Народногосподарський комплекс України

Народногосподарський комплекс Украины.

Народногосподарський комплекс України — це сукупність ланок народного господарства (областей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно що з виробництвом, збереженням, транспортуванням, переробкою й збутом продукції. Народногосподарський комплекс формуються з урахуванням агропромислового комплексу (АПК), в умовах високого рівня розвитку продуктивних зусиль і усуспільнення виробництва, і промислового потенціалу. Агропромисловий комплекс ділиться на агропромислові підприємства міста і агропромислові територіальні комплекси. По територіальними масштабами і особливостями вони різноманітні. У галузевої структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість із переробки сільськогосподарської сировини (харчова, деякі області легку промисловість); виробництво коштів виробництва для сільськогосподарських і несільськогосподарських областей (машинобудування як на сільського господарства, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо.); заготівля, транспортування і збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів і сільськогосподарських машин, будівництво тощо.); наука, управління, підготовка кадрів. Складовою частиною АПК є й продовольчий комплекс, який входять такі подкомплексы: зернопродуктовый, картофелепродуктовый, цукробуряковий, плодоовощевоконсервный, виноградно-винодельный, м’ясної, молочний, масло-жировой.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексні зв’язку, які інтенсивно розвиваються у сфері виробництва й переробки конкретних видів сільськогосподарської продукції. Основними цеглинками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються з урахуванням певних агропромислових циклів. Їх територіальна структура полягає з регіональних еліт і зональних элементов.

АПК як складна система має три головних аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності зв’язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) і агропромислових циклів (ланцюгів). Агропромисловий цикл (ланцюг) як із форм компонентної структури АПК — це об'єднання взаємозалежних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (мясопромышленного, молокопромышленного, плодоовощевоконсервного і т.п.).

Основний формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва та засобом розв’язання питань його планової територіальної організації є аграрно-территориальные комплекси (АТК). Під АТК слід розуміти певну систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, котрим характерно повне стійке об'єднання і вироблюваних продуктів в производственнотериторіальних типах господарств, що склався з урахуванням новітніх технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є наслідком розвитку територіального розподілу сільськогосподарської роботи, котрій характерні горизонтальні виробничі связи.

Україна має сформувався АПК республіки — важливе функціональне ланка всього народногосподарського комплексу. Це другою — після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На області, що входять у АПК республіки (включаючи гарантування засобами виробництва), припадає близько 40% валового громадського продукту, майже на чверть основних виробничих фондів і чисельність зайнятих работников.

Формування АПК й особливо його територіальної організації залежать від сукупного дії природноі общественно-географических чинників. Разом про те кожен чинник у частковості впливає формування АПК в певному направлении.

Найбільшого впливу формування АПК України такі суспільногеографічні чинники: рівень господарського освоєння території, науковотехнічний прогрес, потреби у продуктах харчування, характер розселення і культурний рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Щоб сформувати АПК України дуже велике значення мають природногеографічні чинники, особливо розміщення акцій і спеціалізації сільського господарства. Під упливом природних умов формується територіальна структура АПК України. Серед природно-кліматичних чинників найважливіше значення мають кліматичні, грунтові і водні ресурсы.

Кліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплому і вологою. Проте для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи. Кліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпечення і хорошой влагообеспеченностью. Суми температур понад 10° сягають від 2300° до 2600°. Вегетаційний період зростає й триває 190 — 215 светодней. Річна сума опадів становить 550 — 750 рр. У Лісостепу кліматичні ресурси сприятливіші для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° сягають від 2600° до 2800°, що дозволяє вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх термінів дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мг ніяких звань до 450 мг на сході. Переважна більшість їх випадає в теплий період года.

Степова зона характеризується високим рівнем теплозабезпечення. Суми температур понад 10° коливаються від 2900° північ від до 3600° Півдні. Середньорічне кількість опадів зменшується у тому ж напрями від 500 мг до 300 мг. Недостатня влагообеспеченность степовій зони є один із чинників, що стримують розвиток сільського господарства. Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середеземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11° - 130°, а кількість опадів від 400 до 500 мг протягом року. Опади переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жаркое.

