Професійна етика журналіста

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.

Інститут журналістики.

Реферат з курсу «Теорія масової комунікації».

на тему: Професійна етика журналіста Виконала студентка I курсу відділення ВСтаР група 3.

Доценко Олена Перевірила:

Городенко Л.М.

Київ 2000.

План Вступ…3.

Принципи журналістської етики…4.

Основні принципи й норми професійної етики журналіста…7.

Висновки…10.

Використана література…11.

Вступ Журналістика — мистецтво перетворення ворогів у гроші.

Крейг Браун За останні кілька років великі зміни відбулися в статусі журналістської етики. Етичність поведінки, що раніше цінувалася окремими діючими журналістами як проблема особистої переваги чи індивідуального стилю прийняття рішень, сьогодні не є об'єктом недбайливого ставлення у більшості редакцій та телерадіокомпаній. Якби основним принципом журналістської поведінки було «не нашкодь людям», «не лютуй словом», то менше було б судових позовів на журналістів. Якби основним принципом читацької поведінки було «прислухайся, що про тебе кажуть», «критично оціни себе, свої вчинки», то менше було б нарікань на образу честі й гідності.

Питання журналістської етики в Україні посідає не останнє місце, адже зараз, як николи, нам потрібні справедливі і незаангажовані засоби масової інформації. Адже певним чином саме від них залежить думка громадскості.

Принципи журналістськї етики Журналістська етика не є ситуативною — треба неодмінно дотриму-ватися кількох незаперечних правил:

Ніколи не можна навмисно публікувати фальшиву інформацію.

Не можна брати хабаря в обмін на те, щоб розголосити чи приховати інформацію.

Неправильно писати про тих, у кому ваша персональна чи фінансова зацікавленість.

В журналістиці є також свої «темні «сторони поведінки, з питаннями про це краще звернутися до повного етичного кодексу. Одним прикладом може бути питання прийняття подарунків від людей, з якими контактуєш під час роботи. Деякі американські організації дозволяють приймати невеликі подарунки. Інші забороняють репортерам, редакторам і фотографам приймати будь-які подарунки, хай які вони будуть малі.

Точність Перший обов’язок кожного репортера і редактора — бути точним.

Мати правильні деталі для вашої статті, в тому числі цифри й імена, так само важливо, як і вся стаття в цілому. Для будь-якого репортера найгірший гріх з усіх полягає в неправильному написанні прізвища. Неправильно надруковане прізвище спричинює непотрібне розчарування і недовіру: «Якщо журналіст не може навіть моє ім'я правильно писати, то як я можу довіряти йому у більшому? «Якщо подробиці неправильні, читачі запитають себе — і будуть праві - чи можуть вони повірити решті інформації у тій газеті.

Цитати, що беруться у лапки, повинні відображати саме те, що сказала людина і її чи його точні слова. Якщо ви щось змінюєте, треба забрати лапки. Якщо хтось висловився граматично неправильно або через неуважність сказав щось не те, що думав, перевірте сказане двічі. Немає нічого страшного в тому, що ви зателефонуєте людині ще раз і перепитаєте.

Якщо ви працюєте над складним матеріалом і не впевнені, що ви розумієте його, зателефонуйте експертові і упевніться, що всі факти правдиві.

Неупередженість.

Новостійна стаття не може бути точною, якщо їй бракує неупередженості. Якщо представлені не всі сторони справи, тоді ваша публікація не дасть вашим читачам дійсної картини події або суперечки. Навіть незначні думки — вони можуть бути екстремістськими, фанатичними або дурними — заслуговують на те, щоб їх освітили.

Цитати мають подаватися у лапках, щоб зауваження не звучали дурними або передавали неправильне значення. З іншого боку, якщо політик-ветеран або хтось дуже досвідчений у стосунках з пресою, робить дурні коментарі публічно, журналісти і редактори повинні використовувати свою власну думку про те, друкувати це чи ні. Від журналістів не вимагається бути цензорами усього світу.

Ті, в кого беруть інтерв'ю, мають зрозуміти, що вони говорять з журналістом. Ви повинні представитися, називаючи своє ім'я і організацію, інакше ви виступаєте на нечесних умовах.

