Долина Гейзерів

Долина Гейзеров

Камчатка. Західні відроги вулкана Кихпиныч. Тут починається глибоке ущелині, дно якої якого рівно шістдесят год тому відкрита Долина гейзерів. З того часу перебуло десятки тисяч жителів. І це замало, й багато. Мало — для такого унікального місця, як Долина, багато — для крихітного ділянки землі, насиченого природними чудесами. По суті, всі роки йшла боротьба: одні за будь-яку ціну прагнули потрапити до Долину, інші намагалися уберегти його від розграбування. У кінцевому підсумку своєї мети домоглися й й інші.

О справжньому, геологічному віці Долини гейзерів можна лише гадати: ясно, по крайнього заходу, що він налічує назвати не одне тисячу років. Проте природа зуміла добре «сховати» свій шедевр: до 14 квітня 1941 роки про існуванні Долини навіть підозрював. Ітельмени, древні жителі Камчатки, чиї поселення березі океану розташовувалися менш як за 30 кілометрах від Долини, не ризикували забиратися глибоко у гори: вулкани і гарячі джерела завжди переконували їм забобонний страх. Не чули про Долині гейзерів перші дослідники Камчатки, учасники знаменитої експедиції Берінга — Степан Крашенинников і Георг Стеллер. У 1854 року мандрівник Карл Дітмар пройшов зі своїм загоном лише у 14 кілометрах від Долини, а 1909;му зовсім поруч від нього стояв табором Володимир Комаров. Учасники його експедиції бачили дивні білі дими, порушені із глибини ущелини, але Комаров стане спускатися з кіньми по крутим відрогам. Хаос хребтів і розпадків, у якому «народилася» Долина, міг відстрахати любого.

В 1934 року на Камчатці було створено Кроноцкий державний заповідник — і ось як це дивно: Долина гейзерів, яку тоді ще хто б знав, як волею Провидіння, виявилася всередині заповідної территории!

В квітні 1941;го співробітник заповідника Тетяна Устинова і проводник-ительмен Анисифор Крупенін, обстежуючи річище ріки Галасливим, увійшли до вузький прохід між скелями і зупинилися неподалік гирла невідомого припливу. Саме тоді скрізь ще сніг. Важко влаштувавшись на крутому засніженому схилі, втомлені подорожні вирішили перекусити. На протилежному березі Галасливим виднілася протаявшая кам’яниста майданчик, з якої звивався легкий парень, — очевидно, гарячий джерело, яких на Камчатці незліченну кількість. Несподівано одне з струминок джерела стала розростатися й у лічені миті перетворилася на могутню струмінь окропу, яка б'є прямо через річку! Пережахані люди подхватились — рятуймося! — втім, швидко з’ясувалося, що окріп перед тим не добиває. Дуття закінчилося само раптово, як і почалося, і Устинова зрозуміла, і ній справжній гейзер — перший на Камчатці. Вона назвала його Первенцем.

В той сніжний квітневого дня Устинова повернула тому, не знаючи ще, який фантастичний світ неї влітку, коли він зуміє пробратися в середнє протягом цього припливу, названого пізніше рікою Гейзерной. Вона виявила Долині більш 20 великих гейзерів. Велетень, Перловий, Цукровий, Потрійний, Конус, Фонтан, Малий, Великий — деякі дані нею імена. Але, крім самих гейзерів був і той унікальний світ, що вони навколо себе створили. Киплячі ключі і гарячі озера, грязьові казани і ширяючі ями, сотні різнобарвних термальних джерел, неймовірна розфарбування схилів, якими струменіє гаряча вода, — усе це разом із буйної зеленню трав створювало казкове видовище.

С кінця 1950;х років, коли були опубліковані перші докладні описи Долини гейзерів, в багатьох радянських громадян з’явилася майже жадана мета: побувати тут. Залишаючи Долину, приїжджі несли з собою не лише незабутні враження, а й шматочки гейзерита — мінералу, що утворюється навколо гейзерів, — залишали ж сміття, вирубані дерева і витоптані схили. Сколений вандалами гейзерит швидко «в'янув», втрачаючи все своє привабливість, все багатство фарб. Жадібність і невігластво «колекціонерів» собі не дозволяли їм зрозуміти, що незвичні кольори і відтінки гейзерита народжені котрі живуть у ньому унікальними організмами — термофильными водоростями і бактеріями, нездатними існувати поза звичної їм среды.

