Берлін

Берлин

Работа підготовлена.

ИВЭСЭП.

Санкт-Петербург, 2005 г.

Берлин, місто та земля у частині Німеччини.

Население: 3.459.000.

Иностранцев: близько 500.000 человек.

Плотность населення: 3.883 особи на одне 1 кв.км.

Площадь землі: 890,85 кв. км.

Высота: 35- 50 м. над рівнем моря История. У районі сучасного Берліна люди жили з епохи неоліту. Дванадцятирічним в., коли германці почали селитися у цих місцях, тут жили слов’яни, поселення яких містилися біля нинішніх Кёпеника і Шпандау. Невдовзі германці підкорили чи онемечили слов’ян. Берлін виник у кінці 12 — початку 13 в. як невеличкий торговий центр на зручному перехресті біля річки Шпре. Спочатку він з двох різних поселень: Кьольна, на острові річці Шпре, й Берліна, на північ від Шпреє, які у 1307 вступив у союз, а 1432 об'єдналися. (У 1709 старий Берлін об'єднався з Кёльном та інші околишніми селищами.) Берлін процвітав і, подібно багатьом німецьким містам, став вільним конкретних містах та членом Ганзейського союзу у середині 14 в. Вільним містом Берлін пробув недовго; на другий половині 15 в. Гогенцоллерни, правителі Бранденбурга, встановили владу містом. У 1470 Берлин-Кёльн став столицею Бранденбурга. Його доля відтепер була пов’язані з долею правлячого вдома. Населення Бранденбурга прийняло Реформацію, проголошену Гогенцоллернами в 1539. Прийняття курфюрстом кальвінізму в 1613 викликало невдоволення населення, і Берлін вступив у період смут. У наступні 30 років епідемія чуми і Тридцятилітня війна (1618−1648) скоротили населення міста на третину. При Фрідріхові Вільгельмі (правив у 1640−1688) доля Берліна змінилася за цю справу. Великий курфюрст зміцнив місто та почав будівництво аристократичного кварталу ніяких звань вздовж Унтер-ден-Линден. Фрідріх Вільгельм радо приймав релігійних біженців, зокрема французьких гугенотів. У 1701 Бранденбург, Пруссія (яку Гогенцоллерни успадкували в 1618) та інші території Гогенцоллернів об'єднувалися в Прусське королівство зі столицею у Берліні. Царювання першого короля Пруссії, Фрідріха I (курфюрст Фрідріх III в 1688—1701, король в 1701—1713), відзначалося підставою Академії наук. Її першим президентом став великий філософ і математик Готфрід Вільгельм фон Ляйбніц. У цей час працював архітектор Андреас Шлютер, выстроивший королівським палацом та будівлі і пам’ятники у Берліні стилю бароко. При Фрідріхові Вільгельмі I (правив у 1713−1740) і Фрідріхові II Великому (правив у 1740−1786) місто продовжував розширюватися у напрямку. У інтелектуальну життя Берліна великий внесок внесли драматург Готхольд Эфраим Лессінґ і філософ Мозес Мендельсон. Прибуття великої кількості релігійних біженців із Чехії сприяло перетворенню міста, у важливий економічний центр. При Фрідріхові Вільгельмі II (правив у 1797−1840) в Берлін і Пруссія вступив у важкий період. Наполеон швидко опанував Європою, й у 1806, після битви при Ієні, французькі війська окупували Берлін, змусивши прусського короля тимчасово переметнутися на Кёнигсберг. Але невдовзі Берлін вступив у новий період культурного і економічного зростання. У 1810 філософ і державний діяч Вільгельм фон Гумбольдт заснував університет ім. Фрідріха Вільгельма (пізніше перейменований в університет ім. Гумбольдта), який і перетворився на найбільший центр освіти у Німеччини, залучаючи учених міжнародного рангу, серед яких були географ Олександр фон Гумбольдт і філософ Г. В. Ф. Гегель. У 1823−1829 архітектор К. Ф. Шинкель, виконуючи побажання короля перетворити Берлін столицю, гідну провідною європейської держави, побудував Старий музей та інші видатні будинку. У 1838 перша залізниця Пруссії поєднала в Берлін і Потсдам. Берлін став вузлом у мережі залізниць, що значною ступеня стимулювала промислова розбудова міста у другій половині 19 в. У 1871, після перемоги Пруссії у франко-прусській війні, Берлін було зроблено столицею новоствореної Німецької Імперії. У період із 1871 по 1900 населення Берліна подвоїлася, досягнувши 1,9 млн. людина, а включаючи передмістя — 2,7 млн. людина. У 1920 Великий Берлін об'єднав столицю й передмістя. Тепер місто обіймав площу перейменують на 878 кв. км; він був на 20 адміністративних районів й мав населення 3,8 млн. людина. Після поразки Німеччині Першої світової війни і падіння німецької імперії та Прусської монархії Берлін став столицею Німецької республіки. Руйнівна інфляція початку 20-х років засмутила економічне життя міста Київ і послабила соціальне становище респектабельних сімей середнього класу, колись