Сап (Malleus)

Реферат

на тему:

Сап (Malleus).

Сап (син.: хвороба однокопитних) — гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється сапною паличкою, з переважно контактним механізмом зараження, перебігає у гост­рій і хронічній формі з утворенням специфічних гранульом, харак­теризується гарячкою, септикопіємією, ураженням шкіри, слизових оболонок і внутрішніх органів.

Історичні дані. Вперше зараження сапом людини від коня описав в 1783 р. Oskandes. Збудника хвороби в 1881 р. виявив і описав румунський вчений V. Babes при дослідженні гною і зрізів із виразки хворого на сап, а в 1883 р. М. П. Васильєв виявив збудника в крові хворого. У 1891 р. російські ветери­нарні лікарі К. І. Гельман і О. І. Кальпінг розробили діагностику сапу ме­тодом малеїнових проб.

Етіологія. Збудник сапу — Pseudomonas mallei — належить до роду Corynebacterium, родини Brucellaceae. Це грамнегативна тон­ка паличка 2−4 мкм завдовжки, 0,5−1 мкм завширшки, спор і капсул не утворює, джгутиків не має, містить ендотоксин. Шлунковий сік протягом 15−20 хв згубно діє на збудника. Відносно стійкий щодо факторів зовнішнього середовища, від дії прямого сонячного випромінювання швидко гине, у воді може зберігатись протягом місяця і більше, добріє витримує низькі температури. При нагрі­ванні до температури 56 °C гине через 10 хв, при 80 °C — через 5 хв, при кип’ятінні - миттю. Від дії 3−5% розчину лугу, 5- 10% розчину хлорного вапна, 2% розчину формаліну гине протя­гом короткого часу.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Велика рогата худоба в природних умовах на сап не хворіє. У 10% випадків у коней хвороба перебігає гостро і закінчується летально протягом 2−3 місяців. Частіше хвороба в тварин має хронічний перебіг. Шлях передачі найчастіше контактний, внаслі­док попадання гною або слизу від хворої тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку. Можливе зараження аліментарним шляхом через інфіковану воду та, рідше, аерогенно в лаборатор­них умовах. Хворіють звичайно конюхи, їздові, ветеринарні та зоо­технічні працівники, ковалі, у яких зараження має професійний характер. Зараження від людини спостерігається рідко. Сприйнят­ливість людей до сапу дуже висока. Описані сімейні зараження сапом від хворих людей.

Імунітет мало напружений і нетривалий. Можливі повторні ви­падки захворювання.

У нашій країні траплялись окремі випадки цієї інфекції серед коней, що не являє загрози, однак існує небезпека завезення ін­фекції з-за кордону.

Патогенез і патоморфологія. Збудник сапу проникає в організм через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа, дихальних шляхів, рідшечерез травний канал. Бактерії з лімфою і кров’ю розносяться в організмі з утворенням у різних органах і тканинах гранульом, які складаються з епітеліоїдних клітин і нейтрофілів. Процес набуває, характеру септикопіємії. Утворюються дрібні аб­сцеси в легенях, розвивається зливна абсцедуюча пневмонія, гнійний остеомієліт, артрит, з’являються пустульозний висип і виразки на шкірі та слизових оболонках, абсцеси в м’язах. Виявляються множинні дрібні абсцеси в печінці, селезінці, Іноді - в нирках, яєчниках. У деяких випадках запалення набуває геморагічно-гній­ного характеру. Якщо перебіг сапу хронічний, переважають проліферативні процеси, утворюються абсцеси у внутрішніх органах, виникають пневмосклероз, поліартрит, бронхоектази, можливий, розвиток гнійного менінгіту, тромбозу мозкових пазух.

Клініка. Інкубаційний період при гострій формі сапу триває 2−6 днів, рідше — до 2−3 тижнів. Хвороба починається гостро. Температура тіла з ознобом підвищується до 38−40 °С. Температурна крива септичного характеру з великими добовими коливан­нями. Хворі скаржаться на головний біль, болючість м’язів і сугло­бів. У ділянці вхідних воріт інфекції утворюється папула, оточена зоною почервоніння. Згодом папула перетворюється на геморагічну пустулу, а за 2−3 дні у виразку з підритими краями та «сальним» дном. Нерідко розвивається регіонарний лімфаденіт, лімфангіт. На 4−8-й день температура тіла знову підвищується, на шкірі слизової оболонки носа, порожнини рота, кон’юнктиві з’являються, множинні папули з наступним їх перетворенням у геморагічні пу­хирці, пустули, виразки. З носа — виділяється, слизово-гнійна або сукровична (геморагічна) рідина. Утворюються абсцеси в м’язах (особливо литкових), нориці з виділенням зеленуватого тягучого гною, розвиваються гнійні артрити. У разі ураження легень з’яв­ляються біль в грудній клітці, кашель з виділенням слизово-кро­в'янистого або гнійного харкотиння, ціаноз губ, задишка. Розви­вається зливна плевропневмонія. Тони серця глухі, тахікардія, артеріальний тиск знижується, можливий розвиток колапсу. Селе­зінка помітно збільшується, печінка збільшується не завжди. З боку крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз, HIDE збіль­шена. Через 1−4 тижні настає смерть.

