Творчество Чингіза Айтматова

Реферат з літератури на тему:

Творчість Чингіза Айтматова Подготовила:

Перевірила: уч-ца 11-А класса.

Денисенко Ірина економічного ліцею № 14 СКжд Володимирівна Матыцына Виктория.

Ростов-на-Дону.

1999 г.

Чингіз Айтматов народився 1928 року у долині річки Талас, в кишлаку Шейкер Кіровського району Киргизької РСР. Трудова біографія майбутнього письменника почалася роки Великої Вітчизняної війни. «Самому тепер віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у років від народження вже працював секретарем аил ради. У чотирнадцять років мав вирішувати питання, що стосуються найбільш різних сторін життя великого села, ще у військове время».

Герой соціалістичної праці (1978), академік АН Киргизької РСР, лауреат Держ. премії (1968, 1977, 1983), Лауреат в 1963 року Ленінської премії, кавалер ордена Дружби (1998), прийнятого особисто від Бориса Миколайовича Єльцина, экс-главный редактор журналу «Іноземна література». У 1990 р. призначений послом СРСР Люксембурзі, де й живе нині в послом республіки Киргизия.

Довго й ще він шукав свої теми, знає своїх героїв, власну манеру розповіді. І— знайшов їх. Його герої — рядові радянські трудівники, твердо які вірять у світлі, добрі початку створюваної при самому активному їх участі життя. «Життя світлої, людської», люди чисті й чесні, відкриті всьому хорошому у світі, у справі безвідмовні, в прагненнях піднесені, у відносинах з людьми прямі і відверті. У повістях «Джаміля» (1958). «Топольок мій у червоній косинці» (1961), «Перший вчитель» (1962) стрункість, чистоту та краси їх душ і помислів символізують співучі тополі весняні білі лебеді на озері Іссик-Куль і саме ця синє озеро в жовтому комірі піщаних берегів і сизо-белом намисто гірських вершин.

Своєю щирістю і прямотою знайдені письменником герої як самі підказали йому манеру розповіді — схвильовану, трохи піднесену, напряженно-доверительную і найчастіше, сповідальну— від першої особи, від «я».

З перших творів Ч. Айтматов заявив про себе письменником, піднімаючим складні проблеми буття, що зображує непрості, драматичні ситуації, у яких виявляються люди, як зазначено, сильні, чисті й чесні, але що зіштовхуються з щонайменше сильними противниками — чи охоронцями старих традицій і звичаїв (законів адата), чи хижаками, властолюбними деспотами, свинцевими бюрократами, як Сегизбаев в повісті «Прощавай, Гульсары!», з самодурами і негідниками на кшталт Ороэ-кула в «Білому пароходе».

У «Джамиле» і «Першому вчителя» письменнику вдалося схопити і яскраві шматки життя, світні радісною красою, попри пронизуючий їх внутрішній драматизм. І те були шматки, епізоди життя, про які він розповідав піднесено, якщо вжити знамените ленінське слово, духоподъемно, сам, полнясь радісною щастям, як повниться ними художник, ставить тон в «Джамиле» і «Першому вчителя». (Так колись переповів про життя М. Горький в «Казках про Італію».) Про це критики називали їхню романтичними, попри добротну реалістичну основу, з розвитком таланту письменника, поглиблення їх у життя, подчинявшую всі романтичні элементы.

Письменник усе ширше і глибше захоплює життя, намагаючись поринути у потаємні її таємниці, не обходячи найгостріших питань, породжених двадцятим століттям. Яка Викликала гострі суперечки повість «Материнське полі» (1965) знаменувала перехід письменника до самого суворому реалізму, котрий досяг своєї зрілості в повістях «Прощай, Гульсары!» (1966). «Білий пароплав» (1970). «Ранні журавлі» (1975), у романі «Буранный полустанок (І довше століття триває день)» (1980). Вже непоодинокі шматки, верстви, пласти життя, а весь світ починає бачитися в картинах, створюваних письменником, реальний світ зі усім своїм минулим, справжнім, майбутнім, світ, не ограничиваемый навіть Землею. Радості, прикрощі, світлі і похмурі можливості нашої планети у її географічної цілісності та соціальній расколотости забарвлюють творчість письменника, у нові тону. Айтматов має стратегічним мисленням, його цікавлять ідеї планетарного масштабу. Якщо своїх ранніх речах, скажімо, в повісті «Перший вчитель», письменник зосереджувався переважно на своеобычии киргизької любові, життя, культури та, як кажуть, ментальності, то романах «Плаха» і «І довше століття триває день», мали гучний успіх наприкінці 70-х — 80-ті роки, він показав себе вже проводяться як громадянин земної кулі. Підняв, як раніше виражалися, глобальні питання. Наприклад, відкрито заявив у тому, що наркоманія — це страшне лихо. Сама собі дозволив підняти, оскільки перед ним це не дозволялося. Адже, як відомо, наркоманії, як і сексу, у СРСР не было.

«Многая мудрість породжує сум», — казали давні. Не минув те й Чингіза Айтматова. Починаючи з повісті «Прощавай, Гульсары!», попри, б сказав, воинствующе яка затверджує пафосі його творчості, воно вражає гострим драматизмом узятих життєвих колізій, приголомшливими поворотами в долях героїв, часом трагічні долі у самому високе значенні цих слів, що й сама загибель служить плекання людини, пробудженню схованих у ньому ресурсів добра.