котрі задавали загальний тон берлінському житті. Світовий економічну кризу призвів до зростання безробіття. У місті спалахували заворушення. Нацистські штурмовики вели вуличні бої загонами комуністів. Протиборству настав край, коли до влади 1933 прийшов Адольф Гітлер. У період нацизму Берлін був однією з центрів, де вершилася світова політика. Гітлер доручив архітектору Альберту Шпееру перебудувати місто в грандіозному архітектурному стилі. Деякі з цих будівель збереглося досі, у цьому числі олімпійський стадіон і приміщення міністерства повітряного транспорту. Під час Другої світової війни нальоти британської і американською авіації перетворили Берлін в купу руїн. 2 травня 1945 Берлін капітулював. На Ялтинської конференції у лютому 1945 керівники союзників підтвердили становища Лондонських протоколів (вересень — листопад 1944), які передбачали окупацію Берліна Радянським Союзом, Великою Британією та США (у майбутньому також Францією). Місто було розділений на чотири сектори, й у липні 1945 почали функціонувати Союзний контрольний рада і Союзна комендатура — військова влада, що складалася з представників держав-переможниць. Розбіжності поглядів на статус Берліна з’явилися дуже скоро. Радянський Союз перед розглядав присутність чотирьох як тимчасову окупацію і стверджував, що економічно та адміністративно весь Берлін належить радянській окупаційній зоні окупації Німеччини. Західні держави стверджували, що громадяни Берліна заслуговують самі визначати своє майбутнє. Коли настав час виборів у загальноміської парламент, члени Соціал-демократична партія відмовилися об'єднуватися з Комуністичною партією, яку підтримували органи влади радянської зони. На виборах виборці рішуче проголосували проти Соціалістичної єдину партію Німеччини (СЄПН). Більшість у цьогорічному міському парламенті отримали соціал-демократи. У берлінському питанні як у дзеркалі відбилася вся німецька проблема загалом. Радянський Союз перед й західні держави ми змогли домовитися про конкретні строки політичного та скорочення економічної об'єднання Німеччини. Реформа західнонімецькій грошової одиниці у червні 1948, та був прийняття нової грошової одиниці у Західному Берліні почали сигналом спершу радянської блокади всіх під'їзних шляхів. Західні держави постачали Західний Берлін виключно повітрям протягом 11 місяців, поки блокада була знято травні 1949. У цілому цей період сталося інше важлива подія. У вересні 1948 активісти СЄПН захопили будинок міського парламенту, розташоване Східному Берліні. Депутати і магістрат перенесли свою резиденцію в Західний Берлін. У листопаді 1948 було засновано окрема міська адміністрація. Місто виявився розділеним в політичному і адміністративному відношенні. 16−17 червня 1953 страйк робітників-будівельників в Східному Берліні перетворилися на масове повстання, яке швидко поширилося у всій Східній Німеччині, але був пригнічений захоплювали радянські війська. Після закриття кордони між Східної та Західній Німеччиною (1949) Західний Берлін став притулком для біженців зі Сходу. Кордон між Східним і Західним Берліном залишалося щодо прозорою, поки різке збільшити кількість біженців не змусило влади НДР обгородити Західний Берлін серпні 1961 т.зв. «Берлінської стіною». Торішнього серпня 1961 були перерізані телефонні лінії між Східним і Західним Берліном, відтоді жителям Західного Берліна була дозволено перетинати кордон лише у надзвичайних обставин. Кілька років НДР намагалася перервати зв’язку Західного Берліна із Західної Німеччиною. Вимагаючи, щоб Західний Берлін став незалежної територією, НДР оголосила про незаконність втручання Західній Німеччини у справи Західного Берліна. НДР перешкоджала також транзитним перевезенням на території в Західний Берлін. Ситуація пом’якшилася завдяки четырехстороннему угоді 1971. Радянський Союз перед допустив наявність політичні й економічні зв’язків Західного Берліна із Західної Німеччиною й визнав право США, Великобританії та Франції розміщувати військ у місті, що фактично гарантувало виживання Західного Берліна. Зі свого боку західні держави підтвердили, що Західний Берлін перестав бути землею ФРН. Пішли переговори між Східної та Західній Німеччиною, після чого НДР припинила чинити перешкоди руху транспорту між ФРН та в Західним Берліном. З кінця 1989 НДР ввійшла у смугу гострих соціальних і політичних потрясінь. У 1990 лежала в руїнах Берлінський мур, і НДР приєдналася до ФРН. Після об'єднання Німеччини возз'єднався і розділений Берлін.