Об'єктивність і справедливість повинні бути метою кожної статті, незалежно від раси, статі, релігійних переконань або освіти журналіста і людей, про яких він чи вона пишуть. Різноманітність штату журналістів часто допомагає гарантувати, щоб багато аспектів статті були неупереджено представлені у друці або ефірі. Різноманітний штат має включати чоловіків і жінок з різними культурним і етнічним досвідом, що відображало б інтереси громадськості і читачів.

Конфлікт інтересів.

Журналістам слід уникати емоційних чи фінансових стосунків, які заважають або показують, що можуть заважати справедливому або неупердженому освітленню новин. Це означає, що статеві стосунки з джерелом інформації неможливі, оскільки у такому разі допускаються цінні подарунки і гроші від людей, про яких пишеться матеріал, або тісний зв’язок з такими людьми. Якщо не можна запобігти романтичним або надто дружнім відносинам, про них треба розповісти тому, хто керує вашим відділом. Потім газета має вирішити, чи продовжить журналіст працювати з цією темою, і якщо це так, чи розповідати публічно про ці відносини.

Ні за яких обставин журналісти або редактори не повинні приймати гроші від організацій чи окремих людей, про яких вони пишуть. Ви самі мусите платити за все, якщо знадобиться, щоб освітити тему. Сюди входить платня за їжу, поїздки і помешкання. Навіть, якщо ви самі вважаєте, що ніякі подарунки вам не завадять, явище конфлікту інтересів залишається і може зашкодити вашій репутації.

Читачів треба інформувати про можливі конфлікти репортерів. Потім вони самі вирішать чи ці конфлікти якось вплинули на матеріал. Наприклад, якщо ви пишете про інвестиційну банківську компанію, у якій ви колись працювали, довідка у кінці статті повинна розповісти про колишній зв’язок. В багатьох газетах, особливо тих, що спеціалізуються на новинах бізнесу, від журналістів і редакторів вимагається подавати звіти про джерела фінансування, компанії, чиї акції вони мають, і таку іншу інформацію.

Інформаційні компанії поновлюють ці відомості щороку і зберігають їх, щоб спостерігати за журналістами і редакторами, які пишуть статті, які можуть давати їм власну вигоду.

До «темної частини », за умови, що така політика дуже відрізняється у різних американських інформаційних організаціях, належить питання чи можуть журналісти і редактори приймати гроші за виступи. Багато американських інформаційних компаній, особливо телемереж, дозволяють відомим репортерам і ведучим виступати за платню, яка часто піднімається до тисяч доларів. Інша «темна частина «стосується питання про те, як довго і у яких публікаціях штатні журналісти можуть працювати позаштатними кореспондентами.

Плата за інформацію.

У Сполучених Штатах легитимні інформаційні організації не платять за інформацію. У Західній Європі і Японії, однак, це зустрічається часто і вважається припустимим.

Основна причина того, щоб не платити, зрозуміла: виплата грошей за інформацію дає стимул фабрикуванню історій або, як мінімум, можливість прикрашати їх. Менш шановані публікації у Сполучених Штатах як правило платять за ексклюзивні інтерв'ю. Але навіть дуже шановані програми теленовин часто платять за поїздки, авто, помешкання і харчі тим, хто приходить до них на інтерв'ю.

Американські правоохоронні органи часто платять за інформацію від і про злочинців, інформацію, яку потім регулярно повідомляють через основні друковані ЗМІ. Але така практика поліції платити за інформацію є суперечливою і її корисність у суді обмежена, тому що точність такої інформації сумнівна. У деяких азіатських країнах журналістам платять за відвідання прес-конференцій, таку практику засуджують на Заході і все частіше на Далекому Сході.

Змішування функцій працівника рекламного відділу і редактора.

Новостійні організації повинні суворо дотримуватися різниці між діловою стороною (що відповідає за пошук прибутків від реклами) і редакторською роботою. Справді незалежні газети також не дозволяють рекламодавцям впливати на матеріали, що друкуються. Дуже часто практикується у Центральній і Східній Європі «прихована реклама », коли журналістам таємно платять ті, про кого вони пишуть. Певна річ, така практика неправильна; якщо це не так, то чому платять таємно.

Один із шляхів уникнути таких проблем — не дозволяти журналістам, редакторам або фотографам продавати рекламний простір. На жаль, деякі новостійні організації у Центральній і Східній Європі і Росії продовжують дозволяти журналістам продаж реклами, яка тільки може зруйнувати репутацію ЗМІ.

