Экономическое розвиток країн в повоєнний период

Министерство сільського господарства та продовольства РФ Пермська державна сільськогосподарська академія імені академіка Д. Н. Прянишникова.

РЕФЕРАТ.

ПО ІСТОРІЇ ЭКОНОМИКИ.

ЕКОНОМІЧНЕ РОЗВИТОК ЗАХІДНИХ КРАЇН У ПОВОЄННИЙ ПЕРИОД.

студента економічного факультета.

Перм 2000.

1. ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНИ (1939;1945 рр.) ЕКОНОМІЧНЕ ЗМІСТ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ НАУКОВОТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ РАСПАДА КОЛОНІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОБЩИЙ РИНОК І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЗАХОДУ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX У. ЗМІНИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ 1. ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНИ (1939;1945 гг.).

Розв’язуючи Першу і Другу світові війни, Німеччина струменіла з те, що зуміє уникнути боротьби на два фронту. Цього, проте, змагань не вийшло і взагалі знову довелося воювати проти коаліції держав (головні учасники: Радянський Союз перед, навіть Великобританія), військово-економічний потенціал якої значно перевершував можливості Німеччини та її головних спільниць — Італії та Японії. Несприятливими виявилися для Німеччині, й моральнополітичні чинники: расова теорія консолідації німецького народу навколо Гітлера, його готовності до війни, але практика расизму («новий порядок») в захоплених Німеччиною у період війни країни викликала глибоку ненависть народів, породила широке визвольний рух. Німецький «нового стану» коштував населенню Європи 10 млн. життів мирного населення, убитих і замучених німецькими окупантами. Другої світової війни майже вшестеро перевершила Першу за кількістю жертв: 50 млн. людина. Далеко позаду залишила Тож Друга світова Першу і з розвитку військової економіки. Сумарні військових витрат склали 962 млрд. доларів проти 208. Якщо вибухнула Перша світова війна носила переважно позиційного характеру, то Друга відразу ж потрапляє отримала маневрений характері і стала війною моторів, що пов’язані з величезними видатками на вуглеводневе паливо. Танкові війська і авіація, грав у Першій світовій війні тактичну роль, повністю придбали стратегічний характер. З’явилися перші ракети. Як і Першої світової війни, англійської і американський флот заблокував Німеччину. Попри те що, що все окупована Європа працювала на Німеччину (щорічно вироблялося понад двадцять тис. танків, 25 тис. літаків, 50 тис. знарядь злочину і мінометів; у Німеччині трудилося понад 7 млн. зігнаних туди насильно іноземних робітників), економіка країни — до результату війни була виснажена. Господарські втрати переможців були великі. Англія виявилося може ні виробляти потрібну кількість військову техніку, ні оплачувати її імпорт, та змушені були поставляти їй озброєння і матеріалів в борг (ленд-ліз). Англійський зовнішній борг зріс у 8 раз. Головними соціально-економічними наслідками Другої світової війни, як і Першої, стали зміни у Східної Європи. Державний суверенітет звільнених збройних сил Радянського Союзу був насильно обмежений; в 40—50-х рр. склалася світова соціалістична система, куди ввійшли залежні від СРСР країни Східної Європи (НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія). Попри старання створити внутрисоциалистический ринок, сили зчеплення цією системою носили позаекономічне характер. Коли вони ослабли, світова соціалістична система і ринок розпалися; потім розпалася сама соціалістична метрополія — Радянський Союз перед. Протистояння у результаті Другої світової війни світових економічних систем — капіталістичної і соціалістичною визначило соціально-економічне зміст історії другої половини XX в.

2. ЕКОНОМІЧНЕ ЗМІСТ «ХОЛОДНОЇ ВОЙНЫ».

