Аналіз ігрової діяльності як засобу соціалізації особистості

ЗМІСТ.

Вступ Розділ 1. Значення, суть, структура та класифікація ігор.

1. Історичний погляд.

2. Сучасне значення гри.

3. Структура та кластфікація ігор. Розділ 2. Вплив дитячих ігор на формування життєвої позиції.

1. Cоціальні функції рухливих ігор.

2. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно-рольових іграх. Розділ 3. Практичне керівництво поведіною дітей у ході гри.

3.1 інструктквання дітей на початку гри та керівництво поведінкою у ході гри.

3.2 значення оцінювання й аналіз поведінки дітей у ході гри. Висновки.

Вступ.

Гра — це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність дитини, Яка відбувається не зазаради якої-небудь зовнішньої мети, а власного задоволення, для елементарної дії.

Інші доповнення гри — вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, із непередбаченим закінченням, із можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча діяльність дитини.

Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У гру дитина живе й сліди цого життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. У ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти.

У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість й точність рухів, координація. У гру її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях й навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

У гру дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й і успішно діяти, критично думати і оцінювати ті, що колом неї діється. Особливо сприятливим для цого середовищем є організовані ігри із правилами, в які гравці вчаться змагатися, ремогти в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсна обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. У ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.

Гра творити місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності із тенденцією дати особистий внесок для успіху групи.

Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством й зафіксованого в продуктах його матеріальної й духовної культури.

З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини із об"єктивною дійсністю. Тому від змісту й характеру діяльності і залежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток.

Давно помічено, що людина, котра в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необходимых їй якостей й умінь.

Чим детальніше і глибше вчені-психологи і педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тім далі знаходяться межі її застосування, тім вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, в дітей, оце у дорослих. Гра заповнила телеекран роважальними шоу-програмами, стала необхідним атрибутом святий й обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових й комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним з найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти.

Міркування відносно суті й значення гри можна віднайти у працях філософів, педагогів, а літературних творах. І як не чудово, найбільш вибачимо й одночасно геніальним залишається пояснення гри, зроблене автором «Пригод Тома Сойєра» Марком Твеном «Гра — все, що ми робити не зобов"язані». З цого твердження випливають найважливіші характеристики гри. Вона мимовільна, часто без відкритої зовнішньої мети, стимульована внутрішніми потребами, інтересами, емоціями задоволення й радості, пргненнями до активної діяльності. Ці ознаки гри є основними. Бо внесення в її процес хоч незначної частки зовнішнього примусу, обов"язково перетворює гру в якийсь інший вид діяльності, який зовні може матір цікаву барвисту форму, але й внутрішньо не сприйматиметься дитиною як розвагата задоволення. Отже, гра для дитини — це обставини, в які вон почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації, помітно для собі без напруження й втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.

Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин години й викликати захоплення — все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.

Мета роботи: аналіз ігрової діяльності як засобу соціалізації особистості.

Відповіднодо мети в курсовії роботі ставляться наступні завдання:

— дослідити суть, значеня та структуру гри;

— визначити вплив дитячих ігор на формування житттєвої позиції дітей молодшого шкільного віку;

— розглянути яким чином здійснюється керівництво поведінкою дітей у ході гри;

методологічну базу дослідження складають роботи видатних вчених: Берна Є., Больховітінова У., Виготського Л., Генкіна Д., Обертинської А. та ін.

Частину матеріалів дослідження було б отримано методом спостереження за дітьми в процесі гри. Використано досвід проведення ігрових програм Київським міським палацом дітей та юнацтва, в дитячому оздоровчому таборіпансіонаті «Рубін» та в Берестягській загальноосвітній школі Гайворонського р-ну, Кіровоградської обл.

При дослідженні тими використано метод узагальнення із елементами аналізу та порівняння.

Структура роботи: Має сторінок, складається із вступу, основної частини, з висновками. Має найменувань використаної літератури.

Розділ 1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР.

1. Погляд в історію.

Коли таке гра й чим вона відрізняється від будь-якої іншої діяльності? як було б розкрито її природу й значення в житті дитини? як розвивається гра із віком?

Спроби тлумачення природи гри відомі здавна. Здавна точаться суперечки із приводу визначення її суті та значення.

Найдавніші із цих спроб — теорії «відпочинку» й «надлишку сил». Протрималася вон недовго, внаслідок очевидної ненауковості. Справді важко погодитись із тім, що дитина у гру відпочиває, адже саме у гру проходити для неї більша частина дні в гру вона вкладає багато енергії, фізичних й розумових сил.

