Пример готового твори за романом М. Ф. Достоєвського «Злочин покарання»

Пример готового твори за романом М. Ф. Достоєвського «Злочин покарання».

Сценарий роботи над твором.

Сочинение — це невеличке дослідження (чи імітація дослідження). Тож під час написання твори необхідно враховувати загальні закони побудови дослідження.

Можно визначити такий сценарій роботи над сочинением:

1. Вибір теми сочинения.

2. Моделювання дослідження, у сочинении.

3. Мовленнєвий оформлення сочинения.

4. Самопроверка Список доступних материалов:

Пример пам’ятки з творчості письменника (Ф.М. Достоєвський, Злочин покарання).

Памятка роботи з літературознавчими поняттями.

Вибір теми твори.

Моделирование дослідження, у творі.

Пример готового твори.

Тема: «Аналіз ролі епізоду „Перший сон Раскольникова“ у романі Ф.М. Достоєвського „Злочин і наказание“».

Известно, що, працюючи над романом «Злочин покарання», Ф.М. Достоєвський не відразу визначив внутрішні рушійні сили особистості Раскольникова.

В відповідність з початковою задумом, як свідчить сам авторка у листі до Каткову, мотиви злочину Раскольникова цілком визначені: вбити одне незначна, шкідливе істота з єдиною метою ощасливити з його гроші знедолених, до кола яких належать факти й рідні героя.

Во другий редакції роману ідея вбивства як прямого способу перерозподілити матеріальні блага на користь знедолених розростається ідея вбивства заради здобуття відчуття влади з людей: таке відчуття влади, сили необхідно Раскольникову, щоб здійснювати добрі справи.

В процесі подальшої роботи над романом Достоєвський трансформує ідею вбивства заради влади, яка потрібна на добрих справ, в ідею вбивства для досягнення переваги з людей. Та заодно не відмовляється і південь від початкової трактування героя як заблуждающегося доброго серця.

Таким чином, в особистості головний герой роману «Злочин покарання» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей (хай і у трохи дивною трактуванні героя), і в ідеї безмежного зневаги до людям — ідея Наполеона. Як зауважує Разумихин, в Раскольникове «два протилежних характеру по черзі змінюються».

Противоборство двох складових особистості Раскольникова і є пружиною, яка визначає розвиток сюжетної інтриги твори. Правильність такого прочитання роману переконує аналізований эпизод.

В початку епізоду бачимо опис двох просторових орієнтирів: шинку і Церкви. Шинок, «завжди який шив… найнеприємніша враження і страх». Церква, «що він любив», зі старовинними образами, большею частиною без окладів, з колишнім священиком з дрожащею головой.

Очевидно: в свідомості семирічного героя сну ці просторові орієнтири протипоставлено друг другу.

Интересно, що Раскольніков згадує шинок місцем, наповнений огидними звуками: реготом, лайкою, потворним і сиплим співом; відвідувачі кабака — «натовп», «п'яні пики». Церква, навпаки, асоціюється з чимось мовчазним, величним; у зв’язку з ній згадуються конкретні дорогі, близькі люди: бабуся, маленький брат. Церква та шинок — це своєрідні символи, уособлюють два протилежні початку: духовне, християнське початок і початок порочне, зле, темне («Біля шинку дорога… й пил у ньому завжди така черная»).Центральной в уже згадуваному епізоді є сцена безглуздого вбивства коня («кобыленки»; порівняємо: «старушонки»), свідком якої став Раскольников-мальчик уві сні.

Обращает на увагу вік героя сну — сім років. Відомо, що числа грають у романі Достоєвського винятково важливу роль. Кількість 7 в теології - істинно святе число, т.к. воно з'єднує числа 3 (божественне досконалість) і 4 (світової порядок). Вказуючи на вік героя, Достоєвський цим дає читачу сигнал про істинності його погляду світ, про гармонійності системи цінностей: вони збігаються з християнським світоглядом самого автора.

