Северное і Південне суспільства декабристів, їх програми. 
Повстання декабристів

" Північне «і «Південне «суспільства декабристів, їх програми. Повстання декабристов.

Выполнил Панюков Василий.

Одним з найважливіших подій XIX століття було повстання декабристів. Виникнення декабристського руху було зумовлено всім ходом історичного поступу Росії. Безправна становище народних мас, зіставлення його з баченим у Європі став одним із головних чинників у формуванні визвольної ідеології декабристів.

В 1810-х років у першому стані Росії почалися речі, немислимі при Катерині II чи Павлі I. Люди дедалі більше стали цінувати одне одного за чинам, звань чи капіталам, а, по способом мислення і з спорідненню душ. На зміну картам, провину, танців прийшли книжки, журнали, шахи, суперечки з соціальним і політичною питанням.

История декабризму починається з 1810−1811 рр., як у гвардійських полицях стали виникати офіцерські артілі. Вони був ще нічого політичного, опозиційного уряду, вони протистояли, скоріш, звичного способу життя і мышления Декабристы цілком обгрунтовано називали себе «дітьми 1812-го року». Справді, війни з Наполеоном як дали поштовх зростанню самосвідомості суспільства, як змусили дворян усвідомити себе захисниками Батьківщини, показали їм народ у усієї своєї патріотичної силі, а й дозволили порівняти умови і порядки життя жінок у же Росії та Європі, познайомили дворянську молодь з новітніми ідеями століття.

Идеология декабризму була «верхнім поверхом» дворянського волелюбності, протесту проти казенщини подумки, почуттях та вчинках. Вона базувалася на філософії Просвітництва. Лібералізм і революційність у ній були ще тісно переплетены.

Глава 1. Формування світогляду декабристів .

Большое впливом геть формування визвольних ідей декабристів надав патріотичний підйом у Вітчизняної війні 1812 г. Перемога російського народу війні сприяла зростанню національної самосвідомості, дала могутній поштовх розвитку передовий суспільной думці у Росії. Саме війна 1812 г. глибоко й гостро поставила перед майбутніми декабристами питання долях Росії, шляхах її розвитку, виявила величезні можливості російського народу, який, як вірили декабристи, звільнивши своєї країни від іноземного навали, рано чи пізно мав знайти у собі сил скинути ярмо кріпосного рабства.

Декабристы поступово усвідомили боротьбу з кріпаком правому й самодержавством як головними цілями своєї діяльності. Вони формували свої думки, вдаючись у життя поміщицьких кріпаків маєтків, які з дитинства добре знали, на події Вітчизняної війни 1812 г., з полів якому вони проливали кров, захищаючи Країну перед який вторгся Наполеона, закордонних походах, звільняли Європу, де їх навіч побачили «війну народів та царів» проти феодального угнетения.

Движение декабристів розвивався руслі загальносвітового революційного процесу, становлячи його органічну частина. «Нинішній століття, — писав у своїх показаннях П. И. Пестель, — ознаменовується революційними думками. Від однієї кінця Європи до іншого видно один і той ж, від Португалії до Росії, у тому числі жодного держави, навіть Англії й Туреччини, цих двох протилежностей. Це ж видовище є також вся Америка. Дух перетворення змушує, як кажуть, скрізь уми клокотать… Вот причини, гадаю я, які породили революційні думки і правил і укоренили вони в умах». 1].

Возрастал інтерес декабристів до читання політичних вимог і філософських творів західноєвропейські російських мислителів, до вивчення політекономії, давньої і нової історії. Вони цікавилися новими книжками, передовими іноземними газетами й часописами. Ідеї Західної Європи — й Америки полегшили і прискорили розвиток російської визвольної идеологии.

Глава 2. Ранні таємні суспільства декабристов..

2.1. Союз спасения..

Тайное суспільство декабристів народилося 9 лютого 1816 г. у Петербурзі. Його першим назвою було Союз порятунку. Росію треба було рятувати, вона стояла край прірви — так думали члени виниклого суспільства. Ініціатором створення нього був 23-річний полковник генерального штабу Олександр Миколайович Муравьев.

Союз порятунку був нечисленної, замкнутої, носила змовницький характер групою однодумців, що має навіть року, після свого підстави трохи більше 10 — 12 членів. Лише наприкінці свого існування досягнути 30 человек.

Наиболее помітними членами Союзу були князь Сергію Петровичу Трубецькой, старший офіцер генерального штабу; Микита Муравйов, підпоручик Генштабу; Матвій і письменник Сергій Муравьевы-Апостолы; підпоручик лейб-гвардії Семеновського полку Іван Дмитрович Якушкін; племінник знаменитого просвітителя XVIII століття Михайле Миколайовичу Новиков і з найвидатніших декабристів — Павло Іванович Пестель.

Основные мети боротьби був у загальному зрозумілі: ліквідувати кріпосне право і самодержавство, запровадити конституцію, представницьке правління. Але і знаходять способи домогтися цього було туманні.

