Висновки. 
Балканська політика Росії 1908-1913 роки

• — Джерельна база по обраній темі дисертації є досить широкою і докладною, що дозволяє глибоко і об'єктивно дослідити проблеми балканської політики Росії на початку ХХ ст. Зазначається, що проблематика по темі дослідження вивчалась радянськими та зарубіжними науковцями, є окремі праці загального характеру російських учених, що видавалися в останні роки, однак вони є заангажованими та необ'єктивними. Водночас в українській історіографії на сучасному етапі немає спеціальних досліджень по даній проблемі;
• — Позиції політичного керівництва Росії на початку ХХ ст. визначалися з одного боку, її економічним та внутрішньополітичним становищем, а з іншого — тією складною системою протиріч в міжнародних відносинах, яка склалася на той період між великими європейськими державами і блоками держав. Росія не мала на Балканах міцних економічних позицій, хоча і прагнула до розширення економічних зв’язків з балканськими країнами. Порівняно з іншими європейськими державами російський капіталізм не міг скласти їм реальної конкуренції. Тому основою близькосхідної політики Росії було закріплення її позицій на Балканському півострові шляхом згуртування балканських народів, через політичний вплив на ці території. Іншою, не менш важливою метою була зміна режиму чорноморських проток Босфору та Дарданелл. Обидва ці завдання були тісно пов’язані між собою. Використовуючи дипломатичні дії, Росія прагнула не допустити того, щоб протоками володіла інша європейська країна;
• — На зовнішню політику Росії у досліджуваний період впливали ряд внутрішніх і зовнішніх факторів. Зокрема, економічна та військова слабкість не дозволяли проводити більш жорстку самостійну політику на Балканах, через страх небажаної війни і економічну залежність від великих європейських держав. Це змушувало Росію вдаватися лише до дипломатичних дій, не підкріплених реальною силою, і шукати союзників, які таку силу мали.
• — Росія, проводячи двоїсту політику стосовно балканського питання, що обумовлювалося прагненням лавірувати між двома європейськими військово-політичними блоками, і припускаючись відчутних дипломатичних помилок зіграла відчутну роль у розв’язанні Боснійської кризи. Напередодні і протягом кризи Росія у своїй дипломатичній діяльності керувалася своїм основним завданням — змінити статус чорноморських проток, і таким чином збільшити свій вплив в регіоні.
• — Російська дипломатія брала активну участь у створенні Балканського союзу, намагаючись надати підтримку незалежності балканських держав. Проголошуючи себе захисником південних слов’ян та нібито відстоюючи їх інтереси, Росія прагнула створити союзне собі угрупування і використати його у випадку європейської війни, а також завадити подальшому проникненню в регіон Австро-Угорщини та Німеччини. Разом з тим вона намагалася на якомога довший термін відстрочити військовий конфлікт між балканськими державами та Туреччиною, зберегти політичну рівновагу в складній міжнародній обстановці того часу, щоб виграти час для зміцнення становища в середині країни.
• — Напередодні та під час Балканських воєн російська зовнішня політика залишалася дещо двоїстою. З одного боку, Росія прагнула до створення досить міцного союзного їй блоку балканських держав, на який вона могла б спиратися у подальшій боротьбі за вплив на півострові з Австро-Німецьким блоком. З іншого — для Росії була невигідною поява в цьому регіоні міцних держав, що були б незалежними від її рішень. Дипломатичним шляхом Росія всіляко намагалася запобігти Балканським війнам, а зазнавши на цьому шляху невдачі, прагнула виступати посередником і арбітром у переговорах між воюючими сторонами.

Нарешті, з точки зору великої блокової політики Балканські війни підкреслили протистояння угрупувань, що склалися, загострили російсько-австрійські протиріччя, черговий раз показали беззастережну підтримку Берліном австрійської експансії на Балканах, виявили слабкі сторони Троїстої угоди. Антанта так і не змогла виробити спільну політичну лінію. Росія, Франція і Англія часто вступали у протиріччя по конкретним питанням, керуючись своїми інтересами. Тим не менш їх протиріччя не підірвали блок. Більш того, Росія усвідомлюючи невідворотність нових сутичок з Троїстим союзом, вважала за необхідне закріпити існуючі зв’язки з Антантою, особливо у військово-морській сфері.