Корея

Корея

Страна в Східній Азії, займає Корейський п-ов, прилеглу щодо нього частина материка і близько 3,5 тис. прибережних островів. Територія- 220,8 тис. км2. Населення — понад 60 млн., переважно корейцы.

Корея — країна зі старовинним історією. Протягом років російсько-японської війни 1904;05 рр. у неї окупована Японією, що у 1910 р. анексувала її, перетворивши на свій аграрно-сировинної придаток і плацдарм для подальшої експансії у Східній Азії. Торішнього серпня 1945 р. Корея північніше 38-ї паралелі була звільнена Радянської Армією від японців. Московське нараду міністрів закордонних справ СРСР, навіть Великобританії (грудень 1945 р.), маю на увазі відродження Кореї як єдиного, незалежного, демократичної держави, висловилося за формування тимчасового центрального корейського уряду та заснувало спільну комісію із помітних представників командування радянських американських військ (війська США уведено підрозділи до південну частина Кореї відповідно до союзницькими угодами у Ялті й Потсдамі; це сталося вересні 1945 р., вже після підписати акт про капітуляцію Японії, у зв’язку з ніж вони за суті не брали участі у військових діях проти японців на території Кореї). Проте США зірвали роботу радянсько-американських комісій й у вересні 1947 р. незаконно передали корейський питання до обговорення ООН, де їм вдалося нав’язати рішення про проведення виборів під наглядом комісії ООН. У травні 1948 р. бегемотів у Південній Кореї було проведено сепаратні вибори, і 15 липня 1948 р. проголошена Республіка Корея зі столицею у Сеуле.

В Північної Кореї радянська адміністрація створювала режим, що спирався на що з підпілля і котрі повернулися із еміграції комуністів, і навіть на привезених сюди радянських корейців. Освічений в лютому 1946 р. Тимчасовий Народний комітет Північної Кореї очолив комуніст Кім Ір Сен. Відновила своєї діяльності компартія, вона об'єдналася з Нової народної партією в Трудову партію Північної Кореї (ТПСК). У 1946;1947 рр. на основі закон про аграрної реформі конфіскована у японців та корейських поміщиків земля, і навіть частина Церковно-монастырских володінь розподілили між безземельними і малоземельними селянами. Націоналізація без викупу власності японців та значній своїй частині корейської буржуазії призвела до створенню державного сектора, у володінні якого було 80% коштів виробництва. Отже, у Північній Кореї стали створюватися політичні та економічних структур за радянським образцу.

В Південній Кореї американські окупаційну владу утворили громадянську адміністрацію, розташовану під сумнів їхню контролем. Суперечності між СРСР та, протилежність цілей, що вони переслідували у Кореї, не дозволили здійснити рішення Московської конференції та спробу виробити формулу створення єдиного корейського держави. У травні 1948 р. під наглядом комісії ООН по «корейським питання» біля Південна Корея відбулися вибори у Національні сходи, і 15 серпня було проголошено Республіку Корея. Її президентом став корейський емігрант Лі Син Ман, після повернення з США, де він жив з 1919 г.

В у відповідь розкольницькі дії навіть внутрішньої реакції прогресивні сили Півночі і Півдня провели у серпні 1948 р. загальне твердженнякорейські вибори у Верховне народне збори (ВНС) Кореї (півдні вибори проходили нелегально, у вигляді збору підписів). 1-ша сесія ВНС, проходила в Пхеньяні, проголосила Корейську Народно-Демократическую Республіку (КНДР). Главою уряду, претендував те що, що його повноваження поширюються всю країну, став Кім Ір Сен.

Советский Союз першим (1948) встановив з КНДР дипломатичних відносин і до кінця 1948 р. евакуював з її території свої войска.

Отношения між двома державами складалися дуже напружено. Керівництво КНДР заявив про необхідності «об'єднання та повної незалежності батьківщини», Лі Син Ман — «про поході на Північ». На 38-ї паралелі неодноразово відбувалися збройні зіткнення, а 25 червня 1950 р. почалися воєнних дій. Війська КНДР через дні зайняли Сеул і заглибилися далеко на південь. Раду безпеки ООН визнав агресором КНДР і він вирішив спрямувати у Корею війська ООН. 15 вересня 50-тисячний десант військ США висадився у районі Инчхона, глибокій тилу армій КНДР. Слідом те війська ООН, головною частиною, яких були сили США, перейшли у контрнаступ і, зайнявши більшу частину території КНДР, вийшли до кордонів КНР.