У гірських районах Карпат суми температур повітря над 10° становить 1600° - 1800°. Період вегетації триває загалом 136 светодней. Протягом року випадає від 800 до 1000 мг і більше опадів. Земельні ресурси України дуже різноманітні. Для її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, і навіть Карпатську і Кримську гірські області, з властивою для кожної грунтами.

На Поліссі найпоширеніші дернові й болотні грунти, серед яких переважають торфоболотные. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. На підвищення їх рожаемости у ґрунт обов’язково випливає вносити органічні та мінеральні речовини, і навіть проводити розумне осушение.

Почвенно-климатические ресурси Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, лена-долгунца, картофеля.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземні і сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурузы.

Ґрунтові ресурси Степу України досить однорідні і представлені, переважно, чорноземами. Ці грунти мають найвища природне родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні і эфиромаслянные культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, і з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису овочів. У Степу, як і Поліссі й у Лісостепу, сприятливі умови для скотарства, вівчарства і птицеводства.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як і широтному, і у вертикальному напрямах. Найбільш придатними як на сільського господарства є Закарпатська низовину і «Прикарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише вузьких долинах речек.

Для Закарпатської низовини характерні, переважно, дернові і дерново-глинястые грунти. Грунти Прикарпаття переважно дернові. У гірської зоні переважають бурі лісові грунти. Грунтовий покрив Криму має добре виявлену вертикальну зональність. У передгірної степовій зоні розповсюджені чорноземи. Лісостепова зона покрита дерново-карбонатными грунтами. У гірської лісової зони поширені буроземы, у найбільш низькому поясі - коричневі грунти. Основними областями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лук і пасовищ сприяє розвитку скотарства і овцеводства.

Водні ресурси зіграють значної ролі в розвитку аграрнопромислового комплексу. Основними джерелами забезпечення сучасних американських і перспективних потреб господарства України у прісної воді є водні ресурси поверхового стоку (річки, озера і водойми) і підземного стока.

Україна має досить обмежені поверхневих вод. Загальне водоспоживання країни досягло 65% її середнього багаторічного поверхового стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку з розрахунку одну людину становить 1000 м³ роком. Найвищою цей показник Карпат, на Поліссі й у західній частині Лісостепу, найменшим — в Степи.

Найбільшим споживачем води у господарстві України є сільське господарство. Його частина становить понад 2/3. Основний споживач води — зрошуване землеробство. Особливо високий його питому вагу у областях.

Отже, природні умови і ресурси України загалом сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатнє кількість тепла і вологи під час активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають можливість вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські структури та розвивати все основні області животноводства.

Земельний фонд України характеризується високим рівнем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, чи 70% загальної земельної площі. Землі, які прагнуть освоєння, припадає лише 2,5% її території. У сільське господарство земля є найважливішим засобом производства.

Характерною ознакою структури сільськогосподарських угідь є висока питома вага оранки (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сіножаті (5,1%) і пасовища (11,4%).

У зв’язку з тим, що у Україні сільському господарстві поступається промисловості як у щільності основних виробничих фондів, і по обсягу виробництва товарної продукції, України переважає промислово сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою освоєння території України є рівень розвитку території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрями залізниць та автошляхів залежать особливості територіальної організації АПК і регулярність перетинів поміж його основними частями.

Однією із визначальних чинників, які впливають для формування й територіальну організацію АПК і споживацьке кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення і ще рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Великі міста є з найважливіших чинників формування приміських АПК. Навколо міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу задля забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком і той малотранспортабельною сільськогосподарської продукцией.