Новостійні організації повинні також бути обережними стосовно прийняття урядових субсидій. Ті, що роблять це, наприклад, ВВС, мусять суворо дотримуватися об'єктивності, освітлюючи роботу уряду.

Основні принципи й норми професійної етики журналіста.

" .

x02C6.

'.

-.

" .

'.

".

-.

l.

x2403×1302¤x1400¤x5B00 $x245Cx6100×0224×1700урналіста, що випливають із законів, законодавчих актів і правових норм незалежної України з урахуванням міжнародного досвіду, документів про професійну діяльність працівників ЗМІ, наведені у книзі «Масова комунікація».

1. Соціальна відповідальність журналіста. Журналіст несе відпо-відальність перед громадянами, а також перед суспільством в цілому в особі його конституційних інститутів за зміст власних матеріалів, які пропонуються для обнародування, за правдиве і своєчасне інформування громадськості про життєві факти, явища і події, що мають суспільну значущість. Забезпечення права громадян на інформацію — найперший обов’язок журналіста.

Неприпустиме використання засобів масової інформації для розголошення відомостей, які становлять державну чи іншу таємницю, що охороняються законом, закликів до насильницького повалення чи зміни конституційного ладу чи територіальної цілісності Української держави, пропаганди війни, насильства та жорстокості, расової, національної, релігійної винятковості чи нетерпимості, розповсюдження порнографії з метою здійснення інших кримінально карних вчинків.

Забороняється використовувати засоби масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність, якщо це втручання не виправдане з точки зору інтересів громадськості.

Якщо вказівки засновника видання чи керівництва редакції суперечать вимогам етики й моралі, особистим переконанням, то журналіст може відмовитися від їх виконання.

2. Правдивість і об'єктивність. Журналіст зобов’язаний давати правдиве та об'єктивне відображення дійсності шляхом точної і вичерпної інформації, з тим щоб громадськість могла на основі повідомлення одержати чітке уявлення про соціальні процеси, їх походження, суть і значення. При доборі фактів, їх викладі і оцінок, опрацюванні й поширенні інформації журналіст виходить з інтересів суспільства. Журналіст повинен сприяти тому, щоб засоби масової комунікації об'єктивно відображали плюралізм думок і поглядів, забезпечували гарантоване право людини на свободу слова й переконання, не допускали приховання суспільно значущої інформації, перекручування фактів та їх корисливу інтерпретацію.

3. Сумлінність і чесність. Сумлінність журналіста передбачає скрупульозну перевірку фактів, точне відтворення даних, взятих із документальних та інших джерел і призначених для публікації, унеможливлює підтасування фактів, бездоказовість суджень, домисел і фабрикацію матеріалів. У разі помилки журналіст зобов’язаний негайно їх виправити через публікацію спростування, вибачення й відшкодування моральних втрат потерпілому.

Чесність забороняє журналістові користуватися перевагами, які випливають з його професійного становища, в особистих інтересах та в інтересах своїх знайомих. Використання друкованого та ефірного слова для переслідування окремих осіб, зведення особистих рахунків, задоволення групових і авторських амбіцій неприпустимі. Журналіст зобов’язаний зберігати в таємниці джерела довірливої інформації, поважати права на інтелектуальну власність і авторські права інших осіб, не допускати за авторства й плагіату.

Журналіст має поважати честь і гідність людей, які є об'єктами його професійної уваги, бути тактовними у спілкуванні з ними. Він зобов’язаний уникати втручання в особисте життя і може розголошувати подібні дані у виняткових випадках, коли це необхідно для захисту суспільства, прав і законних інтересів громадян, а також за згодою громадянина. Журналіст не повинен поширювати неперевірені дані й чутки, а також допускати висловлювання, які можуть підірвати репутацію людини чи заплямувати її.

4. Вірність загальнолюдським цінностям. Визнаючи пріоритет загальнолюдських цінностей перед усіма іншими, журналіст виступає за гуманізм, мир, демократію, соціальний прогрес, права людини. Він займає непримиренну позицію щодо будь-яких форм виправдання агресії, гонки озброєнь, інших форм насильства, зневаги й дискримінації, тоталітаризму й тиранії. Журналіст підпорядковує свою діяльність відстоюванню життєвих інтересів Української держави, її народу, ліквідації небезпечних соціальних конфліктів, охорони природи й пам’яток історії та культури, своїми виступами домагає вирішувати такі проблеми, як бідність, недоїдання, хвороби.