Война між двома корейськими державами була одночасно протиборством між СРСР, котрий діяв що з КНР, та. У 1950 р. кордон КНДР перейшли частини китайських «народних добровольців», в бойових операціях приймала участь радянська авіація. СРСР постачав армію КНДР і «народних добровольців» зброєю і боєприпасами. Через війну розпочатого ними контрнаступу під кінець року війська ООН було відкинуто до 38-ї паралелі, де фронт і стабілізувався. Після тривалих переговорів 27 липня 1953 р. підписали багатосторонню угоду про перемирии.

Рубежом між двома корейськими державами залишилася 38-ма паралель. Стан перемир’я зберігається по цей день.

Война завдала величезних збитків Кореї - багато міст лежали на звалищі, загинуло близько 9 млн. людина. Втрати китайських «народних добровольців» становили близько 1 млн. убитих і пораненими. США втратили 54 тис. убитих і 103 тис. ранеными.

В повоєнний період КНДР неодноразово звернулася до Півдню з пропозицією об'єднати країну мирним демократичним шляхом, але сеульський режим відкидав всі ініціативи КНДР. Лише 1972 р. відбулися перші контакти, й 4 липня 1972 р. було узгоджене спільну заяву Півночі та Півдня, у якому визначено загальні принципи об'єднання Кореї. Восени 1985 р. за 40 років між Північчю і Півднем був здійснено обмін художніми колективами і групами «відвідин рідних місць» під егідою товариств Червоного Хреста КНДР Південної Кореї. У наступні роки КНДР висунула низку інших пропозицій, в т. год. з приводу створення «Демократичної конфедеративної республіки Корё» за збереження що у обох частинах країни політичних систем (жовтень 1980 р.), проведення трёхсторонних переговорів між КНДР, США І Південною Кореєю (січень 1984 р.), проведення міжпарламентських переговорів розробки декларації про ненапад (квітень 1985 р.), перетворення Корейського півострова в без’ядерну, мирну зону (червень 1986 р.), проведення військово-політичних переговорів високому рівні (грудень 1986 р.), про поетапному скороченні в 1988;91 рр. армій Півночі та Півдня до 100 тис. чоловік кожен за одночасного поетапному виведенні з Південна Корея американських військ (липень 1987 р.). У листопаді 1990 р. було підтверджено пропозицію про об'єднанні Кореї з допомогою конфедерації і висловлена ідея скликання консультативного наради представників влади, лідерів політичних партій Півночі та Півдня з участю їх вищих керівників. У червні 1990 р. КНДР виступила з ініціативою «про полегшення напруженості на Корейському півострові й загалом забезпеченні мирної ситуації для об'єднання батьківщини», яка передбачає низку інших заходів для створенню атмосфери довіри між Північчю і Півднем і поетапного здійсненню роззброєння у Кореї. У тому ж року у Сеулі (вересень і грудень) й у Пхеньяні (жовтень) відбулися 3 раунду переговорів між прем'єром Адміністративного ради КНДР і польським прем'єр-міністром Південна Корея, присвячений питанням зниження напруженості на Корейському півострові й загалом перспективам об'єднання країни, — перші від часу розколу Кореї контакти такому високому уровне.

В 1973 р. ХХVIII сесія ГА ООН санкціонувала розпуск «Комісії ООН відновлення і об'єднанню Кореї». У тому ж року КНДР був надано статусу офіційний спостерігач при ООН. У 1975 р. ХХХ сесія ГА ООН схвалила проект резолюції, який закликає скасувати «командування військами ООН», вивести все іноземні війська, дислоковані бегемотів у Південній Кореї під прапором ООН, замінити угоду про перемир’я мирний договір і прийняти дієвих заходів щодо розрядці напруженості між Північчю і Півднем Кореї і забезпечення світу. Проте США, їх союзники і південнокорейські влади ігнорують цю резолюцию.

КОРЕЙСКАЯ НАРОДНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛИКА Корейская народно-демократична республіка (КНДР) — лежить у північній частині Корейського півострова. Територія — 121,2 тис. кв. км. Населення — св. 20 млн. людина; корейці, проживає кілька тисяч китайців. Столиця — Пхеньян. Державний мову — корейский.