Одной з основних ідей Просвітництва був теза про тому, що їхня думка править світом, що порядки країни відповідають пануючому у ній громадської думки. Завданням революціонерів тому не підготовка змови, не захоплення та утримання влади, а виховання прогресивного суспільної думки, яке, оволодівши широкими масами, змете старе правительство.

2.2. Союз благоденствия..

В відповідність до новими тактичними установками, революціонери в 1818 р. утворили нова спільнота — Союз благоденства, що вирізнявся від колишнього складнішою організаційної структурою, і був охопити всі сфери життя в країні — армію, чиновництво, освіту, журналістику, суд т.д. Союз благоденства проголошував мети, багато в чому совпадавшие з намірами, нехай не оприлюдненими, Зимового палацу, його членам важко було пред’явити офіційних обвинувачень. Через це Союз був напівлегальної організацією, привлекавшей до своїх рядів як радикалов-революционеров, а й людей, придерживавшихся ліберальних взглядов.

Его основним завданням було скасування кріпацтва, ліквідація самодержавно-крепостного ладу, запровадження «законно-свободного» представницького правління.

Важно відзначити те що, що Спілка благоденства оформився організаційно і розгорнув велику роботу над своєї програмою, що була закріплена в «Зеленій книзі». Статут складався з двох частин. У першій частині викладалися основні організаційні принципи таємного товариства й обов’язки його членів. «Сокровенна мета» Союзу благоденства була зазначена у другій частині.

Вторая частина статуту Союзу благоденства («потаємна») було створено пізніше. «Ось його програма: знищення рабства, рівність громадян перед законом, гласність в справах, гласність судочинства, знищення винної монополії, знищення військових поселень, поліпшення долі захисників батьківщини, встановлення межі їхньої служби, зменшеній із 25-ма років, поліпшення долі членів нашого кліру, у час зменшення нашої армии». 2].

В січні 1820 року відбулися Петербурзське нараду, де було поставлений питання: «Яке правління краще — конституционно-монархическое чи республіканське?». «Наприкінці прийняли все одноголосно республіканське правление». 3].

Отже, Союз благоденства є організацією історія російського революційного руху, яка вперше ухвалили виборювати республіканську форму правління у Росії. Зрозуміло, зміна програми вело у себе і журналістам зміну тактики.

Через року, після Петербурзького наради 1820 г. відбувся Московський з'їзд. У зв’язку з що відбувалися у світі, і зокрема у Росії (повстання Семеновського полку в жовтні 1820 г.) подіями, треба було по-новому організувати таємне суспільство, розробити нову програму (у зв’язку з конституційними проектами), в корені змінити тактику і критерій відбору, виробити загальний план відкритого виступи.

Новые програму і статут новоствореного таємного товариства були міг би належно оформлені і подписаны.

Московский з'їзд вирішив відсікти від руху як він коливну, нестійку частина, і найрадикальніші його елементи. Пестелю та її однодумцям оголошувалося, що російське суспільство распущено.

Глава 3. «Північне» і «Південне» суспільства декабристов..

3.1. Поява нових таємних обществ..

По новому статуту мало намір створити чотири керівних центру, названих думами: у Петербурзі, Москві, Смоленську і Тульчині. Проти Павла Пестеля виступили ряд членів, представників поміркованого крила суспільства. Квартира Пестеля в Тульчині побувала в центрі, куди сходилися незадоволені постановою з'їзду. Кабінет Пестеля став місцем народження, у 1821 г. Південного товариства декабристів.

На першому ж своєму установчому засіданні Південне суспільство підтвердило вимога республіки і підкреслило, що таємне суспільство не знищено, дії його тривають. Пестель поставив питання цареубийстве і тактиці військової революції, прийняті единогласно.

Сразу по першим засіданням було скликано друге, переважно присвячене організаційних питань. Пестель обраний було обрано головою, Юшневский охоронцем суспільства. Обидва обиралися й у директорію суспільства. Третім членом директорії був обраний Микита Муравйов. Але головне було того, що Південне суспільство, прийнявши революційний спосіб дії у вигляді військ, вважало початок військових дій столиці основним вимогою успіху. Влада можна було захопити лише столиці, зламавши опір царату, скинувши його. Але починати дії околицями було б безглуздо. Отже, в момент зародження Південного товариства декабристів вже було принципово вирішене питання про необхідність виникнення Північного суспільства. Успіх столичного виступи вирішував дело.

Основным питанням, дозволеним другою засіданні суспільства, було питання диктаторською влади обраних начальників. Послух обраної директорії було винесено безоговорочно.

В зв’язку з ухваленням тактики військової революції" у суспільство потрібно було залучати військових, найбільше тих, хто командує окремої військової частью.