Коли ж до теорії «надлишку сил», авторами якої були Р. Спенсер й Ф. Шіллер, то вона мала понад прихильників, ніж попередня, але й так саме невтрималася в науці через явну суперечливість реальним чинникам. Відомо, що стомлена й хвора дитина грається. Вона не може бігати, тягти возика, чи зводити тривалий годину якусь будівлю, але й сидячи чи лежачи у ліжку, дитина тихенькобавиться лялькою чи іншою улюбленою іграшкою. Тому і викликає заперечення думка, нібито у гру дитина витрачає свою надлишкову енергію, Яка нагромаджується у нервових центрах.

Великою популярністю користувалась у свій годину теорія німецького дослідника Грооса, викладена ним наприкінці 19 ст. у книгах «Ігри тварин» та «Ігри дітей». Він вважав гру підготовкою до майбутнього життя, вірніше, підготовкою інстинктів із метою надання їм найбільшої пристосованості до наступного функціонування. Посилаючись тих, що чим вище стоїть тварина на еволюційному щаблі, тім тривалішим є її дитинство й значимішою роль гри; Гроос наділяв останню здатнітю удосконалювати життєві механізми тварини й дитини. Думка Грооса про вплив гри на майбутній розвитокдитини має сенс.

Алі відсутність принципової різниці у поясненні гри тварин й людини ставити Грооса на антиісторичні позиції.

Послідовники Грооса вносили різні уточнення й доповнення в його теорію, але й не змінювали головного — підходу до гри як до біологічно обумовленого процесу. Досить відома винайдена Гроосом формула: людина чи тварина граються не бо смердоті молоді - сама молодість дана їм у тому, щоб гратись, тобто вправлятись для майбутнього самостійного життя.

Дальші спроби дошукатись до суті гри малі наступні значення: наприклад погляд на гру як на діяльність породжувану прагненням одержати насолоду (теорія функціонального задоволення До. Бюлера), чи як таку, що дає змогу реалізувати витіснені із життя бажання (З. Фрейд), чи навіть втекти від життя (Адлер).

Голландський вчений Бойтендайк вказував: дитина грається бо наділена особливою динамікою й особливим ставленням до дійсності. Алі він теж не зміг позбутися впливу натуралістичних концепцій у підхлді до гри як форми вияву потягів. Після 1933 року, протягом наступного тридцятиріччя.

Інтерес до теоретичного розв"язання проблеми гри в зарубіжних дослідженнях взагалі знизився. Навіть висловлювалися сумніви щодо можливості створення теорії гри.

У вітчизняній літературі проблеми гри торкаються в своїх працях До. Д. Ушинський, А. З. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші.

За До. Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе й сліди цого життя глибоко западають в її память.

Алі усе ж таки таки з"ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.

Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних й зарубіжних досліджень, в які відтворюється життя людини в період первісного суспільства й його дальшого історичного розвитку. Вони містяться й певні відомості про становище дитни. До цих матеріалів й звернувся Д. Б. Емконін.

На найбільш ранніх щаблях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, дsти дуже рано втягувалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь роботи, перехід до землеробства ривели до статево-вікового розподілу роботи, забеспечили дітям рівноправне становище із дорослими.

Діти вправлялися в оперувані знаряддями роботи й це уже можна назвати іграми-вправами. Алі і не було б рольових ігор.

З розвитком людського суспільства відбувається й дальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а із ними і розподіл роботи. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, окремі види роботи смердоті можуть лише спостерігати. Змінюються і предмети, якими діти оперують: якщо з зменшеного цибулі можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є лише зображенням справжньої. Так з"являються іграшки й рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного із дорослими життя. А тих надто зайняті своїми справами, й дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність й соціальні відносини між дорослими.

Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства й пов"язаною із ним зміною стану дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.

У літературі 60−70-х років гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспільстві, доти ж справжнього життя, дуже важливого для неї. Гра являє таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих й в ігрових умовах відтворюють їхні життя, працю та стосунки між ними. Завдяки гру дошкільник задовольняє свою потребу у спілкуванні із дорослими, у спільному із ними житті.

2. Структура та класифікація ігор.

Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, смердоті різняться між собою за змістом та методикою проведення.

Важливим моментом роботи із іграми є обізнаність з їхні структурою. Кожна гра переслідує певну мітку, котра вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (чи хід) гри.

Усвідомити структуру й функції гри допомагають класифікації ігор, які існує чимало, але й практичний характер мають дві: за мотиваційними й за змістово-процесуальними критеріями.

Перша із них акцентує увагу на об"єктах впливу гри й поділяє їхні на:

— психо-чуттєві (сенсорні), котрі сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення й пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;

— рухові - здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;

— соціальні - сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необходимых правил, вироблення моральних рис;

— розважальні - сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.