В 1945;48 рр. в Північній Кореї під керівництвом Трудової партії Кореї (ТПК) було здійснено земельну реформу, націоналізація промисловості, транспорту, зв’язку, банків, зовнішньої торгівлі, проголошені рівноправність жінок, демократизація освіти і відновлений виробничий потенціал, зруйнований японськими окупантами напередодні капітуляції. Країна ввійшла у смугу поступового початку соціалізму, перерваний, проте, війною 1950 — 1953 рр. У післявоєнний період КНДР, спираючись економічний співробітництво з СРСР та інші соціалістичними країнами, як залікувала важкі рани війни, а й створила міцний фундамент національної економіки. Одночасно почалося здійснення ідей «чучхе», висунутих Кім Ір Сеном. Їх серцевина у тому, що людина — це «господар», який «вирішує все», але у цьому, що правильно, що неправильно, та самостійно виконати роль «хазяїна» то вона може лише тоді, що він опанує вченням Кім Ір Сена, що його КНДР називають «великим вождем», «геніальним мислителем і теоретиком». У дусі відданості йому ведеться виховання населення. Усі жителі країни носять на грудях значок із зображенням Кім Ір Сена.

Политический курс, заснований на ідеях «чучхе», залежить від рішенні всіх завдань революції" і соціалістичного будівництва «самостійно, відповідно до умовами країни, спираючись за власні сили». Щоб, як стверджує Кім Ір Сен, «побудувати комуністичний рай землі», потрібно здійснити три революції - ідеологічну, технічну і культурну. Високими темпами розвивається важка промисловість, особливо машинобудування. Сільське господарство перекладається на промислову основу. Проте республіці хронічно бракує енергії і сировини, споживчих товарів. Слабка ефективність надмірно централізованої економіки обумовлює збереження зрівняльного, нормованого розподілу промислові товари і продуктів. Школярі і студенти безплатно отримують одяг, взуття, білизну, робітники і члени сільськогосподарських кооперативів — одяг. Як визнає керівництво КНДР, «народ живе негаразд добре, як країн Європи», та заодно засоби інформації постійно переконують населення у тому, завдяки мудрості «великого вождя» воно щасливо, а труднощі пояснюють загрозою зовнішнього ворога — США. На підтримку військового потенціалу КНДР витрачає 30% бюджетних расходов.

В КНДР зберігається авторитарна бюрократична система. Уся повнота влади належить Кім Ір Сену, який обіймає посаду президента і генерального секретаря правлячої Трудової партії Кореї. Задля більшої наступності курсу передбачається поступова передання влади у спадок його синові Кім Чен Іру (рід. в 1942 р.), якого називають «улюбленим керівником», «великим мислителем і теоретиком».

На IV з'їзді ТПК у вересні 1961 р. зазначалося, що у 1958 р. у країні було «завершено соціалістичні перетворення на місті і селі». V з'їзд ТПК у листопаді 1970 р. констатував, що КНДР «перетворилася в соціалістичне індустріальне держава». Перемогу соціалізму законодавчо закріпила Соціалістична конституція КНДР (27 грудня 1972 р.). VI з'їзд ТПК у жовтні 1980 р. висунув завдання «створення міцної матеріально-технічної бази, відповідної суспільству повністю переможного соціалізму, і різкого збільшення матеріального і охорони культурної рівень життя народа».

КНДР має дипломатичних відносин більше ніж із 100 країнами мира.

Высший легіслатура структурі державної влади — Верховне народне збори (ВНС), яка обирається чотири роки. У період між сесіями функціонує Постійний рада ВНС. Глава держави — президент, є одночасно головнокомандувачем збройних сил. Президент очолює вищий керівний орган структурі державної влади — Центральний народний комітет (ЦНК). ЦНК формує розпорядливий і виконавчий орган — Адміністративний совет.

Руководящая сила корейського суспільства — Трудова партія Кореї (ЄПК), заснована 10 жовтня 1945 р. Генеральний секретар ТПК — Кім Ір Сен.

КИМ ІР СЕН

Генеральный секретар ЦК Трудової партії Кореї (ТПК). Президент Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР).

Родился 15 квітня 1912 р. у селі Мангендэ біля Пхеньяна у ній бідного селянина. З юних літ брав участь у революційному молодіжному русі. У 1929 р. був заарештований маньчжурської поліцією, і до весни 1930 р. був у укладанні в в’язниці р. Гирина. У 1931 р. вступив у компартію. 1932;го р. організував на території Маньчжурії партизанські загони, які започаткували збройну боротьбу японських колонізаторів. У 1936 р. під керівництвом створюється «Суспільство відродження батьківщини», що поклала початок освіті єдиного антияпонського національного фронту. Після звільнення Кореї Радянської Армією в серпні 1945 р. дбає про важливих партійних і введення державних посадах. Обирається відповідальним секретарем Північнокорейського оргбюро Компартії Кореї. Після злиття в 1949 р. партій Півночі і Півдні на єдину Трудову партію Кореї (ТПК) обирається головою ЦК ТПК, з жовтня 1966 р. — Генеральний секретар ЦК ТПК. У 1946 р. очолив вищий орган влади Півночі Кореї - Тимчасовий народний комітет, який провів корінні соціально-економічні перетворення. З вересня 1948 по 1972 р. — Голова кабінету міністрів. З грудня 1972 р. — президент КНДР. У 1950 р. призначається Головою Військового комітету республіки і Верховним головнокомандувачем Корейської народної армією. З 1953 р. — маршал КНДР. Депутат Верховного народних зборів усіх можливих скликань. Тричі Герой КНДР і Герой Праці КНДР. Видано 32 томи його сочинений.

