Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і море»

Фiлософсько-символiчний змiст повiстi «Старий i море «.

Повiсть-притча «Старий i море «видатного американського письмен ника Ернеста Хемiнгуея — це не лише один з останнiх його завершених творiв, а найскладнiша у фiлософському планi рiч. Це — алегоричне розкриття свiтоглядної позицiї автора, власний варiант вiдповiдi письменника на найважливiше з питань фiлософiї про сенс життя.

Ще ранiше у творчостi Хемiнгуея склався особливий художнiй принцип, який письменник назвав «принципом айсберга »: «Якщо письмен ник добре знає те, про що вiн пише, вiн може оминути багато з того, що знає, та, якщо вiн пише правдиво, читач вiдчує все проминуте так само сильно, як коли письменник сказав про це. Величнiсть руху айсберга у тому, що вiн лише на одну восьму пiдноситься над поверхнею води ». Вiдштовхуючись вiд цiєї метафори, можна сказати: «надводна «частина змiсту повiстi «Старий i море «надзвичайно мала, а глибина «пiдводної «- незрiвнянно велика.

Зовнi сюжет повiстi дуже простий, його можна переказати кiлькома реченнями. Живе самотнiй старий рибалка Сантьяго, єдиний друг якого — хлопчик Маноло, його учень i помiчник. Старого Сантьяго покинуло щастя, як покинула бiльшiсть людей, не здатних його розумiти. Вiн iде в море, де на наживу ловиться величезна риба, боротьба з якою триває майже двi доби, але зрештою спiйману здобич нищать акули. Залишками здобичi старого милуються туристи, але й тi бачать у рибi лише якусь екзотичну рiч.

Нiби нiчого особливого й не вiдбувається — якщо бачити тiльки зовнiшнiй сюжет. Та безлiч прихованих образiв-символiв ховається за цiєю нiби простенькою iсторiєю.

Старий — це водночас i жива людина зi своїми почуттями, думками i досвiдом, й символ певної системи цiнностей. Хлопчик Маноло — не лише хлопець, що живе зi своїми батьками, що намагаються вiддалити його вiд старого вчителя-друга, це — надiя на майбутнє, моральна перемога Сантьяго i його цiнностей над вiдчуженiстю оточення. Батьки хлопчика уособлюють цей свiт, вiдчуженiсть i роз «єднанiсть людей у якому є нормою, як i туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантья-го — мета iснування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на усi труднощi i перешкоди. Перемога над рибою — досягнення цiєї мети. Знищення риби — нерозумiння свiтом її значення. Утлий човник на тлi безмежного простору — самотнiсть. Море — непереборна сила природи, сама вiчнiсть. Приблизно такий змiст мають символи, узятi поодинцi, але сполучення їх створює iдеї усього твору.

хай її матерiальне втiлення зникає з рук. I боротьба з рибою водночас є ще й дивним єднанням з нею, хоч вона є метою, але вимушеною, якщо подивитись трохи з iншого боку. Не випадково, розмовляючи сам iз собою, Сантьяго каже: «Як добре те, що нам не потрiбно вбивати сонце, мiсяць, зiрки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу в моря i вбиваємо своїх братiв ». Тобто нiби не вiн ставить собi це за мету, її вимагають життєвi обставини, проте, прийнявши виклик, вступивши з рибою у двобiй, Сантьяго досягає ще однiєї цiлi: довести, що людина не безсила, взагалi свою здатнiсть перемогти.

Вiдвага та шанси на перемогу у нього i у риби практично рiвнi. Не буде перебiльшенням сказати, що рiвнi цi двоє i за моральними якостями. У своїй боротьбi переможець i переможений досягають своєрiдної гармонiї - а це вже одна з головних авторських iдей. Знайти гармонiю з природою — чим це не сенс iснування людини?

Гармонiї з природою неможливо досягти анi ставлячись до неї зверхньо, бачачи у нiй джерело задовiльнення власних потреб, анi вiдсторонено милуючись нею здаля. Для цього треба зрозумiти її внутрiшнi закони i навчитися жити за ними. Гармонiйнiсть природи зовсiм не виключає боротьби, бiльше того — вона невiдривна вiд боротьби, але боротьби на рiвних, коли пiдставами для перемоги стають не якiсь технiчнi засоби, а особистi внутрiшнi сили: рiшучiсть, мужнiсть, воля до перемоги. Вона теж жорстока, як i людський свiт, але щедра i справедлива — перемагає той, хто гiдний перемогти. Її правила гри нiби протиставляються таким у людському суспiльствi.

Старий Сантьяго за законами природи — переможець, але вiн — переможений за шкалою цiнностей людей, тому серед них вiн самотнiй i безсилий вигравати за їхнiми правилами гри. Море i риба значно ближчi йому духовно, нiж людське суспiльство.

Але вiн усе-таки саме людина, i саме людей репрезентує у двобої зi стихiйними силами. З великою гордiстю звучать його слова: «Людина створена не для того, щоб терпiти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти » .

Ось такою людиною i постає вiн у повiстi: людиною, багатшою духовно за тих, що не замислюються над тим, що означає бути людиною. Людиною-переможцем, виграш якої пiдтверджує сам принцип гармонiї природи, хай не зрозумiлий iншим, але вищий за будь-якi iншi закони. Переможцем, хто б що не вважав.

Мабуть, це й є головною iдеєю твору. Але однозначно стверджувати це важко — айсберг на те й айсберг, що його неможливо побачити увесь. Кожен може вiдшукати у повiстi-притчi «Старий i море «щось своє.