Протистояння систем зовні мало мирну, ідеологічну форму («холодна війна»), хоч і вжито певні «розвідки боєм» — найзначніші: з соціалістичної боку — війна у Кореї (1950—1953 рр.), установка ракет з атомними боєголовками на Кубі (1962 р.), війна в Афганістані (1979—1989 рр.), і з капіталістичної — війна у В'єтнамі в 1960;х рр. Усі вони закінчилися провалом. Суть «холодної громадянської війни» полягало у небувалий змагань з виробництву сучасних озброєнь між західним (Північноатлантичний договір) і східним (Варшавський договір) військовими спілками. Гонитва нових озброєнь охопила все пологи військ — сухопутні, повітряні, морські. Головним результатом стало створення, нових типів стратегічного зброї: термоядерних (водневих) бомб (1955 р.), багаторазово перевищують руйнівної сили атомних зарядів, та його носіїв — балістичних міжконтинентальних ракет (1957 р. — перший висновок ракетою до космосу супутника Землі) — як стаціонарних (в шахтах), і мобільних (на атомних субмаринах). У 1961 р. випробування радянської надпотужною водневої бомби на Новій Землі буквально вразило земну кулю, яким тричі пробігла сейсмічна хвиля, а «гриб» зріс у небо на 67 км. Стало гранично ясно, що ракетно-ядерна війна означає неминучу загибель цивілізації, в ній може бути переможців і переможених… У 1980;х рр. гонка озброєнь, і з ній разом і «холодна війна», завершилася перемогою західного блоку на чолі зі США можуть, що нанесли Радянському Союзу два найтяжких безкровних удару. Перший удар — установку у Європі американських тактичних ракет підвищеної потужності (підлітний час до Москви — лише п’ять хв.) — СРСР парирував системою що є на океанських «лежбищах» навколо Північноамериканського континенту атомних підводних човнів з наведеними на головні центри Америки балістичні ракети. У другий удар — американську Стратегічну Оборонну Ініціативу («зоряні війни») — розробку непереборного, теоретично, для балістичних ракет лазерного щита, радянська економіка, виснажена непосильним військовим виробництвом, виявилася неспроможною з відповіддю. Це було рівносильне поразці. СРСР та домовилися про взаємній серйозне скорочення озброєнь, а оскільки військова загроза служила Радянському Союзі головним виправданням жертв і поневірянь, відбулася перебудова тоталітарного суспільно-економічного ладу. Радянський Союз перед розпався, влада Рад припинила своє існування. Перебудова у СРСР стала головним результатом «холодної войны».

3. ЕКОНОМІЧНІ ПОСЛЕДСТВИЯ.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦИИ.

Науково-технічний прогрес після Другої Першої світової пішов такими на високі темпи, що перетворився на справжню науково-технічну революцію (НТР). Її вважатимуться третьої технічної революцією (перша група у XVIII в., друга — наприкінці ХІХ — початку XX ст). У результаті революції наука стала безпосередньої продуктивної силою суспільства. Серед головних компонентів НТР — щонайширший застосування електроніки і електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), реактивної техніки, ядерної енергії і квантових генераторів (лазерів), полімерних матеріалів із наперед заданими властивостями і тому набагато економічнішими проти природними матеріалами, генної інженерії в біології й багато іншого. Машини на вельми значною мірою замінили не лише ручний, а й розумову працю людини. Персональний комп’ютер ввійшов у приватну життя людей, став домашньої електронної енциклопедією, радником та інше мільйонів сімей. Індустріальна епоха, в такий спосіб, початку змінюватися епохою інформаційної. НТР відкрила буквально нову еру у розвитку машинного виробництва — автоматизацію виробничих процесів, що дозволило незмірно підняти швидкості робочих процесів, раніше обмежених можливостями людського організму. Автоматичні лінії, цехи і навіть цілі підприємства, стали показником нових типів промислового виробництва, де об'єднані відповідно до обраному людиною варіанту робота двигуна, робочих машин, транспортних пристроїв й установки по упаковці готової продукції. Застосування електроніки, крапельне зрошення, хімізація, виведення при допомоги генної селекції особливо високоврожайних злаків («зелена революція») підняли сільському господарстві Заходу й низки країн на небувало високий рівень. «Зелена революція» зняла продовольчу проблему в значній своїй частині земної кулі. Народившись військовій ниві, НТР різко удосконалила і продовжує удосконалювати військової техніки. Ідеться як ракетно-ядерній техніки, а й звичайних озброєнь. Найнаочніший приклад — трансформація звичайного піхотного зброї. НТР безглузда без підвищення реальних доходів населення: новітня електронна побутова техніка й кошти особистого транспорту стали доступні для широкого загалу населення розвинутих країн. У соціалістичному таборі цей процес відбувався набагато повільніше, оскільки основні плоди НТР поглинула милитаризация.