Природа. Берлін лежить у в східній частині Німеччини, напівдорозі між ріками Ельба і Одер, приблизно 177 кілометрів від узбережжя Балтійського моря. Місто перебуває в рівнині, в основному складеній піщаним матеріалом гляциального походження, оточуючим долину річки Шпре. Як Шпре, на східної околиці містечка біля Кёпеника, і Хафель, який втікає в Шпре біля Шпандау ніяких звань, протікають через ланцюжка озер, оточених лісами. У Берліні континентальний клімат з спекотного літа і холодними сніговими зимами. Середні температури влітку 18° З і -1° З взимку. Середньорічне кількість опадів — 580 мм.

Население. За оцінками, населення Берліна 31-ий грудня 1997 становила 3 425 759 людина. На початку 1980;х років у обох частинах Берліна була висока частка людей серед населення, ніж у Східної чи Західній Німеччини загалом. У Східному і Західному Берліні коефіцієнт смертності перевищував коефіцієнт народжуваності, а останній поступово знижувався. Отже населення обох частин Берліна мало скорочуватися, але було постійного припливу іммігрантів. Східний Берлін притягував людей з деяких інших районів Східній Німеччині. Іммігрантами в Західному Берліні були переважно іноземці, головним чином із країн Середземномор’я, особливо з Туреччини; в 1985 у Західному Берліні жило більш 512 тис. іммігрантів з-за кордону.

Берлин — центр мистецтва, культури та науки у Німеччині. Берлін посідає чільне місце у області мистецтва, культури та науки у Німеччині. У Берліні перебувають Вільний Університет (die freie universitaet з 1948 г.), Технічний Університет (die technische universitaet з 1879 р.), вищі школи мистецтва та електронної музики, Федеральний Адміністративний Суд (bundesverwaltungsgericht), безліч державних установ, науково-дослідні інститути, державні бібліотеки, театри (schillertheater, schlossparktheater), галереї. Після об'єднання Берлін перебуває в шляху до найбільшої європейської музейної метрополії, либонь у більш як тримільйонному місті налічується 170 музеїв. Їх зборів цілком може змагатися з колекціями Лондона, Парижа, Нью-Йорка і Петербурга. Це острів Музеїв (museeninsel) з музеями Пергамон (pergamonmuseum), ШтифтунгПройсишер Культурбезитц (der schtiftung preussischer kulturbesitz). Навіть ті, хто знайомий з Берліном тільки з чуток, напевно знайоме назва Шарлоттенбурґ. Це — одне із центральних районів міста з лиця розкішним дворцово-парковым ансамблем. У Берліні розташовуються ботанічні і зоологічні сади, багато тіліі радіостанції, кабаре, концертних зал, зокрема і знаменита Берлінська Зелена Естрада (die berliner waldbuhne) й багато іншого. Велика виставочна територія у радіомовної вишки зробила Берлін однією з провідних німецьких виставкових міст.

Культурный ландшафт Берліна дивовижно різноманітний. У місті 32 драматичних театру, 134 кінотеатру, же збільшення кількості галерей, і навіть 167 музеїв. У в щорічно проведеному «Параді любові» взяло участь близько мільйона чоловік. Берлін буквально потопає в зелені: 40 відсотків його території зайнято водоймами, лісовими масивами і парками. Протяжність внутрішньоміських водних шляхів становить 197 кілометрів.

В Берліні три оперних театру (Німецький театр опери, і балету. Німецький Державний оперний театр на Унтер-ден-Линден, театр «Комише опер »), кілька великих оркестрів, і десятки інших театрів. Прем'єр, перебуваючи у частині Берліна університет називається вченого і соціальна політика Вільгельма фон Гумбольдта (1767- 1835 рр.) і його брата, великого мандрівника і натураліста Олександра фон Гумбольдта (1769−1859 рр.). У західній частині перебувають започатковані 1948 р. Вільний університет і вже Технічний університет. Наука як дослідження представлені у Берліні та іншими численними інститутами, до них, напр., ставляться Інститут ім. Хана і Майтнера, який, зокрема, проводить дослідження у сфері ядерної безпеки та реакторної фізики, Інститут техніки зв’язку ім. Генріха Герца та Фонд «Культурну спадщину Пруссії «.

