Аналіз поетики заголовку у романі Б. Вербера «Імперія янголів»

Роман «Імперія янголів» [2] Бернарда Вербера є першою частиною трилогії про богів. Це ще одна змога розкрити тему життя після смерті, яка набула популярності ще на початку середньовіччя (IV-Vст). Після розпаду Римської імперії почалося становлення феодального строю, яке супроводжувалося рядом проблем. Особливо гострою проблемою стало впровадження християнства, яке активно намагалося повністю «викорінити» язичництво. Християнські церкви деякий час контролювали літературу та були єдиним джерелом освіти (більша частина населення була неосвітчена).

Зокрема, одним із повчань церкви було ствердження, що життя не закінчується після смерті, що душа залишається, а всі труднощі земні - лише тимчасові і їх потрібно сприймати як належне. Звичайно, це знайшло бурхливий відгук у літературі. Одним із найперших творів про можливість возз'єднання душі з Богом є «О граде Божьем» Аврелія Августина. З того часу багато письменників зверталися до теми життя після смерті, такі як Гоголь, Толстой, Сартр, Пастернак і т.д., а найпершим джерелом, звичайно, є книга книг — Біблія.

Продовжив цю традицію і Бернард Вербер. Роман «Імперія янголів» був перекладений більше ніж на 30 мов світу, але, не дивлячись на шалений успіх за кордоном, у Франції Вербер так і не здобув успіху. Його звинувачують у використанні вже напрацьованих до нього матеріалів.

Тож, яку інформацію може отримати людина, яка ніколи не чула про цей роман, після першого погляду на заголовок? По-перше, слово «янгол» дає нам розуміння, що у тексті, скоріш за все, мова буде йти про потойбічний світ. Зазвичай, янгол у людини асоціюється з чимось світлим і добрим. Але ж Люцифер теж янгол. Вже тут виникає двоякість відчуттів.

Про потойбічний світ людина знає небагато, а те що знає - лише догадки. Це питання завжди цікавило, адже невідоме завжди приваблює. І найголовніше те, що людина приречена все своє життя шукати відповіді на ці питання.

Але ж до чого тут імперія? Виникає дисонанс почуттів. Адже у словнику сказано, що імперія — це велика монархічна держава, яка зазвичай має колонії, на чолі якої стоїть імператор або імператриця. Імперії завойовують та підкорюють. То чи мають тут місце янголи? Як янгол може завойовувати чи підкорювати, адже він служить Богу, і, відповідно, любить і захищає людей?

Так що ж мав на увазі автор? Це ми і будемо намагатись з’ясувати.

Починається роман незвично — головний герой, Мішель Пенсон, помирає. Він потрапляє на суд, де підраховують бали, які його душа заробила протягом життя. Набравши необхідну кількість, Мішель отримує змогу стати янголом-охоронцем і потрапляє до країни янголів. Там він зустрічає своїх друзів із земного життя, та знайомиться з новими. Мішель проходить навчання і обирає собі троє підопічних. В його обов’язки входить зробити так, щоб ці душі також отримали необхідну кількість балів. Далі у романі описуються життя цих трьох людей, а також пригоди Мішеля та його друзів у якості янголів.

«Імперія янголів»? це узагальнено-символічний заголовок. Його можна розглядати як метафору. Він виконує наступні функції: інформаційну, функцію встановлення контакту з читачем, експресивно-апелятивну та естетичну функції.

Тут зв’язок між текстом та заголовком імпліцитний, оскільки слово імперія ніде не вживається у тексті. Звичайно слово «янгол» часто вживане, але це пояснюється тематикою роману. Текст і заголовок утворюють одне ціле й доповнюють одне одного, розкриваючи потаємну суть роману. Ця назва обов’язково потребує повернення до себе після прочитання твору.

Цей заголовок може бути віднесений до тих, що представляють основну тему чи проблему твору або ж представляють сюжетну перспективу твору. З точки зору заголовка, що позначає час та простір — він дає нам зрозуміти, що події будуть розгортатися у вигаданому світі, хоча місце — імперія — видається цілком реальним. Це є скоріш символом твору.

Отже, безумовно цей заголовок є вдалим. Він стислий, змістовний і не може не привернути увагу. Можливо, саме це стало найголовнішою запорукою успіху цього роману.

Тож, повертаючись до змісту роману. Одна з перших цілей роману — показати розвиток душі, який відбувається наступним чином: «Смысл жизни: „целью всего является развитие“. В начале было… Ноль: пустота. Пустота развивалась и стала материей. И это дало… Единица: минерал. Этот минерал развивался и стал живым. И это дало… Двойка: растение. Растение развивалось и стало двигаться. И это дало… Тройка: животное. Животное развивалось и стало сознательным. И это дало… Четверка: человек. Человек развивался, чтобы его сознание позволило ему обрести мудрость. И это дало… Пятерка: духовный человек. Духовный человек развивался и стал полностью освобожденным от всего материального. И это дало… Шестерка: ангел» [2, с. 15].