4. ЕКОНОМІЧНІ ПОСЛЕДСТВИЯ.

РАСПАДА КОЛОНІАЛЬНОЇ СИСТЕМЫ.

Колоніалізм як система проіснував початку XVI в. до другий половини. XX в. Експорт капіталу колоніальні країни й зростання місцевої промисловості неминуче викликав визвольний рух. Після освіти соціалістичної системи, ці рух одержало серйозну підтримку. Якщо 1900 р., у розпал боротьби за переділ вже поділеного світу, колонії становили 55% території Франції і 35% населення, то напередодні Другої Першої світової колоніальний світ мав 31% глобальної території і що 30% населення. вибухнула Перша світова війна ліквідувала сформовану у ХІХ в. німецьку колоніальну імперію, а Друга підточила повністю старі імперії — англійську, французьку, голландську. Визвольні змагання які завжди носила мирний характер (Голландія, наприклад, намагалася збройним шляхом недопущення звільнення Індонезії тощо.), але, як правило, кров лилася там, де була нафту. Особливо явно це в Алжирі. Завдяки військово-технічній підтримки з боку СРСР справа закінчилося перемогою алжирського національно-визвольного руху, і майже повної репатріацією французького населення. Взагалі прагнення Франції зберегти імперію набагато перевищувало її військово-економічний потенціал. Французька колоніальна війна в Індокитаї набула характеру збройного сутички між двома світовими системами — соціалістичну представляла колишня французька колонія В'єтнам, воювала радянським зброєю, капіталістичну — Сполучені Штати, потерпілі жорстоке поразка і котрі пережили сильне національне потрясіння. Англія ж у загальному мирно пішла зі своїх колоній, зберігши там чимало економічних позиції. У грудні 1960 р. ООН прийняла Декларацію про надання незалежності всім колоніальним народам. Розпад колоніальної системи дуже серйозно позначилося на економіці колишніх метрополій і взагалі розвинутих країн. Насамперед змінився національний склад населення країн Західної Європи з допомогою дуже інтенсивної імміграції жителів колишніх колоній, гнаних злиднями й насильством або бажаючих скористатися плодами облаштованого західного побуту. Невичерпне потік іммігрантів (переважно нелегальних) з Індії, Пакистану, Бангладеш, Алжиру і багатьох інших у Англію, Францію, Голландію, Бельгію, країни Скандинавії породжує там серйозні економічні проблеми, переважно у сфері зайнятості. Виникли й певні складнощі у сфері експлуатації сировинних ресурсів колишніх колоній внаслідок націоналізації видобувної промисловості (нафтовидобуток Іраку, газ Венесуели, мідь Чилі, нафтопровід через Сирію і ін.), підвищення ціни сировину й т.д. З іншого боку, загострилася міжнародна конкуренція у зв’язку з посиленням у колишніх колоніях позицій американського, німецького і японського капіталу збитки капіталів колишніх метрополій — Англії, Франції, Голландії, Бельгії, займали, природно, привілейоване становище у колоніальний період. У умовах колишні метрополії стали шлях поступової самозабезпеченості сировиною і продовольством. Західноєвропейські держави почали форсувати розробку природних ресурсів (наприклад, у Франції виявили природного газу, уран, розширили розробку залізної руди, бокситів, нафти тощо.). Зросли інвестиції в представляють видобувну галузь колишніх європейських переселенських колоній, давно стали економічно розвиненими самостійними державами — Канади, Австралії, ПАР та інших. Відбулася серйозна інтенсифікація сільського господарства Західної Європи. Через війну питому вагу колишніх колоній в міжнародному товарообігу не підвищився, як очікувалося, а понизился.

5. ОБЩИЙ РИНОК І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ.