Среди уцілілих після Другої світової війни архітектурних споруд знамениті Бранденбурзькі ворота (brandenburger tor) з новою Квадригою з 1958 г. Що Виробляють враження Бранденбурзькі ворота були скопійовані німецьким архітектором К. Г. Лангхансом (langhans) з афінських пропілеїв акрополя, які зводилися в давньогрецьких містах, як притулок у разі війни. А коронує ворота богиня світу Квадрига в двоколісною колісниці запряженому четвіркою коней поряд.

Также після війни вціліли: Монумент Перемоги (die siegessaeuele, 1869−1873г.), das zeughaus (сьогодні музей німецької історії), die gotische marienkirche і neue wache (сьогодні антифашистський пам’ятник). Наново споруджено були: Німецька державна опера (die deutsche staatsoper), Рейхстаг (die reichstagsgebaude), замок Беллевю (das scloss bellevue 1785 р., з 1959 р. замок є місцезнаходженням установи міністрів федеральних земель Німеччини) і замок Шарлоттенбурґ (das schloss charlottenburg, 17−18 століття).

Также є багато нових будівель, які можна не помітити. Однією з новозбудованих споруд є берлінська телевізійна вежа заввишки 360 м, і навіть будинок конгресу (kongresshalle), Ханзафиртель (das hansaviertel), міська бібліотека (die staatsbibliothek), інтернаціональний конгрессцентр (das internationale congress centrum= icc), філармонія (die philharmonie), Европацентр (das europa-center) і такі сучасні церкві як КайзерВильхельмГедэхтнисскирхе (kaiserwilhelmgedaechtnisskirche).

В час майбутня урядова резиденція виростає зі своїх колишніх кордонів. Розрахунки показують, що у великий території Берліна 2000 р. проживатиме близько мільйонів жителів. Робляться великих зусиль узгодження мережі транспорту (вуличний транспорт, метро і електричка, пороми, повітряний транспорт) з сучасними вимогами, не руйнуючи у своїй «зелений «Берлін, місто парків, лісів і озер.

Транспорт. До 1945 Берлін був вузловим пунктом шосейних, залізниць та авіаліній Німеччині, й головним портом внутрішніх водних шляхів. Створення западноберлинского «острова» всередині території Східній Німеччині призвело до серйозним змін у транспорті. До об'єднання Німеччини транспортні потоки (виключаючи водний транспорт) між Східним Берліном й іншою Східної Німеччиною мали обминути територію Західного Берліна, а транспортна зв’язок між Західним Берліном та Західній Німеччиною обмежилася. Будівництво кільцевої автодороги навколо всього міста скінчилася урядом Східної Німеччини до 1979. Чотири автобану з'єднують західну частина Німеччини) і Берлін. Залізничні лінії сходяться на чотирьох основних вокзалах — Цоо, Головному вокзалі, Ліхтенберг і Шёнефельд. Приміська мережу залізниць з'єднує передмістя з центральною частиною міста. передвоєнна система метро було значно розширено після війни у обох половинах міста. У Берліні є два міжнародних аеропорту — в Тегеле, на північному заході міста, й у Шёнефельде, на південному сході. Поділ Німеччини знизило економічне значення водних шляхів Берліна. До об'єднання Німеччини річковий транспорт між Ельбою і Одером мав перетинати територію Західного Берліна, хоча прокладений після війни канал Парец-Нидернойендорф дозволяв спрямовувати частина транспорту оминаючи. Каналом Тельтов здійснюється судноплавство через південну частина города.

Органы управління економіки й політичні партії. Берлін є одночасно федеральної землею і містом. Законодавчий орган — палата представників. Її члени (206 в 1995) обираються загальним голосуванням. Палата представників обирає виконавчий орган — сенат, що складається з правлячого бургомістра і десяти сенаторів. Кожен із 20 районів міста також обирає свій власний законодавче збори і бургомістра. Провідними політичними партіями є Християнсько-демократичний спілку і стати Соціал-демократична партія Німеччини.

Экономика. До 1945 Берлін був провідним промисловим, торговим і нашим фінансовим центром Німеччини. Після повоєнним розділом Німеччини потужні фірми перевели свої штаб-квартири з Берліна Західну Німеччину. Східний Берлін був однією з найбільших центрів промисловості, у Східній Німеччині. Головними галузями промисловості, у Східному Берліні були електротехнічна і радіоелектронна, машинобудування автомобілебудування. На Східний Берлін доводилося майже половину числа туристів Східній Німеччині. Західний Берлін також була великим промисловим містом. До традиційним галузям промисловості ставилися машинобудування, харчова промисловість і виробництво електроустаткування і фармацевтичній продукції. Після 1948 додалися такі галузі, як виробництво електроніки, точне машинобудування, виробництво гідравлічних машин і тютюнових виробів. Були вжито зусилля задля збільшення числа туристів, і заохочення проведення місті різноманітних конференцій. Поряд із будинком для конференцій північніше Тиргартена, подарунка уряду США належать (1957), виставковому комплексі неподалік церкви пам’яті Кайзера Вільгельма був вибудований величезний центр щодо конференцій (Конгрессхалле).