Різні природо-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. Через війну одні регіонах України мають надлишок трудових ресурсів у сільське господарство, інші відчувають їх нестачу. Краще всього забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де густота сільського населення найвища. Найбільша потреба у трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає спеціалізацію агропромислових комплексів. Так було в регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, яку виробляють трудомістку продукцию.

Потреби населення продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання душу населення і реальними можливостями їхнього задоволення. Певною мірою на об'єм і асортимент необхідних продуктів впливають природо-географічні умови, місцеві національні особливості і традиции.

Для описи сучасного гніву й характеру розміщення агропромислового комплексу насамперед потрібно вказати, які галузі АПК є головними (тобто, куди доводиться найбільша питома вагу всієї випущеної продукції АПК).

Такими областями є сільське господарство й області первинної обробки сільськогосподарської продукції (чи харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих областей.

Сільське господарство є найважливішим ланкою агропромислового комплексу, оскільки вартість сільськогосподарських виробничих основних фондів у громадському аграрному господарстві наприкінці 1995 р. в порівняльних цінах 1983 г. становила 1691,0 млрд крб. У аграрному секторі зайнято майже 75% середньорічних працівників і виробляється понад 53% вартості продукции.

У структурі сільського господарства домінують такі області: рослинництво і тваринництво. Рослинництво є областю сільськогосподарського виробництва України. Частина рослинницьких областей і в вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%. Основа розвитку рослинництва — це земля, що використовується як окремі угіддя для певних виробничих етапів. Певне кількість землі відведено під присадибні і садово-городні ділянки колгоспників, робітників і службовців. Для сільськогосподарського виробництва найцінніші орні землі, що є понад 80% всіх сільськогосподарських угідь Украины.

У галузевої структурі тваринництва основну роль зіграють скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення конярства, кролівництва, ставкового рибництва, бджільництва, шовківництва і т.п.

Скотарство переважають у всіх природно-кліматичних зонах України є провідною областю і має у приміських зонах, особливо великих грошей і найбільших міст, молочно-м'ясне напрям. На Поліссі традиційно розвивається молочно-м'ясне виробництво, у районах переважає мясомолочное. Поблизу крупних споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі і первинної переробки великого рогатого худоби, свиней і птиці, виробництва молока.

Могутньою областю продуктивного тваринництва України є свинарство. Воно, як область скоростиглого виробництва, розвивається в всіх регіонах республіки. У найбільших масштабах воно сконцентровано в великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон великих городов.

Вівчарство — найменш інтенсивна область тваринництва, яке розміщено переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним використанням концентрованих кормов.

Высокотоварной областю тваринництва останніми роками стало птахівництво. Воно поставляє населенню м’ясо і яйця, а легку промисловість — пух і перо. Ця найбільш механізована і автоматизована область тваринництва, що дає можливість вільно використовувати промислову технологію, яка істотно впливає територіальну організацію цій галузі. У розміщення птахівництва чітко простежується тенденція до наближення до споживачеві будівництвом птахофабрик навколо великих городов.

Не втратила своє місце значення й така область, як конярство. Поголів'я коней становить Україні близько 1 млн. Конярство зосереджено в колгоспах переважно у районах Карпат, Закарпатті, на Поділля і Поліссі. Найважливішими чинниками розміщення областей харчової промисловості є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва, транспорт. Об'єктивними чинниками є природні умови і НТП. Залежно від дії основних чинників області первинної переробки сільськогосподарської сировини діляться таких групи: орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крахмало-патоковая, олійна; тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська, хлібопекарська; одночасно орієнтуються і сировину, і споживача: м’ясна, мучная.

М’ясна промисловість є одним із основних у харчовій індустрії. На розміщення м’ясокомбінатів головне вплив має сировинна база, а чинником розміщення мясопереробатывающих заводів, ковбасних і кулінарних фабрик служить наявність споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією їх у індустріальних районах й у районах сировинної бази. Найбільші м’ясокомбінати перебувають у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасса.

