Русская повість у першій половині XVIII століття і західноєвропейська літературна традиція

Русская повість у першій половині XVIII століття і західноєвропейська літературна традиція

О.Л. Калашнікова, Днепропетровск Первая половина XVIII в., коли процес європеїзації як літератури, але й російської культури послідовно переорієнтовується на Францію, була періодом дедалі більше активного залучення російського читача до іноземному роману — як середньовічному, і сучасному. «Бова королевич», «Велике зерцало», «Повість сім мудрецях», «Історія про хороброму лицаря Петра Златых ключів», «Історія про в Парижі й Відні», романы-переделки «Шаленого Роланда» Аріосто і багатьох інших західноєвропейські романи і повісті увійшли до читацьке свідомість росіян у кінці XVII — першій половині XVIII в.

Русская повість у першій половині XVIII століття, эволюционировавшая до великої жанрової форми і вже освоившая багато романні принципи відображення світу та свобод людини (див.: Калашнікова О.Л. Російська повість у першій половині XVIII в. Дніпропетровськ, 1989), не могла не випробувати впливу іноземного роману. Поняття «роман» і «повість» ще здобули тоді термінологічної чіткості, та й термін «роман» став відомим у Росії лише у 1730 р. (кантемировский переклад книжки Фонтенеля «Про безлічі світів»). Безвісні російські книгарі, переводячи іноземні романи, намагалися якось співвіднести його з вже відомими і що існували з нашого літературі жанрами. Найбільш близька до роману виявилася повість. Через це європейські романи отримували у рукописних перекладах позначення «гистория», цим потрапляючи до одного жанровий ряду зустрічей за російської повестью-гисторией, асимілюючись із нею, впливаючи на поетику, але водночас відчуваючи зворотний вплив.

Переводной роман не сприймався як щось чуже. Черпаючи сюжети у розвинених європейських народних книгах, у яких середньовічні романи вже піддавалися трансформації, зумовленої смаком «низового читача», російські книгарі, своєю чергою, переробляли західноєвропейські твори, пропонуючи вітчизняному читачеві й не так переклад, скільки переказ, вільне твір на задану тему європейського оригіналу, ні автор, ні назва якого фігурували у російській рукописи. Одні перекладачі, як автор «Історії про гишпанском королевичі Евграфе і португальська королевичі Олександра», прагнули включити на свій твір якнайбільше чужого матеріалу; після цього першоджерело твори — «Повість Олександра і Лодвике» — обростав загальними місцями перекладних лицарських романів. Інші, як творець «Сказання про багатому купці», намагаються забрудніть західноєвропейські і росіяни книжні й фольклорні мотиви. Нерідко використовуються елементи структури інших жанрів: фацецій, новел, любовно-авантюрного роману. Героям перекладних романів часом давалися російські імена, вводилися описи російських побутових реалій, іноді цілі сцени, відсутні в оригіналі, але які роблять твір зрозумілим, і цікавим для російського читача. Русифікація іноземного твори (як із особливостей перекладної рукописної прози) збережеться й у перших зразках друкованого оригінального російського роману (сюжети польських фацецій в «Пересмешнике» М. Д. Чулкова і «Івана Гостинному сина» І. Новикова; сцени зі «Совисдрала» в «Пересмешнике» і «Ваньке Каїна» М. Комарова).

В рукописних збірниках XVIII в. оригінальні російські повісті опиняються у оточенні перекладних творів. Так було в збірник початку 40-х рр. XVIII в. (ГИМ. Муз. 1283, 40) ввійшли: «Гистория про Францеле Венециане», «Гистория про Олександра дворянині», «Гистория про Єлизаветі, королеві англійської», «Гистория про Василя, королевичі златовласом», «Гистория про російському матроса Василя Кариотском». Про те, що у свідомості російського читача ці твори існували як явища одного низки, свідчить і передмову З. Порошина до «Филозофу англійської» (див.: Порошин З. Передмова // Филозоф Англійський, чи Клевеланда. СПб., 1760. Т. 1. З. 3), і замітка в чулковском сатиричному журналі «І те, і сьо» (див.: І те, і сьо, 1769, березень, десята тиждень. З. 5).