РЕСПУБЛИКА КОРЕЯ (Південна Корея)

Республика Корея розташована південніше 38-ї паралелі. Територія — 99,6 тис. кв. км. Населення — понад 42 млн. чол.: корейці, мешкають близько тридцяти тис. китайців, особи інших національностей. Офіційний мову — корейський. Столиця — Сеул.

15 серпня 1948 р. було проголошено Республіку Корея. Згідно з конституцією, вона є парламентської республікою, на чолі якою стоїть президент.

Война 1950;53 рр. заподіяла величезних збитків економіці Південна Корея, але кінцю 50-х рр. з допомогою США у неї відновлено. Велику роль зіграла земельну реформу, по якій держава, викупивши землі в поміщиків, передало її за плату селянам. На початок 60-х рр. Республіка Корея залишалася аграрної країною зі слабко розвиненою промисловістю. Життєвий рівень її населення була вкрай низьким, країну стрясали соціальні й політичні конфлікти, у яких брали участь як робітники і селяни, а й студентство, опозиційні Лі Син Ману буржуазні партії. У 1960 р. за умов масових виступів студентів, які протестували проти фальсифікації результатів президентських виборів, парламент зажадав відставки Лі Син Мана, і той змушений залишити страну.

Новые влади пішли шляхом певні поступки — було проголошено свобода друку, демонстрацій і т.п. Однак у травні 1961 р. внаслідок державного перевороту був встановлено військовий режим. Він зумів домогтися значних успіхів у розвитку економіки нашої країни. Опорою режиму служило селянство, особливо заможне, власність якого на грішну землю гарантувало держава. Республіка Корея отримала підтримку США, чиє військову присутність там грунтувалося на договір про «спільну оборону» (1953 р.). Курс в розвитку «керованої капіталістичної економіки означав, держава заохочувала створення обробних деяких галузей і інших виробництв, здатних замінити імпорт продукції з індустріально розвинутих країн. Для цього він залучався іноземний капітал — як американський, і японський.

При підтримці США бегемотів у Південній Кореї протягом більш як чотири десятиліття життя зберігався диктаторський режим. Спочатку його уособлював Лі Син Ман (скинуть у квітні 1960 р.), потім Пак Чжон Хи (убитий у жовтні 1979 р.). У 1980;х президентським кріслом зайняв Чон Ду Хван.

Проведенный в жовтні 1987 р. загальнонаціональний референдум затвердив нову конституцію, яка набула чинності 25 лютого 1988 року. Конституція вводить прямі президентські вибори замість багатоступінчастих, розширює права парламенту, обмежує повноваження Президента і скорочує термін перебування посаді із сьомої до 5 років, закріплює свободу друку, декларація про створення профспілок і проведення зборів, демонстрацій. Під тиском опозиції, у конституцію включено положення про небажаності участі армії у политике.

Состоявшиеся в грудні 1987 р. прямі чи президентські вибори принесли перемогу кандидатові від правлячої Демократичній партії справедливості (ДПС) Ро Де У. На виборів у парламент (квітень 1988 р. перемогу вперше здобули опозиційні партії, позбавивши ДПС традиційного переважно парламенті. Однак у травні 1990 р. сталося злиття ДПС з цими двома опозиційними партіями — Демократичної партією за возз'єднання (ДПВ) і Новодемократической республіканської партією (НДРП) — на демократичну ліберальну партію, яка має абсолютною більшістю у парламенті. У червні 1990 р. виникла нова опозиційна Демократична партія, у якому ввійшли колишні члени ДПВ і НДРП, виступаючи проти злиття їх партій. До основних партій належить і Партія світу і демократии.

