Доведення і спростування, способи аргументації
Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи. Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного… Читати ще >
Доведення і спростування, способи аргументації (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Доведення і спростування, способи аргументації.
.
.
План Доведення тезису.
Спростування (критика).
Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації.
1.Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об «єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику).
За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане).
1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії.
(1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило .
(2) Індуктивне доведення — це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.
(3) Демонстрація в формі аналогії - це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.
2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), (ч) члени диз «юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.
(1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи:
Перший етап — тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т à С.
Другий етап — логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків — .
Третій етап — з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: .
(2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз «юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз «юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendo ponens) розділово-категоричного умовиводу: .
2. Критика (спростування) — це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною.
1. Неявна критика — скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації.
2. Явна критика — вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана.
(1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації.
.
— Критика тезису — спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву «зведення до абсурду»: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):
1. ТàC. 2..
— Критика аргументів — і, отже, доведення хибності всього тезису.
— Критика демонстрації - показують, що в міркування пропонента нема логічного зв «язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв «язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: «Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок…», «Факти переконливо підтверджують ідею про те, що…».
(2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому:
Чітко і розгорнуто представити тезис;
Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента;
Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція.
(3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший — конструктивно-деструктивна композиція (КДК) — спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга — деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) — навпаки.
Лекція ІІ (Гіпотеза) План Перевірка гіпотези.
Способи доказу гіпотези.
1. Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне виведення витікаючи із гіпотези наслідків; другий — співставлення наслідків з фактами.
1) Дедуктивне виведення наслідків. Знаючи особливості гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід: якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце S1, S2, …, Sn. Схеми: (ГLН)à(S1, S2, …, Sn).Логічному аналізу при перевірці підлягає як припущення Н1, так і інші версії - Н2, Н3, … Нn, тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи.
2) Співставлення наслідків з фактами. Ціль співставлення — спростування чи підтвердження версії. 1) Спростування версії протікає шляхом виявлення фактів, які суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з Н1 було виведено S1, S2, …, Sn, але появились факти а1, а2, які суперечать S1, S2, то спростовується і саме припущення. Міркування в цьому випадку протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: .
2. В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення; (2) логічний доказ гіпотези; (3) безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків.
(1) Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи.
(2) Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об «єктивні обставини і т.п.).
Логічний доказ гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного чи (б) прямого доказування.
а) Побічне доказування протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: .
б) Пряме доказування гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.
При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною:.
Якщо наслідки (Sа, Sв, …, Sn) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (Fа, Fв, …, Fn), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н1, і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв «язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: «якщо і тільки якщо Н1, то (Sа, Sв, …, Sn)». Н1®S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів Fа, Fв, …, Fn і співпадає з наслідками Sа, Sв, …, Sn, то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н1. Міркування приймає вид:.
..
_.
.