Номер янгола — 6. Виходить, можна сказати, що він виконує роль «шістки» в імперії Бога. Янгол за текстом виконує «брудну роботу»: «Эдмонд Уэллс объясняет подробнее, в чем будет заключаться моя новая работа. Три души, инкарнированные в людей, будут переданы на мое попечение. А я должен сделать так, чтобы хоть одна из них эволюционировала до 600 пунктов и вышла таким образом из цикла реинкарнаций. Я должен наблюдать за этими тремя земными жизнями, сопровождать их и помогать им. После их кончины я должен буду выступить их адвокатом на Страшном суде трех архангелов» [2, с. 16], «Решив стать ангелом, ты обязался не обсуждать это правило. Ты не должен судить о качестве их желаний, твоя роль состоит в том, чтобы их удовлетворять» [2, с. 58]. Янгол повинен допомогти душі подолати найважчу ступінь: розвиток від духовної людини до більш високої матерії. Інколи душам потрібні століття, щоб подолати цей шлях.

І якщо янгол не справляється зі своєю роботою: «Для смертного поражение означает реинкарнацию, — чеканит Уэллс. — Для ангела оно означает… новых клиентов» [2, с. 127].

У кінці розвитку душа повинна наблизитись до Бога, що, звичайно, закономірно, але, розглядаючи Бога в умовах імперії, його можна порівняти з «імператором». Ніхто його ніколи не бачив, ніхто його ніколи не чув, але всі знають, що він існує, всі його бояться, і всі виконують його «накази»: «Здесь говорят, что „сверху“ поступила директива…» [2, с. 33], «Ну тогда доверься „людям сверху“. У них богатое воображение, особенно когда нужно придумать новые испытания для человека» [2, с. 44].

Тож, якщо імперія — це, умовно, країна янголів, то таким чином Землю можна порівняти з колонією. Зазвичай головна імперія використовує свої колонії. І це має місце на Землі, бо там душа розвивається від мінералу до мудреця. Це відбувається, так би мовити, за стінами імперії. А потім розвиток іде вже на більш високому рівні, вже у самій імперії. Згідно цього можна сказати, що душа переходить з найнижчої посади в імперії до найвищої, де повинна зустрітись із самим імператором. Але дізнатись, що на наступному рівні можна лише після того, як перейшов на нього.

Та Земля — це не єдина колонія, їх багато: «Он говорит, что, насколько ему известно, в его галактике есть только одна обитаемая планета. Здесь ее называют не по составу материала, а по цвету — „Красная“. Планета Красная» [2, с. 172]. Це тільки один приклад, але ж невідомо скільки ще таких «Красных» у всій Галактиці.

У цій імперії також є й судова система. Вона представлена трьома архангелами: «…Гавриил, Михаил и Рафаил» [2, с. 8]. Сам процес суду виглядає дуже бюрократично: «Суд у них скорый. Архангелы обвиняют нас в том, что в наших танатонавигаторских исследованиях мы слишком рано и подробно раскрыли тайны запредельного, знать которые могут лишь Великие Посвященные. У нас якобы не было права раскрывать людям как смысл жизни, так и смысл смерти» [2, с. 8].

Для того, щоб потрапити до них на суд, душа повинна пройти сім небес: на першому небі формується черга душ; на другому небі - територія усіх страхів, які за життя мала людина; третє небо — світ фантазій; четверте небо умовно називається чистилищем; п’яте небо — це світ знань, де душа отримує відповіді на всі запитання; шосте небо — світ краси та гармонії, тут душі мають можливість побачити всі свої мрії наяву; і нарешті сьоме небо — місце страшного суду. Можна сказати, що навіть після смерті душа проходить випробовування, схожі на ті, що вона зазнала за земного життя. Це можна назвати ще однією своєрідною перевіркою готовності душі до переходу на наступний рівень. Хоча тут від неї вже нічого не залежить.

Тут усі душі рівні між собою, незалежно від їх статусу чи досягнень на Землі: «Жертвы автомобильных катастроф. Приговоренные к смертной казни. Замученные пленники. Неизлечимые больные. Неудачливый прохожий, которому на голову упал цветочный горшок. Необразованный любитель загородных прогулок, который перепутал гадюку с ужом» [2, с. 4]. Перед смертю усі рівні.

Звичайно, як і в будь-якій державі, все повинно бути під контролем: «Здесь все забюрократизировано. Они управляют, подглядывают, следят за смертними» [2, с. 23]. Вищий рівень контролює нижчий.