В результаті виступів опозиції, демократичної громадськості й поклали студентства адміністрація Ро Де У протягом 1988 р. зняла обмеження на політичну діяльність багатьом видатним громадським діячам, визволила значну частину політв'язнів, послабила контроль над діяльністю преси, заборони на діяльність профспілок, публічно «принесла вибачення» за криваве придушення повстання на р. Кванчжу (травень 1980 р.), офіційно дозволила торгівлю із країнами соціалізму, доступом до інформацію про цих странах.

Основу зовнішньої політики Південна Корея становить тісне всебічне співробітництво зі США можуть, які відводять їй роль важливого військово-стратегічного плацдарму в Азії. 1 жовтня 1953 р. Вашингтон він підписав із Сеулом «договору про спільну оборону», узаконивший перебування на Південній Кореї американських військ. У 1965;73 рр. Сеул був головним партнером США у війні у В'єтнамі. Нині біля Південна Корея розміщені понад 40 тис. американських військовослужбовців.

Южная Корея має міцні політичні й економічні зв’язки й з Японією, Західної Європою. Країна підтримує дипломатичних відносин зі 140 державами світу, причому близько 80 їх мають дипломатичних відносин і з КНДР. вона є членом понад 50 відділу міжнародних організацій, має бюро постійного спостереження при ООН.

Администрация Ро Де У активізувала проведення так званої «північної політики», спрямованої встановлення відносин із державами Східної Європи. У 1989;90 рр. Південну Корею встановила дипломатичних відносин з Угорщиною (лютий 1989 р.), Польщею, Югославією (листопад 1989 р.), Чехословаччиною, Болгарією і Румунією (березень 1990 р.); стосунки встановлено і з Монголією. У листопаді 1989 р. було здійснено перший візит Ро Де У до Східної Європу (Угорщина). У 1989 р. в Сеулі було відкрито представництво Торгово-промисловій палати СРСР, а липні цього року у Москві - представництво Корейської асоціації сприяння розвитку торгівлі. 30 вересня 1990 р. встановлено дипломатичних відносин між СРСР і Республікою Корея. У грудні цього року президент країни Ро Де У відвідав Радянський Союз перед з офіційним визитом.

Южная Корея виходить із концепції «двох Корей», за «перехресне визнання» Півночі та Півдня Кореї та його одночасне вступ до ООН. У вересні 1989 р. президент Ро Де У висунув ідею освіти «корейського співтовариства» як проміжного кроку для возз'єднання Півночі та Півдня в «об'єднану демократичну республику».

Экономическое розвиток Південної Кореи

На протязі трьох останніх десятиліть людство мав можливість стежити деякими що розвиваються країнами, демонстрували світу «економічні дива». Звісно ж, йдеться про молодих найрозвиненіших державах, які у 60−70 рр. виділилися і відокремилися на окрему групу, яка дістала назва «Нові індустріальні країни» (New industrializing countries). Ця група постійно поповнюється, й у зараз у неї складаються з близько півтора десятка країн і територій. Надійне місце у тому числі займає Південна Корея.

О швидкому економічному зростанні Республіки Корея говорилося чимало. Цю «історію успіху» пов’язують із на високі темпи зростання ВНП, які склали 8,6% період із 1962;1988гг., і перетворення країни з традиційно сільськогосподарської на цілком індустріальну. До досягнень можна віднести рівень ВНП, яка готувала душу населення більш 5000 $, і 13 у списку провідних торгових держав мира.

На стрімке зростання економіки Південна Корея надавали надають вплив самі різноманітні чинникиоб'єктивні і необ'єктивні, економічні політичні, внутрішні і його зовнішні, такі как:

— орієнтована експорту, на взаємодію Космосу з зовнішнім світом стратегія развития;

— сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х — першої половини 1970;х, облегчивший доступом до зовнішнім джерелам ресурсов;

— сильне і ефективне керівництво від імені авторитарних урядів, отложивших демократичні й політичні перетворення на користь економічного развития;

— щодо малі утримання військово-промислового комплексу (2−3% проти 60−70% північнокорейських затрат);

— залучення іноземних капіталовкладень, як фінансових, і технологічних: устаткування і «now how»;

— етнічна і культурна однорідність, і навіть конфуціанська традиція, особливої цінності що надає працьовитості, освіті, життєвому успіху й відданості своєї нации.

Эти і з інші чинники багато в чому визначили швидкі темпи розвитку Республіки Корея.

К жалю, питання, що стосуються економічного розвитку Південна Корея, нині недостатньо широко висвітлені у Россі. Через відсутність сучасних статистичних даних в рефераті фігурують цифрові дані до 1990 р. Але, як і раніше, що цифри кілька застаріли, що є інформація досить правдиво відбиває стан справ у Південної Корее.

