Где твоє золото, батько Махна?

Где твоє золото, батько Махно?

Поиск скарбів в усьому світі які вже перетворений на потужну індустрію збагачення заповзятливих людей.

Если раніше конкістадори — заповзятливі люди початку тисячоліття («завойовники» — від ісп. «conquista» — «завоювання») обманювали і грабували американських індіанців, вивозячи з Америки надзвичайні скарби і знаходячи смерть в океані і суші з награбованим, то зараз тривають їхніми слідами, розшукуючи зниклих золото і срібло.

Немного кладоискательской хроніки.

Испанский галеон «Ель Пресиадо» затонув в 1792 року у 400 кілометрів від пляжу Ла Мулата поблизу міста Монтевідео. На його борту перебувало 47 тонн золота і 147 тонн срібла, смарагди і перли. Це тягне приблизно півтора мільярда доларів на сучасних цінах. Фрегат піратів «Уида», вантажений дорогоцінними металами приблизно 400 мільйонів доларів на сучасних цінах, затонув поблизу півострова Кейп-Код (штат Массачусетс, США). 1981;го і 1986 роках англійські пошукові фірми і з радянських фірм брали участь у підйомі п’яти із половиною тонн золотих зливків з англійського крейсера «Единбург», потопленного у роки Другої Першої світової німецької подлодкой. Колымское радянське золото, добуте рабами ГУЛАГу, призначалося для розрахунків за зброя терористів-камікадзе і витратні матеріали союзникам по антигітлерівської коаліції.

Однако повернемося на більш близькі нам часи. Зараз серйозні фахівці повинні усе більш і більше переконуються у цьому, що киселинсько-берестський осередок кладоискательства переміщається в «слов'янські степу». Про що йдеться?

Ну, наприклад, про скарби Чінгісхана, якого поховали разом із немислимими скарбами, вбивши всіх свідків та учасників поховання. Але всі древні скарби або вже знайдено, або знайдуть ніколи, що їх насправді і не.

А ось що, наприклад, в громадянську війну легендарний Нестор Махна двічі брав Маріуполь і двічі ж — «відвідав» маріупольський банк — починають говорити голосно. Чому?

О який зник золоті батька Махна можна було почути ще радянську добу — від людей, чиї батьки чи діди воювали у складі махновській армії, будучи вихідцями з Маріуполя, Бердянська і Таганрога, а про легендарному Гуляй-Поле. Майже завжди про скарби селянського отамана згадували автори численних праць про «махновщину», що з’явилися під час перебудови. Будувалися здогади, що Махна підступно обдурили близькі до нього люди, распоряжавшиеся скарбами, під час догляду залишків колишніх грізних сполук, у Румунію від насідаючої Червоною Армією. Та й у тому, в іншому разі стверджувалося, що махновське золото залишилося серед Україні. Питання було й інші: втрачені його сліди назавжди чи кому хтото розпорядився незліченним багатством, яким так сподівався Махна, припускаючи, що, пішовши до інших держав, він зможе благополучно жити довгі роки, не відмовляючи собі у яких.

Не вийшло, як і відомо, легендарний Несторе Івановичу останні роки свого життя мови у Франції провів у жорстокої нужді, працюючи підсобним робітникам, у одному з театрів. Відгомін золота Махна засвітився нещодавно, на одній із публікацій американського тижневика «Інтернет уїклі ревю», який робив огляд новачків всесвітньої комп’ютерну мережу. Йому видався дуже цікаво хіба що що виник сайт Nestor. com.

Владелец сайту, американець зі слов’янським ім'ям Григорій Федорчук, оголошував набір мисливців у приватну дослідницьку групу, яка збиралася влітку 2000 року виїхати з експедицією до Європи. Умовами набору волонтерів були бездоганне володіння українською мовою, знання українських реалій, топографії, хороша фізична підготовка, навички самооборони. Одне слово, команда підбиралася дуже серйозна.

В разі успіху експедиції, йшлося у зверненні до потенційним рекрутам, кожному з її учасників буде видано гарантоване велике винагороду. Для контакту вказувався лише адресу електронної пошти. Інших даних про собі таємничий пан Федорчук не надав.

