємці справили значні інвестиції, потрібно спонукання, а ж без нього виробництво основний капітал в широких масштабах це не матиме місце. Великі нововведення тягнуть за собою створення підприємств і нового устаткування. Процвітання не виникає лише як наслідок винаходів чи відкриттів. Воно є наслідком практичного розгортання нововведень, які є двигуном періоду процветания.

Бум викликається рухами підприємців, устремляющимся до нових можливостей. Бум може посилюватися перебільшена оптимістичними очікуваннями. Сутність буму можна зводити до впровадження у виробничу систему нововведения.

Порушення, що виникають із нововведень, що неспроможні розсмоктатися поступово, в процесі лікування, тому що майже всі вони носять капітальний характер. Порушення викликають необхідність особливого процесу пристосування. У період рецесії економічна система переходить до нового стану рівноваги, наступному за порушеннями, викликаними бумом. Якщо нововведення з’являються це й у великому кількості, то умови змінюються різко, та інформаційний процес пристосування стає надзвичайно важкою. Поступово, це пристосування здійснюється, і досягається стан рівноваги. Період депресії можна з’ясувати, як період, протягом якого завершується пристосування до нової промислової ситуації, яка створюється в попередній період впровадження нововведень. Перебудова системи є неминучою. Цей процес відбувається й утілює у собі сутність депресії, та її здійснення пов’язані з втратами, опором, катастрофою надежд.

На думку Шумпетера економічний цикл зводиться до відливу і припливу нововведень і до тих наслідків, які звідси вытекают.

Можна відзначити такі напрями дослідження причин криз і циклов.

1) пояснення криз недоспоживанням народних мас, що викликають обвал виробництва. Ліки від криз у разі — стимулювання споживання. Тим більше що, нерівномірна динаміка споживання, як переконує практика, є скоріш слідство, ніж причину економічного цикла.

2) відсутність «правильних пропорцій» між галузями та регіонами, з нерегульованої діяльністю підприємців. Складовою частиною цих поглядів вважатимуться концепцію, яка пояснює кризи збоями в грошовому поводженні чи банківської сфери, описаної выше.

3) зв’язування причин циклічного характеру розвитку в конфлікті умов виробництва та умов реалізації, у цілковитій суперечності між виробництвом, хто прагне до розширення, і успевающим його зростанням платоспроможного попиту. Економічна криза виявляє істотних змін у сукупному пропозиції і сукупному попиті, тому криза не лише наслідком порушення пропорційності розвитку громадського виробництва, а й імпульсом до досягнення рівноваги і збалансованості національної экономики.1.

3.Особенности економічного зростання СРСР й у России.

Соціалістична модель розвитку сформувалася наприкінці 20-хпочатку 1930;х років СРСР, характерними рисами нової соціалістичної моделі економічного зростання были:

— формування управлінської ієрархії, які забезпечують координацію господарську діяльність з урахуванням прямих розпорядчих актів, ліквідація системи ринків як мікроекономічного регулирования,.

— панування державної власності, ліквідація незалежної від зміни влади легітимної приватної собственности,.

— домінуюча роль держави у мобілізації національних заощаджень, їх розподілі і использовании,.

— зниження властивій молодого капіталізму екстремально високої диференціації доходов,.

— індустріалізація з урахуванням перерозподілу ресурсів з аграрної сфери у промислову в якості основи структурної политики,.

— месіанська ідеологія, проповідує необхідність добровільного самообмеження і самовідданого труда.

Набір цих методів дозволив тимчасово зняти низку обмежень, накладених економічного зростання ринкових механізмів. Масштаби національного накопичення перестають залежати від трудноуправляемых параметрів — приватних заощаджень та їхніх інвестицій. Високий рівень оподаткування не придушує господарську активність — вона залежить від автономних рішень приватних підприємств. Канали втечі капіталу надійно перекриті всеосяжним фінансовим контролем. Тоталітарний політичний контроль знімає обмеження на обсяг фінансових ресурсів, мобилизуемых державою на мети накопичення. Формирующаяся гранично висока, довготерміново стійка норма національних заощаджень дає можливість забезпечити індустріальний ривок, різко підвищити темпи економічного роста.