После обрання директорів Тульчинская директорія «подразделилась на дві управи: Васильківську і Каменську. Вони керувалися: перша — С. Муравьевым, який приєднав себе згодом Михайла Бестужева-Рюмина, друга — Василем Давидовим. Полковник Пестель і С. Муравьев були стрижнем, у якому обертався весь заколот Південного товариства. Вони залучали численних последователей». 4].

Ежегодно у грудні, починаючи з 1822 г., у Києві збиралися з'їзди Південного товариства для обговорення організаційних, тактичних і програмних вопросов.

В березні - квітні 1821 г. виникло Північне суспільство. Спочатку воно складався з дві групи: перша — група Микити Муравйова, який написав проект програми розвитку й статуту нового таємного товариства на кшталт більш радикальному, ніж постанови Московського з'їзду 1821 р.; другий була група Миколи Тургенєва, що була солідарною з програмою Московського съезда.

Северное суспільство також мало ряд управ-отделений в гвардійських полицях столиці. На чолі суспільства стояла Дума. У 1823 г. помічниками Микити Муравйова «було зроблено князі Трубецькой і Оболенский». 5] Після від'їзду Трубецького у Твер його місце був обраний Кіндратій Рилєєв. У складі Північного суспільства перебувала й перебуває її Московська управа, у якій чільне місце обіймав И. И. Пущин.

3.2. Політичну програму Південного товариства. «Російська Щоправда» П.И.Пестеля.

Годами трудився Павло Пестель над проектом своєї конституції. Він схилявся диктатури тимчасового верховного правління під час революції, вважав диктатуру вирішальним умовою успіху. Його конституційний проект «Російська Щоправда є наказ чи наставляння тимчасовому правлінню щодо його дій, а водночас і оголошення народові від що він звільнений обговорюватимуть і чого знову очікувати может». 6] Повне назва цього проекту говорить: «Російська Щоправда, чи Заповідна Державна Грамота Великого Народу Російського, службовець заповітом для вдосконалення Державного устрою же Росії та яка містить вірний наказ як народу, так Тимчасового Верховного Правления». 7].

Свой проект Пестель назвав «Російської Правдою» на згадку про древнього законодавчого пам’ятника Київської Русі. Він просто хотів цією назвою вшанувати національні традиції і підкреслити зв’язок майбутньої революції з історичним минулим російського народу. Пестель надавав велике тактична значення «Російської Правді». Революцію не міг успішно зробити без готового конституційного проекта.

Особенно старанно розробив він думка про часовому верховному революційному правлінні, диктатура якого, по Пестелю, була гарантією від «народних міжусобиць», що їх хотів уникнути.

В «Російської Правді намічалося 10 глав: першою главою — «про земельному просторі держави»; друга — «про племенах, Росію які населяють»; третя — «про станах, у Росії обретающихся»; четверта — «про простий народ у ставленні до приуготовляемому йому політичному чи громадському стану»; п’ята — «про простий народ в ставлення до приуготовляемому йому цивільному чи приватному стану»; шоста — про побудову й освіті верховної влади; сьома — про побудову й освіті місцевої влади; восьма про «устрої безпеки» в державі; дев’ята — «про уряді у ставленні до влаштуванню добробуту у державі»; десята — наказ упорядкування державного зводу законів. З іншого боку, в «Російської Правді» було запровадження, говорившее про основних поняттях конституции. 8].

Вопрос про кріпацькій право і питання знищенні самодержавства — це дві основні питання політичної ідеології декабристов.

Проект Пестеля проголошував рішуче і корінне знищення кріпацтва.

В своєму аграрному проекті Пестель стояв під час визволення селян з землею. Уся оброблювана земля у кожному волості ділиться на частини: перша частина є громадської власністю, його не можна ні продавати, ні купувати, йде в общинний розділ між бажаючими хліборобствувати і покликана служити для «необхідного продукту»; друга частина землі приватна власністю, яку можна продавати й, призначений для «достатку».

Каждый громадянин майбутньої республіки обов’язково має бути приписаний до однієї з волостей і проти неї у час безоплатно отримати належний йому земельний наділ і дозволяють опрацьовувати його, але може ні дарувати його, ні продавати, ні закладати. Землю можна прикупити лише з другої частині земельної фонда.

Пестель вважав за необхідне відчуження поміщицької землі при часткової конфіскації. Мало місце відчуження землі за винагороду, і навіть безплатне відчуження, конфіскація. Отже, поміщицьке землеволодіння (за повної знищенні кріпацтва!) все-таки частково зберігалося. Інакше кажучи, Пестель не вирішувалося відстоювати гасло передачі всієї землі крестьянам.

Считая землю громадським надбанням, Пестель ніде чи ніхто викуп селянами тієї землі, що вони отримають потім від держави після Революції порядку общинної власності. Поміщики одержували від держави, а чи не від селян винагороди грошима за отходящую селянам землю. Пестель проектував лише ті види селянських робіт на поміщика під час перехідного периода.