Совершенно очевидно, що Раскольников-мальчик протиставлено Миколке, убившему кінь. Протиставлення двох просторових ориентиров-символов відтінюється в епізоді щонайменше очевидним протиставленням двох героїв, є носіями праведного і несправедливого життєвих почав.

Обратим увагу до колірні сигнали у центральній сцені епізоду. Малюючи портрет Миколки, автор невипадково використовує визначення «червоний». Ми знаємо, що роман «Злочин покарання» побудовано із використанням переважно двох квітів: жовтого і червоного. Якщо ж жовтий колір посилює атмосферу хвороби, надриву, розлади, хворобливості, навколишню героїв, — то червоний асоціюється з кров’ю, зі злочином.

Появление червоного кольору ще на описі зовнішності Миколки — це знак, який би те що, що реальний Раскольніков і Миколка з сну — персонажі одного плану, вони пов’язані кров’ю.

Дальнейшее розвиток дії підтверджує таке припущення: перша думку Раскольникова після сну, — думка про крові: «…та невже ж я… буду сковзати в липкою, теплою крові… ховатися, весь залитий кров’ю…».

Эпизод сну дано у собі обрамленні двох внутрішніх монологів героя. У першому Раскольніков вже прийняв рішення про вбивство: «Я щодо нього… наступного дня після того піду, коли вже він скінчено». Другу внутрішню монолог героя ілюструє рішуча ідеї вбивства: «Боже!.. покажи мені шлях мій, а я відрікаюся від цього проклятою… мрії моєї!» У обох монологах мова героя переривчастий, психологічно нестійка, у ньому багато пауз, що свідчить про глибокому внутрішньому конфлікті.

Противопоставление двох полярних рішень героя річ цілком очевидна перегукується з протиставленням двох просторових орієнтирів у самому епізоді сну (шинок — церква), з протиставленням образів Раскольникова-мальчика і Раскольникова-убийцы.

Такая концентрація протиставлень, зрозуміло, виник не випадково, з її допомогою автор задає своєрідну систему координат, у межах якої розгортатися протиборство двох почав у особистості Раскольникова. Це протиборство автор покаже потім у багатьох епізодах роману.

На погляд, в уже згадуваному епізоді досить виразно виражено ставлення автора роману до Раскольникову як до героя, сутність особистості якого визначає все-таки початок праведне, християнське, тоді як захоплення страшної ідеєю необмеженої влади з людей, за їхньою життями — це наносне, зайшле ззовні, тимчасове.

Показательны в цьому плані свої два описи стану героя: до сну й після. До сну Раскольніков, цілком зайнятий роздумами щодо прийняте рішення вбити, начебто не належить собі не є віддає собі звіту у діях: пишні коляски він проводжав «з цікавістю очима і забував про неї колись, що вони ховалися із поля зору»; витягнувши з кишені гроші, Раскольніков «скоро забув… задля чого й гроші дістав із кармана».

Совершенно інакше описано стан Раскольникова після сну: «Проходячи через міст, він тихо й роздивлявся Неву… Попри слабкість свою, він навіть відчував в собі втоми. Точнісінько нарив на серце його, нарывавший місяць, раптом прорвався. Свобода, свобода! Він вільний тепер від результатів цих чар, від чаклунства, чарівності, мани!».

Весьма показовий ряд синонімів, використаних Достоєвським: нарив на серце, чари, чаклунство, мана… Усе це — про страшної ідеї Раскольникова. На противагу марі - триразове повторення слова «свобода (вільний)». Ця оцінка автором образу Раскольникова видається дуже важливою, своєчасної саме на початку роману: вона визначає траєкторію розвитку персонажа, підсумок, якого прийде; результат Раскольникова — це перехід на чужі йому світоглядні позиції Соні Мармеладовой, а повернення перед самим собою, семирічному, люблячому церква.

Таким чином, роль епізоду бачиться насамперед у тому, що він в мініатюрі програна генеральна сюжетна лінія романа.

В.К. Мяэотс.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.