Друга класифікація базується на змісті й засобах здійснення ігор й включає такі їхнього види:

— рухливі;

— малорухливі;

— інтелектуальні;

— музичні;

— сюжетно-рольові;

— забави, атракціони;

— конкурси тощо.

Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою й назви груп, до які одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розуміннімотиваційного, змістового й процесуального аспектів гри.

Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри.

Алі зупинимося спочатку на розважальних іграх, котрі повинні в першу чергу продукувати хороший, радісний настрій, емоційне розвантаження й насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри — естафети, музичні, зокрема хороводи, кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси.

Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників й глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні й помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.

Особливо цікавими в цьому плані є конкурси, котрі можуть бути індивідуальними й груповими. Наявність команд надає конкурсів більшої загальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти.

Цікавим виглядом конкурсів є творчі конкурси. Вони відрізняються від попередніх тім, що вимагають від учасників продемонструвати наявні у яких фантазію, уяву, ерудицію, інтелект. Творчі конкурси побудовані на ефекті поєднання реально існуючих промов, явищ, зрозуміти із вигаданими обставинами, здавалось бі, несумісними пропозиціями. Наприклад, створити гімн любителів запізнюватись на Перші уроки. Під одну годину на ДОТП «РУБІН» довелося спостерігати за тім, як діти виконували заподіяння типу: скласти оду бантикам, переробити дитячу казку «Коза-Дереза» на бойовик, поставити кліп на певну естрадну чи народну пісню.Таким видам конкурсів краще надавати колективного характеру, оскільки творча фантазія успішно проявляється в мислительній співдружності. Дані конккурси стимулюють творчість й винахідливість дітей, позбавляють їхні можливості копіювати колися бачене.

Помітну роль організації розваг відіграють музичні ігри. Вони повинні бути нескладними, одноголосими, доступними усім. Мелодії мають бути короткими, яскравими, легкими для запам"ятовування, фразової побудови з застосуванням репризних повторень, а текст пісень — близьким дітям світовідчуттям, зрозумілим й доступним, із тонким гумором, образним змістом. Так, наприклад у гуртківців «Витівної майстерні» Київського міського палацу дітей та юнацтва великою популярністю користуються ігри: «Мар"я та Іван», «Великий апетит», «Дощик» та інші.

Ці ігри розучені одного разу можуть повторюватися у різних розважальних програмах .Відомі мелодії приваблюють дітей й можуть бути камертоном настрою початку масового заходу.

Особливу категорію розважальних ігор являють собою ігри -жарти, фокуси. Вони вимагають впевненої поведінки ведучого, переконливості рухів й дій, що досягається певними тренуваннями.

Показувати фокуси потрібно так, щоб приносити дітям максимум задоволення. Виконавець фокусів винен матір незвичайний одяг чи окремі незвичні його деталікапелюх, краватка, окуляри тощо, незвичне імя, наприклад -Бон-Бад, Гоп-Заде-Паша, декілька заклинаньрізного змісту, на зразок «шурум-бурум», «фокус-покус-морокус», «абра-ка-дабра-мра-кабра».

Чудово справляються із показом фокусів й сам діти, що довело проведення в школі «Учнівських ігор» під-час минулорічної практики. Фокуси,ігри-жарти, частина музичних ігор використовуються под годину розважальних програм для заповнення пауз між конкурсами для зміни видів діяльності, для зняття втоми.

Такі ігри як психосенсорні, соціальні, рухові часто зорієнтовані на результат, перемогу, виграш /крім сюжетно -рольових.

Важливе місце і засобах виховання дітей посідають псиосенсорні ігри, здатні розвивати психічні процеси. До цих ігор в першу чергу належати малорухливі ігри,інтелектуальні, музичні. Особливість малорухливих ігор сенсорного характеру полягає в активізації слуху дітей, дотику, зору, смаку, нюху й разом із тім тренуванні сприйняття, памяті, уваги.

За допомогою даних ігр виробляються навички помічати зміни, які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних місцях, є основою формування такої важливої якості, як уважність. Похвала за успішне виконання стимулюють у дітей прагнення удосконалювати сенсорні якості.

Подібні до сенсорних психологічні ігри, які навчають дітей ідентифікувати прояви різних емоцій, як власні то й оточуючих людей. Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння гальмувати, чи навпаки виразно проявляти свій інтерес, радість, здивування, образу, гнів за допомогою міміки, жестів, слів.

Популярні також словесні ігри, із перекручуваням слів (на зразок зіпсованого телефону), із певними словесними заборонами, де за помилки потрібно платити фантами, асоціативні, коли за відповідями на запитання можна можна відгадати задуманий предмет, явище, істоту; придумування загадок тощо.