Відключення ринкових механізмів, стимулів до ефективної використанню ресурсів, механізмів відбору ефективних інновацій обумовлює хронічно високу ресурсомісткість ВВП і зокрема, дедалі більшу, а чи не снижающуюся, як і ринкових економіках, енергоємність ВВП.

Історію соціалістичної індустріалізації можна розділити на два істотно різних за этапа.

Перший етап. Ресурси традиційного сектора не вичерпані. Душове виробництво продовольства більше його не подушного споживання, країна — експортер продовольства. Експорт продукції обробних галузей обмежений, експорт сільськогосподарської продукції і на мінерального сировини забезпечують валютні надходження, мінімально необхідних запозичення технічних досягнень у розвинених ринкових економік. У 30-х років у СРСР яскраво проявляється перша характерна риса соціалістичної модель зростання: які суперечать траєкторії розвитку в промисловості й сільського господарства, надзвичайно високих темпів зростання промислового виробництва і натомість кризи і стагнації продуктивності сільського хозяйства.

Після Другої світової війни у СРСР лінія на максимальну мобілізацію ресурсів з аграрного сектора була продовжено. Різниця закупівельних і роздрібних ціни продовольство досягла максимуму. Частка експорту до ВВП швидко знижується й потім довго підтримується на стійко низькому уровне.

Другий етап. Ростучі разом із підвищенням подушного ВВП потреби у продовольстві перевищили обсяг стагнуючого національного сільськогосподарського виробництва. Вже на початку 50-х років можна зрозуміти, що модель ранньої соціалістичної індустріалізації з допомогою ресурсів аграрного сектора підходить до межі своїх фізичних можливостей. Врожаї збіжжя у 1948;1952 рр. були приблизно рівні середнім за 1928;1930 рр. (відповідно 77,9 млн. і 76,1 млн. т). Але зі зростанням населення среднедушевая забезпеченість продуктами харчування продовжує падать.

На початку 1960;х років СРСР започаткує діяльність у великих масштабах закуповувати зерно по закордонах, країна стає імпортером продовольства. Стан сільського господарства стає довгострокової проблемою, сюди доводиться спрямовувати дедалі нові ресурси, використовувані з явно (враховуючи попередню історію) низькою ефективністю. При хронічно низькою конкурентоспроможності обробних галузей різко зростає навантаження експорт мінерального сировини. Тепер він необхідний як задля забезпечення технологічного обміну, але й фінансування імпорту продовольства. Досягнення зростання останнього доводиться збільшувати частку експорту до ВВП і обсяг експорту мінерального сировини душу населення. Саме тоді формується образ пізньої соціалістичної економіки, на яку характерно падіння темпів економічного зростання і натомість стійкості сформованих на попередньому етапі виробничих структур. Але зміст застарілих неефективних деяких галузей і виробництв обходиться все дорожче. Знову починає збільшуватися структурне відставання від розвинених ринкових економік у ключових галузях, визначальних науково-технічний прогрес. Та й саме стабільність обходиться все дороже.

Коли початкові ресурси індустріалізації з допомогою резервів традиційного сектора вичерпані та СРСР став імпортером сільськогосподарської продукції, з його паливно-енергетичний сектор лягає подвійне навантаження. По-перше, зростання експорту енергоносіїв — необхідна передумова нарощування імпорту продовольства та технологічного обміну зі світовою економікою, по-друге, стабільна енергоємність ВВП передбачає постійне зростання внутрішнього енергоспоживання принаймні економічного зростання. Можливості соціалістичного розвитку після вичерпання ресурсів аграрного сектора задано верхнім межею стійкого подушного виробництва енергетичних ресурсів. Рисами «розвиненого соціалізму» становятся:

— постійне зростання бюджетної навантаження, обумовлений дотуванням сільськогосподарської продукції (замість масштабного вилучення ресурсів з аграрної сферы),.

— стійке зростання імпорту продовольства, котрий прийшов зміну його значному експорту на етапі индустриализации,.

— наростаючий дефіцит продовольствия.

Два близьких за часом події зіграли визначальну роль розвитку пізньої соціалістичної економіки та визначили історично швидкий крах дуже міцної здавалося б системи: відкриття високоефективних родовищ нафти і є у Західному Сибіру та стрибкоподібне підвищення цін паливо на світові ринки після 1973 г.

