Економічні зв"язки України з іншими країнами

Курсова робота з РПС.

на тему: «Економічні зв’язки України з іншими країнами «.

1. ВСТУП Зовнішньоекономічні зв’язки стали більш актуальними і різнобічними, побудованими на основі рівноправності і взаємовигоди після того, як Україна стала незалежною, самостійною державою.

Найбільше значення у розвитку економіки України має зовнішня торгівля. Сьогодні задовольнити всі потреби населення зусиллями однієї країни важко. З цим завданням можна впоратись лише за умов добре розвинутої зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля України складається з експорту і імпорту товарів і послуг. Довший час зовнішня торгівля України характеризувалась негативним сальдо, але в останні роки, завдяки пожвавленню торгівлі з країнами Європи, сальдо стало позитивним.

Розвиток нашої держави тісно пов’язаний з її зовнішніми зв’язками з іншими країнами світу. Особливо велике значення мають економічні зв’язки, які здійснюються у формі зовнішньої торгівлі, міжнародної спеціалізації та кооперування, вкладення капіталів. обміну робочою силою, науково-технічною інформацією. Послугами. Вони відіграють велику роль в економічному розвитку України.

З багатьма видами продукції Україна намагається вийти на світовий ринок. Зокрема, товари від нас вивозяться в 107 країн світу. Однак, ці товари мають низьку конкурентоспроможність, тому щоб Україна могла вийти на світовий ринок їй потрібно підвищувати якість товарів.

Дуже важливе значення у зовнішній торгівлі має співвідношення у експорті та імпорті сировини й готових виробів, їх асортимент. Найвигідніше для країни, коли в експорті переважає наукомістка готова продукція, а в імпорті — сировинна група товарів. Однак 80% експорту України становить сировина.

Таким чином, у зовнішніх зв’язках країни є ще значні проблеми, які чекають свого вирішення .

План.

Вступ.

Зовнішні економічні зв’язки: сутність, структура, регіональні аспекти Коротка економіко-географічна характеристика України Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків України Зовнішньоекономічна діяльність і пріоритети України.

Експорт та імпорт за прямими зв’язками підприємств.

Інтернаціоналізація економіки України Зовнішньоекономічна політика України Пріоритети зовнішньоекономічних зв’язків Висновок Додатки.

2. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ: СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ,.

СТРУКТУРА, РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ.

В теперішній час розвиток міжнародних економічних відносин України визначається її економічною спадщиною, що дісталась від СРСР. Зовнішні економічні зв’язки поки що зорієнтовані на країни колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, відбувається інтенсивна переорієнтація їх до країн Заходу.

Економічна інтеграція України у світове господарство гальмується затратним виробництвом, яке в декілька разів перевищує рівень затрат в розвинутих країнах.

І все ж, незважаючи на такий стан, Україна активно налагоджує зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами. Теоретичною основою активізації України є об'єктивна необхідність економічного співробітництва в першу чергу з країнами Заходу.

За умов державної незалежності саме Захід є взірцем для України в формуванні демократичного устрою та життєвого рівня населення. Проте Європа не поспішає приймати Україну до своєї спільноти. Вона висуває умови досягнення європейського рівня.

Економічна політика України спрямована на негайне входження до ЕС за аналогом колишньої НДР (Німецької Демократичної Республіки). Така політика є корисною для європейських країн, бо розширює їх конкурентну зону і для України, бо стимулює її економічний розвиток. Реалізацію цієї політики доцільно здійснювати не на марксистських теоретичних засадах структури економіки (групи «А» і «Б»), а на основі сучасної теорії секторного структурного розвитку.

Окремі галузі економіки України уже сьогодні відповідають вимогам міжнародних стандартів. Зокрема, авіаційна, космічна промисловість, послуги і вироби для поліпшення навколишнього середовища, харчова промисловість, сільське господарство, система інтелектуального розвитку населення.

Стратегічні напрями зовнішньоекономічної політики України реалізуються в конкретних заходах держави та інших господарських суб'єктів. Позитивний вплив очікується від іноземних інвестицій. Станом на 1 січня 1997 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, що надійшов в Україну з 105 країн світу, становив 1, 36 млрд. доларів США, в т. ч. за 1996 р. 459 млн. доларів США, що на 11% більше ніж у 1995 році. Нині в Україні діє 5, 3 тис. підприємств, які отримали іноземні інвестиції, з них 4, 1 тис. — спільні.

Зовнішньоекономічна політика України зосереджується на оптимальному збереженні і використанні традиційних експортних та імпортних ринків, скороченні невиробничого імпорту й раціональному використанні виробничого потенціалу, оптимізації торговельного балансу, поетапному вдосконаленні структури експорту та імпорту.

Завершується процес вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Через підготовку до укладання двосторонніх угод про вільну торгівлю держава адаптується до вступу у Центральноєвропейську зону вільної торгівлі. Розв’язується питання щодо торгівлі з Північноамериканською зоною вільної торгівлі (НАФТА).

Дуже важливого значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин держав. Вона активно розвиває двостороннє співробітництво з країнами світу, спрямовуючи його на забезпечення економічної та політичної підтримки своїх реформ, непорушності кордонів та територіальної цілісності.

У розбудові відносин з Російською Федерацією Україна продовжує проводити послідовний курс на зміцнення добросусідських партнерських відносин. Цей курс був і залишається одним з головним пріоритетів зовнішньої політики України.

Незважаючи на позитивні моменти розбудови українсько-російських відносин, тут мають місце значні недоліки. Так, Росія пішла на порушення Угоди про вільну торгівлю, ввела акцизний збір на підакцизні товари українського виробництва. З 1 січня 1997 р. РФ ввела квоти на ряд товарів, причому всупереч загальноприйнятим міжнародним процедурам, що викликало негативну реакцію міжнародних організацій.

Важливе місце у зовнішній політиці України займає Білорусь. Зовнішньоторговельний оборот між двома країнами у 1996 році перевищив 1, 4 млрд. доларів США. Україна в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі.

Взаємини України з Молдовою визначаються активною конкретною діяльністю — створені транспортні коридори та митниці, узгоджено розподіл майна залізничного транспорту та інших об'єктів.

Активно розвиваються відносини з Азербайджаном, Грузією та Вірменією. З першими двома державами укладено багатообіцяючі угоди про створення транспортного коридору Закавказзя — Європа.