Система освіти у романі представлена Едмундом Уельсом та такими ж інструкторами як він. У цьому персонажі можна побачити самого автора. Перше, що наштовхує на таку думку — це «Енциклопедія абсолютного й відносного знання», яку пише Едмунд і уривками якої пронизаний увесь роман. У цій енциклопедії зібрані всі думки Едмунда й найцікавіші, на його думку, факти. Енциклопедія існує й у реальному житті. Бернард Вербер працював над нею майже все своє життя і зібрав у ній все найцікавіше: від історичних фактів аж до рецепту майонезу. Едмунд Уельс є «просвітленим» персонажем, який знає і розуміє більше за інших та намагається передати свої знання. На підставі цього і можна стверджувати, що він може бути відображенням автора у тексті, адже добре відомо, що Бернард Вербер вважає себе пророком.

Таким чином можна простежити хай і неповну, але чітку ієрархію. Це можна пояснити тим, що навіть янголам та вищім створінням потрібна структура, за допомогою якої можна тримати все під контролем. І це має сенс. У романі описується країна з розвинутими інфраструктурами, які ефективно виконують свої функції на кожному з рівнів.

Як і в будь-якій імперії, не обійшлося тут без бунтів. Героєм-бунтарем є, по-перше, друг головного героя, Рауль Разорбак. Саме він є сподвижником усіх пригод його друзів не тільки на землі, а й у країні янголів: «Мы здесь теряем время. Станем самими собой. Откроем скрытое от нас. Отодвинем границы познанного…» [2, с. 23].

Цей персонаж, на відміну від головного героя, не втратив того «запалу», що був у нього за людського життя, йому мало знати, що є янголи, є Земля, є рай, він хоче дізнатись щось іще, чи є щось за межами того місця, де вони знаходяться: «Кончай развлекаться. Мне нужна твоя помощь, Мишель. Вспомни наш лозунг времен танатонавтов: «Все дальше и дальше к неизведанному» [2, с. 29]. Сам Мішель визнає: «Он все такой же неистовый» [2, с 23], «Я узнаю старого друга, всегда любившего выдвигать самые безумные идеи» [2, с. 32]. Сам Рауль дає собі наступну характеристику: «Запрещается запрещать. Двинули, Мишель, я был и остаюсь бунтарем» [2, с. 34].

Раулю дуже цікаво, що ж буде, якщо янгол потрапить на наступний рівень. У нього є гіпотеза, що над янголами боги: «4: люди, 5: мудрецы, 6: ангелы, 7: боги. Логично, правда?» [2, с. 33].

Сам же головний герой, Мішель, навпаки «заспокоївся» і зосередився на виконанні місії янгола-охоронця. Він не вважає за потрібне зчиняти бунти, бо все вже відомо, а те, що невідомо, стане таким на наступному рівні: «Нет больше ничего неизведанного. Только ответственность по отношению к нашим зародышам» [2, с. 29].

Мішель дає собі наступну характеристику: «Для Мишеля Пэнсона, которым я был, позиция честного человека заключалась в агностицизме, от agnostos — не уверен. На Земле я считал, что есть один шанс из двух, что за смертью следует другая жизнь, один шанс из двух, что ангелы существуют, один шанс из двух, что есть Рай. Приключения танатонавтов показали, что я не ошибался. В настоящий момент я не считаю необходимым увеличивать или уменьшать шансы существования Бога. Для меня Бог — это гипотеза с пятидесятипроцентной вероятностью» [2, с. 33].

Тож, навіть будучи янголом, Мішель продовжував сумніватися в усьому й залишився трішки невпевненим у собі.

Окрім головних героїв у країні янголів також можна побачити багатьох відомих осіб із Землі. Наприклад, мати Тереза: «Рауль подводит меня к старой даме-ангелу, которую я узнаю по фотографиям из газет: мать Тереза.

— На Земле она просто излучала великодушие. Святая из святых. Ну и что, у нее уже четвертая серия клиентов, а она так ничего и не может сделать. Так что если уж мать Тереза не может стать 7, то точно никто не может" [2, с. 31].

Це наводить на думку, що немає значення ким ти був на Землі, у раю діють інші закони. Але те, якою людиною ти був, тим не менш, має безпосередній вплив на те, яким янголом ти став. І навіть такі гідні представники як мати Тереза можуть не впоратись із наступним рівнем розвитку душі.

Як і в людей, у янголів є право вільного вибору. Вони вільні вирішувати якими способи контролювати своїх підопічних, яким чином «підштовхувати» їх до своєї долі та до розвитку. І, як янгол-охоронець повинен поважати вільний вибір своїх душ, так інструктори, у свою чергу поважають вільний вибір янголів-охоронців: «По-моему, наш инструктор все-таки очень терпеливый педагог. В своїм роде, он уважает… свободный выбор ангелов» [2, с. 53].