За умов розпаду колоніальної системи європейські країни повернулися до вільної торгівлі, але вищому рівні. Договірні країни непросто скасовували чи скорочували мита, як і XIX в., а добровільно делегували певну частину свого суверенітету керівному виборному органу. У цьому полягала інтеграція. Ще початку 1950;х рр. Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія та Люксембург заснували спеціальним договором Європейське об'єднання вугілля і сталі з урахуванням западно-германских і французьких запасів палива й металу. Наступним етапом стало створення союзу, що передбачає вільне рух товарів, осіб, капіталів і у межах держав-членів Європейського співтовариства, і навіть загальні митні тарифи торгівлі з державами, які входять у співтовариство. Відповідний договір підписано тієї ж шісткою держав в 1957 р. у Римі. Так створили перший історії економіки загальний ринок (тоді ж виникло і європейська об'єднання атомної промисловості — Євратом). Створення спільного ринку зажадало складною і тривалої роботи з гармонізації національних законодавств, неодноразово виникав криза, складно було знайти поєднання інтересів колишніх монополій у колишніх колоніях з інтеграцією економіки спільному ринку. Ця проблема поступово дозволили з урахуванням інтеграції: 66 держав Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону є нині асоційованими членами Європейського Союзу, що включає уже виповнилося 15 держав (крім 6 засновників, — Великобританію, Ірландію, Іспанію, Португалію, Грецію, Австрію, Данію, Швецію, Фінляндію). Найскладніші економічні проблеми листувалися інтеграції європейського агроринку (з 1964 р.) і валюти (з 1972 р.). Це вдалося досягти з урахуванням загальних фінансових ресурсів, освічених митними митами торгівлі з нечленами співдружності. Так з’явилася можливість компенсувати західноєвропейському фермерству збитки внаслідок скорочення випуску сільгосппродукції у її надвиробництві. Створена тій самій базі євровалюта (ЕКЮ) остаточно століття носить розрахунковий характер; 2000 р. до ЄС діє загальна валюта (євро). Співтовариство досить швидко вийшло межі ринку виробництва і стало небувалим ще історії вільним політичним союзом держав континенту з що обирається прямим голосуванням парламентом і урядом. Після розвалу комуністичної системи абсолютне більшість європейських держав прагне ввійти у ЄС. Отже, катастрофа колоніальної системи підштовхнуло Європу немає занепаду, а для серйозного економічному та політичного підйому. ЄС нині концентрує, виключаючи торгівлю країн-членів союзу між собою, 22% світовий імпорт і 20% експорту (США — відповідно 18 і 16, Японія — 9 і 12, Канада — 4 і п’яти%, інший світ — по 47%). Перед ЄС доводиться приблизно 8% світовий імпорт і стільки ж експорту продовольства, 7 та дванадцяти% сировини, 13 і 2% електроенергії, 7 і 13% хімічних матеріалів, 30 і 41% машин, 35 і 34% інших промтоваров.

6. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЗАПАДА.

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX В.