Динамічно розвиваються відносини з Республікою Казахстан. Досягнуто ряд важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергомістких виробництв.

Особливе значення мають для України її стосунки з безпосередніми західними сусідами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

Українсько-польські відносини набрали характеру стратегічного партнерства. Тісною є координація дій двох країн у європейських політичних та економічних структурах, міжнародних організаціях. Істотно зріс зовнішньоторговельний товарообіг.

Розпочалася практична реалізація ряду взаємовигідних економічних проектів, зокрема — щодо спільного виробництва зернозбиральних комбайнів типу «Бізон».

Значно розширилася географія зв’язків з країнами Західної Європи.

Важливим чинниками зміцнення політичної та економічної незалежності України стали українсько-американські відносини, які сьогодні вийшли на рівень стратегічного партнерства. Відносини з США набули надзвичайно високого рівня. У створеній Українсько-Американській Міждержавній комісії (УАМК) розв’язуються питання зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій.

Має місце динамічний розвиток українсько-канадських економічних відносин. Підписані угоди сприятимуть надходженню значних інвестицій з Канади в економіку України (понад 600 млн. доларів США).

Таким чином, економічна політика інтеграції України в світове господарство та регіональні економічні структури має достатньо передумов та може забезпечити позитивні результати.

За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв’язки України доцільно поділити на: 1(відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР, і 2(відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн.

У першій групі пріоритетними є стосунки з Російською Федерацією. Україна вивозить у Росію різноманітні машини і устаткування (тепловози, вагони, літаки, трактори, верстати, металургійне та шахтне устаткування, автобуси, автонавантажувачі, телевізори, сільськогосподарські машини, комп’ютери тощо (, кам’яне вугілля, хімікати, залізну і марганцеву руди, чорні метали, продукцію АПК. З Росії в Україну надходять: продукція машинобудування (верстати, легкові та вантажні автомобілі, літаки, сільськогосподарські машини, електровози, прилади, комплектуючі, обчислювальна техніка і т. д. (хімікати, вироби легкої промисловості, а також паливно-сировинні ресурси (нафта, природний газ, апатити, боксити, лісоматеріали (.

Різносторонніми були зв’язки України з іншими державами, що входили до колишнього СРСР (Білорусь, Казахстан, країни Балтії, Закавказзя, Середньої Азії, Молдова (. На ринок цих держав з України надходили машини, вугілля, прокат чорних металів, міндобрива, шини, цемент, шифер, овочеві консерви, мука, макаронні вироби, м’ясо. В Україну ж завозилися трактори, вантажні автомобілі, електровози, вагони, радіотехніка, поліметалеві руди, кольорові метали, нафта і нафтопродукти, природний газ, бавовна.

У географічній структурі експорту України за межі колишнього СРСР традиційно провідне місце займали країни Центрально-Східної Європи. У 1991 р. продукція нашої держави надходила у 107 країн. У цій групі за імпортом із України домінували Румунія, Чехія, Словаччина, Польща і колишня Югославія, за експортом до нас —ФРН, Польща, Чехія і Словаччина.

3. Коротка економіко-географічна характеристика україни Україна не поступається європейським країнам за багатьма показниками, вона належить до найбільших і відносно добре розвинених держав Європи. За розміром території (603, 7 тис. км 2) Україна більша за Францію (544 тис. км2), Іспанію (505 тис. км2), Швецію (450 тис. км2), Польщу (312 тис. км2) та ін. За чисельністю населення на 1993 p. (52 млн. чол.) Україна поступається лише Німеччині, Італії, Великобританії і Франції. Причому населення працездатного віку становить близько 48 /о.

Україна має величезні запаси, вдале поєднання і територіальне компактне розташування, великі поклади багатьох цінних природних ресурсів, які широко використовують у народному господарстві (високоякісні залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам’яне вугілля, каоліни, тверді кристалічні будівельні матеріали тощо). Крім того, Україна має високоякісні ґрунти, зокрема родючі чорноземи: різновиди чорноземів займають 68 /о орних земель, у тому числі найродючіші - 46%. Є великі запаси прісних і мінеральних вод, різноманітних рекреаційних ресурсів.

Україна розташована в Центральній і Південно-Східній Європі у безпосередній близькості від більшості країн Європи й Азії, з якими вона має транспортно-економічні зв’язки. Через Україну проходять залізничні, автомобільні, авіаційні шляхи між Європою й Азією. Добре розвинуте в Україні морське і річкове судноплавство.

Україна має добре розвинуту гірничорудну, вуглевидобувну, металургійну, машинобудівну промисловість, особливо високий потенціал військово-промислового комплексу, де зосереджені найсучасніші технології, інтелектуальні і матеріальні ресурси. В Україні добре розвинутий науковий потенціал, діє система Академії наук України, яка охоплює усі сфери діяльності: природничі і суспільні науки, великий потенціал учених. Широко розвинута мережа і рівень організації вищих і середніх навчальних закладів, великий контингент інженерно-конструкторських і винахідницьких кадрів тощо.

Цей перелік можна продовжувати, але й із згаданого видно, що Україна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу. Однак у цьому переліку чинників економічного потенціалу повинна бути відповідність між кількістю, якістю, раціональністю, пропорційністю й ефективністю. Тобто ця кількість має перебувати у такому співвідношенні, щоб забезпечити раціональне, якісне, ефективне виробництво й обіг.

Останнє свідчить про те, що економічний потенціал визначається не лише кількісними, а й якісними параметрами. В умовах ринкової конкуренції, наближення до економічного лідерства пріоритетне значення мають саме якісні параметри: оптимізація пропорцій, структура економіки; орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання; наукомісткість продукції; продуктивність та інтенсифікація праці тощо.

Саме на ці якісні риси економічного потенціалу України не зважали в умовах панування централізовано-планової системи управління господарством. Зараз Україна обрала шлях незалежної економічної політики з орієнтацією на створення ринкової економіки, на провідні країни світу, в яких функціонує високоефективне виробництво і панують гуманні соціальні відносини. Зараз в Україні відбувається складний процес деідеологізації державно-господарських структур, запроваджується принцип економічної самостійності і децентралізації господарської діяльності, удосконалюються відносини власності і вільного підприємництва, створюється українська грошово фінансова система, змінюється структура виробництва з урахуванням потреб ринку, пріоритетного розвитку малої економіки на основі нових технологій, відкривається доступ зарубіжним інвестиціям на взаємовигідній основі, створюється система освіти для відтворення національного інтелектуального потенціалу.

