Своеобразие проблематики ранньої прози М. Горького. (Приклад однієї з оповідань.)

Своеобразие проблематики ранньої прози М. Горького. (Приклад однієї з оповідань.)

В годинник важких роздумів, коли, навколишня тебе, здається вульгарної і порожній, необхідні підтримка, добротні та потрібні тверді слова друга. І найкращим іншому будуть у цьому випадку книжки. Вони розкривають перед нею власну красу та шляхетність, вони зігрівають, роблячи дійсність краще й краще, будять бажання вірити людям і всупереч усьому, що бачиш часто у житті, домогтися справді високою і чистої любви.

Это книжки особливого складу — героїчної романтики. Нехай герої у них кілька підняті за життям, нехай трохи краще організувати і яскравіше — це страшно: треба кликати вперед, треба показати шляху. Адже одне думку, що такі існують, наповнює читача гордістю за людини, породжує прагнення самому ставати сильніше, добрішими, мягче.

Возможно, саме бажання захопити у себе людей, які від мерзот тодішнього життя, рухало пером молодого Горького, коли він створював перші свої твори Він привів у російську літературу натовп незвичайних героїв. Ця натовп увірвалася разом з рокотом прибою, піснями циган й веселою лайкою босяков.

Конечно, Горький їх романтизировал, перетворюючи звичайних волоцюг в шукачів сенсу життя, у що у грудях, під лохмотьями, билося гаряче і щедре серце. Однак література і повинна копіювати дійсність! А ранні розповіді Горького займають чільне місце у низці літератури «манливої». Вони свіжі і незвичні, змушують замислитися, вчать мріяти. І найголовніше — вони закликають бути Человеком.

В одному з кращих своїх оповідань «Стара Ізергіль» письменник шукає відповіді питання — для цього потрібно жити? Тема оповідання належить до так званим вічним. Горький розмірковує про сенс життя, тобто у тому, що вважали й сперечалися письменники всіх країн, всіх епох. Кожна із трьох легенд оповідання, наприклад, перегукується з безліччю романів, повістей, драм найрізноманітніших авторів. Мені, наприклад, «Похмур-ріка» Шишкова хіба що розгортає на величезну епопею думку, сконцентровану в легенді про Ларре. Прохор Громов, герой роману, людина виняткової сили характеру, сміливий, впертий, закоханий у свою справу, не може подобатися. І тоді водночас він холодний егоїст, здатний на вбивство коханої. А людина, презирающий людей, не зможе заслужити любові, рано чи пізно, але не всі скоєний нею зло нещадним бумерангом вдарить у ній самому. Так трапляється з Прохором, який божеволіє і впадає з «Орлиної вежі». На відміну від Ларры він людина, і поза! ним залишається право на смерть.

А сама Ізергіль? Багато в чому їй можна позаздрити, оскільки це жінка яскравої та барвистої долі. Вона чарівна і відважна, вміє любити і боротися упродовж свого любов. Але й її життя пройшло безплідно, вона нікому не допомогла, не зробила чогось доброго, що залишилося в пам’яті людей напевно, і старість вона є викинутої в кишеню життя. Як схоже це драму Р. Ібсена «Пер Гюнт», що також розповідає про долю яскравого й веселої хлопця, легко шагавшего по життя, думавшего лише про своє задоволеннях. Проте на старість йому теж хочеться відчути гостинність, теплу зустріч друзів, односельців, тоді як саме цього він не отримує. За любов треба платити любов’ю, треба приносити радість людям, якщо ти хочеш, щоб вона тебе згадували добром.

Так що ж сенс усього життя? Герої оповідання «Стара Ізергіль» — і Ларра, і самі Ізергіль, і Данко — люди сильні й неабиякі. Це ще більше загострює питання Звісно, не можуть викликати симпатії люди сильного характеру: цілісні, суворі і гарячі — справжні чоловіки, проте воля і особисту мужність людини дають плоди лише у поєднані із вищою метою служіння людям, якої присвячена жизнь.

Для здобуття права людина почувався повноцінним, повинен знати, що вона потрібна, що він приносить якусь користь. Не почуття ідеальних людей, а потреба майже кожної людини. Адже якщо життя пережитою даремно, ніщо не захистить від болісного свідомості своєї нікчемності. Людині треба відчувати теплоту, вдячність близьких до нього людей. Заради цього роблять подвиг Заради цього повів своє плем’я Данко Данко! Люди, подібні до нього, рідкісні. Та все ж, як багато минуло їх за землі, віддаючи всього себе народу Ватажки повстань, на смерть, вчені, разбивавшие своїми відкриттями темряву середньовіччя і рисковавшие при цьому бути спаленими на вогнищах, мандрівники, що мали життя в карту заради нових відкриттів… Скільки прекрасних образів полум’яних борців створене світової літературі, починаючи з Прометея, скільком людям ці образи висвітлювали шлях, як маяки життя! Людина має бути прекрасний, звідси мріють навіть у «дні» Ось що пише літературознавець І. Славіна: «Людина! Це чудово! Це звучить… гордо!» — за цих словах Сатин перетворюється. Саме тоді від нього, здається, спадає полуда п’яного чаду, він разом тверезіє і, скорений красою зрозумілою їм правди, натхненно і дуже ораторствує… він могутнім героєм… І колись вичитане їм у книгах письменників-гуманістів, шукачів істини, тепер зазвучало своє, вистраждане, заповітне, понятное".

В горьківською казці мати вбиває сина, блискучого полководця, навідного трепет про країну. Вона вбиває його оскільки він городить з собою смерть, а матері ненавидять смерть, оскільки вони — матері. І це трагічному акті мати поводиться справжнім людиною, ненавидящим зло.

Нелегко бути справжнім людиною. Набагато легше запам’ятати горьковское: «Людина — це навіть звучить гордо» чи чеховське у тому, що «у людині має бути чудово…» Ні, треба любити не людство взагалі, а тих самих людей якими зустрічаєшся повсякденно, треба вміти бути із нею добрим, чуйним, великодушним. Мені, наприклад, це вдається. Це ж треба викоренити — людина зобов’язана виховувати себе сама, щоб стати просто доброю людиною, розумним, простим, чесним. І можна буде цілком резонно вважати, нібито всі великі сторінки про чудових людях, досі палючі нас полум’ям своєї мрії, написані про тебе.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.