Інтелектувальні ігри мають кілька різновидів. Це настільні, зокрема — шахи, шашки, різні лото, ігри на узагальнення й виділенння суттєвих ознак.

У гуртківців ігротеки «Під сходами» Київського міського палацу дітей та юнацтва великою популярністю користуються такі інтелектуальні настільні ігри, як «Меморі», «Фараон Рамзес 2» та інші.

Також до цієї групи відносяться христинівки, шаради, загадки, ребуси, головоломки, турніри (на зразок «Коли? Де? Колі?», «Брейн-ринг», «Турнір ерудитів», «Розумники та розумниці», «LG Еврика» та інші).

У інтелектуальних іграх тренується кмітливість, швидкість реагування, пам"ять, уміння узагальнювати, смердоті пропонують нову пізнавальну інформацію, Яка невимушено засвоюється дітьми. У цих іграх учасники мають можливість перевірити свої знання, навички логічного мислення та суджень.

Не менш популярними ніж психо-сенсорні є рухливі ігри. Головною ознакою їхнього є наявність активних рухових дій: бігу, стрибків, метання м"яча і інших предметів, завдяки чому смердоті є засобом й методом фізичного виховання. Виховне значення рухливих ігор не зводиться лише до розвитку таких фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість. Розвиваються також кмітливість, спостережливість, логічне мислення, пам"ять .

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ІГОР НА ВИБІР ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ .

Основи поведінки формуються в дитинстві. У процесі різних видів діяльності діти ознайомлюються із елементарними нормами поведінки в колективі, набувають навичок спілкування із ровесниками й із дорослими. Спостереження показують, що діти, котрі не підкоряються вимогам дорослих в звичайні обстановці, сумлінно виконують їхні под годину гри. Додержуючи правил, смердоті вчаться стримувати свої емоції, викликані бажанням виграти, засвоюють норми поведінки.

Дітей однаковою мірою приваблюють усі види ігор. У даному розділі мова піде саме про тих ігри, котрі сприяють соціалізації дитини, вихованню її як особистості, сприяють прищепленню навичок суспільної поведінки, розвитку ініціативи й самостійності тощо.

Структура даних ігор (ігор із правилами) дозволяє опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові дії й правила за своїм бажанням, на самом деле він виконує вказівки організатора, котрі сформовані у вигляді цікавого заподіяння чи умів гри.

Колі хтось з дітей порушує правило, намагаючись швидше й без зусиль виграти, інші протестують проти цого й в в наступних іграх діти.

виконують вимоги друзів.

Поступово діти привчаються оцінювати свої дії й вчинки. Дитина усвідомлює значення своїх вчинків у процесі активного спілкування із дорослими й друзями под годину ігор. Засвоївши критерії вимог до поведінки гравця, діти об"єктивно оцінюють вчинки своїх товаришів й правильно реагують на них.

Важливу роль усправі формування в дитини вміння об"єктивно оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах із колективом, іншими дітьми складається особистість дитини.

2.1.Соціальні функції рухливих ігор.

Велике значення рухливих ігор полягає в їхнього соціальних функціях. Саме рухливі ігри вперше вносять в життя дитини суворі вимоги до поведінки власне в тій діяльності, Яка їм подобається. Цими вимогами є правила гри, які за будь-яких умів треба дотримуватися, інакше дитина стає нечесним гравцем, ушником, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрібно підкорятись правилам, иконувати вимоги, вміти вигравати й програвати. Дітям молодшого шкільного віку це вдається не відразу, які із них прагнуть лише виграти, диктуючи своєї волі, не узгоджуючи свої дії із товаришами покоманді. Організатор винен враховувати усі ці нюанси под годину проведення рухливих ігор, здіснювати індивідуальний підхід. Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їхні розвиток й фізична підготовка, кількість дітей й умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суцільно ігрові й із поділом на команди. Для Першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається й організатор винен слідкувати, щоб якомога понад гравців спробували собі у ролі ведучого.

Призначають ведучого різними способами: за призначенням організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців й звичайно, за допомогою лічилок. Лічилки використовуються подвійно: чи визначення ведучого відбувається останнім словом лічилки, чи усім по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який й якщо ведучим. Процес рахування теж споріднений з грою й подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу.

Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи організатор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляти дітей-лідерів, котрі часто под годину ігор створюють конфліктні ситуації.