До того ж, янголи-охоронці вільні у своїх судженнях: «В этом вопросе ангелы не очень отличаются отсмертных. Половина верит в Бога. Треть атеисты, в него не верят. Еще четверть агностики, как и мы, и признают, что не знают, существует Бог или нет» [2, с. 32].

Також Рауль та Мішель зустрічають свого давнього знайомого Фредді Мейера: «Он был самым настойчивым, самым вдохновенным, самым требовательным из героев эпохи танатонавигации» [2, с. 81]. А разом з ним вони познайомилися з Мерлін Монро, «подружкою» (якщо так можна сказати) Фредді. Саме у такому складі вони вирушають на пошуки інших світів.

Але Мерлін Монро не єдина знаменитість у романі. Також там є письменники, композитори, дослідники: «Гручо Маркс, Оскар Уайльд, Вольфганг Амадей Моцарт, Бастер Китон, Аристофан, Рабле» [2, с. 82].

Разом Мішель, Рауль, Фредді, Мерлін починають тренування. Головним генератором ідей стає Фредді: «Мы ограничили себя! — настаивает эльзасский раввин. — Мы как микробы в бокале. Нам кажется, что мы преодолели немыслимые расстояния, а мы остаемся в том же бокале. А ведь можно из него выйти. Посмотреть… снаружи» [2, с. 146].

Рауль жваво погоджується на всі нові ідеї: «Фредди прав, — повторяет Рауль» [2, с. 147]. У Мерлін Монро також є своя роль. Хоча вона не пропонує нових ідей, вона постійно задає питання, які ставлять під сумнів усе, що друзі роблять. Саме відповідаючи на ці питання, вони знаходять ті відповіді, що їм потрібні: «Зачем искать дальше?» [2, с. 146], «Способны ли мы совершать такие путешествия?» [2, с. 147], «Вероятно, мы достигли своего лимита компетентности» [2, с. 146]. Єдиний, хто на початку не розділяє захвату друзів,? Рауль: «Без меня. Я дал обещание Эдмонду Уэллсу. Ядумаю, вы совершаете очень большую ошибку» [2, с. 147]. Але потім він змінює свою думку: «Если смысл работы ангела в борьбе с невежеством, то я не вижу, что мне мешает отправиться исследовать другую галактику. Я вдруг это понял. Я знал, что трое моих друзей вскоре предпримут это путешествие, и присоединился к ним в последний момент» [2, с. 165].

Ще одним бунтом у романі стало повстання одного з підопічних Мішеля Ігоря. Якщо Мішель та його друзі були незадоволенні системою, знаходячись на вищому рівні, у межах імперії, то цей бунт зароджувався за її межами, на Землі. Він направлений не проти системи, а проти конкретного янгола, Мішеля Пенсона: «Надо было быть более понятным, — возражает он. — Теперь я знаю, что ты бросил меня только ради того, чтобы удовлетворить свои безумные амбиции исследователя. А где ты был, когда я страдал? Где ты был, когда я звал тебя? На далекой планете, довыпендривался! Я на тебя зол, ты не представляешь, как я на тебя зол!» [2, с. 196].

Головний лозунг роману — «Любовь как шпага, юмор как щит!» [2, с. 198]. Він займає центральну позицію у головній і єдиній битві роману між янголами та померлими душами.

Не дивлячись на всі перипетії сюжету, можна помітити, що душа головного героя розвивається, виконуючи, таким чином, головне завдання душі - наблизитись до Бога. Сам Мішель визнає це: «Наши географические и духовные горизонты расширились. Я опасался, что жизнь ангела будет монотонной. Она становится насыщенной.» [2, с. 184]. У кінці роману йому вдається перейти на новий рівень — сьомий. Він перший з друзів, кому це вдалося. Ніхто не знає, що там далі і пояснення не надається. На цьому і закінчується роман.

Цікавою концепцією у романі є факт відсутності пекла: «Ад? К сожалению, его не существует. Есть только Рай и… Земля» [2, с. 9]. Якщо б пекло існувало, його можна було б розцінювати як ще одну імперію, яка протиставляється імперії янголів. Але його відсутність виключає двоякість розуміння заголовка, про яку згадувалося на початку. А значить, тут все ж таки маються на увазі добрі янголи. До того ж, якщо взяти до уваги той факт, що це роман про життя після смерті, він дає читачам деяку надію, що, можливо, Земля — це найгірше місце для душі, і покарання у якості вічного перебування в пеклі не існує.

Не дивлячись на негативний відтінок, який дає слово імперія у назві, головною ідеєю роману все ж таки стала перемога добра над злом, любові над ненавистю, жагою до нових знань над задоволеністю від того, що вже є. Хоча тут частково можна розгледіти імперську структуру, вона не є вирішальною для цілісного сприйняття тексту та його розуміння.