Генріх Белль

Реферат на тему:

Генріх Белль.

(1917;1985).

Г. Белль — німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвивав і збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як загальновизнаного майстра короткого оповідання.

21.12.1917 р. — народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра. Під час навчання в гімназії попри ідеологічний тиск гітлерівської пропаганди уник вступу до «гітлерюґенду». Після закінчення гімназії працював у книгарні боннського букініста.

1938;1939 рр. — відбував трудову повинність на важких земляних роботах.

1939 р. — розпочалася «воєнна одіссея» письменника. Як солдат німецько-фашистської армії побував у Польщі, Франції, Україні. Кілька разів був поранений, лікувався в госпіталях Румунії та Угорщини.

Від 1944 р. — дезертирував з фронту; після перемоги над Німеччиною деякий час перебував в американському полоні; пізніше навчався в Кельнському університеті, працював у статистичному управлінні.

1950 р. — вийшла друком збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».

1951 р. — написав роман «Де ти був, Адаме?». З цього часу Белль зосереджується на професійній літературній праці.

1953 р. — завершив роман «І не сказав жодного слова».

З початку 60-х років почав відвідувати СРСР. Разом з тим виступив з протестом проти суду над А. Синявським, Ю. Даніелем, переслідувань В. Некрасова, Г. Владімова, В. Войновича та інших виявів порушень свободи слова в Радянському Союзі. З «являються найкращі романи письменника: «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий портрет з дамою» (1971).

1969 р. — був обраний головою німецького ПЕН-центру.

1972 р. — став президентом міжнародного ПЕН-клубу.

16.04. 1985 p. — Помер.

Велике значення для творчого розвитку митця мав особистий досвід участі в Другій світовій війні. Як письменник Г. Белль починав у річищі так званої «літератури руїн», що переважно була зосереджена на осмисленні нещодавної війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним з наріжних каменів беллівської «естетики гуманного».

На становлення поетики письменника справили вплив Г. фон Кляйст і автор коротких анекдотів та історій для календаря швейцарський письменник кінця XVIII — початку XIX ст. Й. П. Гебель. Від першого Белль успадкував аскетизм викладу, «непатетичність мови», від другого — близькість до народного гумору. Відповідно у прозі митця простежуються дві тенденції: «графічно-твереза», що фіксує у зовні життєподібній формі миті повсякдення, й сатирична, яка тяжіє до гротеску і навіть карикатури.

Творчості Г. Белля притаманні:

• тема війни в її антифашистській спрямованості та дегероїзованому ракурсі, часто — подана «з точки зору переможених»; порушення проблем провини німецького народу й моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

• нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до насилля та компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

• ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність плекати особистість як засадничих моральних принципів суспільства другої половини XX ст.;

• подальший розвиток теми «маленької людини»;

• герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття;

• настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця), ускладненість композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей внутрішнього монологу;

• поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами «тривіальної» літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчевих узагальнень;

• багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм речень.

«Солдатам — а я був солдатом — слід нарікати не на тих, проти кого їх послали воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну».

«Я прагну милосердя, а не жертв! І кажу весь час і настійливо: Бог — це Бог живих, а не мертвих».

«Чи були героями всі ті, хто волав, молився й проклинав у окопах, госпіталях, на сходах і в підвалах, на вантажних машинах, на возах, у залізничних вагонах?.. Геройська смерть, яку їм так щедро приписують, -не більше як розмінна монета політики, а отже, фальшиві гроші».

«Гітлер і Сталін надто полегшили моєму поколінню діалог із комунізмом: перший відібрав у нас шанс, а другий позбавив небезпеки приєднатися до цього руху».