Подолання всіх негативних явищ в економіці, ліквідація антиринкових проявів неодмінно забезпечать Україні:

економічну і соціальну свободу виробників і споживачів;

поєднання інтересів суб'єктів власності, суб'єктів виробництва і держави;

мобілізацію і формування різних видів інвестицій, зокрема в інтелектуальну сферу, в наукомісткі галузі, і гнучку політику інвестування для створення раціональної структури економіки;

пріоритети виробництва не напівфабрикатів, а високоякісної продукції кінцевого споживання.

В Україні розуміють, що виходити на ринок розвинутих країн ще є досить складним завданням для української економіки, майже нереальним. Однак є регіони Європи, Азії та інших частин світу, на чиїх ринках Україна може мати успіхи: це республіки колишнього Союзу, балканський регіон Європи, країни Східної Європи і т. д. Головне для завоювання позицій на ринках цих країн — це створення умов для піднесення престижу виробників, фірм і України в цілому на внутрішньому і зовнішньому ринках, для ділового співробітництва і конкуренції. Україна може включитися у змагання за економічне лідерство на ринках згаданих регіонів, змінюючи поступово пріоритети, які необхідно враховувати під час проведення господарських реформ. Якщо раніше високий рівень розвитку визначався декількома провідними критеріями у сфері матеріального виробництва, то зараз перелік критеріїв охоплює ще й сфери ринку та соціального захисту, невиробничу сферу. країни, яким регламентують діяльність відповідних органів з питань ліцензування і квотування експорту та імпорту, декларування товарів та ін.

4. ОСНОВНІ ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ.

Форми зовнішніх економічних зв’язків України—різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування, вкладення капіталів, обмін робочою силою, науково-технічне співробітництво, міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо Зовнішня торгівля — одна з найдавніших форм економічних зв’язків між країнами, яка полягає Україна вивозі одних товарів за межі держави (експорт)та ввезення інших із закордону (імпорт). Обсяги її, як правило, визначають зовнішньоторговим обігом, тобто сумою експорту та імпорту, виражених у грошовій формі.

Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Найхарактерніші вони для машинобудівного комплексу при спільному в-ві деталей, вузлів, і готової продукції.

Вкладення капіталів полягає Україна наданні коштів чи матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об (єктів іншої, створення спільних підприємств.

Обмін робочою силою відбувається в результаті виїзду громадян на роботу в інші країни.

Все більшої ваги Україна наш час набирає обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями Україна науці, техніці, технології.

Важливу роль в економіці країн відіграють міжнародні послуги, серед яких найпоширеніші такі: надання фінансових кредитів, обмін туристськими групами і ін.

5. Зовнішньоекономічна діяльність і пріоритети України Загалом Україна не перебувала осторонь процесів, які відбувалися в світовій економіці і брала в них участь згідно з тією роллю, яку їй відводила централізована командно-адміністративна система.

Співіснування країн з різним суспільним ладом вимагало економічного співробітництва в тих сферах, які задовольняли інтереси цієї системи. Тому зовнішньоекономічна діяльність України практично не припинялася ніколи і набувала тих рис, які найбільше відображали потенційні можливості України.

Україна досі зберігає ту структуру економіки і структуру зовнішньоекономічної діяльності, яка залишилася у спадок від колишньої господарської системи. Суть згаданої структури полягає в тому, що в складі експорту наочно простежується роль України в системі світової торгівлі як потенційного продавця сировинної і напівфабрикатної продукції. Перебуваючи у складі СРСР, Україна фактично постійно забезпечувала зовнішню торгівлю велетенської держави основними експортними ресурсами для базових галузей зарубіжних країн. Наприклад, частка України 1989 p. (коли ще існував СРСР) у союзному експорті становила: щодо експорту залізної руди — 95%, кам’яного вугілля — 65%, чавуну — 75%, прокату металів -70%, електроенергії - 75%, сталевих труб — 40%, цукру-піску — 65%. При цьому вся валюта за експортну продукцію надходила до центрального банку союзної столиці, а Україні не виділяли навіть незначної частки. Після розпаду СРСР Росія безцеремонне проголосила себе правонаступницею всього союзного майна за кордоном, у тому числі - валютних капіталів як у своїх, так і в зарубіжних банках. Також Росія взяла на себе всі зовнішні борги (близько 85 млрд. американських доларів) колишнього СРСР.

Зовнішня торгівля в колишньому Союзі була особливою монополією держави, її здійснювало централізовано спеціальне міністерство. Експортні підприємства і ресурси перебували під суворим контролем, виробники не мали ніякої самостійності в зовнішньоекономічній діяльності. Окремі підприємства могли займатися зовнішньоекономічними операціями, але це були нечисленні суб'єкти з невеличкими розмірами обороту. На 1990 рік в Україні брали участь у зовнішньоекономічній діяльності лише 1, 7 тис. підприємств, які експортували продукції на 6 млрд. рублів.

Основними товарами, які експортує Україна в зарубіжні країни, залишаються сировина, матеріали і товари народного споживання. За останні 3−5 років структура експортних товарів є майже незмінною. Загалом сировина, матеріали і товари народного споживання становили 78%, машини й устаткування — 16%, машини й обладнання для підприємств, які будували за сприяння України, — б/о. За 1990;1992pp. експортне постачання навіть почало зменшуватися через не конкурентоспроможність машин, устаткування, електроенергії і т. д. Наприклад, експорт машин і обладнання у 1990;му порівняно з 1989 p. скоротився на 28 /о, а сировини і матеріалів зріс на 8, 3 /о. Провідними експортерами українських товарів на світовий ринок є підприємства Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Полтавської та Львівської областей. Вони забезпечують понад 50% усього експорту України. Дещо меншою мірою забезпечують зовнішньоекономічну діяльність України підприємства Одеської, Харківської, Запорізької, Херсонської та інших областей.

Така структура експорту збереглася від колишньої системи і сприяє збереженню відповідної структури виробництва. Вона не задовольняє інтересів української економіки, оскільки не сприяє її переорієнтуванню на наукомісткі виробництва і продукцію кінцевого споживання. Україна через це втрачає можливість розвивати нові технології, виготовляти продукцію кінцевого споживання, конкурентоспроможну на споживчому ринку інших країн.