Ускладнюються, природно, та організаційні принципи розповіді. Розповідь від автора часом поєднується у вигляді невласно-прямої промови з сповіддю героя, нерідко переходить у внутрішній монолог. Внутрішній монолог героя настільки ж непомітно переливається в мова автора. Дійсність захоплюється в єдності її справжнього, її коренів та її майбутнього. Різко посилюється роль фольклорних елементів. Після ліричними піснями, нерідко виконуваними в перших повістях, автор дедалі ширше і вільніше украплює у тканину творів народні легенди, ремінісценції з «Манаса» та інших народних епічних сказань. У повісті «Білий пароплав» картини сучасного життя, як барвисті килимові візерунки, виткані на канві розгорнутого киргизького перекази про матери-Оленихе, а виткані отже часом важко зрозуміти, де основа, чи малюнок. До того ж пожвавлення, олюднення (антропоморфізм) природи настільки органічно, що людина сприймається як неотторжимая її частина, своєю чергою, природа невіддільні від людини. У повісті «Строкатий пес, який біжить краєм моря» (1977), у романі «Буранный полустанок» художня палітра збагачується що й ненав’язливим підпорядкуванням реалізму (реалізму найчистішої проби) міфу, легенд, «переказів старовини глибокої». Усі ці фольклорні елементи завжди несуть багатозначний сенс, сприймаються те, як символи, те, як алегорії, те, як психологічні паралелі, надають творам багатоплановість і заглибленість, змісту — багатозначності, а зображенню стереоскопичность. Творчість письменника, у цілому починає сприйматися як епічне сказання світ і людині однієї із самих величних епох — сказання, створюване одним із найактивніших і пристрасних її деятелей.

Чингіз Айтматов бачить головне виправдання що триває мільйони розвитку людства, його багатовікову історію, відображеною міфів і сказаннях, гарантію його світлого майбутнього. Життя — людське буття — свобода — революція — будівництво соціалізму — світ — майбутнє людства — ось щаблі, складаються на єдину і єдину сходи, через яку справжній творець і власник життя Людина Людства піднімається «все вперед! і— вище!». Він, головним героєм Чингіза Айтматова, особисто відповідальна за усе, що, було, є і, що може статися з людьми, Землею, Всесвіту. Він — людина справи і творча людина напруженої думки — пильно розглядає своє минуле, аби запобігти прорахунку на важкому шляху, пролагаемом всьому людству. Він заклопотано вдивляється у майбутнє. Такий масштаб, яким керується письменник й у підході до сучасного світу, й у зображенні свого героя, осмислюючи їх в усій їх многозначности.

Твір гостре, написане справді кров’ю серця, роман «Буранный полустанок» породив найрізноманітніші, багато в чому збіжні думки. Дискусія навколо неї триває. Хтось вважає, що тимчасова невизначеність образу «манку рота» часто породжує пересуди. Інші свідчать, що символ, що його у романі «Паритетом» і що має на всю космічну лінію у творі, складається з суперечать одна одній став проявлятись і тому може бути прийнято беззастережно, як і саме рішення що з ним головна проблема. До того ж, додають треті, і легенда про «манкуртах» і космічна фреска, створена суто публіцистичними засобами, невідь що органічно спаяні провідною — суворо реалістичної — частиною розповіді. Можна погоджуватися або погоджуватися з цими думками, але мушу визнати головного: роман «Буранный полустанок», пронизаний, з визначення Мустая Карима, «болем і безмежним оптимізмом, безмірною вірою на людину…», навряд чи залишить когось равнодушным.

Письменнику вдалося переконливо показати багатющий духовний світ простого людини, має свою думку про найскладніших проблемах людського буття. Очима його головний герой на нас дивиться сама наша епоха з її перемогами й поразками, її горечами й радощами, складними проблемами і світлими надеждами.

Новий роман — «Тавро Кассандри», опублікована «Прапора» 1994;го року. Ще неспокійний, але неспокійний по-своєму, «по-айтматовски ». Здається, люди прийшли на величезних теренах СНД б’ються, гроші у величезних кількостях крадуть, інші непотребности творять, — і пиши про це. Проте Айтматов, очевидно, неспроможний розглядати різноманітні частковості в собі під ногами. Погляд його як і спрямований на Землю згори донизу, охоплюючи її целиком.

Не випадково головним героєм — чернець Филофей — літає навколо Землі в орбітальної станції: а її, бідолашну, краще розглянути можна. Филофей таким не була завжди, колись він був ученим Андрієм Андрійовичем Крыльцовым, специализировавшимся у сфері виведення штучних людей, «иксродов», у чревах, як кажуть, безплатних експериментаторів, тобто жінокув'язнених. Потім, незадовго до оголошення себе ченцем, учений з’ясував, що українці справа ця несправедливе, а й ембріони відмовляються з’являтися світ, у якому панують зло. Такою була рішення природи: захиститися від кровососущего людства, нехай вимре. Чим не Апокаліпсис у м’якій форме?

Завдяки своєї здатності зосереджуватися глобальних ідеях, Чингіз Айтматов схильний й у позалітературній діяльності або затівати, або одержувати активну участь у проектах планетарного масштабу. Наприклад, багато років тому він і соціолог Інституту проблем управління АН СРСР Рустем Хаїров звернулися до тодішньому генсекові Андропову (1983) з пропозицією з приводу створення комітету з питань зустрічі III-го тысячилетия. Несподівано ця пропозиція була прийнято. Поступово Айтматов спонукав тут і прогресивну світову громадськість, організувавши 1986 року Иссыккульский форум, який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники і митці. І поговорили необхідність виховання нової планетарного мислення, завдяки чому людство змогла б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного etc. І коли коліщата закрутилися із задоволенням, коли вже можна було починати пожинати лаври і стригти купони, Айтматов смиреннейшим чином передає віжки правління грандіозним тайм-шоу Марату Гельману.

Проведений наприкінці минулого року її опитування суспільної думки показав, що Айтматов вважається третім за популярністю політиком — після президента Аскара Акаєва і нинішнього мера Бішкека Фелікса Кулова.