Журналіст з повагою ставиться до особливостей, цінностей і гідності кожної національної культури, кожної людини. Своєю діяльністю він допомагає усувати непорозуміння й настороженість у стосунках між народами, сприяє вихованню культури міжнаціональних відносин, пробуджує у своїх читачів, глядачів, слухачів розуміння потреб інших народів, повагу прав і гідності всіх націй і всіх людей, незалежно від статі, раси, мови, національності, релігійних та ідейних переконань. Він сприяє створенню клімату довіри в міжнародних відносинах, роззброєнню і національному розвитку, відстоює право на свободу слова.

Обов’язок журналіста — сприяти гласності й демократизації у сфері засобів масової інформації, рішуче виступати проти спроб здійснювати цензуру. Він має підносити роль української національної преси у світовій цивілізації, добиватися, аби Україна мала своє представництво у світовій комунікативній системі, утверджувала в міжнародних інформаційних потоках власний неповторний голос.

5. Професійна солідарність. Журналіст піклується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, не допускає дій, які завдавали б шкоди авторитету журналістики, бореться проти диктату преси інших країн, її втручання у справи суверенної України, підтримує рівноправні контакти з усіма творчими організаціями Української держави, відстоює ідеї дружби, злагоди, порозуміння, зміцнює журналістське братерство, співдружність творчих сил, бере участь у міжнародних організаціях журналістів. Професійна солідарність не може бути виправданням посягань на правду й справедливість.

Журналіст підтримує демократичну, прогресивну журналістику, бореться проти шкідливого провінціалізму, меншовартості й національної обмеженості, підтримує дружні контакти з українською діаспорою, еміграційною пресою. У творчому змаганні журналіст не дозволяє собі зловживати довір'ям своїх колег, заважати їм виконувати професійні обов’язки. Він сприяє колегам у розвитку їх творчих здібностей, підвищенні знань і майстерності, приходить на допомогу колегам, які потрапили в біду.

Порушення професійної етики — це порушення принципів свободи преси. У законах, законодавчих актах і правових нормах, передбачена відповідальність за порушення свободи діяльності ЗМІ.

Висновок Сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів інформації.

У демократичній державі люди мають право висловлювати свої погляди, переконання. Але відстоювати Ії можна, не створюючи словесних бійок, не вдаючись до мітингових мотивів, а інтелігентним способом спів розмови. І, безперечно, кожний виступ журналіста, хоч які б ідеї він сповідував, має бути спрямований не на роз'єднання, а на згуртування людей. Система глобального спілкування, незважаючи на різні платформи і напрями, має виражати засади загальнолюдських вартостей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю творчого потенціалу громадянського суспільства.

Журналістика має формувати громадську думку конкретними фактами, об'єктивною й чесною інформацією, з яких читач, слухач чи глядач зможе краще побачити й оцінити дійсність.

Використана література Аврамов Д. Профессиональная этика журналиста: парадоксы развития, поиски, перспективы. — М.: Мысли, 1991.

Владимиров В. Основы журналистики в понятиях и коментариях: Учебное пособие. — Луганск: Изд-во Восточноукраинского гос. унив., 1998.

Етика і журналістика: Вайріх, Дітер/ Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2000р.

Каменецький В. Журналістська етика під час передвиборчої компанії (семінар під егідою Ради Європи, 12−13 січня 1998р.)//Профспілкова газета. — 1998. — 4−14 січня.- с. 1.

Кузнецова О. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень./Львівський держ. унів. ім. І.Франка. — Львів: Світ, 1998.

Лазутина Г. Профессиональная этика журналиста: Учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и специальности «журналистика». — М.: Аспект пресс, 1999.

Москаленко А., Губерський Л., Іванов В, Вергун В. Масова комунікація: Підручник. — К.: Либідь, 1997.

Право и этика в работе журналиста: Сборник документов/ Свердловский союз журналистов. — Екатеринбург: Изд-во Свердловского союза журналистов, 1993.

У підготовці реферата використано матеріали IREX ПроМедіа.

PAGE.

PAGE 11.