Основними формами співробітництва підприємств і організацій України у 1991 році були експортне постачання за замовленнями — нарядами зовнішньоторговельних фірм та об'єднань і товарообмінні (бартерні) операції, частка цих форм у загальному обсязі експорту становила, відповідно, 79, 9% та 12, 8%. Ці форми співробітництва як основні зберігалися і в 1992 році. Проте в 1992;му найбільш поширеними стали товарообмінні (бартерні) операції, на які припадало майже 50%. Значно знизилося постачання продукції на експорт за замовленнями-нарядами (42%).

У 1992 році поглиблювалися тенденції «натуралізації» експорту, що в цілому не сприяло залученню валютних коштів в Україну.

.

6. ЕКСПОРТ ТА ІМПОРТ ЗА ПРЯМИМИ ЗВ’ЯЗКАМИ ПІДПРИЄМСТВ Частка експорту за прямими зв’язками у 1990 p. становила 6, 1%. Це свідчить про те, що формування експортного постачання з України (тоді ще з СРСР) відбувалося централізовано, його проводили відповідні державні відомства. Прямі контакти підприємств із зарубіжними партнерами було дуже обмежено, що на практиці дуже гальмувало ділову активність, імпортування нових технологій, «ноу-хау» і т. д. Товарний експорт та імпорт обмежувався здебільшого товарами широкого вжитку, сировиною, напівфабрикатами тощо. Провідне місце в цій діяльності належало переважно областям, які мали агропромисловий характер виробництва, і прикордонним областям: Харківській, Черкаській, Одеській, Запорізькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Рівненській, Полтавській та іншим.

7. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ Аналіз проблем економічного розвитку України значно збагачує наші уявлення щодо процесів ринкової трансформації як у теоретичному плані, так і стосовно інструментарію макроекономічного регулювання. У міжнародному контексті необхідні нові підходи до оцінки умов, виявлення особливостей, обґрунтування мети і напрямів інтернаціоналізації економічної діяльності. З одного боку, фактично безальтернативною серед сучасних теорій економічного розвитку є концепція ефективно функціонуючої відкритої економіки, а в практичному плані сфера зовнішньоекономічної діяльності була і залишається потужним джерелом конкурентоспроможності. З іншого боку, поглиблення міжнародної взаємодії ринків товарів та послуг, а особливо капіталів і валют, є продуктивним за умови розвинутості відповідних національних ринків у структурно збалансованій економіці. Тому не всі країни можуть повною мірою використовувати переваги інтернаціоналізації. Більше того, нерегульована відкритість економік робить їх уразливими в процесі недостатньо обґрунтованої лібералізації, що підтверджується аналізом результатів реформ зовнішньоекономічної діяльності країн у трансформаційний період, а у глобальному масштабі - наслідками світової фінансової кризи кінця 90-х років. Згідно із зарубіжними експертними оцінками, рівень відкритості української економіки є порівняно невисоким: відповідний рейтинг The Heritage Foundation і «Wall Street Journal «у 1998 p. із 161 країни позиціонує Україну на 124-му місці; а у 1999 p. експертами Світового банку економіка України взагалі оцінювалась як «закрита ». Разом з тим, за деякими кількісними показниками, зокрема, співвідношенням обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП (близько 90%), Україна демонструє достатньо високий рівень відкритості економіки (Польща — 53%, Угорщина — 67, Румунія — 60, Росія — 44%і). Проте ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку «критичного «енергоімпорту).

Прямі іноземні інвестиції є значними і динамічними лише у порівнянні з параметрами внутрішнього інвестування, яке практично припинилось у період ринкового трансформування економіки. Іноземні портфельні інвестиції та кредити визначаються не стратегічними перевагами продуктивної валютно-фінансової взаємодії, а орієнтацією на зовнішні джерела фінансування поточних потреб у кризових умовах.

Фінансові потрясіння 1997;1999 pp. з резонансом в обох півкулях планети істотно погіршили не тільки економічну динаміку окремих країн, а й геоекономічні конкурентні позиції цілих регіонів світу, вплинули на потенціал і політику провідних міжнародних організацій. Це, зокрема, призвело до радикального погіршення умов міжнародного кредитування країн з перехідними економіками, вельми вплинуло на їх конкурентний потенціал.

Загалом, масштаби і динаміка зовнішньоекономічної діяльності у 90-ті роки мають привабливий вигляд на фоні невтішної динаміки ключових макроекономічних показників, зокрема ВВП, котрий перекрив рекорди нижньої межі падіння. Більше того, за сукупністю кількісних і якісних проявів інтернаціоналізація економіки України набуває вочевидь гіпертрофованих форм, що підтверджується функціонально-структурним аналізом стану і ключових тенденцій зовнішньоекономічної діяльності.

31 997 p. зовнішню торгівлю України характеризує тенденція до скорочення обсягів експорту-імпорту, що істотним чином змінює загальний тренд зовнішньоторговельної динаміки середини 90-х років (див. додаток %).

Стосовно імпорту ця тенденція стала логічним наслідком істотного зниження курсу національної валюти, яке зумовило значне (до 60%) подорожчання імпортних поставок. Набагато складніша ситуація з експортом. Девальвація гривні за помірних темпів інфляції сприяла нарощуванню експортних поставок через поліпшення цінової конкурентоспроможності лише за окремими товарними групами (деревина, папір, картон, зернові, алюміній, тютюн), що свідчить про певне вичерпання національного експортного потенціалу в його традиційній структурі, орієнтованій, насамперед, на поставки металургійної та іншої продукції з невисоким рівнем доданої вартості. За менш сприятливої економічної кон’юнктури для експорту уможливлюється криза міжнародної конкурентоспроможності українських товаровиробників. Триває переорієнтація структури зовнішньої торгівлі в напрямі до партнерів з далекого зарубіжжя (див. додаток %), генератором чого стала втрата українськими товаровиробниками російського ринку.

Але незважаючи на відносне зменшення ролі Росії як торговельного партнера, вона залишається для України головним експортером (20, 7% товарів і 60% послуг) та імпортером (47, 6% товарів і 18, 8% послуг)3. З огляду на структуру взаємної торгівлі, українська економіка стає дедалі вразливішою через очевидну монозалежність.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

hEr.

нтах міжнародного ринку.