Достопримечательности Берліна.

Унтер ден Линден (Unter Den Linden)

В районі Унтер ден Линден з'єднуються різні часи й стилі, свідоцтва давноминулого і найновішої історії, Західний та Східний Берлін. Унтер ден Линден — бульвар ексцесів: у роки перед будинком Опери нацисти палили запрещённую літературу, а дев’яності тут понад 5 мільйонів чоловік у протягом всього два тижні святкували повернення бані Рейхстага.

На архітектурно эклектичном бульварі Унтер ден Линден є договір старовинні будинку, і ультрасучасні - з стеклобетона. Але тут і помпезне будинок радянського посольства, архітектурою нагадує і ролі СРСР, і тодішньому іміджі державы.

В початку Унтер ден Линден перебуває Державний Оперний Театр (Deutsche Staatsoper) — колишній придворний театр Фрідріха-II була. Попри перегляд 80-х, у театральній інтер'єрі сохранён стиль XVIII століття: ліпка, старовинні люстри, канделябри, стилізована під антикваріат мебель.

Бранденбургские ворота.

Бранденбургские ворота — символ Берліна, його поділу праці й його об'єднання — мабуть, найвідоміший пам’ятник, свого роду візитівка як міста, але й Німеччини. Це — найкращий зразок німецької імперської архітектури та єдині які у місті ворота, кордон колишнього східного Берліна. Бранденбурзькі ворота побудовано в 1788—1791 роках із зразком пропілеїв афінського Акрополя. На воротах перебуває квадрига. Раніше ті врата грали роль в'їзних, а 1930;ті роки тут проходили факельні процесії нацистов.

На протязі п’яти десятиліть відразу за воротами вивищувалась Берлінський мур, і вихід на Паризерплатц пересічних жителів НДР закрили. Жителі Західного Берліна теж особливо прагнули розглядати не їхню вулицю Unter den Linden. Після падіння Стіни колишня кордон стала символом об'єднання.

Музейный острів (Museumsinsel)

Музейный острів — самий тихий містечко: тут тихо, багато зелені, чудова стародавня архітектура, якої у Берліні майже не залишилося. Музейний острів на справі і острів, а північна частина невеликого шматка суші посеред річки Шпреє. Як вважають історики, саме від цього місця та почався Берлин.

Музейный комплекс спостерігався ХІХ столітті, коли до побудованому на замовлення Фрідріха Вільгельма III Старому Музею (Altes Museum) приєдналася схожа на давньоримський храм Стара Національна галерея (Alte Nationalgalerie) і музей імператора Фрідріха, який одержав згодом ім'я першого директора королівських музеїв — Вільгельма фон Боде (Wilhelm von Bode Museum). У 1930 року неподалік прибудували Пергамський Музей (Pergamonmuseum).

Хакские двори (Hackesche Höfe).

Хакеше Хёфе — це цілий комплекс старих будинків, сполучених між собою внутрішніми дворами і галереями.

Хакские двори — саме так перекладається назва — з’явилися торік у початку ХХ століття. Тоді у Берліні панував містобудівна принцип: «Де працюю, то й живу». Робочі, і управлінці, і дуки жили разом, в безпосередній близькості до місця роботи. У головному будинку Хакских дворів мешкало начальство, у флігелях і задніх дворах селилися робочі, там-таки розташовувалися цеху. Нині у цих будинках житлових квартир большє нє залишилося — все переобладнавши під офіси, ресторани, магазини, готелі чи мастерские.

Александерплатц (Alexanderplatz).

Александерплатц був і по сьогодні залишається транспортним і урядовим центром Східного Берліна. Своє нинішнє назва площа отримало 1805 року, коли Олек-сандр І приїхав до Берлін для укладання антинаполеоновского союзу з Фрідріхом Вільгельмом III.

Постройки XIX і міст початку ХХ століття на Александерплатц не збереглися, їх повністю забудували сучасними будинками. Найбільш старі їх — павільйон станції метро (1913) і двоє ділових будинку: Беролинахаус і Александерхаус (1932, обидва у проекті Петера Беренса). Також площею у Червоній Ратуші, 1915 року побудови, до недавнього часу розташована мерія Східного Берлина.

После війни площа піддалася перепланування і став зразковим центром соціалістичного держави. Тут розташовувався найбільший універмаг НДР «Центрум», самі високі будинку Берліна — Готель «Форум» і Телевежа. Остання має висоту 365 метрів. На висоті 207 метрів перебуває найвища оглядовий майданчик Берліна, і навіть обертове кафе, що робить повний оборот за полчаса.