Пестель припускав наявність банків та ломбардів у кожному волості, які надавали б селянинові позичку на початкове обзаведение.

Пестель — переконаний противник самодержавства, тиранії. Самодержавство у Росії з його проекту рішуче знищувалося, причому истреблялся фізично весь царствующий дом.

«Русская Щоправда» проголошувала республіку. Усі стану у державі повинні бути рішуче знищені, «все в державі мають становити лише одна стан, що може називатися гражданским». 9] Ніяка група населення могла відрізнятиметься від інший певними соціальними привілеями. Дворянство знищувалося разом з усіма іншими станами, і всі росіяни оголошували однаково «благородними». Оголошувалося рівність всіх перед законом і визнавалося «незаперечне право» кожного громадянина брати участь у державних делах.

Подвергались знищення гільдії, цехи військові поселения.

Гражданского повноліття росіянин за Конституцією досягав у віці 20 років. Усі громадяни чоловічої статі, досягли цього віку, отримували виборчі права (жінки виборчих прав або не мали). Пестель був ворогом будь-якого федеративного пристрої і прибічником єдиної й нероздільної республіки із сильною централізованої властью.

Республика Пестеля ділилася на губернії або області, які у своє чергу ділилися на повіти, а повіти — на волості. Щороку до кожної волості мало збиратися загальне волостное збори свідомості всіх жителів, т.зв. земське народне збори, яке вибирало своїх вибори до різні «наместные зборів», тобто. місцевих органів влади, а именно:1) на свій наместное волостное збори, 2) на свій наместное повітове збори, 3) на свій наместное окружне мул губернське збори. У ті три органу виконавчої влади вибори прямими. Главою наместного волосне зборів був виборний «волосної ватажок», а главою повітового і губернського наместных зборів — «виборні посадники». Окружні наместные зборів вибирали, ще, представників ув вищий легіслатура влади — Народне віче.

Народное віче було органом верховної законодавчої влади у державі; він був однопалатним. Виконавча владу у державі вручалася Державної думе.

Народное віче передбачалося скласти з народних представників, вибраних п’ять років. Ніхто у відсутності права розпуску Народного віча, т.к. воно «представляє волю в державі, душу народа». 10].

Державная дума складалася з п’яти членів, обраних народним вічем п’ять років. Крім законодавчої і виконавчої влади Пестель виділяв влада блюстительную, яка б контролювати точне виконання конституції у країні й стежити, щоб законодавча і виконавча влади з меж, поставлених їм законами.

Конституция Пестеля проголошувала буржуазний принцип — священне і недоторканне право власності. Вона повідомляла повну свободу занять населенню, свободу друкарства і віросповідання.

Границы республіки мали розсунутися до своїх «природних пределов».

Взгляды Пестеля на національне питання були своєрідні. Права відокремлення Російського держави інших національностей Пестель не визнавав: все народи, населяли Росію, мали злитися у єдиний російський народ і втратити своє національне особенности.

Таков був конституційний проект Пестеля — «Російська Щоправда». То справді був революційний проект буржуазного перебудови кріпацької Росії. Він знищував кріпосне право і самодержавство, стверджував республіку замість відсталого абсолютистського держави. Нею лежить деяка печатку дворянській обмеженості, але у цілому його є своєрідний план сильного просування вперед відсталою феодально-крепостной Росії. Це був рішучий, радикальний з конституційних проектів, створених революционерами-дворянами. 11].

Но в усіх у програмі Пестеля було реалістично. Не можна, наприклад, було ліквідувати тоді Росії стану. Це призвело до б до руйнації соціальних структур суспільства, могло вилитись у розвал і хаос. Росія мало була готова тому, щоб перебудуватися у проекті Пестеля.

3.3. Політичну програму Північного суспільства. «Конституція» Н. Муравьева.

Работая над конституцією в 1821 та наступні роки, Микита Муравйов вже відійшов від колишніх республіканських поглядів. Він у це час схиляється до ідеї конституційної монархії. Класова дворянська обмеженість позначилася колись лише у вирішенні питання про кріпацькій праві. Микита Муравйов у своїй конституції оголошував звільнення селян від кріпацтва, але одночасно вводив становище: «Землі поміщиків залишаються за ними». 12] По проекту селяни звільнялися без землі. Лише останньому варіанті своєї конституції він під тиском критики своїх друзів сформулював положення про незначному наділення землею: селяни отримували садибні ділянки і понад цього з дві десятини на двір гаразд общинного володіння. Конституція Микити Муравйова завжди характеризувалася високим майновим цензом: лише землевласник чи володар капіталу мав права повністю брати участь у політичного життя країни, обирати й бути обраним. Особи, які мали рухомості чи нерухомості з цього суму, було неможливо участь у виборах. Жінки за Конституцією Муравйова позбавили виборчого права. З іншого боку, був має наміру запровадити освітній ценз громадянам Російського держави. Більше цього конституція Муравйова вводила ценз осілості: кочівники або не мали виборчого права.