Структура експорту послуг має фактично «монокультурний «характер — з домінуванням транспортних послуг (84, 9%) і дуже обмеженим використанням потенціалу експорту їх інших видів. Поряд з тим спостерігається поліпшення структури імпорту товарів завдяки збільшенню частки машин і обладнання та зменшенню — енергоносіїв, її ширша диверсифікація порівняно з експортною структурою. Внаслідок більш значного скорочення імпорту порівняно з експортом пом’якшується проблема від'ємного сальдо торговельного балансу.

З ряду об'єктивних і суб'єктивних причин в останні роки дуже звузилися можливості масштабного використання каналів зовнішнього фінансування економіки України — кредитів (МВФ, Світового банку, ЄБРР, державних під гарантію Кабміну, приватних); прямих та портфельних іноземних інвестицій; офіційної допомоги розвиткові.

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями й окремими країнами-донорами, з одного боку, дозволяє реалізовувати програми фінансової стабілізації, реструктурувати окремі сектори економіки, пом’якшувати соціальні проблеми, а з іншого, — за відсутності протягом тривалого часу позитивних мікроперетворень, — призводить до поглиблення макроекономічних диспропорцій, зокрема, до розвитку кризи зовнішньої заборгованості.

Успіху в залученні і використанні іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України можна було досягти, забезпечивши жорсткий і прозорий порядок кредитування з орієнтацією, в першу чергу, на довгострокові інвестиційні проекти, чого не вдалося зробити останніми роками. Більше того, з початку дії кредитних угод на загальну суму 3, 2 млрд. дол. з держбюджету «Там же, с. 80. сплачено 1, 4 млрд. дол. (93% заборгованості), в тому числі у 1998 p. — 260, 1 млн. дол. при відшкодуванні витрат безпосередніми позичальниками в сумі 14, 4 млн. дол. (5, 5%).

Несприятлива кон’юнктура міжнародних фінансових ринків у період виходу на них України, подальша неспроможність виконувати умови позик не тільки нівелювали потенціал позитивного впливу портфельних інвестицій на економічний розвиток, а й знову-таки поглибили боргову кризу. Вимушена реструктуризація короткострокових зовнішніх позик у 2000 p. виявилася принципово важливою і досить складною, проте проблему заборгованості апріорі вирішити не могла.

З різних причин незначними є масштаби і результати виходу декількох українських підприємств на міжнародні фондові ринки. Після «одеського дефолту «проблематичними стають нові спроби організувати муніципальні позики із залученням іноземних інвесторів. Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій, найбільш надійних в умовах міжнародної фінансової нестабільності. Справа не тільки в тому, що пропозиція прямих інвестицій на міжнародному ринку порівняно невелика — щорічний обсяг вільних інвестиційних ресурсів оцінюється всього у 140−150 млрд. дол., з яких до 70%) вкладаються в країни Південно-Східної Азії, а інвестиційний попит у цілому майже в 200 разів перевищує пропозицію. Навіть за сприятливої кон’юнктури українська економіка поки що не в змозі приймати й ефективно використовувати великий іноземний капітал. За 1992;1998 pp. в економіку України було залучено лише близько 2, 8 млрд. дол. 8 прямих іноземних інвестицій, або 55 дол. на душу населення. Це значно менше порівняно з багатьма країнами, що розвиваються, та країнами з перехідними економіками (Словенія — 2000 дол., Угорщина — 1882, Чехія — 1040, Естонія — 933, Польща — 832) і на порядок менше від оцінених зарубіжними та місцевими спеціалістами потреб української економіки (за їхніми розрахунками, протягом останніх 5 років необхідно було залучити не менше 40 млрд. дол.).

Характерно, що відносно значними інвесторами української економіки залишаються США (у 1998 p. — 509, 7 млн. дол.), Нідерланди (264, 1 млн. дол.), Німеччина (213, 8 млн. дол.) та Великобританія (209, 2 млн. дол.). Проте показово і те, що реалізація лише проекту «АвтоЗАЗ-ДЕУ «вивела Південну Корею на 5-те місце серед найбільших інвесторів (186, 2 млн. дол.). Щодо Кіпру як одного з інвесторів України, то весь обсяг інвестицій у 1998 p. (близько 150 млн. дол.) забезпечувався через схеми підприємств з іноземними інвестиціями — офшорних компаній, яких у цій країні зареєстровано близько 300. У регіональній структурі фактично змін не відбувається. Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій продовжують надходити до м. Києва, Київської, 5 Фідуціарні позики (серпень 1997 p. — 450 млн. дол., жовтень 1997 p. — 109 млн. дол.); ОВДП (грудень 1997 р. — 750 млн. гри., серпень 1998 p. — 332 млн. гри.); єврооблігаційні позики (лютий 1998 p. — 750 млн. DM, квітень 1998 p. — 250 млн. DM, березень 1998 p. — 500 млн. ЕКЮ). 1998 p. на міжнародних ринках знаходяться депозитарні розписки «Азовсталі «, «Дніпроенерго », «Укрнафти », «Стиролу », Нижньодніпровського трубного заводу, «Центренерго », Жидачівського целюлозно-паперового комбінату, Полтавського ГЗК, «Запоріжтрансформатора », ММК ім. Ілліча, «Азоту «(Черкаси), Сумського НВО ім. Фрунзе, «Запоріжсталі «, «Укррічфлоту ». Близько 70% муніципальних облігацій м. Одеси 1997 р. на суму 61 млн. гри. З доходністю 50% річних придбали нерезиденти. Проте у встановлені строки було виплачено лише 250 тис. грн., а на кінець 1998 p. — ще близько 1 млн. грн. Рейтингові агентства зафіксували дефолт, внаслідок чого Одесу надовго визнано неплатоспроможною, що, в свою чергу, істотно знизило шанси інших міст одержати позики на міжнародних ринках. Іноземні інвестиції в економіці України: динаміка та структура. «Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні «.

Запорізької, Дніпропетровської областей. Автономної Республіки Крим, до Одеської та Черкаської областей. Відбуваються негативні зміни у галузевій структурі ПІІ: знижуються обсяги їх надходження у виробничу сферу, і зокрема, у промисловість (за 6 місяців 1999 p. — 52, 3% від загального обсягу надходжень, тим часом як у 1996 p. цей показник дорівнював 64, 1%)9.