Важливим компонентом роботи із рухливими іграми є їхні пояснення. Порядок пояснення наступний:

— назва гри та її коротка характеристика;

— ролі гравців й їхні вихідне положення;

— хід гри й позначка, якої повинні прагнути гравці;

— чим закінчується гра;

— правила, котрі необхідно сформулювати;

— пояснити окремі складні й незрозумілі етапи гри;

— умовні сигнали й команди для початку й закінчення гри.

Організатор под годину гри винен суворо слідувати за дотриманням правил. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в які враховується не лише швидкість, але й й якість виконання завдань специфіка рухливих ігор полягає до того, що не так на їхні повторюваність для гравців, смердоті завжди відбуваються аби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз на одне — це успіх, перемога, для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання собі й своїх можливостей.

Дуже важливо вміло дозувати навантаження в гру. Адже надмірна емоційність под годину гри заважає дітям контролювати свій стан. Колі з"являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності й контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, запровадити перерви, змінити правила гри тощо.

Закінчувати гру треба свожчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їхні перевтоми. Передчасне чи раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цого, потрібно вкластися за годину, відведений для гри.

Постійно розучувати із дітьми рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи й дії у знайомих іграх та модифікувати їхнього хід. У тієї ж годину організатор постійно винен тримати в полі зору ті, як дотримуються гравці правил чесної гри, дружби, як проявляють уміння вигравати та програвати.

2.2. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно — рольових іграх.

Процес соціалізації дитини відбувається й в такому виді соціальних ігор, сюжетнорольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох обов"язкових компонентів — сюжету (тобто місця, дії, колізії) й ролей. Уявне місце, в якому відбувається гра може знаходитись в далекому й недалекому минулому, в сьогоденні чи майбутньому, воно та може бути реальним, добро відомим гравцям чи фантастичним.

Сюжетно-рольові ігри на основі життєвих, літературних, фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини й матеріальні об"єкти чи розгортають фантастичні ситуації, котрі не мають аналогів у житті. Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає технологією апробації дитиною майбутніх соціальних ролей. титану психічні стани, котрі гравці переживають у певному виді ігор, закарбовуються у свідомості й пізніше відіграють провідну роль у процесі самовизначення особистості, пошуку її власної ідентичність. При чітко продуманій організації такі ігри дають для соціалізації школяра значно більше, ніж хороше оповідання чи бесіда.

А, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, був дійовою й насиченою подіями, необхідно врахувати моменти: попереднє знайомство із об"ктом гри (якщо це ігри «Пошта», «Суд», «Шлях до причалу» (сценарії додаються) то бажане попереднє знайомство із установами, їхнього роботою).

— чим менші діти, тім более наочною винна бути гра, тобто потрібні такі атрибути, котрі допомагають входити в роль;квитки для касира, шаблі для козаків й т.д.

— найкраще коли такі ігри відбуваються устані емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників й необхідність самостійно приумати рішення;

— розподіляючи ролі, необхідно врахувати особливості дітей, даючи одним можливість зміцнити свій авторитет, появити собі, іншим — зблизитись, потоваришувати, третім — статі более організованим, розкутим тощо.

— допомогти дитині «увійти"в роль. З цією метою тім, хто збирається імпровізувати пропонують уявити собі у ролі й відповісти на запитання (Чого він хоче досягти в житті? Коли цінує в інших? Яких друзів має?).

— вибір сюжету гри винен відповідати запитам та ітересам дітей, котрі сам можуть запропонувати такі сюжети, основні ролі іситуації;

— в сюжеті винна бути закладена певна ідея, котра б виконувала функції регулятора поведінки;

— виховний ефект сюжетно-рольових ігор усе ж таки досягається не скільки сюжетом, стільки тими взаємовідносинами, котрі виникають у грі.

Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є уміння вдало зайняти ігрову позицію, Яка базується на здатності переходити з реального плану в ігровий відчувати радісний внутрішній стан дитинства. Уміння «скинути із всі доросле», викликає довір"я у дітей, статі керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш — в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи до сюжетно-рольовихігорь належати також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, котрі моделюють певні виробничі, та комунікативніситуаціїдля розв"язання їхнього учасниками.

Ігри-подорожі обов"язково мають певні етапи («пункти», «станції»), на які виконуються заподіяння трудового, пізнавального, художнього, спортивного характеру. Такі ігри можуть відбуватись із різних навчальних предметів:географічні, літературні, математичні та ін. У цих іграх передбачені ігрові ролі «організаторпів», «суддів», «контролерів», «саистентів». Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами.

Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ із навчання спілкуванню, та пізнанню власних можливостей.

Важливими є й виховні ігри, котрі теж мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, под годину якої смердоті знайомляться із правилами етикету. На основі цих знань й виробляються уміння та навички поведінки.

Розділ 3. Керівництво поведінкою дітей у ході гри.