«Нафтодолари» замінили ресурси традиційного сектора. З’явилися нові джерела фінансування розвитку, якими замінено колишній податку з обороту на сільгосппродукцію (быстрорастущие прибутки від зовнішньоекономічної діяльності), валюта задля забезпечення комплектних поставок технологічного устаткування й закупівель сільгосппродукції, енергоресурси, дозволяють нарощувати і далі виробництво підвищити доходи душу населення без зростання показників энергоотдачи.

Замість направити додаткові вільні ресурси на забезпечення «м'якого» виходу з соціалізму, запуску ринкових регуляторів, їх використовують із підняття подушного ВВП вище рівня, котрі можуть стійко підтримуватися у межах соціалістичної модели.

З початку 1970;х років економічне зростання у СРСР стає дедалі більш аномальним. Частка експорту сировини швидко зростає, а експорту продукції обробних галузей падає. У структурі експорту до розвинені капіталістичні країни частка машин, устаткування й транспортних засобів знижується з 5,8% ВВП 1975 р. до 3,5% ВВП 1985 г.

У 1970 р. СРСР країною з відносно закритою економікою, властивій соціалістичної моделі, високої ресурсообеспеченностью сформованих економічних структури обмеженою мері підданого впливу світової ринкової кон’юнктури. Але 1985 р. роль зовнішньоекономічних зв’язків економіки різко зросла. Від зовнішньої торгівлі нині у визначальною мері залежать фінансова стабільність (доходи бюджету), збереження досягнутих норм споживання (сільськогосподарський імпорт), функціонування сільського господарства (імпортні корми), робота підприємств, використовують комплектне імпортне оборудование.

У той самий час прибутки від зовнішньої торгівлі в дедалі більшому мері визначаються ситуацією над ринком паливно-енергетичних ресурсів. При несприятливих коливаннях кон’юнктури соціалістичне господарство змушене функціонувати у умовах сокращающейся ресурсообеспеченности, що суперечить її суті. Можливість уникнути непросто економічної стагнації на усталеному рівні, а й гострого економічної кризи з різким падінням виробництва та споживання нині з’ясувалося поза контролем національних органів власти.

Економіка, яка пристосувалася до споживання масштабної нафтової ренти, одержуваної на ранніх етапах розробки багатих родовищ, і використовувала її нарощування військових витрат і імпорту продовольства, стикається з нерозв’язною завданням вибухового зростання капіталовкладень в паливно-енергетичний комплекс у тому, хоча б підтримувати сформований рівень видобутку нефти.

Гарячкові спроби зупинити падіння видобутку нафти на 1986; 1987 рр. привели тільки в перефорсированию родовищ і прискоренню темпів наступного зниження видобутку. Економіка потрапляє у порочне коло: «нестачу коштів для капіталовкладень для підтримки видобутку нафти — падіння видобутку нафти — поглиблення кризи енергоємного народного господарства — подальше зниження капіталовкладень в нафтову промисловістьприскорення падіння». Видобуток паливних ресурсів у РРФСР зменшується з 542 млн. тонн на 1985 р. до 462 млн. т 1991 р. і стабілізується лише на рівні 307 млн. тонн на 1995 р. (1971 р. — 304 млн. т).

Заснований на нафтових доходах економічного зростання, попри те, що був внутрішньо незбалансованим і хистким, до початку 80-х років дозволив впритул наблизити країну за рівнем ВВП на свою душу населення до групи розвинених ринкових демократий.

Пройшовши в XX в. драматичний шлях економічного розвитку, наекспериментувавшись з соціалістичної моделлю, переживши її крах, Росія одразу на порозі XXI в. виявилася приблизно за тієї ж дистанції від США, де була на початку століття: в 1913 г. для Європейській Росії ВВП душу населення становив 21,8% від рівня США, 1994;го г.-17,8%.1.