Для України є характерною складна демографічна ситуація, тому трудові міжнародні міграційні процеси досить відчутні для розвитку економіки. Офіційні дані про зовнішню трудову міграцію (24, 4 тис. чол. у 1998 p.) серйозно недооцінюють навіть легальну міграцію. Наприклад, у кінці 1996 р. у Чехії було зареєстровано 42 100 дійсних дозволів на роботу для українських громадян, у Росії в 1997 p. чисельність лише довгострокових трудових мігрантів і вахтовиків з України становила понад 1, 2 млн. чол. Згідно з оцінками центру «Демократичні ініціативи », не менше 5 млн., а за іншими джерелами — понад 7 млн. громадян України з більшою або меншою періодичністю виїздять за кордон на тимчасові роботи ". Попри певні позитивні впливи, — послаблення тиску безробіття на внутрішній ринок, зниження соціальної напруженості, додаткове джерело валютних надходжень тощо, — трудова еміграція має негативні наслідки; це, наприклад, втрата найбільш конкурентоспроможної частини трудового й інтелектуального потенціалу, поява політичних та економічних претензій окремих країн, зловживання та ошукування українських громадян сумнівними фірмами під час працевлаштування за кордоном, використання їх на низькокваліфікованих роботах, дискримінація з боку місцевого населення тощо. Чисельність легальних працівників-іммігрантів істотно не впливає на ринок праці України, хоча існує досить гостра проблема нелегальної імміграції. відбиває високий рівень їх державно-монополістичного регулювання.

У цілому інституційно-регулятивне забезпечення ЗЕД в Україні не є послідовним. Більше того, для нього характерні часті зміни періодів як невиправданої лібералізації, так і жорсткого протекціонізму з використанням прихованих методів останнього (індикативні ціни, сертифікація імпортної продукції, валютні обмеження, селективне «стимулювання «окремих інвестиційних проектів тощо).

Прямі інвестиції в економіку України стримуються недосконалими методами приватизації привабливих об'єктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку.

Серйозні проблеми виникли у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Недостатньо розвинутими в Україні залишаються регулятивні інститути й інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Характерною у цьому плані є сучасна структура зовнішньої торгівлі за формами власності (див. табл. 4), яка, по-перше, свідчить про збереження значного впливу держави на зовнішньоторговельні потоки, незважаючи на лібералізаційні заходи у середині 90-х років. Важливо усвідомлювати, що на розвиток зовнішньоекономічної діяльності впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Сьогодні ефективну зовнішньоекономічну діяльність забезпечують структурно збалансовані національні економіки — з нормально функціонуючими міцними секторами, оптимальними пропорціями виробничої та невиробничої сфери, адекватним внутрішній і міжнародній соціально-економічній структурі співвідношенням державного й приватного секторів тощо. Оптимізація саме цих параметрів забезпечує конкурентоспроможність національних економік. Щодо перехідних економік, то очевидним є переосмислення чинників їх прогресу: якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими інституціональними передумовами вважалися лібералізація, приватизація і корпоратизація, макроекономічна стабілізація, то тепер домінує ідея про обов’язок держави забезпечити середовище, що стимулює конкурентоспроможність національних підприємств та їх об'єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макроі мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення. Ускладнюють цілеспрямовану інтернаціоналізацію української економіки зовнішні фактори впливу, а саме:

— значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу, викликане загальною лібералізацією міжнародної торгівлі в умовах зростаючої глобалізації, прискореним розвитком конкурентоспроможності багатьох країн, що розвиваються;

— істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості - первинними;

— вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів, у тому числі з використанням різного роду технічних, екологічних, санітарних та інших стандартів і вимог;

— ускладнення процедур сертифікації продукції та вимог до форм і методів збуту і технічного сервісу; розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань;

— активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнологічної продукції (наприклад, літакобудування, поставка обладнання для АЕС тощо);

— обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів (через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ), неможливість повного використання окремих міжнародних преференційних режимів, зокрема в рамках ЄС;

— складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;

— висока конкурентність інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Доречно зазначити, що навіть унікальний економіко-географічний фактор дає Україні більше «мінусів », ніж «плюсів », оскільки орієнтує вкрай обмежені ресурси на транспортно-інфраструктурні, а не науково-технологічні пріоритети розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

Поряд з тим важливо розуміти, що хоча зовнішнє середовище дедалі сильніше впливає на формування ефективних економік, проте ніколи їх не створює. Більше того, конгломерат економік країн-лідерів, в якому тісно переплелися державні та міждержавні інтереси з транснаціональними, навряд чи заінтересований у появі нових конкурентів у найбільш динамічних і прибуткових сегментах світового ринку.

Країни, яким регламентують діяльність відповідних органів з питань ліцензування і квотування експорту та імпорту, декларування товарів та ін.

8. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ Зовнішньоекономічна політика України формується під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Відкрита економіка, до якої рухається Україна, зумовлює необхідність дотримуватись вимог світового ринку. В теперішній час розвиток міжнародних економічних відносин України визначається її економічною спадщиною, що дісталась від СРСР. Зовнішні економічні зв’язки поки що зорієнтовані на країни колишнього Радянського Союзу.

Разом з тим, відбувається інтенсивна переорієнтація їх до країн Заходу, що видно з додатку 2.

Економічна інтеграція України у світове господарство гальмується затратним виробництвом, яке в декілька разів перевищує рівень затрат в розвинутих країнах. І все ж, незважаючи на такий стан, Україна активно налагоджує зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами. Теоретичною основою активізації України є об'єктивна необхідність економічного співробітництва в першу чергу з країнами Заходу.

За умов державної незалежності саме Захід є взірцем для України в формуванні демократичного устрою та життєвого рівня населення. Проте Європа не поспішає приймати Україну до своєї спільноти. Вона висуває умови досягнення європейського рівня. Економічна політика України спрямована на негайне входження до ЕС за аналогом колишньої НДР (Німецької Демократичної Республіки). Така політика е корисною для європейських країн, бо розширює їх конкурентну зону і для України, бо стимулює її економічний розвиток. Реалізацію цієї політики доцільно здійснювати не на марксистських теоретичних засадах структури економіки (групи «А «і «Б »), а на основі сучасної теорії секторного структурного розвитку.

Окремі галузі економіки України уже сьогодні відповідають вимогам міжнародних стандартів. Зокрема, авіаційна г космічна промисловість, послуги і вироби для поліпшення навколишнього середовища, харчова промисловість, сільське господарство, система інтелектуального розвитку населення. Стратегічні напрями зовнішньоекономічної політики України реалізуються в конкретних заходах держави та інших господарських суб'єктів. Позитивний вплив очікується від іноземних інвестицій.

