СССР: від застою до розвалу

СССР: від застою до развалу.

10 листопада 1982 р. помер Л. И. Брежнев. Два дні потому Пленум ЦК КПРС обрав Генеральним секретарем 68-річного Юрія Владими-ровича Андропова, прослужившего Брежнєву «вірою і правдою» 15 років посаді Голову КДБ, за що він удостоївся золоту медаль «Серп і молот» Героя Соціалістичної Праці 1974 р. і діамантової маршальської зірки в 1976 г.

В своєму першому доповіді на Пленумі ЦК 22 листопада 1982 р. Ан-дропов впевнено, стисло, чітко, ясно, зі знанням справи показав як свою готовність управляти країною, а й бути, у дер-жаве повноправним, одноосібним господарем. Аналізуючи бюрократи-ческие методи керівництва та управління, новий лідер традицион-но готував громадську думку до «остаточному» рішенню ве-ковой проблеми: «Хто винуватий і що робити?!». Керівники всіх рангів мали посилити свій запопадливість в служінні новому головнокомандувачу. Народ мав ясно усвідомити, що з кращого життя треба ще «поднажать».

Особое увагу доповіді нового Генерального секретаря було приділено економіці. «Продуктивність праці зростає тем-пами, які можуть нас задовольнити». — підкреслив суддя. Йдеться Андропова розкривала жахливий, катастрофічний розвал в промисловості й сільського господарства: плани «виконуються» це-ной «великих витрат наукових і виробничих витрат», «дехто» не знає його як «взятися зачепило», не діють механізми управління і планування. Різко було засуджено лінощі і пасивність об-щества. «Не можна рухатися лише на гаслах». Андропов пред-ставил основні міри і кошти подолання економічної стагнації. «Треба розширювати самостійність об'єд-нань і підприємств, колгоспів і радгоспів», зробивши ставку необходи-мость посилення «відповідальності за дотримання общегосударст-венных, загальнонародних інтересів… Погана робота, бездеятель-ность, безвідповідальність повинні… позначатися на службовому положении».

Новый лідер запевнив учасників Пленуму цк кпрс, що ника-кого, у разі поспішного чи необдуманого, экономи-ческого перевороту не будет.

Традиционно, наслідуючи приклад своїх попередників, Андро-пов сформулював подальший розвиток дружби і співробітництва наро-дов СРСР. яке «в значною мірою залежить від поглиблення соціалістичної демократии».

Говоря про зовнішньополітичному значенні 60-річного Союзу РСР, Андропов підкреслив, що в міру створення соціалістичного табору «почав складатися і немає новим типом международ-ных відносин. У тому основі — ідейний єдність, спільність цілей, товариське співробітництво — за повної повагу до інтересам, особливостям і традиціям кожної із багатьох країн. У тому основі — прин-цип соціалістичного інтернаціоналізму». Дуже туманно ха-рактеризуя «новим типом міжнародних відносин», він твердо за-верил, що «Радянський Союз перед зі свого боку зробить максимум можливого задля зміцнення і процвітання світового соціалізму». Досить сміливе і самовпевнене заяву керівники країни, народ якої ще досяг нормального благосостояния.

Не обмежуючись кадровими перестановками, Ю. В. Андропов починає боротьбу з корупцією в партійно-радянському апараті, породженої безвідповідальністю й абсолютною безкарністю в брежнєвське правління. Тоді адміністративним органам реко-мендовалось не заводити будь-яких «справ» на партійно-радянських керівників.

11 грудня 1982 р. «Щоправда» опублікувала повідомлення про засе-дании Політбюро, присвяченому обговоренню листів трудящих, не-довольных заворушеннями з виробництва, порушеннями в распре-делении житла, приписками, расхищением державної собст-венности та інші протиправними діями. Пропозиції щодо посилення санкцій щодо порушень законності і справедли-вости демонстрували намір нове керівництво країни енергійно боротися з усіма видами злочинну діяльність не-взирая на лица.

Однако кампанія з корупцією скоро завмерла. Але усили-лась боротьба за відкріплення дисципліни. «…Без належної дисцип-лины, — відзначають Ю. В. Андропов зустрічі з колективом москов-ского заводу ім. С. Орджонікідзе в грудні 1982 р., — трудовий, планової, державної ми швидко йти вперед не зможемо. На-ведение порядку справді не вимагає будь-яких капитало-вложений, а ефект дає величезний». Вимоги Генсека вилилися в «вилов» оглядачів, спізнившись на прохідних, прогульників — в українських магазинах, кінотеатрах, лазнях. І все-таки зовнішній позитивний ефект не вніс вирішальних змін у життя країни. Треба було робити карди-нальные економічні заходи, які пробудили б трудову ак-тивность народних масс.

С жовтня 1983 р. Ю. В. Андропов, за свідченням головного «лікаря Кремля» Е. Чазова «перестав безпосередньо конкретно керувати Політбюро і ЦК, Верховною Радою СРСР і появ-лялся у Кремлі». 9 лютого 1984 р. Андропов скончался.

