Екологічна кризу в Україні

Екологічна кризу в Україні

Львів 2003.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування про «єктивними законами розвитку й відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за які перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома ваги ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування які здійснювалося найбільш «дешевим «способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Це було б можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих й підземних вод, повітря й земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями й призвели до різкого погіршення стану здоровий «я людей, зменшення народжуваності та.

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням й біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є ті, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа із її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, Яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

1. ПРОМИСЛОВІСТЬ.

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану.

довкілля, є:

застаріла технологія виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два — три рази відповідні показники розвинутих країн;

високий рівень концентрації промислових про «єктів;

несприятлива структура промислового виробництва із високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних про «єктів;

відсутність належного правового та економічного механізмів, котрі стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні про «єкти й процеси, є однією із найбільш забруднюючих галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел забруднення досягають 38 відсотків загальної кількості забруднюючих речовин.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього природного середовища характеризується викидами у повітря вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених чи недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість — одна із основних галузей, де утворюються великі обсягах відходи, значна кількість які - токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються про «єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі про «єкти забруднюють довкілля й за нормальних умів роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.

2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ.

Серед промислових про «єктів одним із основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30 відсотків всіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря й забруднення земель через накопичення значної кількості відходів (золі, шлаків, пилу).

Ядерна енергія в Україні використовується в всіх галузях народного господарства — промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а й у побуті.

У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було б вироблено на атомних станціях. На п «яті АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на які було б вироблено 79,6 млрд. квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їхнього потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п «яте — в Європі.

Чотири енергоблоки із реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС із різними сходами будівельної готовності. Інший блок Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції остаточно зупинено у листопаді 1996 року. У Києві та Севастополі розташовані дослідницькі реактори, котрі у 1996 році не працювали, але й продовження їхні експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на які здійснюється їхнього первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів із ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30- кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих для зберігання сховищах велика кількість радіоактивних відходів, серед які є відходи ядерної енергетики. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається про «єкт «Укриття », в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність які близько 20 млн. кюрі.

У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО «Радон «із переробки та зберігання радіоактивних відходів, котрі приймають на зберігання радіоактивні відходи від всіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.

Підприємства із видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є ті, що майже усі її відходи — відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. Вони містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі й радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені у яких радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн із дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах господарства й наукової діяльності. На даний годину існує близько 8 тисяч підприємств та організацій (лише по місту Києву їхні близько 400), котрі використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої кількості штучних й природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, котра викликає необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населення та навколишнього природного середовища.

У систему таких заходів мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження із радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.