У змісті правил ігор визначено, як діти повинні поводитися под годину виконання ігрового заподіяння. У тихий випадках, коли гравці додержують правил, смердоті виступають у заздалегідь передбачені взаємини один із одним. Алі бо діти часто діють лише за власним бажанням, смердоті не завжди виконують умови гри. У результаті їхнього взаємини порушуються чи складаються довільно. Щоб уникнути цого керівник організовує їхні ігрову діяльність, тобто комплектує групи для гри, інструктує дітей перед початком гри, керує їхнього поведінкою в ході гри аналізує й оцінює дії гравців.

Взаємини дітей й організатора у гру набувають ігрового відтінку. Якщо педагог зацікавлений грою, дає вказівки через її правила й дії як учасник гри, у гравців виникає ігровий настрій, бажання виконати заподіяння. Це сприяє встановленню між дітьми й вихователем ігрових взаємин. Колі вихователь не зацікавлений грою діти підкоряються йому, але й грають без емоційного піднесення.

Прагнення перемогти (виграти) іноді спонукає дітей діяти, не рахуючись із інтересами колективу. Тому, коли організатор неуважно керуватиме їхні іграми, у яких розвиватимуться такі негативні риси характеру, як егоїзм, нестриманість тощо.

3.1. Інструктування дітей на початку гри.

Педагог, організовуючи гру дітей, докладно пояснює їм її зміст, розподіляє між гравцями ролі, роздає матеріали гри. Його вказівки визначають поведінку гравців протягом усієї гри.

Отже, інструктаж перед грою має велике значення для встановлення ігрових взаємин між дітьми: правильно розкривши зміст правил, вихователь тім самим спрямовує поведінку гравців у потрібному напрямку, визначає критерій вимог до них.

Проте, діти, слухаючи пояснення гри добро запам"ятовують ігрове заподіяння й не завжди звертають увагу на зміст правил. Це видно із їхнього відповідей под годину повторення умів гри. Діти докладно пояснюють ігрове заподіяння, але й не згадують про зміст правил. Вони запам"ятовують лише ті, що їм треба зробити в процесі гри, й не цікавляться, як слід поводитися под годину виконання ігрового заподіяння. Внаслідок цого порушуються правила гри.

Потрібно враховувати це й под годину пояснення гри звертати увагу дітей на зміст правил, пропонувати їм повторити їхнього. Згодом, коли діти починають надавати правилам більшого значення, смердоті в разі потреби сам запитують про них.

Під годину пояснення правил гри треба доводити дітям необхідність їхні виконання. Важливо також спочатку пояснювати ігрове заподіяння, а потім ігрові дії й правила, бо смердоті підпорядковані ігровому завданню. Тільки знаючи його дитина зрозуміє, чому треба виконувати саме такі дії й правила. У пояснення гри необхідно дати дітям вказівки, якими смердоті мають керуватись у своїх діях, наприклад, сказатиїм, що визначає їхні перемогу в гру (виграє тієї, хто виконає першим ігрове заподіяння, додержуватиме правил гри). Такі настанови сприяють бо усі гравці старанно виконують ігрове завдання.

Під годину пояснення гри важливо викликати в дітей інтерес до неї. Спостереження показують, що діти зацікавлюються грою й добро засвоюють ігрове заподіяння, коли воно та пояснено образно, емоціонально.

Пояснюючи гру"Жмурка із дзвіночком", організатор подчеркивает, що втікач винен тихенько бігти від піжмурки, щоб тієї не почув його кроків, й подавати сигнали лише дзвіночком. Пояснення супроводжується відповідною мімікою й жестами; тон таємничий. Раптом, одна із дівчаток просити піти і перезутися в тапочки: «щоб жмурка не почув». Раніше дівчинка не думала про черевики, навіть забула зняти їхнього. Уявивши, как она поводитиметься, коли втікатиме від піжмурки, дівчинка згадала про них.

З цого приклада видно, що живе, емоційне пояснення гри впливає на почуття дітей, викликає в їхні уяві відповідні образи. Завдяки цьому діти яскраво уявляють, як смердоті діятимуть в ході гри, й легко запам"ятовують її правила.

Інтерес до гри великою мірою залежить також від загального характеру їхнього взаємин із організатором ігор.

Спостереження за організацією й проведенням ігор показали, що на пропозиції різних вихователів пограти діти реагують по-різному. Слова одного із них смердоті зустрічають радісно. До пропозиції іншого ставляться байдуже, хоча і не відмовляються від гри.