Спустя декілька днів після публікації у журналі загадковий сайт закрився, побувши у мережі із травня до червня. А невдовзі бостонські газети сповістили про таємничому зникнення 54-річного власника мережі підприємств автосервісу Григорія Федорчука — онука Симона Федорчука, який прибув із Канади на Бостон в 1926 року, утікши п’ятьма роками раніше із керівництвом України.

Как повідомили газетярам представники українських емігрантських кіл, вони наводили довідки про Симоні Федорчуке свого часу. З’ясувалося, що із серпня 1920 на січень 1921 року був у лавах махновских військових формувань, де його залучив родич дружинивідомий ідеолог анархізму і сподвижник Махна Аршинов. Власна служба безпеки першого покоління українських емігрантів, беручи «на олівець» всіх більш-менш підозрілих земляків, отримала від батьківщини непрямі дані про причетність пана Федорчука до зникнення так званого «золотого арсеналу» Махна — обозу з грішми та цінностями, відбитими махновцями у білих хусток і «експропрійованих» в тих, хто підтримував ідеології анархізму.

Часть золота, зібраного генералом Денікіним на оплату послуг англоамериканських «спонсорів», які постачали білим частинах зброю, боєприпаси і обмундирування, виявилася втраченої. Так гарно і туманно генерал пояснив своїм західним покровителям чергову затримку виплат через зухвалого нальоту батька Махна на містечко Синельникове, на теренах денікінських військ.

О захоплених цінностях навіть у повстанській армії було відоме небагатьом. У його обозі Несторе Івановичу возив у себе кілька тюків і обшитих рогожею плетених коробів, видаючи за недоторканний арсенал. Чутки про неї, ходили серед анархістів, призводили до з того що люди, рассуждавшие про «арсеналі», гинули у першому ж бою чи безслідно изчезали.

В 1920 року армія батьки була розбита червоними військами Фрунзе, за випробуванням долі - під такою самою Синельниковим, де роком раніше було відбито золото. Проте «золотий арсенал» зник. Утікач в 1921 року у Румунію Махна майже з собою не прихопив. Куди поділися скарби? Їх зникнення була головною темою на згадку про кінець махновщини як серед уцілілих соратників батьки, і у оперативних розробках ВЧК. Одні вважали, що «батько втик із гришмы», інші вірив у чесність свого отамана і кумира і перекладали провину зникнення золота на махновского скарбника Чередника, що нібито сховав скарб у якийсь глухий діброві осторонь ГуляйПоля і зумів щось повідомити Махна про його місцезнаходження. Деякі стверджували, що людина, відав збереженням скарбу, просто — напросто, як нині говорять, «кинув» Махна і зник у найостанніший момент. Про останню версії авторові цих рядків розповідав незадовго до смерті маріупольський митець Олександр Володимирович Коморный, котрий у культотделе при штабі Махна і писав його портрет в 1918 року. За словами Коморного, Нестор Махна безпосередньо не заохочував грабежі, іноді навіть демонстративно розстрілюючи мародерів, як це було, наприклад, під час взяття Бердянська. Коморный, оформлявший будинок киноиллюзиона для майбутнього ввечері мітингу, навіч бачив, як Махна уклав з маузера своїх бійців, які тягли вулицею награбоване барахло. При взяття Катеринослава негласно було дозволено поводитися за законами військового часу й махновці три доби спустошували квартири і майже багатих городян. Звісно ж, основне з награбованого здавалося в військову скарбницю, стаючи в результаті вмістом «золотого арсеналу». Очевидно, у Махна, крім денікінського золота, накопичились і свої значні цінності.

И все-таки найбільш вагому частина скарбів становила золото відомого отамана Григор'єва. Загони цього «революційного генерала» (так себе називав Григор'єв) в 1919 року, звільняючи від білих Одесу, захопили цінності Одеського державного банку. У обозі «визволителів» виявилося 124 кг золота у зливках, 238 пудів срібла, і одну 285 185 рублів золотими монетами царської карбування.

Заимев таке «фінансове забезпечення», Григор'єв загордився себе Наполеоном і почав власну гру, нас дуже швидко захопивши територію від Херсона до Кременчука. Невдовзі його військо увійшло зону дії махновців. Отаман почав схиляти хлопців Махна зважується на власну бік, обіцяючи золоті гори. Психологічний розрахунок отамана при вербування перебував у фразі: «Якый ж ваш батько Махна командыр, коли в нього немає золотого запаса?"Эти слова було навіть внесені до одна з звернень Григор'єва до махновцям.