О чинниках економічного розвитку Південна Корея можна говорити багато та детально, однак у своєму рефераті мені хотілося б на роль держави, експортної політики і запозичених технологій (як промислового устаткування, і «know how») у розвитку економіки Республіки Корея.

Что стосується чинника експортної політики, було б справедливо слід його найбільш вагомим чинником, служившим двигуном зростання корейської экономики.

Роль ж держави одна із визначальних чинників швидкого темпу розвитку економіки Кореї. Що ж до ролі запозичених технологій, цей чинник не був визначальним, проте звернення до закордонним технологіям стало природним наслідком експортної моделі розвитку Кореї, тому мушу оцінювати роль цього чинника у формуванні сучасної економіки Кореї і прилученні країни, до світовим досягненням НТР.

Правительственное регулювання як головний чинник економічного зростання Південної Кореи Одним з чинників, пояснюють стрімке зростання економіки Південна Корея, стало сильне і запропонував ефективне керівництво від імені авторитарних урядів, отложивших демократичні й політичні перетворення на користь економічного развития.

Правительство приймало нових законів і старанно переглядав вже існуючі, і навіть приймалося безліч заходів політичного характеру з метою підвищення накопичень, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, і іноземного приватного капіталу, залучення інвестицій і технологій через рубежу. Уряд зробило максимум можливого до створення соціальної інфраструктури: дороги, дамби, порти, залізниці і. До уряду часто поводилася з проханнями прийняти ризик, пов’язані з інвестиційної діяльністю приватні виробники, надаючи гарантії за зовнішніми позикам, що використовуються на покриття витрат на великомасштабні проекты.

Очевидно, що у сучасних умовах високорозвиненої поділу праці основі будь-яких регулюючих заходів лежить грошове звернення. У Кореї досягненню фінансово-грошовій збалансованості приділялося першочергову увагу я. Навіть у роки значних господарських труднощів грошове звернення, інфляція, дефіцитність держбюджету не з під контролю держави. Центральну роль цьому грала державну монополію в кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного регулювання Південна Корея пролягає в валютної сфері. У різні варіанти примусу до того що, щоб тримати іноземної валюти на спеціальні рахунки в ЦБ, чи діє у Кореї з 1949 года.

Концентрация фінансових і валютних ресурсів у руках держави впливало на формування основних пропорцій громадського виробництва. У цьому основна ставку робила на всесвітнє заохочення експорту. Держава використало субсидування національних експортерів, якому давалися банківські пільги. По найскромнішим оцінкам лише у роки вони поглинали щонайменше 1/10 ВНП.

Государственные кредити що така составляли:

15% від ВНП- 1962;1966гг.

46% від ВНП- 1977;1981гг.

При цьому слід відзначити, що кредити концентрувалися в потенційно найефективніших сферах економіки. Також здійснювався контролю над ефективністю використання кредитов.

Высокая активність державного регулювання з великою отчётливостью знаходять у формуванні галузевих пропорцій. Наприклад під час проведення аграрній реформі найважливішою складовою стало примусове роздрібнення великих земельних наділів більш дрібніміра, неможлива без прямого активного втручання. У цьому слід послатися на програму «цільового розвитку». Починаючи з 1970;х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергового внимания:

— машиностроение.

— электроника.

— текстильна промышленность.

— чорна металлургия.

— кольорова металлургия.

— нефтехимия.

— кораблестроение.

Этим галузям чинився комусь явну перевагу у постачанні ресурсами, вони користувалися податковими та інші пільгами. Одночасно держава жорстко регулювала конкуренцію в пріоритетних галузях, примушуючи приватні компанії до об'єднання або до тому що з цього ринку. Особливо слід відзначити, що пільги, що надає держава, призвели до утворення высокомонополизированной виробничої, особливо експортної, структури. У першій половині 80-х частка 30 найбільших південнокорейських конгломератів в обробній промисловості досягла 1/3, а експорті перевищила ½.

Видя сильне вплив держави щодо економіку Південна Корея виникає запитання: чи можна розглядати корейські приватних фірм як самостійні одиниці. Це питання можна поставити виходячи з наступних факторов:

1. Висока залежність діяльності приватного сектору від залучення заёмных средств.

2. Під контролем держави перебуває якість продукції найважливіших експортних галузях. Держава домагалося, щоб ціни на всі товари, імпорт яких заборонявся чи обмежувався, не перевищували умовно среднемировых.