Станом на 1 січня 1997 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, що надійшов в Україну з 105 країн світу, становив 1, 36 млрд. доларів США, в т. ч. за 1996 р. 459 млн. доларів США, що на 11% більше ніж у 1995 році. Нині в Україні діє 5, 3 тис. підприємств, які отримали іноземні інвестиції, з них 4, 1 тис. — спільні.

Зовнішньоекономічна політика України зосереджується на оптимальному збереженні і використанні традиційних експортних та імпортних ринків, скороченні невиробничого імпорту й раціональному використанні виробничого потенціалу, оптимізації торговельного балансу, поетапному вдосконаленні структури експорту та імпорту. Завершується процес вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Через підготовку до укладання двосторонніх угод про вільну торгівлю держава адаптується до вступу у Центрально-європейську зону вільної торгівлі. Розв’язується питання щодо торгівлі з Північно-Американською зоною вільної торгівлі (НАФТА).

Дуже важливого значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин держав. Вона активно розвиває двостороннє співробітництво з країнами світу, спрямовуючи його на забезпечення економічної та політичної підтримки своїх реформ, непорушності кордонів та територіальної цілісності.

У розбудові відносин з Російською Федерацією Україна продовжує проводити послідовний курс на зміцнення добросусідських партнерських відносин. Цей курс був і залишається одним з головним пріоритетів зовнішньої політики України.

Незважаючи на позитивні моменти розбудови українсько-російських відносин, тут мають місце значні недоліки. Так, Росія пішла на порушення Угоди про вільну торгівлю, ввела акцизний збір на підакцизні товари українського виробництва. З 1 січня 1997 р. РФ ввела квоти на ряд товарів, причому всупереч загальноприйнятим міжнародним процедурам, що викликало негативну реакцію міжнародних організацій. Важливе місце у зовнішній політиці України займає Білорусь. Зовнішньоторговельний оборот між двома країнами у 1996 році перевищив 1, 4 млрд. доларів США. Україна в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі. Взаємини України з Молдовою визначаються активною конкретною діяльністю — створені транспортні коридори та митниці, узгоджено розподіл майна залізничного транспорту та інших об'єктів.

Активно розвиваються відносини з Азербайджаном, Грузією та Вірменією. З першими двома державами укладено багатообіцяючі угоди про створення транспортного коридору Закавказзя — Європа.

Динамічно розвиваються відносини з Республікою Казахстан. Досягнуто ряд важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергомістких виробництв. Особливе значення мають для України її стосунки з безпосередніми західними сусідами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

Українсько-польські відносини набрали характеру стратегічного партнерства. Тісною є координація дій двох країн у європейських політичних та економічних структурах, міжнародних організаціях. Істотно зріс зовнішньоторговельний товарообіг. Розпочалася практична реалізація ряду взаємовигідних економічних проектів, зокрема — щодо спільного виробництва зернозбиральних комбайнів типу «Бізон » .

Значно розширилася географія зв’язків з країнами Західної Європи. Важливим чинниками зміцнення політичної та економічної незалежності України стали українсько-американські відносини, які сьогодні вийшли на рівень стратегічного партнерства. Відносини з США набули надзвичайно високого рівня. У створеній Українсько-Американській Міждержавній комісії (УАМК) розв’язуються питання зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій. Має місце динамічний розвиток українсько-канадських економічних відносин. Підписані угоди сприятимуть надходженню значних інвестицій з Канади в економіку України (понад 600 млн. доларів США).

Таким чином, економічна політика інтеграції України в світове господарство та регіональні економічні структури має достатньо передумов та може забезпечити позитивні результати конкуренції, пошуку оптимальних господарських рішень на рівні підприємства все частіше визнають чинником високої ефективності виробництва не лише в розвинутих країнах, а й в Україні.

Входження України у світову економіку на перших етапах її самостійності є дуже проблематичним, оскільки:

а) Україна залишилася тісно пов’язана технологічними зв’язками з Росією та іншими республіками колишнього Союзу. Рівень технологій виробництва і якість продукції української економіки ще не можуть конкурувати на світовому ринку. Крім того, Росія й надалі намагається створити навколо себе сферу свого впливу як економічного, так і політичного характеру;

б) західні країни з упередженням ставляться до процесів, що відбуваються на теренах колишнього СРСР і не поспішають вкладати інвестиції в українську економіку. Їх можна зрозуміти: вони не хочуть ризикувати своїм капіталом, вкладаючи його в економіку країни з непідготовленою поки що правовою базою. Крім того, в них є свої не лише економічні, а й політичні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами України. Зарубіжні інвестиції в Україні були б доброю підтримкою реформам, але без належних радикальних перетворень у самому господарстві України ці інвестиції користі не дадуть.

Труднощі реформування в Україні полягають у тому, що вона була складовою частиною гігантського однотипного господарського можливих дестабілізувальних суспільних процесів в умовах ринку. Вона передбачає захист державних структур від ідеологічного та економічного монополізму і захист тих верств населення, які цього потребують. Захищати населення, звичайно, доводиться від різних несприятливих чинників: від інфляційних процесів, змін ринкової кон’юнктури, можливого безробіття, зниження рівня життя. Словом, потрібен захист від інфляційно-цінового чинника і захист зайнятості з погляду забезпечення соціальної справедливості.

9. ПРІОРИТЕТИ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ Науковцями України розробляються основні (пріоритетні) напрями розвитку зовнішніх економічних зв’язків, які дадуть змогу раціонально використати її внутрішній потенціал. Такими напрямами вважаються у експортній діяльності —подолання її сировинної орієнтації і вихід на світовий ринок, перш за все з високотехнічною, наукомісткою продукцією машинобудування. Друга група пріоритетних експортних галузей, яка може орієнтуватися на ринок СНД, це складові агропромислового комплексу України. Це зумовлено надзвичайно багатими агро кліматичними ресурсами, які при раціональному використанні здатні забезпечити значне нарощення виробництва.

Видобувна і металургійна галузі також повинні залишатися провідними у товарній структурі експорту, оскільки ґрунтуються на значному природо ресурсному потенціалі.

Четвертий пріоритет зовнішньоекономічної діяльності пов’язаний з унікальним географічним положенням, а отже можливістю надавати міжнародні транспортні послуги.

