Воспитание в первісному суспільстві

Воспитание в первісному обществе

Н.А.Константинов, Е. Н. Медынский, М. Ф. Шабаева.

Вопрос про походження виховання.

Вопрос про виникнення виховання має велику принципове значення. По-різному до нього підходять буржуазні вчені України та вчені, які стоять на марксистсько-ленінських методологічних позиціях. Попри те що що з буржуазних соціологів існують різні думки з цього питання, всіх ним властиво ігнорування тісному зв’язку, яка була між економічної життям та найменшою трудовою діяльністю первісних покупців, безліч вихованням дітей самісінькому ранньої щаблі у суспільному розвиткові. Ряд концепцій буржуазних науковців щодо походження виховання створено під впливом вульгарно-эволюционных поглядів на розвитку людини, що веде ігнорування соціальної сутності виховання, до біологізації виховного процесса.

Оперируя старанно зібраним фактичним матеріалом про наявність у тваринний світ «турботи» старших поколінь про передачу молодшим навичок пристосування до навколишньому середовищі, прибічники таких концепцій (наприклад, Ш. Летурно, А. Эспинас) ототожнюють інстинктивні дії тварин із виховної практикою первісних покупців, безліч дійдуть зрадливому висновку у тому, що єдина основа виховання — інстинктивне прагнення людей продовження роду свого і закон природного отбора.

Среди буржуазних учених поширена також думка, сформоване наприкінці XIX—начале ХХ століття, у тому, що основою виховання є інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати старшим (цю теорію розвивав, наприклад, американський автор П. Монро). Отже, біологічної інтерпретації причин виникнення виховання протиставлялася психологічна. Ця теорія, як і всяка спроба пояснити виникнення соціального явища виключно чинниками психологічного порядку, носить явно ідеалістичний характер, хоча, звісно, елементи наслідування і мають місце у процесі виховання, спілкування дітей із однолітками і взрослыми.

Советская історія педагогіки, пояснюючи походження виховання, спирається на вчення класиків марксизму-ленінізму про розвиток суспільства і людини як природного і соціального существа.

Основным умовою виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей і сформовані у своїй суспільні відносини. Ф. Енгельс у своїй класичної роботі «Роль праці процесі перетворення мавпи на людину» писав: «праця створила самої людини». Біологічні передумови становлення людини могли послужити підвалинами переходу від тварини стану до людському праці. Людське суспільство виникло відтоді, як почалося виготовлення людиною знарядь труда.

Трудовая діяльність первісних людей, спрямовану задоволення їх природних потреб виживання і розмноження, преобразовала тварини людини, створила людське суспільство, у якому формування людини стало визначатися соціальними закономірностями. Застосування примітивних знарядь праці і і всі расширяющееся і ускладнюється свідоме виготовлення їх призвели до за собою необхідність передачі трудових знань, умінь й європейського досвіду підростаючим поколінням.

Сначала це відбувалося у процесі праці, всієї побутової та суспільній життя. Надалі виховання стає особливої сферою роботи і свідомості человека.

Воспитание в первісному суспільстві.

На першому місці розвитку первісного суспільства — в дородовому суспільстві — люди присвоювали готові продукти природи й полювали. Процес добування засобів існування був по-своєму нескладним й те водночас трудомістким. Полювання на великих звірів, важка боротьби з природою могли здійснювати аж в умовах колективних форм життя, праці та споживання. Усе було загальним, між членами колективу були відсутні соціальні различия.

Общественные відносини у первісному суспільстві збігаються з кровнородственными. Поділ праці та соціальних функцій у ньому базувалося на естественнобиологических засадах, унаслідок чого існувало розподіл праці між чоловіками, й жінками, і навіть віковий розподіл громадського коллектива.

Дородовое суспільство поділялося втричі вікові групи: дітей і підлітків; повноцінні і повноправні учасники життя і праці; похилого віку й старі, які мають вже фізичних сил для повноцінної участі у загальної життя (на подальших щаблях розвитку первіснообщинного ладу число вікових груп увеличивается).

Родившийся людина спочатку потрапляв у загальну групу підростаючих і старіючих, де зараз його зростав при спілкуванні з однолітками і старими людьми, навчені досвідом. Цікаво, що латинське слово еducarе означає буквально «витягати», ширшому переносному значенні «вирощувати», відповідно російське «виховання» має своїм коренем «живити», його синонім «годувати», звідки «вигодовування»; в давньоруської писемності слова «виховання» і «вигодовування» — синонимы.

