Українська козацька християнська республіка: кордони, територія, устрій; дипломатичні та військово-політичні зносини

Українська козацька християнська республіка: кордони, територія, устрій; дипломатичні та військово-політичні зносини.

Життя запорізького козацтва грунтувалось на глибоко демократичних принципах: рівність у праві володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної й національної приналежності, релігійних переконань, участі органів самоврядування тощо. Феномен Запорізької Січі до того, що саме тут уперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників простого народу.

Запорізька Сич як політичне утворення був фактично зародком майбутньої української держави, продовженням традиції українського народу, Яка перервалася после сходження із політичної арени Галицько-волинського І Київського князівств. Безперечно, Запорізька Сич не був Державою в повному розумінні слова, але й мала скільки виразних ознак державності, що її неодноразово справедливо називали «козацькою республікою». У військовому відношенні Сич поділялася на 38 куренів, а територіальному — на 5—10 паланок. Для всіх, хто прибув на Запоріжжя, доступ на Сич був вільний. Прийнятих до лав Запорізького козацтва зараховували за їхнього бажанням до одного із куренів СІчі. Під годину запису до куреня новоявленому козакові змінювали прізвище й давали будь-яке нове ім «я. Це робили у тому, щоб приховати минуле втікачів. як вступ до Січі, то й вихід із неї був вільним. Загалом усє військо поділялося на січових й волосних козаків: Перші власне і були цвітом козацтва, цс — неодружені люди; тихий, хто відзначився в бою, мав інші заслуги, звали лицарством, чи товариством. Вони з свого середовища оббирали старшину, одержували грошове І хлібне забезпечення, брали доля в розподілі здобичі й розв «язували усі справ війська. Частину козацтва, котра залишалась на Січі по куренях, поділяли на старших й молодших. Вони становили козацьке військо. Запорожців наприкінці XVI ст. налічувалось 5—6 тис., із них десята частина, постійно змінюючись, був січовою залогою, в годину як інші брали доля в походах чи займалися промислами. Від лицарства різко відрізнялися сІмейні козаки, їхнього пускали Запоріжжя, але й смердоті жили за територією Січі, на хуторах, де займалися хліборобством, скотарством, торгівлею. Звали їхні підлеглими посполитих січових козаків.

Структура суспільних відносин на Запоріжжі був дуже простою. Загальна козацька рада виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу в особі кошового отамана та старшини належала виконавча влада. Характерною особливістю процесу формування коша є виборність його членів. Під годину роботи військових радий, котрі збиралися регулярно — 1 января й 1 жовтня, відкритим демократичним способом висували кандидатури, обговорювали їхні й більшістю голосів оббирали керівників на чи іншу посаду. До компетенції заради входили також запитання оголошення війни та підписання світу, організації військових походів, кари злісних злочинців, розподілу господарських угідь тощо. У свою чергу кіш, керуючись рішеннями загальної заради, втілював у життя напрями політики Запорізької Січі в межах своїх вільностей. На Запоріжжі поступово склалася своя адміністрація: військові начальники — кошовий, отаман, військовий суддя, військовий отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул.

Неординарним у Запорізькій Січі був й такий важливий інструмент військовеадміністративної влади, як правова система. Якщо загалом на територї України того годину діяли різні джерела права (Руська Щоправда, Литовські статути, акти королівської влади, Магдебурзьке право), то Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, котре являло собою сукупність правових звичаїв, котрі утвердилися у сфері козацьких суспільних відносин.

Республіканська форма правління, доля якнайширших кіл козацтва у розв «язанні практично всіх господарських й суспільних питань перетворили Запорізьку Сич на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі забезпечувалася також внутрішньообщинното демократією, рівністю всіх членів громади перед давніми звичаями й правами.

Звичайно історична реальність був такою, що Запорізька Сич також не уникнула внутрішньостанових суперечностей й конфліктів: майнова нерівність, соціальна диференціація, наростання конфронтаційних настроїв у запорізькому середовищі.

Для Запорізької Січі протягом багатьох століть ЇЇ існування був характерний найширший спектр політичної діяльності: матеріальна підтримка діяльності братств й навчальних закладів, фінансування просвітницької роботи православних церков й монастирів.

Існування Запорізької СІчІ як самостійної сили було б визнано в міжнародному світі. КІш Війська Запорізького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства, укладав міжнародні догоди, вів переговори із Іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було б вигідно, окремі держави та їхні коаліції. Військова сила запорожців та їхні самобутня тактика ведення бою були добро відомі за межами України.

У різні періоди свого існування Запорізька Сич ніколи не був республікою в собі. Усупереч Історичним кордонам вона завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші укра-їнські землі.

У 1616 р. Польський сейм визнав, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функцІювання Запорізької СІчІ по суті становило наступний (после Галицько-Волинської держави) етап формування української етнічної держави. Дух козацтва, який розлився по всій Україні, пройняв найрізноматнІші сфери життя, і значною мірою зумовив тенденції розвитку і утвердження на українських землях нових державних органів управління. Держава, Яка виникла в рокта національно-визвольної війни 1648—1654 р., був безперечно суспільно-політичним дітищем Запорозької Січі.