Крестьянин-общинник не вважався «владельцем"-собственником, його виборче право було надзвичайно обмежено. Перший варіант конституції надавав крестьянам-общинникам обмежений виборче право: з кожних 500 людина чоловіків обирався лише одне, що мав права вибору. У другому варіанті Муравйов змінив свою формулювання. Тепер у брати участь у виборах волосне старшини допускалися всіх громадян без различия.

Никита Муравйов проектував скасування кріпацтва, робив селянина особисто вільним: «Кріпосне стан і рабство скасовуються. Раб, прикоснувшийся землі Російської, стає свободным». 13] Стану також скасовувалися. «всі руські рівні перед законом». 14] Конституція Микити Муравйова стверджувала священне і недоторканне право буржуазної власності, проте у ній підкреслювалося, що власності укладає в собі таке: людина може бути власністю іншого, кріпосне право має бути отменено.

По конституції Муравйова негайно знищувалися військові поселення, все військові селяни мали негайно перейти на становище казенних селян, земля військових поселень передавалося у общинне селянську власність. Удільні землі, тобто. землі, з доходу із яким містилися члени царюючого вдома, конфіскувалися і гроші передавалися володарем селян. Усі назви станових груп (дворяни, міщани, однодворці тощо.) скасовувалися і замінялися назвою «громадянин» чи «російський». Поняття «російський» за Конституцією Микити Муравйова не належить безпосередньо до національності - воно громадянина Російського государства.

Понятие Батьківщини і його захисту вознесенсько у конституції Муравйова велику высоту.

Проект Муравйова стверджував ряд буржуазних свобод: вона проголошувала свободу пересування і занять населення, свободу слова, пресі й свободу віросповідань. Скасовувався становий суд вводився загальний суд присяжних засідателів всім граждан.

Законодательная, виконавча і судова влади у конституції Микити Муравйова було поділено. За конституцією імператор є лише «верховний чиновник російського уряду», він був представником лише виконавчої, законодавчої влади імператор у відсутності. Імператор командував військами, але з може ні починати війни, ні укладати світу. Він залишати території імперії, він позбавлявся імператорського сана.

Будущая Росія має бути федеративним державою. Імперія ділилася деякі федеративні одиниці, які Муравйов називав державами. Було п’ятнадцять держав (і областей). У кожній державі був створений свій столиця.

Столицей федерації мав стати Нижній Новгород — місто, славний героїчним минулим під час польської інтервенції XVII в., центр страны.

Верховным органом законодавчої влади з конституції Микити Муравйова мало стати Народне віче. Воно складався з двох палат: верхня палата — Верховна дума, нижня — Палата народних представителей.

Палата народних представників мала складатися з членів, вибраних на двох років громадянами держав. Палата першого скликання мала складатися з 450 членів. Дума, у проекті Муравйова повинна, складатися з 42 членів. Окрім основної, законодавчої роботи, до компетенції Верховної думи мав входити суд над міністрами, верховним суддею та ін сановниками у разі обвинувачення їх народними представниками. Разом з імператором Дума брала участь у в укладанні миру, в призначення суддів верховних судових місць, головнокомандуючих сухопутними і морськими силами, корпусних командирів, начальників ескадр і верховного охоронця (генерал-прокурора).

Всякий законопроект мав тричі читатися у кожному палаті. Читання мали розділені, по крайнього заходу, трьома днями, посвящаемыми обговоренню закону. Якщо законопроект приймався обома палатами, він пішов подання імператору і лише після його підпису отримував силу закону. Імператор міг повернути неугодний йому законопроект у палати зі своїми зауваженнями, тоді законопроект обговорювалося вдруге; у разі вторинного ухвалення законопроекту обома палатами проект отримував вже силу законом і без згоди імператора. Отже, ухвалення закону може бути відстрочене імператором, але з може бути їм самовільно отвергнуто.

В державах також існувала двопалатна система. Законодавча владу у кожної державі належала законодавчому зборам, який складався із двох палат — палати виборних і Державної думи. Отже, проект конституції Микити Муравйова, попри яскраві риси класової дворянській обмеженості, повинен визнаватися прогресивним для свого времени.

Конституция Микити Муравйова, якби була введена, пробила б величезну пролом у твердинях феодально-абсолютистского ладу синапси і серйозно розхитала його основи. Вона розв’язала б класову боротьбу з країні. Ліквідувати остаточно залишки феодалізму набагато легше у конституційній, ніж у абсолютної монархии. 15].

Муравьев добре усвідомлював, яке бешенное опір старих сил може зустріти впровадження його конституційного проекту. Він вважає, що у боротьбі доведеться скористатися «силою оружия».

3.4. Боротьба за об'єднання Північного Причорномор’я та Південного обществ.