Переводной іноземний роман, поруч із оригінальної російської повістю і повестями-переделками, був рівноправним потоком єдиного національного літературного процесу, живим явищем літератури Росії.

Исследователям нелегко визначити рівень оригінальності рукописного роману, що породжує дискусії щодо тому, які твори вважатимуться російськими, а які - немає (полеміка про «Гистории про Францеле Венеціанському», «Гистории про Полиционе Єгипетському», «Повісті про Василя Златовласом» тощо.). Річ ускладнюється і тих, що часто російські перекладачі зверталися відразу до кількох джерелам — іноземним і російською. Так, на «Гисторию про Францеле Венециане» вплинули два європейських роману: «Парижа й Відень» і «Петро Миколайович і Магилена» («Петро Златых ключів»), російські переклади цих творів, російський фольклор, твори по всемирой історії, перекладна література героїчного змісту (див.: Апсит Т.ЗВ. Повість про Францеле Венециане — пам’ятник російської літератури першої третини XVIII в.: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Л., 1985. З. 11−12). Відомі ситуації, коли одне європейське твір ставало джерелом кількох російських перекладів і переробок. Скажімо, роман графині буд «Онуа «Іполит» (1690) представлено Росії взаємопов'язані як «Історія про Іполиті, графі Аглинском, і Жулии, графині Аглинской ж, люб’язна всьому світу, де курьозная инвентура» як і перейшовши в лубок новела з роману, стала популярної повістю, — «Про принца Лапландийском і острові вічного веселия» (див.: Веселовський О. Н. Історія російського роману: Записки слухачок за лекціями О. Н. Веселовського. М., 1909).

И оригінальні повісті, і ще переклади, і повести-переделки — три основних потоку російської прози у першій половині XVIII в. — розвиваються у тісному взаємозв'язку. Інколи перекладна повість стає джерелом російської варіації; Якщо ж врахувати, що у перекладі оригінал піддається русифікації і переробки, стає зрозуміло, наскільки далека повесть-переделка — друга сходинка інтерпретації європейського оригіналу — від першоджерела. Саме такою прикладом опосередкованого, вторинного звернення до західноєвропейському роману і став, на думку, «Францель Венециан». Вважаємо більш вірним вважати цю повість особливої жанрової різновидом російської літератури у першій половині XVIII в. — переделкой-вариацией європейського лицарського любовно-авантюрного роману, перехідною формою від перекладу до оригінальному роману, а чи не оригінальним російським твором, як прагне довести Т.ЗВ. Апсит.

Становясь живим, повнокровним явищем російської літератури, іноземні романи піддавалися переробці на рівні поетики у руслі основних тенденцій розвитку російської прози цього періоду: посилення романних мотивів в «Петра Златых ключів», «Історії про французькому сина», «Повісті про Василя Златовласом» насичення «Бовы королевича» елементами російської богатирською казки; вплив концепції героя у російській петровській повісті на трактування характерів Францеля, Евдона, Полициона; двошаровість розповіді в «Історії про французький сина» як наслідок впливу поетики «Гистории про хороброму російському кавалері Олександра» прагнення романної поліфонії розповіді й т.п.

Появление перекладних європейських романів було органічно і потрібно російської літератури кінця XVII — у першій половині XVIII ст. — часу формування національної повісті та й стрімкого наближення до свого роману. Подібність жанрообразующих ознак російської повісті та й переробок іноземних середньовічних романів, взаємодія цими потоками у російській прозі дороманного періоду показує, що магістральної у розвитку повісті цього часу стала лінія руху до роману, зразком якого і було західноєвропейська, переважно французька, проза.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.