Войдя в відповідний біологічний вік і, отримавши певний досвід спілкування, трудові навички, знання правил життя, звичаїв і обрядів, людина переходив в таку вікову групу. З часом такий перехід став супроводжуватися так званими инициациями, «присвятами», т. е. випробуваннями, під час яких перевірялася підготовка молоді до життя: вміння переносити позбавлення, біль, виявляти хоробрість, витривалість.

Отношения між членами однієї вікової групи і з членами інший групи регулювалися неписаними, нестрого виконуваними звичаями та традиціями, які прикріплювали складаються соціальні нормы.

В дородовому суспільстві одній з рушійних сил розвитку людини залишається і біологічні механізми природного добору, і пристосування до середовища. Але з з розвитком суспільства складаються у ньому соціальні закономірності починають відігравати дедалі більшу роль, поступово займаючи чільне место.

В первісному суспільстві дитина виховувався і навчався процесі своєї життєдіяльності, участі у справах дорослих, в повсякденному спілкуванні із нею. Він й не так готували до життя, як і стало пізніше, скільки прямо включався в доступну йому діяльність, разом із старшими і під керівництвом привчався до колективному праці і побуті. Усе це товариство було колективним. Діти теж належали всьому роду, спочатку материнському, потім батьківському. У праці і повсякденному спілкуванні з дорослими дітей і підлітків засвоювали необхідні життєві навички та трудові вміння, ознайомлювались із звичаями, навчалися виконувати обряди, супроводжували життя первісних покупців, безліч всі свої обов’язки, повністю підкоряти себе інтересам роду, вимогам старших.

Мальчики брали участь разом із дорослими чоловіками в мисливстві та риболовлю, в виготовленні зброї; дівчинки під керівництвом жінок збирали та вирощували врожай, готували їжу, робили посуд і одежду.

На останніх етапах розвитку матріархату з’явилися перші установи не для життя і виховання підростаючих людей—дома молоді, окремі для хлопчиків і вісім дівчат, де під керівництвом старійшин роду вони готувалися до життя, праці, «посвящениям».

На стадії патріархальної родової громади з’явилися скотарство, землеробство, ремесло. У зв’язку з розвитком продуктивних зусиль і розширенням трудового досвіду людей ускладнювалося і, яке більш багатосторонній і планомірний характер. Діти привчалися зникнення тварин, землеробства, ремесла. Коли виникла потреба на більш організованому вихованні, родова громада доручала виховання підростаючого покоління найбільш досвідченим людям. Поруч із озброєнням дітей трудовими вміннями і навички вони знайомили його з правилами яка зародилася релігійного культу, переказами, навчали письма. Сказання, ігри та зовсім танці, музика та народні пісні, всю народну усне творчість відігравало величезну роль вихованні моралі, поведінки, певних чорт характера.

В результаті її подальшого розвитку родова громада стала «самоврядною, збройної організацією» (Ф. Енгельс). З’явилися зачатки військового виховання: хлопчики навчалися стріляти з цибулі, користуватися списом, їздити верхом тощо. буд. У вікових групах з’явилася чітка внутрішня організація, виділилися ватажки, ускладнилася програма «присвят», яких готували молодь спеціально виділені старійшини роду. Стало приділятися більше уваги засвоєнню початків знань, і з появою писемності і письму.

Осуществление виховання особливими людьми, виділеними родової громадою, розширення й ускладнення її й програми випробувань, якими воно завершувалося, — усе це засвідчила, що за умови родового ладу виховання початок виділятися як особлива форма громадської деятельности.

Воспитание під час розкладання первісного суспільства.

С появою приватної власності, рабства і моногамной сім'ї настало розкладання первісного суспільства. Виник індивідуальний шлюб. Сім'я стала одним з найважливіших громадських явищ, основний економічної осередком суспільства, до ній перейшли від родової громади функції дітей. Сімейне виховання стало масової формою виховання. Але продовжували існувати й «вдома молоді», стали виникати школы.

Появившиеся панівні групи населення (жерці, вожді, старійшини) прагнули відокремити розумовий освіту від навчання занять, які вимагають фізичного праці. Зачатки знань (обмір полів, передбачення повеней річок, прийоми лікування людей тощо. буд.) панівні групи зосередили в руках, зробили їх своєї привілеєм. Для навчання цим знань створювалися спеціальні установи — школи, що були задля зміцнення влади вождів, жерців, старійшин. Так було в Стародавньої Мексиці діти знатних людей були від фізичного праці, навчалися у особливому приміщенні і вивчали таких наук, які були відомі дітям простого люду (наприклад, пиктографическое лист, контролю над зірками, розрахунки площ). Це возвеличувало їх над остальными.

Физический працю став долею експлуатованих. У тому сім'ях діти рано привчалися до праці, батьки передавали їм свій досвід. Організоване виховання, яке у школах, ставало дедалі більше долею избранных.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.