Вопрос про створення спільній ідеологічній платформи, єдиного плану дій був черговим у житті таємного товариства, але виробити його було важко. Жителі Півночі в більшості своїй погоджувалися на республіку, але де вони сильно сумнівалися в правильності пестелевского «поділу земель», рішучо наполягали за установчі збори і виступали беззаперечними противниками навіть тимчасової диктатури Тимчасового уряду. Північан тривожила і постать самого Пестеля. Навіть Рилєєв знаходив, що Пестель «людина небезпечний России».

В березні 1824 г. Пестель приїхав до Петербург з великою манускриптом «Російської Правди». Відбулися зборів Північного суспільства, розгорілися пристрасні суперечки. Пестелю зірвалася домогтися згоди прийняття «Російської Правди» як ідейній платформи майбутнього перевороту, але приїзд сильно сколихнув Північне суспільству й так спонукав його до деятельности.

Шла промову про підготовці відкритого виступи під час царського огляду у «Білій Церкви, який передбачався в 1825 г. Потрібно було спішити з виробленням остаточних рішень, інакше події могли застати членів таємного товариства зненацька. Але виступати треба були лише совместно.

Было ухвалено рішення скликати після серйозного навчання з'їзд обох товариств в 1826 р., у якому передбачалося остаточно виробити загальну програму. Більшість членів дійшли ідеї республіканської конституції. Головною причиною незгоди обох товариств була «Російська Щоправда». Вочевидь, йшлося і про пропозиції республіканського конституційного проекту обох товариств майбутньому установчому зборам — Великому собору.

Таким чином, ідея республіки перемагала ідею конституційної монархії, а ідея Установчих зборів від початку перемагати ідею диктатури Тимчасового революційного уряду. Остаточно все вирішити мав з'їзд 1826 г.

Глава 4. Повстання декабристів. Слідство і суд..

4.1. Междуцарствие..

События змусили декабристів виступити раніше ніж ті термінів, хто був ними визначено. Усі різко змінилося пізно восени 1825 г.

В листопаді 1825 г. раптово помер далеко від Петербурга, в Таганрозі, імператор Олек-сандр І. Сина у нього було, і спадкоємцем престолу був його брат Костянтин. Але ним у свій час відмовився від прав на престол. Спадкоємцем Олександра мав стати наступний брат, Микола. Необнародованное за життя імператора зречення не одержало сили закону, тому спадкоємцем престолу продовжував вважатися Костянтин; він запанував по смерті Олександра, і 27 листопада її привели до присяги Константину.

Формально у Росії з’явився новий імператор — Костянтин I. Однак Костянтин престолу я не приймав, одночасно не хотів і формально зрікатися від нього ролі імператора, якому вже принесена присяга.

Создалось двозначну і дуже напружене становище міжцарів'я. Микола зважився оголосити себе імператором, не дочекавшись від брата формального акта зречення. «Переприсягу» імператору Миколі I у Петербурзі було призначено на 14 грудня. Міжцарів'я і «переприсягу» хвилювали населення і дратували армию.

Декабристы іще за створенні своєї першої організації вирішили виступити на момент зміни імператорів на престолі. Ця деталь тепер і було настав. Але таємне суспільство мало двох зрадників. Тому декабристи побоювалися арештів. Члени таємного товариства вирішили выступать.

Командование військами під час захоплення Зимового палацу доручили декабристу Якубовичу.

Было вирішено також захопити і Петропавловській фортеці. Це доручили лейб-гренадерскому полку, яким має був командувати декабрист Булатов.

Кроме того, Рилєєв просив декабриста Каховського 14 грудня вбити Миколи I.

Но Каховський і Якубович відмовилися від своїх завдань. Задуманий план почав валитися. Але зволікати було нельзя.

4.2. Повстання декабристов.

Настало ранок 14 грудня. Декабристи вже перебувають у своїх військових частинах і вели до агітацію проти присяги Миколі I. До 11 годині ранку першим на Сенатську площа прибув лейб-гвардії Московський полк, предводительствуемый Олександром і Михайлом Бестужевыми і Д.А.Щепиным-Ростовским. Полк побудувався на бойовий чотирикутник (каре) близько пам’ятника Петру I. На першу годину дня до Московському полку приєдналися матроси Гвардійського московського екіпажу під командою Миколи Бестужева, а з їх занепадом — лейб-гвардії Гренадерський полк, який привели поручики Н. А. Панов і А. Н. Сутгоф. На площі зібралося 3 тис. солдатів при 30 офіцерів. Чекали підходу інших військових частин, а головне — диктатора повстання — С. П. Трубецкого, без розпоряджень якого повсталі не могли самостійно діяти. Проте «диктатор» з’явився на площа, і повстання фактично залишилося без керівництва. Трубецькой ще й напередодні виявляв хитання й нерішучість. Його сумніви щодо успіху посилилися саме у день повстання, що він переконався, не вдалося підняти більшість гвардійських полків, куди розраховували декабристи. Поведінка Трубецького, безсумнівно, в числі інших причин зіграло фатальну роль день 14 декабря.