Молочна промисловість розвинена у всіх галузях. У тих самих районах розвивається і маслопроизводящая промисловість. Чільне місце у числі тваринного олії належить Київської, Чернігівської, Хмельницькій, Сумської областям.

Промышленность — найважливіше структурне ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному хозяйстве.

Промисловість як провідне ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, масштаби участі у територіальному поділі праці та інтенсивності територіальноекономічних связей.

Структура промислового комплексу: 1. Тяжка промисловість: — машинобудівний комплекс, — металургійний комплекс, — химико-лесной комплекс, — промисловість будівельних матеріалів, — паливно-енергетичний комплекс. 2. Легка промисловість. 3. Харчова промышленность.

За радянський період розвитку виробництво коштів виробництва (групи А) розвивалося найбільшими перепонами, яке частину — у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частина виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8%. З 1990 р. почалися структурні зміни, створені задля виробництво товарів народного споживання. У 1995р. частину акцій цього ланки промисловості становила 30,8%. Ці прогресивні зміни мають значення і негативні риси оскільки головний їх чинник пов’язані з великими темпами зниження виробництва групи А. У особливості що це стосується областей, які мають достатньої сировинної бази чи є труднощі у її розвитку. Найбільший спад виробництва відбувається у нафтопереробної, хімічної та нафтохімічної, вугільної промисловості, чорної металургії, будівельної индустрии.

Попри те що, що коли частина виробництва товарів народного споживання збільшується, загальний обсяги виробництва значно зменшується. Це пов’язане зі спільним економічну кризу: важким фінансовому становищем, високий рівень інфляції, розпадом господарських зв’язку з країнами близького зарубежья.

Промислового виробництва розміщено територією республіки нерівномірно. Найвища його просторова концентрація усталилася у індустріально розвинених областях з величезним переважанням підприємств важкою промисловості (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька). Виділяються також Київська (включаючи р. Київ), Харківські, Одеська, Львівська й інші області, де основного обсягу промислового виробництва територіально зосереджений в обласних центрах.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з групи областей промислового виробництва, які спеціалізується на видобутку, збагаченні, переробки й споживанні твердого мінерального, рідкісного й газового палива, виробництві, передачі й використанні електроенергії та тепла. Структура ПЕК України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відображає територіальну специфіку видобутку (виробництва) та споживання паливних і енергетичних ресурсов.

Паливна промисловість республіки складається з кам’яновугільної, нафтоі газовидобутку, торф’яний і нафтопереробної областей.

Вугільна промисловість представлена здобиччю кам’яного і бурого вугілля. Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральної і північних частинах Донецької області та південній частині Луганської областей.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її участі видобутку може бути большими.

Нині місце з видобутку нафти належить Лівобережної частини України, де працюють нафтогазові управління у Чернігівської, Сумській та Полтавської області. Тут видобувають більше половини нафти на Україні. Друге його місце займає Прикарпатська область, де працюють нафтогазовидобувні управління — Бориславнефтегаз і Долинонефтегаз. Поки що маштабы видобутку нафти невеликі через брак засобів і недостатні пошукові работы.

Нафтопереробна промисловість України представлена Лесечанским, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицким і Львівським нафтопереробними заводами.

Газова промисловість — наймолодша область паливної промисловості України. Основні поклади природного газу расположенны у стінах Харківської,, Полтавської, Дніпропетровській і Чернігівської областях.

Торф’яна промисловість є одним із найдавніших областей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумських, Чернігівських, Житомирській, Рівненській та послуг Львівської областях. Видобуток його небольшая.

Електроенергетика є складовою ПЕК. Вона впливає як в розвитку народного господарства, а на територіальну організацію продуктивних сил.