Повоєнному відновленню народного господарства розвинених європейських країн, посів 5—6 років, дуже сприяла американська економічна допомогу у рамках «плану Маршалла» (під назвою держсекретаря США). У цій плану в 1948—1951 рр. 17 країнам Ёвропы було поставлено у сумі близько 17 млрд. доларів, — частково під позики, частково, як дотації, — американське продовольство, одяг, паливо, сировину, устаткування, запчастини та інших. товари. Місцева валюта, виручена від продажу на внутрішніх ринках споживчих американських товарів, зміцнювала грошове звернення країн Європи, сприяла зниження інфляції, перетворюватися на інвестиції для вітчизняної важкої індустрії. План Маршалла надав сприятливий поєднання на європейську, і американську економіку. За 1947—1950 рр. обсяг продукції основних галузей у Західної Європи збільшився більш як наполовину, а, по таким видам як мінеральні добрива, сталь, цемент, транспортні засоби, нафтопродукти — від 65 до 200%, що означає швидке розвиток землеробства, будівництва, шляхів повідомлення. Пожвавилася зовнішня торгівля: за 1948—1952 рр. експорт із Західної Європи зріс наполовину. Переважна більшість американської допомоги адресувалася головним європейським країнам — Англії, Франції, ФРН (Західній Німеччини), Італії. Тут відбудовний процес проходив особливо швидко. Вже за 5 багатьох років після закінчення душове виробництво вугілля, стали, електроенергії перевищила рівень довоєнного 1938 р. Особливо великий стрибок зробила енергетика. У Англії за зазначений час виробництво електроенергії душу населення зросла з 711 до 1251 кВт. год,; мови у Франції - з 506 до 791, до ФРН — з 348 до 929. Цей приклад наочно демонструє, наскільки виросло у країнах вже у перші роки після війни виробництво всіх товарів, знаходить попит на ринку. Підвищеним попитом, природно, користувалися товари, народжені науково-технічної революцією, — електроніка, реактивний транспорт, сучасні автомобілі, обладнане новітньої технікою житлі і т.д. За 1950;1980 рр. енергетика, і з ній весь господарський комплекс Заходу, зробили новий злет: душове виробництво електрики в Англії 1990 р. становило 5543, мови у Франції — 7442, у Німеччині — 7213 кВт.год. Ці дані свідчать, що сталася технологічна модернізація в розвинених західні країни. Проте, у другій половині нашого століття нерівномірність економічного держав Заходу збереглася, хоча виробництво країни істотно наблизилася до американському рівню. Нині валовий внутрішній продукт (ВВП) душу населення Франції становить приблизно 78%, Німеччини — 76%, Англії — 70% від американського рівня (24 302 дол.). Нині нерівномірність економічного розвитку загрожує світовими війнами, які виникають міждержавні конкурентні безкровні війни — автомобільні, текстильні, взуттєві та інших. — закінчуються компромісами. Пророкування, зроблені на початку XX в., що внаслідок нерівномірності економічного розвитку країн імперіалістичні війни неминучі, не підтвердилося. Не знайшло підтвердження і пророцтво про повну монополізацію економіки та ліквідації вільної конкуренції. Поруч із, зокрема наднаціональними корпораціями в народному господарстві Заходу успішно функціонують сотні тисяч середніх і трохи дрібних фірм і. Існує думка у тому, що нинішній етап економічного розвитку вважатимуться «постиндустриализацией», коли він вирішальна господарська роль переходить з виробництва до сфер послуг, освіти, науки; управління економікою — від бізнесменів — до науковців і професіоналів. Техніко-економічне розвиток і розміщення сучасного господарства предмет таких дисциплін як економічна географія і світова экономика.

7. ЗМІНИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛИТИКИ.