Угроза необоротною деградації Долини стала настільки реальної, що у 1975 року її закрили «на благоустрій», яке тривало майже двадцять років! Після закриття Долини потік приїжджих скоротився вдесятеро. Але ізолювати Долину від «диких» туристів однаково не повністю вдавалося. Ні відсутність карт, ні труднощі переходу, ні примхи камчатської погоди, ні адміністративний заборона не могли нейтралізувати тяжіння Долины.

По порівнянню зі скоротечностью людського життя дива природи видаються безсмертними. Але це не так: справжнє диво то, можливо тендітним і недовговічним. Варто згадати хоча б про долю найбільшого гейзера Землі. Він «народився» у Новій Зеландії межі сучасності. Стовп окропу, чорної багна й каменів злітав на четырехсотметровую висоту! Жахливий фонтан клекотав кілька годин, потім обпадав, щоб зметнутись знову більш як через добу. Найбільший з гейзерів проіснував тільки чотири роки. Подпруженное виверженням вулкана озеро промило природну греблю, рівень води упав, і гейзер перетворився на звичайний источник.

Не потрібно мати багатою уявою, аби уявити можливу картину загибелі Долини гейзерів. Лиховісний гул землетрусу, хмара попелу над Кихпинычем, обвали, зсуви, сель — і вже там, де були гейзери, нагромаджується купа кам’яних уламків, з-під яких вибиваються брудні струмки і цівки пара…

Этот апокаліптичний сценарій підказаний тайфуном «Ельза», обрушившимся на Камчатку 4 жовтня 1981 року. Тоді, буквально відразу, Долина отримала катастрофічні руйнації. Дощі, породжені тайфуном, не припинялися троє діб — рівень Гейзерной піднявся втричі метри й ріка перетворилася на скажений потік багна й каменів. Небувалий натиск води зсунув з місця величезні глыбы-валуны: вони «переорали» річище ріки, і те, що попалося їм у шляху, було, природно, розбите чи знищено. Так, перестав існувати гейзер Велика Пєчка (до речі, це був небезпечний з гейзерів Долини: він «вистрілював» горизонтально саме в розквіті людського зростання), отримав лінкор серйозно пошкоджено джерело Малахітовий Грот — краса і гордість Долины.

Но йшли роки, і Долина оживала… Кожен, вперше потрапляє сюди, відчуває у собі її магнетичну силу. Коли проходить здивування від її і слабшає інстинктивний страх перед ширяючої і плюющейся окропом твердю, буває важко не піддатися своєрідному «гіпнозу краси», коли складається враження, що це навколо — фантастичний сон, а ти — його учасник, якому, як у кожному сні, ніщо загрожувати неспроможна.

Но Долина не прощає неуважність та щороку збирає «данина» з ошпаренных кінцівок. Самі гейзери загалом небезпеки уявити не можуть: небагатьом ввійде у голову нахилятися над гейзером, що він заповнився водою. Що ж до фонтана, він швидко вистигає знижується на грішну землю нестрашним гарячим душем. Найнебезпечніші місця у Долині вкриті привабливою на цей вид травичкою — інший отже і працювати хочеться стати на зелений лужок. Людині, не знайомому з підступництвом Долини, важко уявити, під ласкающим погляд покровом приховується палюча рідота, і нога, не зустрівши опори, піде всередину, як і олію! Довіряти у Долині можна тільки полину. Це непоказне рослина вибирає абсолютно надійні місця, куди із якихось таємничим законам диявол підземного світу ступити немає права. Втім, задля справедливості, слід зазначити, що з все своє історію Долина гейзерів не зажадала собі у жертву жодного людини. Відомий лише одне трагічний епізод, та його «героєм» став ведмідь, сорвавшийся навесні з зледенілого схилу просто у киплячий джерело, що з того часу назвали Підступним. Тривалий час камінь край цього джерела зберігав сліди пазурів відчайдушно боровся упродовж свого життя зверя…

Человек, провів у Долині гейзерів за кілька днів, може відчути втома: занадто гарно, занадто фантастично цю пам’ятку. Але той, хто побував на Долині якось, прагне потрапити туди ще та ще. Причина цієї тяги — в нерозгаданості Долини, адже будь-яка таємниця — страшний магнит…

Андрей Нечаєв.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.