У Росії її попри всі реформи 1992 — 1995 рр., фактично немає ринкових інститутів домінуючих над інститутами колишньої адміністративно-командної економіки. Економічна політика був і залишається відверто перераспределительной, тобто соціалістичної. Держава безпосередньо й опосередковано залишається найбільшим економічним агентом. Воно контролює виробничі ресурси: землю, надра, частина виробничих потужностей у промисловості на державних підприємств і підприємствах змішаної форми власності. Держава залишається головним джерелом інвестиційних фінансових ресурсів. Ступінь втручання у економічну життя взагалі, масштаби державного перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему перебували настільки рівні, що крах економіки, приреченої нести настільки непосильний тягар, був відомий. Соціалістичне (державне) розподіл натуральних ресурсів, господствовавшее до 1991 р., прийшло таку ж власне соціалістичне (державне) розподіл фінансових ресурсів. Чимало підприємств продовжують користуватися державної підтримкою, що допомагає уникнути модернізації, перепрофілювання чи банкрутства. Деякі ринкові інститути взагалі представлені у сучасній російській економіці чи представлені дуже погано: приватна власності на грішну землю і надра та його ринковий оборот, фондовий ринок, ринкові санкції за неефективність (банкрутства). Відсутня законодавче регулювання низки аспектів економічної діяльності. Слабко розвинені фундаментальні інститути ринку. Це стосується насамперед до приватної власності і «ефективним власникам», незалежної судочинної системи, яка покликана захищати права власності і контракти, до конкуренції, та фінансової системе.1.

Слабкість ринкових інститутів породжує гострий інвестиційний криза, без подолання якого неможливий вихід із спільного кризи. Становище в інвестиційної сфері набагато менше, ніж у власне виробничій сфері: у період реформ капіталовкладення скоротилися більш ніж втричі, і продовжують сокращаться.

Отже, фінансову кризу, приголомшливий Росію не перший рік тривають, опинився чим іншим, як кризою соціалістичної моделі. Грандіозний фінансовий крах, організований державою серпні 1998 р., став ефектним крахом черговий спроби реалізації соціалістичної моделі економічної политики.2.

Заключение

.

Під економічним зростанням розуміють на збільшення обсягів товарів хороших і послуг, створених за певного періоду. Економічне зростання визначається або як зростання реального ВНП за певний період часу, або як зростання за певний період реального ВНП душу населення. На економічного зростання впливають такі чинники як працю, обсяг капіталовкладень, науковотехнічний прогрес, запаси природних ресурсів. Ринкова економіка розвивається циклично. Економічні цикли — це періодичні коливання ділову активність у суспільстві. Діяльність розглянуті деякі найпрогресивніші теорії пояснення економічного циклу. Окремо розглянутий питання економічного зростання СРСР, його аномалій. Розглянуто причини кризи, у якому час розташована Росія. Діяльність використаний 1 рисунок.

1.Аукуционес С. П. Сучасні буржуазні теорії та моделі циклу: критичний аналіз. — М: Наука., 1984.-223 з. 2. Гайдар Є. Аномалії економічного зростання.// Питання экономики.-1996; № 12-С.12−39. 3. Илларионов А. Як організували російська фінансова криза.// Питання економіки 1998;№ 12 — С.12−31. 4. Илларионов А. Моделі економічного розвитку та Росія.// Питання экономики.-1996;№ 7-С.4−19. 5. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Экономикс-М., 1992.-Т.1−400 з. 6. Нестеренко А. Економічне зростання з урахуванням інституціональних змін.// Питання экономики.-1996;№ 7-С.20−26. 7. Хансен Еге. Економічні цикли і Львівський національний дохід.- М., — 1959.-760 с.

18.01.99 1 Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Экономикс-М., 1992.С.380. 1 См.:Илларионов А. Моделі економічного розвитку та Росія.// Питання экономики.-1996;№ 7-С.7−10. 1 Див.: Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Экономикс-М., 1992.С.384−387. 1 См.:Хансен Еге. Економічні цикли і Львівський національний дохід.- М., 1959.С.114- 136. 1 Див.: Хансен Еге. Економічні цикли і Львівський національний дохід.- М., — 1959.С.219−220. 1. 1 См.:Аукуционес С. П. Сучасні буржуазні теорії та моделі циклу: критичний аналіз. — М: Наука., 1984.С.196−208.

1 Див.: Гайдар Є. Аномалії економічного зростання.// Питання экономики.-1996; № 12-С.26−39. 1 См.:Нестеренко А. Економічне зростання з урахуванням інституціональних змін.// Питання экономики.-1996;№ 7-С.22−23. 2 См.:Илларионов А. Як організували російська фінансова криза.// Питання економіки.- 1998;№ 12 — С.29−31.

———————————- время Объем производства бум бум кризис.