Найменшого розвитку поки що зазнав п’ятий напрям зовнішньої діяльності держави (продаж ліцензій і патентів на наукові винаходи, міжнародний туризм та ін. послуги), який у перспективі також має всі підстави бути провідним.

В імпортній діяльності пріоритетним напрямком розвитку зовнішньоекономічних зв’язків є значне збільшення кількості партнерів, що постачають продукцію, віддаючи перевагу тим, які дотримуються міжнародних правил і не чинять тиск на внутрішню та зовнішню політику України.

10. ВИСНОВОК.

Близько 60% експорту з України здійснюється у пострадянські країни, а решта в інші країни світу. В імпорті товарів ще більша частка припадає на країни колишнього СРСР (понад 70%). Провідне місце в експортних операціях України з членами СНД займала Росія, Молдова, Білорусь, а в імпортних «— Росія і Туркменистан.

Серед інших країн світу за обсягами товарообігу раніше домінували країни Центральної Європи, але зараз питома вага їх менша 20%. Серед торгових партнерів України поза СНД найбільшими імпортерами її продукції за західними даними є Болгарія, Туреччина, Японія, Італія, Польща, а експортерами в Україну — Німеччина, Швейцарія, США, Чехія і Польща.

Експортує Україна переважно продукцію чорної металургії (залізну та марганцеву руди,, чавун, сталь, прокат), хіміко-індустріального комплексу (самородну сірку, мінеральні добрива), агропромислового комплексу (цукор, олію, масло, м’ясо, овочі, фрукти), а також деякі машини та обладнання (автобуси, тепловози, вагони, судна, літаки, трактори, прокатні стани, турбіни, алмази та алмазні інструменти, металообробні верстати).

Зовнішньоекономічна діяльність України визначається багатьма чинниками. Серед них важливу роль відіграють політико — та економіко-географічне положення, природо ресурсний потенціал, рівень економічного розвитку, галузева структура народногосподарського комплексу, розвиненість транспортної мережі тощо. Основною складовою зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з країнами світу. Зовнішньоторговий обіг після проголошення Україною незалежності помітно знизився. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі України дорівнював у 1994 році понад 20 млрд. доларів США за рік. Позитивним є те, що розмір експорту майже зрівнявся з обсягом імпорту.

Серед імпортованої продукції основними є нафта, газ, концентрати кольорових металів, промислове устаткування, сільськогосподарська техніка, медичне обладнання, товари хімічної, легкої промисловості, бавовна, ліс, папір, цитрусові, кава та ін.

Дуже важливе значення у зовнішній торгівлі має співвідношення у експорті та імпорті сировини й готових виробів, їх асортимент. Найвигідніше для країни, коли в експорті переважає наукомістка готова продукція, а в імпорті — сировинна група товарів.

У структурі українського експорту у 90-і роки почала зростати частка сировини й продукції низького ступеня переробки. Вона перевищує 80% обсягу вивозу товарів. Це зумовлено тим, що продукція високого ступеня переробки (машини, обладнання, товари широкого вжитку тощо) переважно неконкурентноспроможні на «західному» ринку, а тому її купляють в основному пострадянські країни. Так, частка в товарній структурі експорту продукції машинобудівного комплексу залишається низькою порівняно з країнами з розвинутою ринковою економікою. Тільки близько 15% вироблених у країні машин та обладнання експортується.

Для структури імпорту в Україну, навпаки, характерне зростання питомої ваги товарів народного споживання. Це пояснюється не тільки тим, що товари, які ввозяться, мають вищу якість і є дешевшими порівняно з вітчизняними, але й потребами у імпортуванні обладнання для модернізації підприємств різних галузей.

Швидкими темпами нарощуються міжнародні коопераційні зв’язки між вітчизняними та підприємствами різних країн, утворюються СП з участю іноземних капіталів. Однак, поки що тільки близько 10% з них зайняті виробництвом реальної продукції, а решту — діють переважно у торгівлі та галузях невиробничої сфери.

Значно зросла чисельність українських громадян, що виїжджають на роботу в інші країни.

Щодо обміну науково-технічною інформацією, то Україна належить до держав, що переважно отримують наукові послуги. Хоч за міжнародними оцінками науковий потенціал України є другим за значенням національним багатством після виробничого, однак структура наукового комплексу неефективна, а тому тільки 10% його працює на світовому рівні.

Подібна ситуація і з обсягами міжнародного туризму, які потребують значного розширення, відповідно до значного рекреаційного ресурсного потенціалу країни.

Таким чином, у зовнішніх зв’язках країни є ще значні проблеми, які чекають свого вирішення.

Додаток 1.

Географічний розподіл експорту-імпортуУкраїни.

(%, сальдо-млн дол.).

Показники Регіони 1994 1995 1996 1997 1998 1999.

Експорт товарів і послуг Країни кол. СРСР 56. 8 55. 8 60. 7 50. 5 43. 9 39. 7.

Інші країни світу 43. 2 44. 2 39. 3 49. 5 56. 7 60. 3.

Імпорт товарів і послуг Країни кол. СРСР 66. 3 63. 6 63. 3 58. 4 54. 0 54. 7.

Інші країни світу 33. 7 36. 4 36. 7 41. 6 46. 0 45. 3.

Сальдо Країни кол. СРСР -2487 -2391 -1233 -2500 -2438 -1889.

Інші країни світу 1121 912 111 964 1231 2886.

Додаток 2.

Товарна структура у експорту та імпорту за 1995р.

Види продукції за галузями Експорт.

(%).

Імпорт.

(%).

Вся продукція Мінеральна сировина (вугілля, нафта та ін. (.

Метали, сплави, прокати Машини і устаткування Продукція хіміко-індустріального комплексу Сировина і вироби лісової та целюлозно-паперової промисловості.

Продукція легкої промисловості.

Продукція вироблена в АПК:

Рослинництвом.

Тваринництвом.

Харчовою промисловістю.

Інші види продукції.

10. 5.

36. 4.

18. 7.

12. 5.

1. 0.

3. 8.

1. 2.

4. 2.

9. 3.

2. 4 100.

55. 4.

4. 8.

18. 3.

9. 1.

2. 5.

3. 7.

0. 9.

0. 7.

2. 6.

2. 0.

Додаток 3.

Динаміка експорту, імпорту і сальдо зовнішньої торгівлі України (млн. дол.(.