Весть початок повстання швидко облетіла все місто. Натовпи народу кинулися доречно подій. Народні маси накидалися на поліцію і роззброювали її, кидали в Миколи I та її почет камені та поленья.

Сначала намагалися впливати на повсталих умовляннями. Популярний герой Вітчизняної війни 1812 г., генерал-губернатор Петербурга М. А. Милорадович спробував своїм красномовством похитнути солдатів, але його смертельно поранений П. Г. Каховским. «Умовляти» солдатів прийшов і петербурзький митрополит Серафим — це був спроба впливати на релігійні почуття солдатів. Проте повсталі попросили його «піти». Поки точилися «домовленості», Микола стяг до Сенатській площі 9 тис. солдатів та 3 тис. кінних. Двічі кінна гвардія атакувала каре повсталих, але обидві атаки відбили збройовим вогнем. Втім, повсталі стріляли вгору, та й конногвардейцы діяли нерішуче. Тут виявлялася солдатська солідарність із обох сторін. Інші урядові війська також виявляли коливання. Їх до повсталим приходили парламентарі і просили «протриматися до вечора», обіцяючи до них приєднатися. Микола І, боючись, що із настанням темряви «бунт міг повідомитися черні», наказав застосувати артилерію. Залпи картечі впритул з відстані справили сильне спустошення серед повсталих і звернули в втеча. До 6 годинах вечора повстання було розгромлено. Усю ніч при світлі багать прибирали поранених і вбитих і змивали з площі пролиту кровь.

29 грудня 1825 г. почалося повстання Чернігівського полку, що за районі міста Василькова. Його очолив С.И.Муравьев-Апостол. Це повстання почалося той час, коли членам Південного товариства набув розголосу розгромі повстання на Петербурзі і коли вже заарештували П. И. Пестель, А. П. Юшневский й інших видатних діячів Південного товариства. Повстання почалося селі Трилесы (Київської губернії) — тут перебувала одне з рот Чернігівського полку. Отсюла С. Муравьев-Апостл пішов у Васильків, де було інші роти Чернігівського полки та розташовувалася його штаб-квартира. Протягом трьох днів він зібрав під свою команду 5 рот Чернігівського полку. С. Муравьев-Апостол і М. Бестужев-Рюмін ще раніше склали революційний «Катехізис», призначений поширення в війську і народі. Документ, написаний вигляді запитань і відповідей, в дохідливій для солдатів та селян формі доводив необхідність знищення монархічній влади й встановлення республіканського правління. «Катехізис» був прочитаний повсталим солдатам, його екземпляри поширено за іншими полицях, серед місцевих селян навіть посланий в Киев.

В протягом тижня С.И.Муравьев-Апостол робив рейд по засніженим полях України, шукаючи приєднання до повстання інших полків, у яких служили члени таємного товариства. Дорогою свого прямування повсталий Чернігівський полк зустрічав співчутливе ставлення місцевого селянства. Тим більше що надія повсталих приєднатися до них інших військових частин не виправдалася. Командуванню вдалося ізолювати Чернігівський полк, відводячи з його від шляху всі ті полки, приєднатися яких розраховував С. Муравьев-Апостол. Одночасно навколо району повстання було зосереджено значні сили вірних уряду військ. С. Муравьев-Апостол зрештою повернув полк до с. Трилесам, але вранці 3 січня 1826 г. при підході щодо нього, між селами Устиновкой і Ковалевкой, він зустріли загоном урядових військ та розстріляний картеччю. Поранений в голову С. Муравьев-Апостол було схоплено й у кайданах відправлений у Петербург.

После придушення повстань у Петербурзі й в Україні самодержавство обрушилося на декабристів з усією нещадністю. Було взято під арешт 316 людина; лише «справі» декабристів проходило 579. Півроку працювала головна Слідча комісія у Петербурзі. Слідчі комісії створили й у Білої Церкви (тут велося слідство про участь солдатів у змові декабристів), Могильові (про офіцерів Чернігівського полку), Бєлостоці (про суспільство Військових друзів), у Варшаві (про членах Польського патріотичного суспільства) і за деяких полицях. То був перший історія Росії широкий політичний процес. Винними визнані були 289 людина, їх 121 людина відданий Верховному карному суду, який розділив їх за міру провини на 11 розрядів. «Поза розрядів» суд поставив Рилєєва, Пестеля, С. Муравьева-Апостола, Бестужева-Рюмина і Каховського, які були засуджені до «четвертуванню», замененному повішенням.

Заключение.

Восстание декабристів в 1825 г. — кульмінація разом із тим підсумок декабристського руху, яке має величезний історичне значення. Вона була серйозним іспитом його керівникам учасникам, їх революційним можливостям. Це були перші історія Росії відкрите політичне выступление.

