Особливості ландшафтних територіальних структур в межах урбанізованих територій

Особливості ландшафтних територіальних структур в межах урбанізованих територій

Будь-яка геосистема, рангом вища за геотоп, має свою ландшафтно-територіальну структуру (ЛТС). Елементами цієї структури є геосистеми нижчого рангу, ніж досліджувана. Сукупність цих геосистем складає таксономічний ряд геоситстем, а їх взаємне розташування в межах певної геосистеми визначає її конфігураційні та топологічні особливості (наприклад форму, складність системи площу та інше). Інакше кажучи ЛТС можна визначити як сукупність ландшафтних територіальних одиниць, конфігураційно та ієрархічно впорядкованих відношеннями певного типу .

Саме тип відношень між геотопами і визначає ту основу на якій виділяються типи ЛТС, тому що дає направлення за яким визначаються принципи інтеграції геотопів у більш складні ландшафтні територіальні одиниці, їх ареали, межі та конфігураційну впорядкованість .

Щоб виділити ЛТС певної території треба знати тип просторових відношень між геотопами; виявити множини цих геотопів, що пов’язані цими відношеннями; для кожної з цих множин треба здійснити інтеграцію геотопів у ландшафтні територіальні одиниці таксономічного ряду ЛТС, що виділяється; встановити та показати на карті ареали, межі, взаємовідношення ландшафтних територіальних одиниць одного рангу .

Згідно з принципом ландшафтної поліструктурності, у певному регіоні можна виділити ЛТС різних типів і відповідно скласти ландшафтні карти, кожна з яких моделювала б певну структуру територіальної організації ландшафту. Контури ЛТС різних геосистем не збігаються .

З багатьох просторових відношень між геотопами виділяють п’ять типів, які разом визначають основні риси ландшафтної територіальної організації в цілому та можливість вирішення багатьох задач ландшафтної екології. Ціми відношеннями та відповідними типами ЛТС є: генетико-морфологічні - відношення спільності генезису та еволюції геотопів, які знаходять вираз у їх будові (морфології) і формують генетико-морфологічний тип ЛТС; позиційно-динамічні - зв’язок геотопів горизонтальними речовинно-енергетичними потоками та їх відношення до ліній зміни інтенсивності цих потоків; парагенетичні - відношення геотопів до лінії концентрації горизонтальних потоків; басейнові ландшафтні - спільність геотопів за гідрофункціонуванням та їх відношення до басейнів поверхневого стоку; біоцентрично-сітьові - біотичні міграції організмів та окремих популяцій між геотопами .

Кожен з цих типів ЛТС має власний таксономічний ряд ландшафтних територіальних одиниць .

Основа виділення одиниць генетико-морфологічної ЛТС є об'єднання територіально суміжних геотопів за принципом спільності їх походження (генезису), часу їх виникнення та закономірності еволюції. Близькі за походженням та шляхом розвитку геосистеми мають, звичайно, однотипну геокомпонентну будову, подібні за зовнішнім виглядом, оскільки він зумовлений генезисом рельєфу, який у генетично близьких системах одного виду.

Для наногеохор урбанізованих територій, як правило властива невелика кількість геотопів та невелика площа, межі між наногеохорами досить часто прослідковуються дуже ясно, за рахунок того, що там лежить асфальт. Часто зустрічаються окремі екоїди, що, як правило складаються з одного дерева, та огороджені з усіх боків асфальтом. Мікрогеохори в основному виділяються тільки як грань рель'єфу; сукцесійні ряди, як правило, прослідкувати дуже складно, бо фітотопи насаджуються в одних місцях, в інших — залишаються природними та зрозуміти який фітотоп до чого прямує складно; часто мікрогеохора розбивається на 3 частини за рахунок ландшафтного планування. Окремо можна розмовляти про мікрогеохори штучного походження (наприклад схили териконів) там прослідковується цікава картина сукцесії: з початку на них нічого не росте через те, що порода дуже насичена важкими металами та іншими «неприємними» речовинами, але через деякий час (років через 5−6) з’являються рослини стійки до фітопатогенних речовин, і нарешті років через 8 вони починають обростати акацією (як розвивається далі сукцесійний ряд на схилах терикону поки що сказати важко тому що я не знаю териконів старіших за 40 років). Тобто не можна стверджувати про мікрогеохори урбанізованих регіонів, що той грунтово-рослинний покрив, що сформувався, утворився під впливом одного провідного фактора.

У мезогеохори страждає динамічна (сукцесійна)єдність, окрім того іноді не спостерігається єдиного мезоклімату, що обумовлено знову таки людською діяльністю; інакше кажучи урбанізовані території «рвуть» мезогеохори на декілька .

Групування геотопів у територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС грунтується на їх відношенні до ландшафтних рубежів, вздовж яких змінюються інтенсивність та напрямок горизонтальних речовинно-енергетичних площинних потоків. Носіями цих потоків є мобільні геокомпоненти — вода, повітря та живі організми. Звичайно, що разом з міграцією природних речовин мігрують і техногенні забруднення. Структуроформуючим потоком, як правило, є вода, яка здатна інтегрувати геотопи в територіальній структурі, хоча, треба сказати, що в деяких ЛТС структуроформуючим фактором є вітропотік (але це тільки для тих місцевостей де домінують вітри певного румбу) .

