Організіція видавництва

Міністерство освіти України.

Черкаський Інститут Управління.

РЕФЕРАТ.

на задану тему: Організація видавництва.

за курсом: Журналістика та видавнича справа.

|ПЕРЕВІРИВ: | |ВИКОНАВ: | |викладач | |студент 5 курсу | |Зражевська | |грн. ММ-51 | | | |Борисов Дмитро |.

Черкаси 1999 рік.

ЗМІСТ.

1. Вступ.

2. Типи видавництв.

3. Видавничі структури.

4. Організаційні форми.

Вступ.

Колі в минулому видавництва випускали в світло книжки, котрі смердоті сам вважали вартими прочитання чи конче потрібними читачеві, й пропонували книгарям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою із власних уявлень, то тепер смердоті чимраз понад вважають собі активними учасниками ринку. Видавництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури й намагаються спрямуванням й добором книжкової продукції, пропонованої! ринкові, задовольняти попит покупців.

Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існували окремі видавництва та книгарні, котрі добирали свою продукцію та складали свій асортимент, орієнтуючись на потреби клієнтури, працювали для конкретних читацьких контингентів й задовольняли конкретний попит.

Нове тут ті, що чимраз понад видавництв намагаються знайти своє місце в ринку й припасовують свою програму та організаційну структуру саме до нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відбилася низька і почасти нових факторів:

1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів — отже, й в «книжковій промисловості» — стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників зазіхають на гаманець споживача.

2. Книжка для багатьох втратила свою самостійну цінність й зазнає дедалі гострішої конкуренції із боці інших засобів інформації та розваг.

3. Тиск витрат на підприємство — досить згадати хоча б плату за виробничі приміщення — непомірне зріс.

4. Попит дуже великою мірою уже задоволений. дійти до нових потенційних читацьких верств надто важко — а ще важче їхнього утримати.

5. Площа полиць у торговельних приміщеннях обмежена, й за цей «життевий простір» між видавництвами точитися затята боротьба.

Усі це Веде до чіткої професіоналізації видавничої справ і кінець кінцем призводить доти, що підприємство може вирости, лише завдавши збитків конкурентам.

Доти ж дедалі понад зростає влада торгівлі над виробництвом: саме книгарі вирішують, Яка продукція якого видавництва якщо представленій у асортименті їхніх книгарень, й таким чином визначають успіх чи провал тієї чи тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв, які для книгаря е чимось обов «язковим й «мусять» бути в наявності, — а поза тім він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його покупців. Він може знайти собі постачальника із оптимальними умовами здавання книжок на продажів, та ще і такого, що забезпечуватиме безперебійне співробітництво: сам стимулюватиме продажів й сприятиме підвищенню попиту, провадячи рекламні кампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.

Не йдеться про цілковите пристосуванство чи інтелектуальну проституцію як мітку підприємства. Книжки, отже і видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їхні до якомога більшої кількості людей, та і матір від цого прибуток. Щоб досягти цих первісних цілей шкірного підприємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами заподіяння, перевіряти власні структури й хід організаційного процесу—отже, ставити собі за такі запитання:

1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?

2. Чи організаційна структура видавництва націлена на здійснення такої мети?

3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх ланках на ринок й чи може вона в умовах ринку діяти і реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

4. Чи відчуває собі видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуговування потреб своєї клієнтури?

5. Чи забезпечує внутрішня координаційна структура швидке проходження інформації, чи сприяє вон ухваленню швидких й небюрократичних вирішень (наприклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархічного рівня)?

6. Чи доповнюють й підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?

8. Чи зацікавлені і заохочені працівники у своїй діяльності, чи мають смердоті необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, котре не ставити собі за повсякчас таких запитань й в разі потреби необходимых з висновками, швидко втрачає здатність маневрувати, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

Типи видавництв.

Можна приблизно визначити три типи видавництв, котрі потребують різної структури й організації: вузькоспеціалізовані видавництва; видавництва зі специфічною тематикою; видавництва для широкої публіки, чи ж видавництва широкого профілю.

Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак характером спрямованості на читача й ступенем залежності від торгівлі.

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для однієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки контактам видавництва із цією групою і перехресним зв «язкам у самій групі можна точно із «ясувати її потреби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв вирізняються тім, що смердоті дуже потрібні читачеві, й тому він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки оголошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах й із «їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалізація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль лише для тихий вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв «язками із книжковою торгівлею (наприклад, у царині університетської науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також можуть точно визначити потенційних покупців своєї продукції, знають їхні потреби І належно обслуговують їхнього. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яку визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних чи суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видавництво може принадити до через спеціальні журнали чи прямий продажів. Алі для повного використання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-перше — бо до великої частини своїх покупців воно та мажі дійти лише таким шляхом, а, поодному — бо його продукція не унікальна й її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). Доти ж покупець часто заходити у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на задану тему; тоді йому продають ті, що е в наявності.

Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А втім, діапазон ступенів залежності тут вельми широкий. Приміром, видавництво, чия програма охоплює усі форми заповнення дозвілля, значно понад залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики й вужчій клієнтурі, наприклад, на літературі із водних видів спорту. Ті саме слушне й щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вищий його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою й важче замінною є його продукція, тім вищі можуть бути ціни, котрі можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, котрі обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, котрі можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце із допомогою аналізу різних груп клієнтури (наприклад, т. зв. «теорії життєвого стилю») й знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлення своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тім менша чутливість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може матір успіх, котра наявна в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавка, у вітрині. Завдяки добрій викладці, подобається «язній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку із боці торгівлі. Зате воно та гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомостей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інформації (реклама, робота із пресою й серед громадськості). Видавництво широкого профілю вирізняється, із одного боці, великими витратами коштів на поширення, а із іншого — великими витратами, заговорили українською у «язаними із маркетингом, із високою чутливістю покупця до цін та із залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво можна цілком віднести до однієї із вищеназваних груп. Вже видавництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом й видавництвом широкого профілю. Алі із типологічних схем видавництв з вельми різними напрямами діяльності можна для шкірного видавництва вибрати і розвинути далі необхідні і оптимальні форми організації. |Підприємства | | | | | | | | | |керівник | |керівник | |керівник | |комерційне | |програми | |маркетингу | |техредакції і | |керівництво | | | | | |виробництва | | | | | | | | | | | |редакції | |збут, продажів | |технічне | |фінанси | | | | | |оформлення книжок| | | | | | | | | | | |відділ | |реклама | |оформлення | |бухгалтерія | |ілюстрацій | | | | | | | | | | | | | | | |юридична | |преса, робота| |калькуляція | |відділ кадрів, | |частина, | |із | | | |комп «ютерний | |ліцензування | |громадскістю | | | |відділ |.

Схема 1 показує класичну структуру більшості середніх видавництв; вон типова для видавництв, котрі працюють на основі менеджменту — часто також под керівництвом власника.

Видавничі структури.

Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається (чи, краще сказати, визначалася) особистістю видавця й ним формується. Він накреслює — аж детально — політику складання програм. оформлення продукції й поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього й мають обмежений простір для власної ініціативи: працівники набувають тут лише незначної професійної вправності Велика чи цілковита залежність усього підприємства від однієї особини робить таку форму видавництва ще У дуже вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може статі загрозою самих існування видавництва. Та навіть коли уже давно передбачене, хто має статі наступником видавця і перебрати у собі керівництво, це часто відбувається не безболісно: в такому підприємстві, із однією особою на вершечку піраміди, вкрай тяжко — якщо взагалі можливо — передати чи розділити владу.

Протилежністю цій формі е нині видавництво, що провадиться за принципами менеджменту. Його ознаки такі:

1.Чіткий розподіл завдань й відповідальності між відділами й всередині шкірного відділу.

2.Вироблення постанов усіма учасниками.

3."Розширена дирекція", в якій поряд з керівником підприємства (який часто здійснює і комерційне керівництво) беруть доля керівники відділів складання програм, маркетингу й виробництва. |комерційний директор | |керівник програми | | | | | | | | | | |збут, | |техредакці| | |преса, | |редакц| |продажів | |я, | | |контакти із | |ії | | | |виробництв| | |громадскістю| | | | | |про | | |, ліцензії | | | | | | | | | | | | | |реклама | |фінанси, | | | | | | | | |кадри | | | | |.

Схема 2 показує альтернативну структуру керівництва, типову для видавництв середніх чи більших розмірів, проваджених аа чистимо принципом менеджменту.

Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо відмовляється від керівництва підприємством в особі видавця чи представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх співробітників. Кожен із них незалежно від своє! функції, компетенції чи кваліфікації бере доля в вирішенні всіх питань І поділяє усі господарчі успіхи чи невдачі.

Дух колективізму відбивається і на заробітках: кожен одержує ту саму уніфіковану заробітну платню, диференціація виникає здебільшого лише через різницю в складі родини. Когда сие «уніфікована заробітна платня» помітно менша, ніж середній заробіток у галузі, то із авторськими гонорарами здебільшого бував навпаки—творчий процес написання книжки оплачується тут досить високо.

У основі колективного видавництва лежить політична ідея самостійної роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а також філософська ідея «комплексної» роботи, «солідарності» і доля в всіх процесах.

Організаційні форми.

Обов «язкової організаційної форми для видавництва не існує. Кожне видавництво мав саме. знайти для собі структури, оптимальні для його розмірів, його функцій й здійснення його цілей, структури, що враховують як сильні, то й слабкі сторони підприємства. Тому схеми 1—3 вказують лише на можливості— причому можуть бути і комбіновані форми. Схеми іноді лише показують ділянки роботи, що їхні слід якось відмежовувати одну від одної — причому не істотно, чи кількома робочими ділянками відає лише одна особа, чи якась ділянка розбудована за принципом відділення й чи купується десь чуже ноу-хау — ці запитання кожне видавництво може вирішувати лише саме за собі, залежно від своїх головних завдань, потенціалу та цілей.

Загалом можна лише сказати: результатом має бути гнучка, здатна виконувати свої заподіяння організація, Яка розробляє першорядні вироби для специфічних контингентів клієнтури видавництва й спроможна оптимально утвердитися на ринку. Треба також узяти до уваги, що маленька організація часто буває гнучкішою, активнішою і ефективнішою, ніж великий апарат, — й стійкішою у кризових ситуаціях. Треба ще додати, що часто доцільніше купувати ноу-хау й ринковий потенціал у інших підприємців, ніж поаматорському робити щось самотужки.