Повоєнний, період пов’язані з змінами методів регулювання ринкового господарства. Ринок опинилася неспроможна зайняти позицію єдиного автоматичного регулятора економіки (поза криз та міжусобних війн держава вважалося «нічним сторожем» при ринку). У час, мабуть, головним засобом економічної політики у країнах стала націоналізація. З одного боку, вона являла собою хіба що природне продовження небувалою мілітаризації економіки період війни, що всім практично розпоряджалася держава. З іншого, вважалася найпростішим методом пошуки коштів на прискореної модернізації економіки. Нарешті, перемога Радянського Союзу породила у світі соціалістичні ілюзії. У 1940;1960 рр. власністю британського держави стала вугільна, металургійна, енергетична, значною мірою електротехнічна і автомобільна промисловість, і навіть банківсько системо. Ще рішуче проходила націоналізація мови у Франції, відмовилася після війни від політики Міжнародного лихварства. Наприкінці 1950;х рр. державі належали майже зовсім вугільна, газова, авіаційна і автомобільна галузі, частково нафтова, оборонна, залізничному транспорті, банки і ін. Загалом, держава володіла близько сорока% національного багатства і справляла у своїх підприємствах 13% ВВП. Створення великого держсектора економіки були не спричинити у себе застосування державного посередньоі довгострокового народногосподарського планування. Пальма першості належала Франції, яка й здійснила в 1947—1980 рр. сім народногосподарських планів. Якщо держсектор цих держав (як і СРСР) отримував прямі планові завдання, то планування приватного сектору зажадало непрямих заходів (фіксування цін, надання сировини й кредитів, нормування іноземної валюти, і навіть різноманітні заходи фінансового контролю). Ось як, наприклад, здійснювалися інвестиції на що Франції відповідно до планів 1960;х рр.: держава інвестувало електроенергетику (приблизно наполовину), сільському господарстві (близько 1/5), транспорт (на чверть), сферу освіти і побуту (на третину). Решта інвестицій виглядали середньострокові банківські кредити, кошти різних фондів, цінні папери ін. На відміну від директивного соціалістичного планування (план — це закон!) даний вид економічних програм носив індикативний, необов’язковий, взаємовигідний характері і був формою державного втручання у економіку за повної збереженні його демократичної суті. З допомогою індикативного планування країни Західної Європи поновили й істотно модернізували економіку після Другої Першої світової. Одержавлення господарства країн Заходу позитивно позначилося з їхньої соціально-економічному розвитку у першому повоєнному двадцатипятилетии. Але зниження темпів економічного розвитку і підвищення рівня інфляції з середини 70-х рр. показали, що це напрям економічної політики підлягає заміні. Зміни курсу вимагала і кампанія науково-технічна революція, створила умови для кардинальної зміни технологічної бази. Підвищення ефективності господарства передбачало новий підхід до управлінню виробництвом, насамперед, серйозне скорочення державного регулювання. І тому головні капіталістичні країни в 1970—1980 рр. провели широку приватизацію — передачу права власності із капіталу державного підприємства приватних осіб чи акціонерним товариствам. Особлива складність приватизації у тому, що його проведення потребує певного часу, оскільки необхідний капітал та рішення проблеми зайнятості мали на той період, коли приватні власники зможуть вийти ринку зі своїми конкурентоспроможної продукцією. Функції держави зосереджуються головним чином сфері регулювання фінансів України й кредиту, податкової системи. Через війну приватизації зміцнюється малий і середній бізнес (до ФРН у кінці 1980 рр. у малих і середнього бізнесу працювали 2/3 працюючих). Можна стверджувати, що приватизації з’явився «паличкоювыручалочкой», выведшей світ із глухого кута, куди його привела націоналізація. Найчастіше лібералізація економіки, повернення до приватної власності сприяли економічного зростання та підвищення добробуту людей. У Німеччині повоєнна модернізація економіки відбувалася під керівництвом американській військовій окупації. Тут було либерализировано народне господарство, яке у лещатах тоталітарного управління німецького нацистського держави. Тому головна умова панування вільного підприємництва полягала в демократизації держави й соціальної життя. Гарантована окупаційними владою демократизація забезпечила не лише гігантський стрибок Німеччини з військової розрухи, а й певні зрушення в психології особливо нових поколінь німців, які мають собою не рабів своїх військових імперій, а вільних доброзичливих людей.

Закінчення «холодної громадянської війни» і інтеграційні процеси економіки і політиці поставили, насамперед, перед промышленноразвитыми країнами запитання щодо цілей і перспективи подальшого економічного розвитку. Виробництво для немає, економіка, як важлива для життя людей, сенсом життя служити неспроможна. У дедалі більше поширюється уявлення про необхідність запровадження спеціального критерію розвитку, вираженого в кількісної формі, для зіставлення рівня добробуту різних країн. У доповіді ООН підкреслюється, що цим критерієм може бути рівень промислового розвитку, ВВП чи кількість і якість озброєнь. Критерії. ООН — цей стан довкілля, охорони здоров’я, санітарних умов, і навіть найбільш низький відсоток дітей до віку, мають вагу нижче норми; пологів без медичної допомоги; дітей, які відвідують школу; жіночої неграмотности.

1. Алексашкина Л. Н. Новітня історія 1945 — початку 90-х років: Події, люди, проблеми. — М.: 1995 р. 2. Кредер А. А. Новітня історія. Ч. 2. 1994 р. 3. Лойберг Н. Я. Історія економіки. — М. 1997 р. 4. Шевченка Л. та інших. Країни Рад і народи. 1979 г.