Усі електростанції України поділяють на чотирьох виду. У основу розподілу покладено ознака використовуваного ресурсу: · теплові електростанції, які працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі· гідравлічні, які використовують відповідні гідроресурси і діляться на гідроелектростанції, гидростимуляционные і приливні; · атомні, які у вигляді палива використовують збагачений уран чи інші радіоактивні элементы;

Металургійна промисловість є підставою розвитку машинобудування, металообробки і обсягах будівництва. Сучасна чорна металургія тримає одна з відомих місць у народному господарстві країни й є матеріальною базою відновлення всього комплексу важкою індустрії України. Чорна металургія впливає розвиток всіх галузей народного господарства України як найголовніший споживач палива й електроенергії, води. До складу чорної металургії входить видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих і хромованих руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі та прокату, электроферосплавов, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних материалов.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, зокрема виробництво сплавів, прокат кольорових металів, переробку вторинної сировини і видобуток кольорового камня.

У структурі виробництва кольорових металів України чільне місце сяде алюмінієва промисловість, що складається із виробництва глинозему і алюмінію. Основний алюмінієвої рудою є боксити, запаси що у Україні невеликі. Україна має значні запаси нефелінових порід, які можна сировинної бази великий алюмінієвої промышленности.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятка спеціалізованих областей. До нього ставляться майже всі галузі машинобудування (крім годинниковий). Він є підставою важкою індустрії і відіграє на вирішальній ролі в створенні матеріально-технічної базы.

Химико — лісової комплекс охоплює області промисловості, які виробляють сировину й конструкційні матеріали. До них передусім належить хімічна промисловість та лісова промисловість, що забезпечують господарство мінеральною поживою, содою, фабрами, горючемастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, пиломатериалами, папером, целюлозою і багатьма другими видами сировини й материалов.

Україна має потужну сировинну базу у розвиток хімічної промисловості. Хімічна промисловість найбільш розвинена у Донбасі, Придніпров'я і Прикарпатье.

Нафтопереробна промисловість зосереджена районах видобутку нафти, в портових городах України, на Донбасі, Придніпров'я, Прикарпатті й центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірній і Львова.

Складовими частинами лісового комплексу є лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лесохимический подкомплексы.

Ліс України заготовляється переважно у Ивано-Франковских, Закарпатських, Волинських, Житомирській, Київській і Чернігівській областях.

Промисловість будівельних матеріалів — комплекс областей і в складі важкою промисловості, які виготовляють матеріали, деталі, і конструкції всім видів строительства.

У легку промисловість найбільшої подгруппою є текстильна, до якої відноситься первинна обробка текстильного сировини, бавовняних, лляних, вовняних, шовкових, нетканих матеріалів, конопле-джутовая, текстильно-галантерейная, трикотажна подгруппы.

Основні проблеми і перспективи розвитку народногосподарського комплексу Украины.

Складний період переживає нині Україна. Економіка всього народного господарства, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на групі економістів країни, яка має здійснювати реформування існуючого економічний механізм у бік ринкового розвитку. У цьому по об'єктивної причини самим економістам під час реформи слід переоснащуватися, позаяк у ринкової економіки є своя апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно заволодіти Москвою і користуватися теорією попиту й пропозиції, граничною корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржовий торгівлі, процесами опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, об'єднання вільного ринку України і елементів державного регулювання тощо. Можна не сумніватися той генеральний курс, який направили на проведення глибоких економічних реформ в народному господарстві країни й перехід до ринкових методів господарювання. До найбільшому жалю, маючи у своєму господарстві великі національні та природні потенційні можливості, ми ми змогли створити конкурентоспроможного товаровиробника. І що найбільш головне — Україна забезпечила собі перших місць у світі з тривалість життя її населення. І це, напевно, найбільш комплексний показник ефективності громадського виробництва. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріальноі трудомістким. За цих умов країні відведена роль сировинного придатка для країн із розвиненою ринковою экономикой.