13 лютого Пленумі ЦК Генеральним секретарем був обраний 73-річний Костянтин Устинович Черненко.

«Лидером став професійний канцеляристе, а чи не політик, середнього штибу бюрократ». — так констатував «злет» К. Черненку академік Г. Арбатов.

В квітні 1984 р. Генеральний секретар КПРС стався обраний Головою Президії Верховної ради СРСР. «Ставши на чолі партії і держави, — свідчив Е.Чазов. — Чер-ненко чесно намагаються виконувати роль лідера країни. Але це бы-ло їй немає дано — і з відсутності відповідного таланту, шпроти знань і поглядів і з його характеру. Але найголовніше — це був тяжкохвора людина… Добрий лагідний че-ловек, він потрапив у м’ясорубку політичної боротьби та політичних пристрастей, які з кожним днем «добивали «его».

В кінці 19S4 р. опубліковано програма нового лідера «На рівня вимог розвиненого соціалізму. Деякі акту-альные проблеми теорії, стратегії і тактики КПРС». Підкреслюючи «зрілість» соціалізму, «партійний мислитель» змушений був при-знать історично тривалим етап розвиненого соціалізму. Не от-казываясь від комуністичного майбутнього, зазначалося существен-ное відставання СРСР від провідних капіталістичних країн по про-изводительности праці. Знову партія націлювалася на хозяйст-венные справи, які було вирішувати, на її думку, ідеологічної, політико-виховної роботою з масами, бо «великі творчі сили» закладено у свідомості і «ідейній переконаності мас». І як об'єктивна закономірність по совер-шенствованию розвиненого соціалізму підкреслювалася керівна роль КПСС.

К середині 1980;х років партійно-радянське керівництво, пе-реросшее 70-річчя свого розвитку, своїм зовнішнім виглядом свиде-тельствовало всьому світу нашу неміч і користолюбство лідерів. «» Звісно, мені нелегко. — говорив Черненко, — …блідий з си-ними губами, котрий задихається… — Але товариші наполягли на моєму обранні, і мені відмовитися не міг ". Знову самі сте-реотипные посилання «товаришів », що їх. — згадують Е. Чазов, — вже багато і від Брежнєва, і південь від Андропова. Посилання, якими прикривалася жага влади й політичні амбиции".

«Это було досить своєрідне час, — згадував академік Г. Арбатов. — Брежнєв та її сподвижники затвердили влада вузької групи, в якої, попри старість і хвороба, все-таки бе-зоговорочно очолював сам генеральний секретар. Усе цій групі, поки чи хоч якось трималися на ногах, були практи-чески несменяемыми. Фізіологія старту найважливішим чинником якого поли-тики. А іноді все залежало просто від цього, хто кого пережи-вет».

Одряхлевшее керівництво Радянського Союзу більше беспокои-лось про своє здоров’я та добробуті близьких, ніж про «службі Батьківщині». Воно патологічно боялося будь-яких изме-нений і нововведень, продовжуючи завзято обманювати народ, купувати його довірливість дешевої ковбасою і горілкою, висувати «руково-дителей» лише з КПСС.

Но смерть брала своє щастя і коло геронтократів у радянському ру-ководстве значно звужувався. Навіть під час смертному одрі їх возно-сили вище імператорів і богів. На початку 1985 р. депутатський листок так характеризував вмираючого лідера: «Видатний дея-тель Комуністичної партії. Радянського держави, междуна-родного комуністичного руху, стійкий борець за комунізм і світ, випробуваний руководитель-ленинец, талановитий организа-тор, у якого величезним життєвим досвідом, К. У. Черненко із властивою йому глибоким розумінням ключових, перспективних во-просов у суспільному розвиткові, реалістичним підходом до оцен-ке досягнутого і невирішених проблем багато робить для утвер-ждения та розвитку ефективного творчого стилю партійного і державного керівництва. Костянтина Устиновича Черненко вирізняє вміння запалити людей своєю енергію, новаторським отно-шением до діла, згуртувати товаришів на колективну работу».

10 лютого 1985 р. Черненко помер. «Кажуть, — свиде-тельствовал одне із працівників цк кпрс В. Печенев, — що в першому після смерті Черненко (за дві години) засіданні Полит-бюро Тихонов запропонував в Генсеки Гришина, а Гришин, бавлячись у скромність — Тихонова. Тоді піднявся Громико і додав, що, напевно, за стажем (нею з Тихоновим вже було під 80 років!) він також підходить. Не доводиться це смішити совєтського люду й Захід. Треба обрати молоду і енергійного людини — Горбачева».

1. Валовий Д. В. Від застою до розвалу. М., 1991.

2. Драма відновлення / Сост. М. И. Малкумян. М., 1990.

3. Земцов І. Андропов: політичні дилеми і влади. Єрусалим. 1983.

4. Земцов І. Черненко: Радянський Союз на порозі перебудова. Лондон, 1983.

5. Чазов Є. Здоров’я і міська влада. М., 1992.