Польська письменниця Марія Павліковська-Ясножевська

Реферат.

на тему:

«Польська письменниця Марія Павліковська-Ясножевська» Присудження Нобелівських премій наприкінці минулого століття Чеславові Мілошу (1980) і Віславе Шимборській (1996) допомогло усвідомити, що польська поезія — одна з яскравіших на світі. Можна просто сказати, що Польщі повезло з поезією.

Польська поезія для нас — що «сестра рідна »: навіть для недосвідченого вуха «по-родинному «звучать імена Тувима, Галчинського чи, скажемо, Лесьмяна. За польських «нобелів «» хворіли «як за наших: за Шимборскую, щоправда, менше, ніж за Мілоша, але все-таки. Ну і Папа Римський Іоанн Павло II — він адже не тільки поляк і церковник, але і поет: Кароль Войтила.

Усе це чудово — з одним лише «але »: польська поезія існувала для нас поза літературним контекстом, оскільки на росіянині толком не було повноцінної її антології.

У відродженої послу 1918 Польщі література перетерпіла істотні зміни. Об'єднавшись в групу «Скамандр» поети-лірики нового покоління відкидали ідею патріотичного і цивільного служіння суспільству як нав «язану політичними обставинами. Ю. Тувим (1894−1953), можливо, самий талановитий зі скамандритів, чарівник слова, умів наповнити вірші могутньою ліричною силою. Поезія А. Слонимського (1895−1976) була раціоналістичної, плутаної і риторичний. Захоплений польською історією Я. Лехонь (1899 -1 956) цікаво переломив романтичну традицію. Я.Івашкевич (1894−1980) після недовгого захоплення експресіонізмом затвердився на позиціях естетизму. Поезія К. Вежинського (1894−1969) перетерпіла складну еволюцію: життєстверджуючий ліризм ранніх віршів у роки післявоєнного вигнання поета поступився місцем трагедійному звучанню.

До скамандритам певною мірою примикали поети Марія Павликівська-Ясножевська (Pawlikowska-Jasnorzewska) (1893−1945), автор блискучих ліричних мініатюр автор книги віршів «Рожева магія «(1924), «Дансинг «(1928), «Балет в «юнків «(1935), «Жертовний голуб «(1941).

Поки досить традиційні поети-скамандрити і їхні послідовники завойовували широкого читача, не настільки голосну, однак не менш важливу революцію вершили в поезії абстракціоністські групи, головним чином футуристи і т.зв. «Краківський авангард».

Навіть при швидкому погляді на польську поезію першої половини століття відразу ж зауважуєш дві абсолютно несхожі жіночі фігури. Казимира Іллакович і Марія Павликівська-Ясножевська. Перша книга Іллакович вийшла в 1912 році, вірші були мужні і «чоловічі «.

Перші книги Павликівської - «Блакитні небилиці «, 1922, «Рожева магія », 1924, — це «жіноча », можна навіть сказати, «дамська «лірика (блакитний і рожевий — традиційні кольори дамських будуарів).

" Жінка-квітка «- саме так розуміли жіночність на початку століття. У багатьох віршах різного років Павликівська порівнює себе з трояндою.

Відчутно споріднення її поезії з поезією Бальмонта чи Жителя півночі. От, наприклад:

Золотих справ майстер божий,.

Щоб життя пилося мені солодко,.

Зроби кубок мені пригожий.

Зіркоблискучого злата!

Іллакович і Павликівська стали класиками польської поезії ХХ століття. У свідомості критиків вони сусідили з поетами «Скамандра «(ріка, що протікала біля древньої Трої), самим визнаним і популярної серед який був Юліан Тувим.

Павликівська автор величезної кількості віршів, від яких неможливо відірватися, деякі з них увесь час хочеться цитувати, такі, наприклад, як рубаї Павликівської. Це, мабуть, жанр, що не має назви, опоетизовані афоризми. От деякі з них:

Ви зауважуєте, що навіть зі знайомим.

Слів не знайдеш тепер. Так змінився Homo.

Вид змінюється: замість розуму — крила.

Ми комахи! — порозумійся з комахою!

Чоловіка що мильні міхури: перший завжди невдалий, другий уже краще, але тільки третій по-справжньому красивий і райдужний.

Виявившись по тим чи іншим причинам удалині від батьківщини, — Марія Павликівська не поривали з нею духовного зв «язку, тяглася до неї звідси:

Польща, ти в мене під подушкою, начебто в дитинстві улюблена книжка, ;

тужила Марія Павликівська-Ясножевська (1891−1945), що закінчила свої дні в Англії.

Буденні людські турботи, свята інерція буття — вони воістину неминущі, але чи досить тільки їх? Що ж, є ще вічні і прекрасні людські почуття, є любов. Останнім часом тема ця якось збідніла в нашій поезії, тим важливіше нам доторкнутися до любовної лірики польських поетів різних поколінь, побачити, які точні, нетривіальні слова знаходять вони там, де, здавалося б, усі вже сказано і багаторазово повторено:

Замість губ, що ще цілуватися не сміють, ;

цигарка, запалена від цигарки…

(переклад Н. Астафьевої).