В центрі площі, перед універмагом «Центрум» (нині Kaufhof) б'є спроектований в 1969 року фонтан «Дружба народів». На початку 70-х років площа також прикрасили годинами Weltzeituhr, які показують час у великих містах світу. Тоді ж з’явився «Будинок вчителя», оперезаний оптимистично-патетической фрескою «Життєвий шлях будівельника коммунизма».

По проекту берлінських влади у п’ять років площа повинна піддатися великий перебудові - все бетонні висотні вдома знесуть, але в місці буде побудовано 14 сучасних хмарочосів зі скла та стали. Поки ж із всього задуманого реалізована лише реконструкція станції метро і «швидкісній электрички.

Квартал св. Миколи (Nikolaiviertel).

Этот маленький квартал — все, що успадкували від старого Берліна, чий образ не було порушено ні війною, ні соціалістичної архітектурою. Щоправда, це також зовсім правильно — основна маса будинків побудована вже у ХХ столітті за старими фотографіям і до малюнків. Єдиними справжніми середньовічними будинками є Церква Святого Миколи (Nikolaikirche) й власну церкву діви Марії (Marienkirche). Остання побудовано 1270 року, а нинішнього року вигляді вона виявилася після перебудови 1405 года.

Жандарменмаркт (Gendarmenmarkt).

Французский собор (Französischer Dom) разом із Домским собором (Deutscher Dom) і Концертхаусом (Konzerthaus) утворюють цілісний архітектурний ансамбль площі Жандарменмаркт.

В Домском Соборі XVIII століття будівлі під час революції 1848 року ховали загиблих героїв. Прототипом ж французького собору (1701−1705 рр.) став гугенотський храм в Шарентоне, близько Парижа. Концертхаус з классицистическим портиком і шістьма колонами — головне творіння найвідомішого берлінського архітектора Шинкеля.

Рейхстаг (Reichstag).

9 червня 1884 року у Берліні у присутності Вільгельма II було закладено німецький Рейхстаг. Будівництво будівлі у стилі неоренесанс велося за планами архітектора Пауля Валлота і так тривало більше десятиріччя, нею було 27 млн. марок. Будинок вінчав великий купол з пісковику і чотири малих бані. У 1933 року Рейхстаг був подожжён. До цього часу невідомо, як такий могло статися, враховуючи налагоджену систему охорони ідеологічного та духовної центру нацистської Німеччини. У підпалі звинуватили болгарського комуніста Димитрова, швидше за все, безпідставно. Нацисти спалений Рейхстаг відновлювати не стали, але продовжували показувати в пропагандистських фільмах. У НДР Димитрова оголосили героєм, назвавши іменем Тараса Шевченка жодну з вулиць. Після реконструкції Рейхстагу цю історію стала менш популярної, а Dimitrovstraße перейменували на Eberswalder Straße. Під час Другої світової війни Рейхстаг був дуже повреждён снарядами — постраждав баня і в 1946 року і його вирішили підірвати, щоб не обрушився. У 1961;67 роках берлінський архітектор Пауль Шумгартен почав реставрацію Рейхстагу, але у упрощённых формах: за угодою з союзниками будинок були надалі використовуватися для діяльності парламента.

В середині 1990;х років ще одне болгарин — художник Христо здійснив художній проект — він «повернув» Рейхстаг в плівку. Після об'єднання німецький Бундестаг заявив про своєму рішення повернутися у Берлін. 1995 року з’явився новий купол, побудований у проекті британського архітектора сера Норманна Фостера — цього разу прозорий, зі скла та стали, — і відразу стало основною міської визначною пам’яткою. Під куполом розмістилася оглядовий майданчик із відмінним виглядом на Тиргартен, Унтер ден Линден і Потсдамскую площа. У травні 1999 року реконструкція Рейхстагу повністю завершено й у ньому знову проходять засідання бундестага.

Тиргартен (Tiergarten)

Тиргартен — величезний парк, котрий обіймає майже одну десяту частину всього міста. У старі часи це був ліс, у якому проводилися імператорські полювання — простих жителів Берліна він був що на кшталт заповідника, адже незаконний відстріл тварин за Тиргартене карався жорстокими заходами аж до казни.

Когда Берлін став бурхливо розширюватися, потреба у мисливських угіддях поруч із королівським палацом відпала. Ліс був облагорожен і зменшений, прокладено доріжки, створено частини регулярного парку. Під час війни майже всі дерева парку були зрубані на дрова. Відновлювати парк почали під керівництвом правлячого бургомістра Ернста Ройтера, і тепер це — знову одну з найкращих парків Європи пов’язано з підстриженими газонами і ярко-цветочными клумбами.

