Джузеппе Верді (Verdi)

Джузеппе Верді (Verdi).

(10.X. 1813, Ронколе ді Буссето, Парма — 27. I. 1901, Милан)

.

Г. Маркези Сын трактирника, вивчає в Буссето музику (у органіста місцевого собору Ф. Провези) і літературу, потім бере уроки композиції в Мілані у Лавиньи. У 1836 року одружується з дочки свого мецената Антоніо Барецци Маргерите, яка помер у 1840 року, за двома своїми дітьми.

В 1842 року перший успіх у «Ла Скала «приносить композитору опера «Навуходоносор ». У 1847 року ставить за Лондоні оперу «Розбійники », а Парижі - «Єрусалим ». Відтоді розпочинається її стала зв’язку з сопрано Джузеппиной Стреппони. У 1848 року перебуває разом із Мадзини в Мілані після П’яти днів й у Римі під час проголошення республіки. У 1851 року обгрунтовується на фільварку Санта-Агата (Вилланова буд «Арда) разом із Стреппони, де одружується в 1859 року. Депутат першого італійського парламенту, був приглашён на Паризьку виставку 1854/55 року; в 1861 і 1862 роках є у Петербурзі на постановці опери «Сила долі «. З 1866 року подовгу живе у Генуї, особливо взимку. Мабуть, тут у 1868 року знайомиться з сопрано Терезою Штольц, уродженкою Богемії, що стала його найбільшої виконавицею та інше остаточно днів. У 1871 року на честь святкування Каїрі відкриття Суецького каналу пише оперу «Аїда »; в 1874 року диригує Реквіємом, присвяченим пам’яті Алессандро Мандзони, але задуманим на згадку про Россіні. У тому ж року призначений сенатором Італійського королівства. У 1889 року купує землю і для будівлі вдома для престарілих музикантів. У 1893 року майже вісімдесятирічним закінчує «Фальстафа » .

Оперы: Оберто, граф ді Сан-Бонифачо (1839), Король одну годину (1840), Навуходоносор (1842), Ломбардцы у першому хрестовий похід (1843), Ернані (1844), Двоє Фоскарі (1844), Жанна буд «Арок (1845), Альзира (1845), Аттіла (1846), Макбет (1847, 1865), Розбійники (1847), Єрусалим (по Ломбардцам, 1847), Корсар (1848), Битва при Леньяно (1849), Луїза Міллер (1849), Стиффелио (1850), Ріголетто (1851), Трубадур (1853), Травіата (1853), Сицилійська вечерня (1855), Симон Бокканегра (1857, 1881), Арольдо (по Стиффелио, 1857), Бал-маскарад (1859), Сила долі (1862, 1869), Дона Карлоса (1867, 1884), Аїда (1871), Отелло (1887), Фальстаф (1893).

Ставшему національної славою Італії, шанованому більше навіть як державна, ніж як музична величина, Верді були судилися завидний і майже постійний успіх у публіки протягом усієї його довге життя й такий самий посмертна слава, яка анітрохи не зменшується. Не зацікавлений у тому, аби бути якийсь своєї власної ідеології, Верді вчить підходитимемо життєвим проблемам без упередженості й обмеженості. Звідси то постійне рівновагу, що становить принадність його чіткого, логічного і гнучкого мистецтва попри те що заплутані сюжети зрілих опер: елегантність, прекрасний смак відрізняють усі використовувані їм форми, зокрема ті, котрі з так званими вульгарними (і найбільш трудными).

Цельный художник, разбиравшийся як ніхто інший у мові театру, а також, як і врятувати її класичні моделі, висхідні ще до XVIII віці, одночасно поєднуючи з ними раціональному сплаві численні стилістичні напрями, які прийшли їм у зміну музиці, особливо у другій половині століття. Цей процес відбувається безумовно сприяв складного психологічному та соціального аналізу, характерним для Верді до «Отелло «з його песимізмом і «Фальстафа «з його блискучими, шутливо-академическими находками.

Что стосується вокального початку, то Верді, певний прибічник посилення пластичності й чіткості виконання, нас дуже швидко підвищив також значення декламації редкостой гнучкості - все це комплекс жадає від виконавця довгої підготовки. Вступу майже до всіх опер композитора відрізняються приголомшливою, чудової силою. Майстер ансамблевого листи — можна сказати, сучасний по стислості темпів ясному, хоч і палкому втіленню, далекого свавілля та гедонистических надмірностей, він вважав сценічна дія метою, уникаючи, проте, робити потім із нього засіб, оскільки усвідомлював, що у музичної драмі головне — музыка.

Помимо оперного жанру композитор мимохідь торкнувся камерної інструментальної форми (єдиний квартет) не надто багато звертався до створення пісень в супроводі фортепіано. У сфері духовної музики він, навпаки, залишив історичні зразки, серед яких вирізняється Реквієм, частково написаний пам’ять Джоаккіно Россіні і далі присвячений пам’яті Алессандро Мандзони: синтез всього ХІХ століття, ніби він поєднує урочисте пишноту самих величних соборів із ностальгією провінційних мес та програм виділяється своїм драматичним, театральним характером. Це Мавзолей, новий пантеон, створений начебто для персонажів Верді, для Віолетти, Ріголетто, Леонори, Макбет і інших, бо вища щоправда, якщо придивитися, може бути нічим іншим, як прощенням. І всіх їх чекає царювання небесное.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.