Територіальні одиниці позиційно-дінамічної ЛТС виділяють так, щоб інтенсивність сучасних та потенційно можливих процесів, зумовлених горизонтальними речовинно-енергетичними потоками на них, була майже однаковою. Тому межі між ними проводять вздовж ліній стрибкоподібної зміни градієнтів горизонтальних потоків. Такі лінії можна назвати каркасними лініями динаміки ландшафту. Ними є всі каркасні лінії рельєфу — вододільна, тальвегу, підошви, бровки схилу, лінії його перегинів. Вздовж цих ліній стрибкоподібно змінюються значення топографічного градієнта, а між ними ці значення залишаються незмінними. Окрім цього каркасними лініями є межі між геотопами, що відрізняються фільтраційними властивостями грунтів та порід зони аерації. Межі між грунтами з різними протиерозійними властивостями також є каркасними лініями динаміки ландшафту .

На горизонтальні потоки також впливає сучасний рослинний покрив, що може значно загальмувати поверхневі потоки .

Ландшафтні смуги в межах урбанізованих територій можна прослідкувати та визначити досить просто. Наприклад, якщо взяти межі асфальту, як каркасні лінії динаміки ландшафту. Смуги можна поділити на біотичні та техногенні. Техногенними смугами можна назвати всі площі, що знаходяться під асфальтовим покриттям, або іншим техногенного походження; на цих смугах нічого не протистоїть змиву тому потік речовин тут дуже швидко рухається. Біотичні смуги це смуги, що не покриті асфальтом чи іншим техногенним покриттям, звичайно потік речовин на цих смугах гальмується іде інфільтрація речовин, що прийшли з техногенних смуг, що погано впливає на рослинність. З іншого боку інші смуги, що були утворені людською діяльністю навпаки виділяють речовини, що знову ж таки шкідливо впливає на природне середовище. В урбанізованих районах за рахунок планування ландшафту часто на змінених ландшафтних смугах змінюється швидкість та напрямок потоку речовин, що спричиняє зміну фітоценозів та великий площинний змив, через те, що втрачається здатність затримки речовин; в результаті змиті речовини накопичуються в гідроморфній критичній, трансгідроморфній та амфібіальній смузі, часто, навіть потраплючи в аквальну смугу та замулюючи її. Природні ландшафтні смуги, що формувалися століттями змінюються за рахунок антропогенної діяльності, іноді засолюються, геотопи деградують (так наприклад в районі Старих та Нових Петровців спостерігаються катастрофічні ерозійні процеси, що пов’язані з невдалою урбанізацією території).

Ландшафтні яруси, як правило, сплановані та пристосовані під певні антропогенні цілі, потік речовин має більшу швидкість ніж в природних ярусах, фітоценози збіднілі, грунтовий покрив частково змитий. Часто підземні горизонтальні потоки речовин мають інший напрямок руху (по відношенню до поверхневих) за рахунок дренування. Іноді буває, що переходячи від одної смуги до іншої потік речовин може відвестися в сторону системою каналізації .

Таким чином можна стверджувати, що парадинамічний район в межах урбанізованої території буде не так сильно пов’язан горизонтальними потоками, як парадинамічний район в межах природних територій .

Парагенетична ЛТС формується вздовж ліній концентрації речовинно-енергетичних потоків, ліній розділу контрастних середовищ та деяких інших місць, які визначають напрямок ландшафтогенезу. Особливе значення у виділенні парагенетичної ЛТС має концентрований водний потік. Аналіз парагенетичних ЛТС дає найбільший ефект при дослідженні долин річок, лиманно-гирлових комплексів, яружно-балкових систем. Ці природні об'єкти підпорядковані ландшафтним смугам парадинамічного району, що дренується руслом річки, і суттєво залежать від процесів, які відбуваються в цих геосистемах .

Територіальними одиницями парагенетичної ЛТС є парагенетичні комплекси (ПГЛК) .

Виділити парагенетичні ланки в межах урбанізованих територій не складно, хоча іноді не знаєш геоморфологію цієї ділянки, але достатньо провести кореляцію і ланки можна визначити з більшою чи меншою вірогідністю, а якщо рельєф характерний так і з 100% точністю. По великому рахунку на тих парагенетичних ланках, що не скриті під асфальтом чи будівлями не одразу вдається встановити їх походження, бо ці ланки можуть мати шар грунту, що не є властивим для цієї геоморфологічної ділянки (наприклад замість суглинків чи піску чорнозем) це пояснюється тим, що верхній шар грунту іноді є насипним. Парагенетичні сектори виділяються простіше, бо вони більше за розмірами і тут вже досить точно можна визначити куди його відносити, хоча іноді динаміка терас та схилів штучно порушена, але це помітно і не збиває з пантелику .

Парадинамічний пояс узнати дуже просто, людство, слава Богу ще не до таких глобальних змін рельєфу .