Дворец Бельвю (Bellevue Schloß)

В Тиргартене розташований палац Бельвю, побудований 1789 року у неоклассистическом стилі для принца Фердинанда. Нині це палац — новоділ: двоповерхову будівлю постраждав в часи війни і після війни вдалося відреставрувати лише парадну частина. Сьогодні в палаці Бельвю перебуває резиденція федерального президента Германии.

Триумфальная колона (Siegessäule)

В центрі парку — площа Великий Зірки (Großer Stern) з 67-метровой тріумфальної колоною роботи Фрідріха Бійка. Колона встановлена у 1873 року у честь перемог прусської армії над Данією (1864), Австрією (186) і Францією (1870−71). Спочатку колона стояла нинішній майдані Республіки (Platz der Republik), але у 1938 року було перенесена на нинішнє местоположение.

Цоо (Zoo)

Квартал Цоо- мабуть, ключовою транспортний і розважальний центр Берліна. Тут починаються маршрути багатьох міських автобусів, проходять лінії метро, швидкісної електрички, розташовані безліч барів, ресторанів і нічних клубів.

Недалеко і власне зоопарк, на вшанування якого і було названа цю частину міста — одне із найстаріших у Європі - він було відкрито 1844 року під час королі Фрідріхові Вільгельмі IV. Тепер він займає 34 гектара і є й однією з великих в мире.

Виттенбергплатц (Wittenbergplatz)

На Виттенбергплатц перебуває одноимённая станція метро — перша підземна станція метро у Берліні. Наземний павільйон побудований за проекту Альфреда Гренадера в 1911;1913 роках. Оригінальна оформлення станції повністю відновлено: спустившись під землю, помітні на стінах рекламні щити початку XX века.

Культурный форум (Kulturforum)

Культурный форум — музейний комплекс, побудований 60-ті рр. повернення до життя розташованого на південному сході Тиргартена кварталу, повністю зруйнованого у час війни. У Форумі розмістилися Нова Національна Галерея (Neue Nationalgalerie), Картинна Галерея (Gemäldegalerie) і Музей прикладного мистецтва (Kunstgewerbemuseum).

Филармония

Напротив Форуму перебуває Берлінська філармонія з цими двома концертними залами і «Музеєм музичних інструментів. Абстракціоністське будинок, побудоване архітектором Хансом Шароуном, нагадує що пливе корабель. Концертні зали розраховані на 2400 місць. Під час концерту оркестр перебуває в узвишші, а глядачі сидять навколо. У Філармонію перебуває резиденція заснованого 1882 року Берлінського Філармонічного оркестру. Першим з його керівником був Ганс фон Бюлов, найвідомішим — Герберт фон Караян.

Тиргартенштрассе (Tiergartenstraße).

По південному кордоні парку Тиргартен проходить Тиргартенштрассе. На початку гітлерівського правління у неї забудована віллами банкірів і найзаможніших негоціантів. А Гітлер вирішив влаштувати в Тиргартене дипломатичний квартал. Першими здали на експлуатації особняки посольств Італії та Японії - ці будинку пережили війну, і стоять досі пір. Щойно відбудовано Північний посольський центр, який об'єднав посольства Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії та Швеции.

Шарлоттенбург (Charlottenburg)

В ХІХ столітті Шарлоттенбурґ був самостійної міської одиницею. За часів Набокова тут жило так багато російських емігрантів, що берлінці іменували цей квартал не інакше, як Шарлоттенград. У цілому нині - це аристократичний багатий містечко з обмеженою кількістю достопримечательностей.

Курфюрстендамм (Kurfürstendamm)

Главный бульвар Шарлоттенбурга найголовніша торгова частина Західного Берліна довгою смугою тягнеться від будинку Нової Кірхи аж до західної окраины.

Точно невідомо, коли з’явилася сама протяжна вулиця Західного Берліна. У XVI столітті її місці проходила дорога Knuppeldamm, яка з'єднувала палац курфюрста Йоахіма II з його мисливської резиденцією в Грюнвальде. Після відвідин Парижу канцлер Бісмарк вирішив розбити у Берліні бульвар на зразок Єлисейських Полів. Будівельні роботи тривали з 1871 року, а 1886 бульваром вже проїхали перші автомобілі, а ще через кілька років за обидва боки бульвару стали будуватися дорогі вілли. Сучасний бульвар Курфюрстендамм — це, передусім, торгова артерія. Тут — найдорожчі бутіки, доступніші магазини одягу, меблів, побутової електроніки, і навіть кафе, кінотеатри, бари і рестораны.