Слід визнати, що результати реформ, що тривають вже в протязі майже 12 років, далекі від бажаних. За 1991 — 2002 рр. виробництво валової продукції сільського господарства (в порівняльних цінах 1983 р.) зменшилося на 41% й у 1998 р. перебувало лише на рівні 1960 — 1961 рр., а випускати продукцію харчової промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився рівня 1950;х років. Але у чому ж причина такої міри? Ряд економістів пояснюють це тим, що у Україні реформи хто не йде. Проте з цим важко погодитися. За роки у господарському комплексі України відбулися величезні зміни у економічні відносини. Кардинальні реформені зміни відбулися у питаннях, що стосуються власності, землі і розбазарювання майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів нет.

На думку головних економістів, різкий і такий тривалий спад господарського виробництва, його ефективності значною мірою обумовлений макроекономічними чинниками, непослідовністю і безсистемністю реформ, ущербності психології вітчизняного товаровиробника, яка десятиліттями, і тих політичних розбіжностей, що є ныне.

Що ж потрібно б зробити зміни ситуації ?

Насамперед необхідно зорієнтувати вітчизняну промисловість на виготовлення конкурентоспроможної продукції. За якістю і способами вони повинні відповідати всі вимоги технологічного процесу конкурувати з іншими аналогами.

Важливе завдання на хімічної промисловості України є забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральною поживою. Якщо сільське господарство нічого очікувати забезпечуватися добривами та інші хімічними засобами вітчизняних, те з економічної погляду сільському господарстві стане збитковим. Що природно викликає зниження рівня життя населення, зменшення робочих місць і банкрутство багатьох предприятий.

Сільське господарство належить до консервативної у сфері діяльності. І це має об'єктивне пояснення. Область не може оперативно відгукуватися зміни цінової чи фінансової ситуації, як і, скажімо, відбувається над ринком цінних паперів. З огляду на цього, в усьому світі сільське господарство підтримується державою. Це потрібно по-різному. У на підтримку вирощування лише пшениці виділяється близько 20 різних дотацій і субсидий.

Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до вищої ціні. При низькі ціни продукції сільського господарства значну кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо.) до землі будь-коли прейдут, технічне переозброєння області не відбудеться. Вихід зі становища, що склався у господарстві України видно в державну підтримку вітчизняного виробника і наявність програми технічного переоснащення производства.

Треба зменшити фактичний податковим пресом на товаровиробника завдяки запровадженню основного податку землі і на прибыль.

Потрібно, щоб економічний механізм був системний, постійний і відомий хоча на кілька років. Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців, і терміни реалізації. Слід забезпечити товаровиробникові своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні отношения.

Кожному товаровиробникові слід і чітко підраховувати витрати свого виробництва та знати, що у ринкових умов доцільно виробляти тільки те, які можна вигідно продать.

Слід усвідомити, що у для ринкового середовища повинні функціонувати все складові економіки, зокрема ринок паперів і ринок землі. Тому твердження окремих політичним лідерам у тому, що будь-якою ринкову економіку, але проти ринку, виглядають досить удивительно.

Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків, брокерських і дилерських контор, земельного банку. Якщо Верховна Рада України, президент і Уряд України приймуть необхідні заходи для пріоритетного розвитку, то вже у найближчими роками буде створено все необхідні передумови для активізації кардинальних змін — у продуктивних силах інших галузей матеріального виробництва, оскільки у за всіх часів хозяйственны комплекс був і залишається одним із головних сил, що забезпечує економічний суверенітет нашого государства.

Библиография.

1. Мишогло Г. О. Економічна географія України з засадами виробництва. — Л: Світ, 1997. 2. Розміщення продуктивних сил України / під редакцією Е. П. Катана. — До: Вища школа, 1997 3. Соціально-економічна географія України / під редакцією О. И. Шаблия. — Л: Мир, 1994 4. Саблук П. Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку // Урядовий кур'єр. — 19 грудня 1999. — № 190 5. Сафін Про. Планування в народному господарстві у нових економічних умовах // Економіка України. — 2001. — № 9. 6. Географічна енциклопедія України. 2 тому. — До: Українська Радянська Енциклопедія їм. М. П. Бажана, 1989.