Так, наприклад, ігри проведені та організовані у «Витівній майстерні» КМПДЮ завжди проходили цікаво, викликали в дітей піднесений настрій. Організатор завжди заохочувала ініціативу і винахідливість гравців, задовольняла їхні потребу в активній ігровій діяльності. Навіть незнаючи, якої гру їм запропонують, діти були впевнені, що вон якщо цікавою. Це пояснюється тім, що в попередніх іграх організатор неодноразово задовольняла їхні потребу весело пограти, й у яких сформувався стійкий інтерес до гри. Слово «гра» став дітей сигналом до захоплючої діяльності. Тому смердоті із радістю зустрічають пропозицію пограти і активно включаються в чиякої гру.

Одже, щоб діти завжди цікавилися іграми й брали у яких активну доля потрібно створити у яких стійкий інтерес до ігрової діяльності й підгримувати його (нагадати дітям, як смердоті цікаво гралися минулого разу, ускладнити заподіяння, умови й правила гри, послатися на досвід ігрової діяльності окремих гравців тощо).

Під годину пояснення ігрового заподіяння розв"язати деякі організаційні запитання. Якщо, наприклад, у гру використовуватимуться малюнки, куби, м"яч чи інші матеріали, то треба спочатку звернути увагу дітей на ці предмети, назвати гру й пояснити її зміст. Пояснення винне бути чітке, короткій нозі й цілеспрямоване, щоб діти малі повне уявлення про всю гру. Це допоможе їм скласти план своєї діяльності, зрозуміти заподіяння, що стояти перед колективом й визначити своєї ролі у їхні виконанні.

Якщо в гру є два ігрових завдання, що їхнього діти виконуватимуть по черзі, то спочатку треба пояснити всю гру, а потім розподілити ролі.

У деяких іграх від цого правила можна відступити. Наприклад, у гру «Де наш будиночок» вихователь спочатку ділить дітей на групки-«будиночки», а потім пояснює її зміст. Це допомагає дітям краще зрозуміти, якої роль смердоті виконуватимуть, й як їм слід поводитися.

Після пояснення гри й розподілу ролей треба поцікавитись, як діти зрозуміли заподіяння й запропонувати їм такі поради бувалого гравця:

1. Вигравай лише чесним способом, бо інакше перемога не принесе тобі задоволення.

2. Не зазнавайся, якщо в тобі все виходить й ти виграєш.

3. Якщо умієш щось добро робити, навчи товаришів — нехай смердоті стануть спритними й умілими.

4. Вигравати у сильного суперника цікавіше.

5. Не смійся над тім хто програє: й ти можеш статі переможеним.

6. Не падай духом, коли програєш, адже попереду ще багато цікавих ігор.

7. Не ображайся на переможця, привітай його із перемогою.

8. Не сердься й на тихий, із-за кого, можливо, трапилась поразка. Вони потребують твоєї підтримки.

9. Життя складається із перемог й поразок. Навчись їхнього сприймати як належить.

Спостереження показують, що поведінка дітей под годину ігрової діяльності змінюється залежно від того, як організатор керує грою.

Наприклад, організатор Берестягської зош чітко пояснила гру «Де наш будиночок», звернувши увагу дітей на найважливіші ігрові моменти: «Ми звами візьмемося за руки й зробимо маленькі кола. Це — «будиночки». У середину їхні стануть діти із цифрами до рук. Це «номери будиночків». За сигналом «номери» міняються місцями. Після цого «мешканці» повинні в"їхати в свої «будинки», відшукавши їхні за «номерами». «Мешканці», котрі правильно вселилися в свій «будиночок» перемагають.

У процесі пояснення організатор перевірила (вибірково), чи запам"ятали діти який номер їхні будиночка.

Діти швидко перейняли правила гри: «Іра не жила» — сказавши один хлопчпи, побачивши, що дівчинка помилилась. «Сергій не може знайти свій будиночок, я йому допоможу» — каже Наташа.

У ході гри організатор підтримує у дітей інтерес до неї: «Не виграли діти із «будинку № 3» — не усі мешканці зібралися, не виграли й діти із «будинку № 7» — сюди інший жилець прийшов.

Добре пояснивши умови гри й вміло керуючи діями дітей організатор викликала вних ігровий настрій. Гравці швидко зрозуміли свої обов2язки под годину гри і охоче виконували вказівки. Колі дехто із них почав вигукувати, що знайшов «будиночок» організатор зауважила: «Мало першим знайти, треба організовано вселитись». Перемога вона визначає так: «витримані організовані мешканці будинку № 8 першими вселилися в свої квартири смердоті виграли.».

Гра пройшла весело, цікаво й організовано. Діти добро засвоїли її програмний зміст й ознайомилися із деякими нормами спілкування в колективі. Завдяки бо застосовувались різні прийоми активізації ігррової діяльності, діти отримують можливість керувати грою, регулюють її темп, стежать за додержанням правил.