3. Щомісяця проводилися наради з питань експорту під керівництвом президента країни, у яких встановлювалися орієнтовно експортні завдання великим конгломератам.

4. Держава жорстоко контролювало робочі руху, що позбавило підприємців від будь-яких серйозних проблем крім «капитал-труд».

Не менш жорстоко держава робить у Південній Кореї контролює іноземний капітал. Важливо, що прямі іноземні капіталовкладення з 1967;1986гг. становлять не менше 2% від сукупних валових інвестицій. Південну Корею прагне залучити не всякі іноземні інвестиції, а ті, які вписуються у загальну стратегію її розвитку. Тому щонайменше 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування электроника.

Таким чином маємо «трёхсторонний альянс»: державамісцевий капіталіноземний капітал. Але у безсумнівному дотриманні інтересів всіх трьох сторін, держава єдиний повністю самостійним учасником, рішення якого обов’язкові всім остальных.

Также заслугою держави є централізоване планування з допомогою посередньоі -довгострокових планів і цільових програм, з впровадження часом конкретних виробничих завдань і термінів їх виконання, з суворою системою контролю господарської діяльності й безжалісним економічним знищенням невдах. По суті економіка Південна Корея представляє найгармонійніше поєднання планового і ринкового способів ведення хозяйств.

Если дуже коротко говорити, те ж саме формування та вміле використання такого механізму, і дозволило Південній Кореї у досить стислі терміни подолати бар'єр слаборазвитости і зайняти гідне місце у світовій цивилизации.

Заимствование зарубіжних технологий

Наряду з залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х, економічна політика Південна Корея була залучення з-за кордону сучасних технологій. Хоча б через різноманітні причини обсяги запозичень у сфері технологій були настільки значні, як і сферах заёмных засобів і прямих капіталовкладень, її роль перекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки й у прилученні країни — до досягненням НТР була тим щонайменше досить высока.

Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів потрібно було й одержувати відповідну технику.

Среди що закуповується техніки, безпосередньо не що з виробничими процесами, переважна місце займали транспортне обладнання та рухомий склад, електроприлади і апаратуру. Крім зазначеного Південну Корею була змушена одержувати і машинне устаткування, безпосередньо використовуване у виробничих процесах. Зазвичай, закупівлі верстатів і агрегатів супроводжувалися придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба них збільшувалася з кожним роком. Відповідно зростали й відрахування на оплату як самої техніки, і технології «know how». Усього за 1962;1982гг. між Південною Кореєю і розвиненими капіталістичними країнами було зафіксовано 2281 угода для закупівлі технічних «know how» загальну суму 681 млн $, що становить 47,7% суми прямих інвестицій за ж период.

Причём левова частка угод, що з придбанням устаткування й пов’язаних із нею «know how», полягала з японськими бізнесменами (56,4%), хотя до співпраці з південнокорейськими фірмами у цій сфері вони приступили чотири роки пізніше ніж американські й інші ділові круги.

Доминирующим був та питома вага Японії сумах південнокорейських відрахувань за що використовується техніку й технології. Усього за 10 років (1967;1977) японські підприємці отримали 52 млн $ (59%), тоді за 15-річний термін (1962;1977) Америці й Західній Німеччини дісталося 24,3 млн $ (27,7%) і 4,4 млн $ (5%).

Рассмотрев в цілому ситуація з запозиченням ззовні сучасної технології на тривалому відрізку часу, простежимо тепер динаміку цього процесса.

Заимствование іноземної техніки і технології розпадається втричі періоду. Протягом першого періоду (1962;1966) число операцій та їхню вартість виражалися мінімальними величинами. Це обумовлювалось з одного боку, обмеженістю завдань, з другого бокунестабільністю політичну обстановку бегемотів у Південній Кореї, і почасти проистекающим звідси невір'ям ділових кіл з розвинених капіталістичних країн, що й устаткування й технології потраплять в надійні руки. Під час другого періоду Південну Корею по-справжньому розпочала реалізацію програми індустріалізації. Створення абсолютно нових є галузей виробництва зумовило різке зростання потреб у сучасної технології, що призвело до багатого припливу зарубіжних «know how».

В протягом другого періоду спостерігається швидке зростання як числа ув’язнених угод (в 9,6 разу), і сум корейських відрахувань за запозичену техніку й технологію (в 35,5 разу). Очевидне перевага другої з названих цифр є свідченням те, що в Південної Кореї почали надходити складна техніка і дорога технология.