Опера

Оперный театр (Deutsche Oper) в Шарлоттенбурге замислювався як альтернативи Королівської Опері - нинішньої Staatsoper. У роки ХХ століття, коли Шарлоттенбурґ ще був автономним містом, мати власну Оперу було питанням престижу, але вже 1925 року оперна сцена перейшла до Берліна і було перейменовано на міську. У 1930;ті роки Опера стала ідеологічно забарвленою: які йшли тут твори Вагнера мали виховувати арійський дух. У 1943 року у будинок потрапила бомба, нову Оперу з бетону з глядачевим залом на 1800 місць побудували лише в 1961 году.

Мемориальная церква Кайзера Вильгельма.

В на самому початку Курфюрстендамм перебуває Меморіальна Церква Кайзер Вільгельма (Kaiser-Wilhelm-Gedächtniskirche), яку ще називають Нової Кірхою. Тривалий час вона такою ж візиткою для Західного Берліна, як телевежа для Східного. Початковий будинок церкви був майже повністю знищено в часи війни. Будівництво нового, під керівництвом Эгона Айерманна, почалося 60-ті роки. До «обрубку», що залишився від попереднього споруди, прибудували восьмикутну каплицю з дзвіницею.

Дворец Шарлоттенбурґ (Charlottenburg Schloß).

Старейший палац Берліна — острів культури у буржуазному кварталі. «Берлінський Версаль», як він часто називають, було побудовано подарунок королеві Софии-Шарлотте як літньої резиденції. Будівництво тривало між 1695 і 1742 роками. На замовлення королеви з’явилася також центральна і північна частина палацу. Архітектори Шарлоттенбурга у різний час були Неринг, Еозандер фон Гете і Нобельсдорф. У більш новому, що відноситься до XVIII віці флігелі перебували приміщення, призначені для Фрідріха-II була про Великого і королеви Луїзи. Останніми роботами по оформлення палацу керував Карл Фрідріх Шинкель: він побудував павільйон, під назвою його именем.

Потсдамская площа (Potsdamer Platz)

Традиционно прийнято вважати, що Потсдамська площа належить району Тиргартен, але ще більше людей вважають, що Потсдамер Платц — самобутня і проситься окрема частина Берліна. Адже саме тут місці найяскравіше відбилася історія Німеччині цілому, і Берліна частковості. Наприкінці XIX — початку XX століть Потсдамська площа була однією з живих місць у місті й найбільшої транспортної розв’язкою — тут було навіть встановлено перший Європі дорожній світлофор. На Потсдамер Платц перебували дорогі готелі, модні ресторани і багато магазинів продуктів і прикрашання одягу, відразу ж перебували найвідоміші кабаре і вар'єте того часу: Потсдамська площа — колиска «бурхливих двадцятих».

Во часи нацистської Німеччини неподалік від Потсдамской площі перебував бункер Адольфа Гитлера.

За постійно Другий Першої світової площа мало постраждала — нещасливими виявилися дні: тут велися ожесточённые вуличні бої, й усе квартал був буквально повністю зруйнований бомбардуваннями. Після розділу Німеччини прямо площею пройшла кордон Західного і Східного Берліна, але уряду обох частин міста не розпочали відновлення зруйнованих будинків, і його площа у прямому й переносному значенні заросла травою. Війна пощадила лише споруди «золотий пори» — готель Esplanade та будинок Weinhaus.

В 80-ті роках площі з’явилися сквоттеры. Оселившись вулицю просто посеред площі, вони розбили наметове табір, палили вогнища і влаштовували різні перформансы.

С падінням стіни ситуація змінилася: місту знадобився новий центр. Компанії Daimler-Benz і Sony, скупивши землю навколо Потсдамской площі, в 1993 року розгорнули тут найвражаюче будівництво сучасності. Сьогодні Потсдамська площа нічим не нагадує про старі часи — виріс суперсучасний квартал з 19 небосхилами, 10 вулицями площею Марлен Дітріх.

В приміщення нового кінотеатру CinemaX переїхала дирекція знаменитого Берлінського кінофестивалю. Тут проходять головні фестивальні покази. Розташована поруч готель Hyatt вважається кращої у Берліні - тільки тут зупиняються все офіційні делегації, які відвідують Берлін з визитом.

И, тим щонайменше, розвиток площі триває. Тепер «епідемія будівництва» перекинулася і на сусідні області. Тепер найвідомішими архітекторами світу забудовується як площа, але й навколишні вулиці і пустирі, причому все швидше — приїхавши сюди за рік, турист вже ризикує мотивів нову Потсдамскую Площадь.

Список литературы

Берлин: путівник з мини-разговорником. М., 1996.

Некоторый матеріал взятий з шкільних лекций.