Хронічний сап характеризується повільним розвитком ознак хвороби з чергуванням ремісій і загострень. Перебігає за типом хроніосепсису. Хвороба триває від кількох місяців до 2−3 років і в половині випадків призводить до смерті. Хронічний сап може пере­бігати у вигляді шкірної, легеневої і носової форм. При найчасті­шій шкірній формі на шкірі з’являються геморагічно-гнійні пустули, виразки, які зливаються, утворюючи великі виразкові поверхні з гнійним секретом, з подальшим рубцюванням. У м’язах та внутрішніх органах утворюються абсцеси. Легенева форм, а хронічного сапу характеризується гарячковим станом, виник­ненням зливної, повзучої пневмонії, часто «плевропневмонії з утво­ренням множинних абсцесів, бронхоектазів з розвитком пневмо­склерозу. У випадку первинної носової форми сапу на сли­зовій оболонці носа з’являються пустули, глибокі виразки, які поширюються на слизову оболонку глотки, гортані, трахеї. Ви­ділення з носа — слизисто-гнійно-кров'янисті.

Ускладнення — множинні абсцеси в різних тканинах і органах, глибокі флегмони, пневмонія, пневмосклероз, бронхоектази, загаль­ний амілоїдоз, гнійний менінгіт, кахексія.

Прогноз у хворих на гострий сап, якщо лікування не проводи­лось, завжди несприятливий, при хронічній формі летальність до­сягає 50%.

Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики сапу є переміжна гарячка, септичний перебіг хвороби, поява на шкірі і слизових оболонках множинних гнійно-геморагічних пустул з перетворенням їх у виразки, абсцеси в м’язах з утворенням нориць і виділенням з них зеленуватого тягучого гною, слизисто-гнійно-кров'янисті виділення з носа, абсцедуюча пневмонія, множинні гнійні ураження, помітно З0ільшена селезінка, лімфаденіт. Велике значення надається епідеміологічному анамнезу.

Специфічна діагностика. Матеріалом для бактеріологічного до­слідження можуть бути виділення з виразок, слизової оболонки носа, вміст пустул, харкотиння, кров, пунктат абсцесу. Посів ма­теріалу проводять на гліцериновий або картопляно-гліцериновий агар. Через 3−4 дні спостерігається характерний ріст збудника сапу у вигляді слизового нальоту бурштиново-коричневого кольо­ру. Проводять ідентифікацію збудника. Із серологічних методів дослідження застосовують РЗК, РА, РИГА. РЗК є найбільш чут­ливою. Дослідження проводять в динаміці для врахування наро­стання титру антитіл.

Важливим методом діагностики є шкірна алергічна проба. Внутрішньошкірно або нашкірно (на скарифіковану шкіру) вво­дять 0,1 мл алергену малеїну (фільтрат вбитої бульйонної куль­тури палички сапу, розведеної 1: 10 або 1: 100). Результати ви­значають через 24−48 год. Проба стає позитивною після 10- 15-го дня хвороби.

—, Біологічну пробу проводять на морських свинках (самцях), хом’яках і котах. Досліджуваний матеріал вводять підшкірно або внутріщньоочеревинно. Через 2−3 дні у піддослідного самця роз­вивається гнійний орхіт (феномен Штрауса).

Диференціальний діагноз. Сап слід диференціювати з меліоїдозом, чумою, натуральною віспою, сибіркою, фурункульозом, си­філісом, туберкульозом лімфатичних вузлів, сепсисом.

Для легеневої форми чуми характерна геморагічна пневмонія, яка супроводжується різкою задишкою, ціанозом лиця, акроціанозом, виділенням великої кількості кров’янистого пінистого хар­котиння. У хворих на шкірну, шкірно-бубонну, бубонну форми чуми крім виразок, найчастіше поодиноких, виявляють типові бубони, значне збільшення лімфатичних вузлів, різку їх болючість, гіпе­ремію шкіри над ними.

Для натуральної віспи характерні двохвильова гарячка, продромальний висип, етапність специфічних висипань з мономорфізмом елементів на певній ділянці шкіри.

Відрізнити сап від меліоїдозу іноді важко, проте в багатьох випадках при меліоїдозі спостерігається пронос з охряно-жовтим забарвленням калу, іноді холероподібний, збільшені і селезінка, і печінка. Остаточний діагноз встановлюється за допомогою лабо­раторних досліджень. Шкірна проба з уайтморином не дозволяє диференціювати меліоїдоз із сапом. Шкірна форма сибірки ха­рактеризується утворенням на шкірі сибіркового неболючого карбункула з різким набряком прилеглих тканин, відсутністю множин­них висипань. При фурункульозі спостерігається різка болючість ушкодженої ділянки шкіри без ураження внутрішніх органів.

Лікування. Хворі обов’язково підлягають госпіталізації. Із етіотропних засобів певною мірою є ефективним норсульфазол по 6−8 г на добу протягом місяця. У окремих випадках позитивний ефект спостерігався від застосування стрептоміцину, бензилпені­циліну, аміноглікозидів в комбінації із сульфаніламідними препа­ратами. Одночасно внутрішньошкірно або підшкірно вводять ма­леїн. Наведені методи лікування є недостатньо ефективними. Про­водять патогенетичне і симптоматичне лікування.

Профілактика. Важливим є раннє виявлення хворих тварин і ветеринарний нагляд за ними з використанням кон’юнктивальної малеїнової проби, суворе дотримання правил особистого захисту під час догляду за підозрілими на сап тваринами (з позитивною реакцією на малеїн), ношення масок, комбінезонів, рукавичок, окулярів-консервів, постійна дезинфекція місць, де перебувають ці тварини. Виділення таких тварин дезинфікують 10% розчином хлорного вапна, підстилку спалюють. Спецодяг знезаражують 0,5% розчином хлорного вапна і після того кип’ятять, руки дезин­фікують 0,25% розчином хлораміну. Особи, які були в контакті з хворим, підлягають карантину протягом 21 дня. їм проводять екстрену профілактику сульфатіазолом протягом 5 днів. Після за­кінчення карантину обов’язково потрібне проведення внутрішньо-шкірної проби і дослідження сироватки крові на наявність антитіл до збудника сапу. Специфічна профілактика не розроблена.