Характерные риси третього періоду (1977;1988) ставляться до «нової стадії індустріалізації», основні завдання якої зводились до того, щоб зробити поступовий перехід з виробництва трудоёмкого до виробництва капиталоёмкому і техноёмкому.

Выполнение кардинальних завдань завершальній стадії індустріалізації впирав у проблему запозичення і впровадження новітньої техніки і найпередовіший технологии.

Постепенно уряд робив все велику ставку залучення найдосконаліших технологій. Президент наполягав у тому, щоб усе приватних фірм в обов’язковому порядку обмінювалися наявними у них зарубіжними технологіями. У своє чергу Міністерство торгівлі, і промисловості оголосило, що буде заохочувати впровадження дрібними і середніми фірмами нові іноземні технологій. Система заохочення набула чинності з 1984 року і першу чергу поширилася на фірми, зайняті випуском електронних виробів. Було створено фонд фінансової та технічної допомоги підприємствам, які наважаться развёртывать діяльність престижному, але ще незвіданому терені електроніки. У 1988 року сума фонду становила 400 мільйонів долларов.

С 12 серпня 1983 року Міністерство фінансів зобов’язало банки інтенсивно підтримувати приватні фірми, які звернуться за позиками з метою впровадження іноземних технологій. Спеціальні позики підтримки надавалися на термін, при двухгодичном пільговому періоді, із розрахунку 10% годовых.

В світлі викладених даних, доцільно виділити черговий, четвертий період, який характеризується помітним креном убік навіть країнах Західної Європи на області запозичення технологій. Такий крен можна пояснити тим, що навіть Західна Європа, не вбачаючи у Південній Кореї потенційного конкурента, поставляли найсучасніші технології, тоді як Японія, стурбована все швидше розвитку сусіда, поставляла в Південну Корею далеко ще не найсучасніші технологии.

Довольно численні угоди про передачу «know how» 1983 року ділилися втричі категорії. Завдання угод першої категорії: освоїти з допомогою зарубіжної технології випуск будь-якого виду продукції, не изготовлявшегося до цього часу Кореї, із єдиною метою монополізувати їх виробництво і збут на внутрішньому рынке.

Вторую категорію становлять угоди, у яких корейських фірм ставили собі завдання, пов’язані з розширенням експорту, -про своить власний випуск нових високоякісних виробів і із нею зовнішній рынок.

Сделки третьої категорії, які з корейської боку брали участь лише найбільші фірми, мали на меті підняти окремі галузі вітчизняної промисловості на якісно новий щабель. Прикладом такої угоди може бути технічне угоду між корейської фірмою «Sumsung», американської компанією «Micron technology», і з японською корпорацією «Sharp». Згідно з умовами угоди корейська сторона заручилася правом експортувати США кристалики для запам’ятовувальних пристроїв. І тому неподалік Сеула побудували завод виготовлення напівпровідників. За перші п’ять років експлуатації заводу сума експорту становила 650 млн $. Відчувши, що справа, розпочате цими фірмами приносить величезну прибуток, до виробництва напівпровідників підключилися такі фірми, як «Daewoo» і «Gold Star».

Можно послатися і південнокорейське суднобудування. Запозичуючи технології (по початку з Японії, а оптом з Англії, Франції, Норвегії та Голландії), Південну Корею за обсягом одержуваних замовлень на суду вийшла друге місце у мире.

Оснащение південнокорейської промисловості новими видами устаткування відбувалася з різних каналам. Промислове устаткування надходило і з лінії комерційних позик, але не лише водночас і давалася технологічна допомогу, тому турбота про підготовку відповідних технічних кадрів лягала на плечі корейцев.

Иная картина складалася під час передачі «know how». Відповідно до технічними угодами зарубіжна фірма брала він зобов’язання або спрямувати у Південної Кореї технічних консультантів, або підготувати місцевих фахівців. У підготовці місцевих кадрів полягала особлива цінність зарубіжної технологічної допомоги, при умови, якщо вона лише на рівні останніх досягнень НТР.

Как зазначалося вище, що у сумарною вартості запозичення технологій не йшла у який порівняння ні з прямими інвестиціями, ні з комерційними позиками. Проте, поступаючись їм у зазначеному плані, іноземна технологічна допомогу у часто приносила більш позитивні результати, котрий іноді швидший віддачу, ніж комерційні позики й прямі інвестиції. Ось у останнє час Південну Корею стала приділяти підвищену увагу запозичення передовий технологій і залученню в змішані підприємства прямих інвестицій, якщо іноземні капіталовкладення обіцяють їй підвищення технічного рівня вітчизняної промисловості.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.