Появление перших таємних політичними організаціями у Росії пов’язані з громадським підйомом, наступившим країни після Великої Вітчизняної війни і закордонних походів 1812 — 1814 рр. Помітно загострилися протистояння між феодальними підвалинами самодержавно-крепостнической Росії і близько рождавшимися у надрах буржуазними відносинами. Стан, у якому народ, який звільнив Європу від поневолення, продовжував залишатися у кріпацтва, здавалося долее нетерпимым.

В яких соціальних і розширення політичних реформах потребувала Росія? Чи можливо було створення таємного товариства? За які громадські сили він міг покладатися в своєї політичної діяльності? Нарешті, яким повинен бути самий тип таємницею революційної организации?

Над цими та інші питаннями билася думку майбутніх декабристів, який у гострій ідейній боротьбі зіштовхувалися різні думки, народжувалися концепції революційного і демократичного громадського прогресса.

Из від цього випливала необхідність створення тісних товариських груп, в яких можна було обмінюватися думками, обговорювати хвилюючі питання. Ранніми преддекабристскими організаціями були офіцерські артілі, гурток Володимира Раєвського і «Суспільство російських рыцарей».

Однако невдовзі стала необхідність більш централізованих організацій, як і слідство, утворився спочатку Союз порятунку, а пізніше Союз благоденства. З цього й почалася таємна діяльність декабристов.

Основные програмні становища декабристів — ліквідація самодержавства, кріпацтва, станового ладу, запровадження республіки та інші - відбивали насущні потреби часу. Свої основні вимоги декабристи були закріплені двох програмних документах: «Російської Правді» П. И. Пестеля і «Конституції» Н.Муравьева.

Великая історична заслуга декабристів, їх цивільний і моральний подвиг полягали у тому, що вони змогли піднятися вищий за своїх класових інтересів, знехтувати свої станові привілеї і на «явну загибель» в ім'я високих і шляхетних идеалов.

Йосифова, Б. Декабристи / Б. Йосифова .- М.: Наука, 1983. 303с.

Нечкина, М. В. Декабристи / М. В. Нечкіна.- М. Наука, 1984. 182с.

Конституция // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Першу половину XIX століття / під ред. В. А. Федорова. — М., 1974. — С.185.

Русская Щоправда // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Першу половину XIX століття / під ред. В. А. Федорова. — М., 1974. — С.161.

Муравьев, А.М. «Мій журнал» //Мемуари декабристів. Північне суспільство / під ред. В. А. Федорова. — М., 1981. З. 126.

Петербургское нараду Союзу благоденства на квартирі Ф. Глинки // Збірник документів по з СРСР для семінарських практичних занять. Першу половину ХІХ століття / під ред. В. А. Федорова. — М., 1974. — С.157.

История Росії у таблицях і схемах.- Сиктивкар, 2000. 77с.

История Росії: Для вузів / Під ред. М. Н. Зуєва, А. А. Чернобаева. — М.: Вищу школу, 2000. 479с.

История Росії із найдавніших часів остаточно сучасності: Для вузів. / М. М. Горинов та інших./ Вид. 2. М.: Владос, 2001. 256с.

Гордин, Я. А. Заколот реформаторів: !4 грудня 1825 року. / 2-ге вид., перераб. І доп.- Л.: Лениздат, 1989. 398 з., ил.

Платонов, С.Ф. Підручник Російської історії. — СПб.: Наука, 1997. 428с.

Пашков, Б. Г. Русь — Росія — Російська імперія. Хроніка правлінь і подій 862 — 1917гг. / 2-ге видання. — М.: Центр Клубок, 1997. 640 с.

[1] Йосифова Б. Декабристи. М., 1983. С. 6 — 7.

[2] Муравйов А. М. «Мій журнал» // Мемуари декабристів. Північне суспільство / під ред. Федорова В. А. М., 1981. С. 126.

[3] Петербурзське нараду Союзу благоденства на квартирі Ф. Глинки // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Першу половину ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 157.

[4] Муравйов А. М. «Мій журнал» //Мемуари декабристів. Північне суспільство / під ред. Федорова В. А. М., 1981. З. 127.

[5] Муравйов А. М. «Мій журнал» //Мемуари декабристів. Північне суспільство / під ред. Федорова В. А. М., 1981. З. 126.

[6] Російська Щоправда //Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Перша половина ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 163.

[7] Нечкіна М. В. Декабристи. М., 1976. С. 74.

[8] Російська Щоправда // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Перша половина ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 162.

[9] Російська Щоправда // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Перша половина ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 169.

[10] Російська Щоправда // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Перша половина ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 161.

[11] Нечкіна М. В. Декабристи. М.: Наука, 1976. З. 88.

[12] Конституція // Збірник документів з історії СРСР для семінарських практичних занять. Перша половина ХІХ століття / під ред. Федорова В. А. М., 1974. С. 185.

[13] Саме там. З. 184.

[14] Саме там. З. 184.

[15] Нечкіна М. В. Декабристи. М.: Наука, 1976. З. 95.