3.2. значення оцінювання й аналіз поведінки дітей у ході гри.

Важливу роль у справі прищеплення дітям навичок поведінки в суспільстві відіграє оцінка, якої організатор дає вчинкам й діям гравців. Оцінка сприяє закріпленю знань дітей про норми й правила поведінки, спілкування один із одним, протте як їм поводитись в гру, як добитись успіху, виконуючи ігрове завдання.

Оцінка організатора є зразком для дітей, які він організовує на гру. Залежно від того, що він сказавши по вчинки гравця, в дітей формується певне ставлення до свого товариша.

Доброзичливе ставлення до дій гравця й характер взаєминдітей немалою мірою залежать від того, як глибоко вихователь оцінює їхні дії.коли в оцінці враховується лише факт виконання заподіяння, гравці намагаються досягти успіху в гру будь-якими способами. Якщо ж звернути увагу тих, чи діти додержують встановлених правил, смердоті виконують умови гри, стежать за ігровими діями товаришів.

Досвід організаторів в проведенні гри показує, що систематичний контролю над ігровою діяльністю дітей, а також оцінка їхні поведінки сприяють бо гравці цікавляться діями інших й навіть намагаються контролювати їх.

У деяких іграх контролю над діями дітей передбечано в змісті ролі. То в гру «Знайди своюпару» воротарі пропускають через ворота лише тихий гравців, котрі правильно нідібрали пару.

Якщо в гру передбачене підрахунок результатів, то він має бути наочним. Для цого систематично повідомляють про зміни в рахункку й годину гри. У кінці гри важливо визначити позитивні й негаттивні дії учасників, пояснити найдоцільніші способи ігрових дій. Бажано відзначити кращих вечучих, капітанів, суддів, звернути увау на порушення правилгри, дисципліну.

Обов"язково відзначити тихий, гравців, котрі сороммилися грати із іншими, це надасть їм сміливості для іншого разу.

Наприклад, под годину проведення гри «Мар"я та Іван» в Київському міському палаці дітей та юнацтва організатор відмітила дівчику, Яка не приймала участі у гру, лише спостерігала за діями інших. Вона сказала, що не дивлячись ані на що дівчинка усім своїм вилядсм був із нами, тому вон теж грала. І дійсно в наступній гру дівчинка прийняла участь.

Отже, від правильного оцінювання залежить чи вахочуть діти ще грати й в якому настрої залишити ігровий майданчик.

Висновки.

Дитинство є суттєвим періодом у розвиту людини. У дитячому мозку відбуваються швидкозмінні процеси. Гра — це добровільна, своєрідна діяльність дитини. Росте вон, розвивається й гра також в послідовних фазах.

Гра охоплює все: рух, мислення, нові інформації, новий досвід, комунікацію, працю, розвагу, послух правилам, є середовищем для розвитку фізичного, розумового, суспільного, розвитку характеру дитини. Треба підкреслити факт, що усуспільнення дитини відбувається у великій мірі завдяки іграм із правилами. Додержування правил у гру, яого належне розуміня приходити повільно, має особливе значення процесі морального розвитку дитини, її закономірного, заснованого на вимогаг справедливості мислення, дружнього ставлення до інших. Гра є не лише своєрідною діяльністю але й також значимим процесом внутрішнього перевтілення. (Р. Гетцер).

Чимало ігор створили діти. Наші ігри мають риси нашої культури. Отож, ігри мають особливе значення задля однієї дитини чи організованої групи, але й і для всього суспільства. бацьки і організатори повинні постійно матір на увазі незабутню думку У. Сухомлинського: «Дитина має справжнє емоційне й інтулектуальне життя лише тоді, коли вон живе в світі ігор, казки, музики, фантазії й творчости. Без цого вон не краща за здавлену квітку».

Ми живемо за годину прискореного розвитку людства, зумовленого високою технологією, зокрема телекомунікацією й комп"ютером, котрі мають великий вплив нашу мислення, наш спосіб щоденого життя, роботи, розваги й т. ін.

На зламі епох мало приготувати дітей лише до легкого, багатого на розваги життя, важливо виростити громадян здатних думати глобально, а діяти локально, здатних встояти в складній, часто небажаній дійсності, здатних творити нові укра-їнські культурні цінності.

Тому суттєвим є створення ігровими засобами таких ситуацій, щоб діти відчули і зрозуміли, що потрібно їм для їхнього особистого і сусупільного життя.

Ігровими заняттями можна вивчити все: мову, історію, географію, культуру, техніку та ін. Алі найважливіше ті, у ігровій ситуації формується характер.