Такого віроломства Нестор Іванович стерпіти було ніяк. Хитрий батько запропонував скликати з'їзд повстанців, яка відбулася 27 квітня 1919 року у селі Сентове біля Олександрії. Григор'єв з’явився в з'їзд майже без охорони. Після нетривалого спілкування з делегатами з'їзду він була викликана до садка, де його й розстріляв батько Махна — власноручно. Не зволікаючи, Махна справив наліт на станцію Олександрія, шляхах якої стояв ешелон Григор'єва з одеським золотом.

Существуют документи ОГПУ, засновані на матеріалах допитів колишнього махновского командира Федора Каретникова, повернувся у Росію кінці 20-х. У показаннях Каретникова, що стосуються догляду Махна до інших держав, спливла й назва «золотого арсеналу». Людина, близький до батьке, уверял, що золото отамана Григор'єва (вірніше — Одеського держбанку) було закопано у ніч із 27 на 28 серпня 1919 року у одному з курганів неподалік Дніпра, у районі Нікополя. У дні армію Махна сильно тіснили частини білогвардійського генерала Слащова, тому й вирішив батька убезпечити цінності. Привезений на описану місцевість Каретників не зміг достеменно вказати місце скарбу. Чи він став так забудькуватий чи мала свій умисел — невідомо.

В кінці 50 років місця, де бродив заарештований Каретників з гэпэушниками, затоплені водами Каховського водосховища, але загадка все-таки залишилася — можливо, затоплення таки не торкнулося місця яке нуртує у землі золота Махна.

Объявившийся у Канаді та відразу узятий під ковпак Симон Федорчук, дещицю обживши, став спиваться. Повпивавшись, приймався «вербувати» однодумців для поїздки до совдепію за якимись скарбами, що йому начебто довірив Аршинов. Зрештою він помер від інсульту в Бостоні невдовзі після Другої Першої світової. З його смертю про золото вже не згадував. Але, схоже, з «олівця» ні сімейство Федорчуков, ні «золотий арсенал» зняті були.

Младший їх — Григорій — перед своїм зникненням з Бостона негласно передав управління своїми справами посередницької компанії. Але емігрантські кола його співвітчизників вважають, що напевно його треба шукати у незалежної України було. І цілком можливо, що денибудь біля ГуляйПоля чи балках степового Приазов’я на очах щось підозрюють селян вже орудували (чи будуть орудувати) металошукачами, кирками і лопатами дюжие хлопці з бригади заокеанського гостя.

Общеизвестно, що у тепер у місцях, де відбувалися події, із задоволенням орудує «курганна мафія», добуваючи з-під землі древні раритети, які потім спливають на аукціонах країн. Тому мало ймовірно, що у «федорчуковцев» хтось зверне увагу на. І те, що коли частина скарбу Махна була прихована саме у Приазов'ї - беззаперечно. Як багато думок про його розташуванні сходиться на заповіднику Кам’яні Могили. Про це доводилося чути від селян прилеглих сіл в середині 1950;х років, та таку ж версію висловив і А. В. Коморный. До того ж він у своїх твердженнях виходив ні з чуток пізнього часу, вже в своїх років, та якщо з тих розмов, що ходили пошепки в середовищі ще чинної армії Махна.

Если підприємство Федорчука виявиться успішним, і він зуміє вивезти багатства Махна з-під носа влади, в США він навряд чи повернеться. Але цікаво інше. Можливо, на місці поховання скарбу вже побував людина, котрий довірив його Федорчукустаршому — сам Аршинов. Відомо, після відомих розгрому Махна він емігрував до Німеччини, де видав працю про рух анархістів. Невдовзі вирішив повернути там. Тут і губляться його сліди, не знайдені досі. Думка у тому, що Аршинов першим встиг до «золотому арсеналу», напрошується сам собою. Але це лише припущення в можливий розкладі загадкового пасьянсу про махновских скарби. Адже «забудькуватість» Каретникова наводить визначені думки…

Список литературы

Анатолий Білоус. «Де твоє золото, батько Махна? «.