Теоретичні основи обліку орендних операцій

Основні засоби (ОЗ) — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в аренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуємий термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Відповідно до діючої типової класифікації ОЗ групуються за її функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

За визначенням, даним у П (С)БО 14, оренда — це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Закон про лізинг так визначає цей термін:

Лізінг — підприємницька діяльність, якя спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізйнгодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лідингоодержувачем відповідних лізингових платежів.

П (С)БО 14 розрізняє фінансовий і оперативний лізинг (оренду) так:

«Фінансова оренда — оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом».

«Операційна оренда — оренда інша, ніж фінансова».

У Законі про лізинг дається повніше визначення цих термінів:

«Фінансовий лізинг — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизуємся 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору».

«Оперативний лізинг — договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувлч на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартоєті об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору».

Ці визначення суттєво розходяться з визначеннями, наведеними в Законі про оподаткування прибутку. Отож і їх варто процитувати:

«Фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю».

«Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди».

Враховуючи те, що останні два визначення дані Законом про оподаткування прибутку, слід розуміти, що в них мається на увазі не «справжня», а «податкова» амортизація.

Отже, деякі об'єкти оперативного лізингу (якщо врахувати те, що термін їх «податкової» амортизації може тягнутися десятки років) набагато раніше можуть прийти в таку непридатність, що орендар не матиме що повертати орендодавцеві, а якщо й намагатиметься повернути, то орендодавець, зі свого боку, не захоче їх прийняти (якщо сам буде живий). А як же тоді «обов'язкове» повернення? Виходить, що лише через багато років обом сторонам стане зрозуміло, що то, як з’ясувалося, була не оперативна оренда, а фінансова. А що, як орендар, не дочекавшись терміну закінчення фінансової оренди, з якихось об'єктивних причин вирішить повернути актив орендодавцеві — невже від цього фінансова оренда заднім числом перетвориться на оперативну? І яку амортизацію мають на увазі в Законі про лізинг? Добре, що хоч про обов’язкове повернення (за умови оперативного лізингу)! про обов’язкову подальшу передачу прав власності (за умови фінансового лізингу) там нічого не сказано. То ж якого із законів дотримуватись?

Наразі не час вдаватися до аналізу розбіжностей у визначеннях, даних різними законами, — вони очевидні, а критерії, за якими повинні відрізнятися операції фінансового лізингу від операційного, настільки неоднозначні, що залишається лише підсумувати, що чіткого визначення на законодавчому рівні цих термінів нині не маємо.

З деяких питань бухгалтерський аспект проведення операцій фінансового лізингу збігається з податковим. Зокрема, так само, як і в податковому обліку, об'єкт фінансової оренди враховується у склад; основних засобів (фондів) орендаря. Згідно з п. 5 П (С)БО 14, орендар зараховує на свій баланс отриманий у фінансову оренду об'єкт одночасно як актив і зобов’язання. Як актив цей об'єкт оприбутковується на відповідний субрахунок рахунка 10, а як зобов’язання — на рахунок 531 «Зобов'язання з фінансової оренди». Втім, з цього приводу варто зауважити, що «стандартний» вислів про те, що орендар зараховує на баланс як зобов’язання саме об'єкт, а не суто зобов’язання з оренди цього об'єкта, насправді не витримує критики з професійної точки зору. Зобов’язання — це не об'єкт, бо сам об'єкт (фізична одиниця) —- в активах. Просто зобов’язання, що виникають одночасно з отриманням об'єкта, за правилами рівноваги (балансу) завжди дорівнюють вартості отриманого активу. Зобов’язаная виникають хоча й одночасно з отриманням активів, але все ж зобов’язання — це не є той самий актив (об'єкт) як щось предметне, зобов’язання не мають предметної форми, зобов’язання — це обставини, борг врешті-решт, а борг — це не об'єкт. Тож говорити проте; що об'єкт зараховується до зобов’язань, принаймні некоректно, якщо не сказати — непрофесійно. Амортизацію взятих у фінансову оренду основних засобів нараховує орендар, оскільки разом із об'єктом орендодавець передав орендареві всі ризики і вигоди від використання цього активу. Як уже було зазначено, орендні платежі, згідно з пп. 3.2.2 Закону про ПДВ, не е об'єктом обкладення ПДВ, але разом з тим в орендодавця виникають податкові зобов’язання, а ПДВ у зв’язку з отриманням доходів від оренди, в орендаря — податковий кредит у зв’язку з оплатою цих послуг.

Отже, потрібно відрізняти власне орендні платежі від плати за послуги з оренди. Так, суми, на які в Орендаря зменшуються зобов’язання за рахунком 531 «Зобов'язання з фінансової оренди», і, відповідно до цього, суми, на які в орендодавця зменшується довгострокова дебіторська заборгованість за рахунком 161 «За майно, передане у фінансову оренду», не обкладаються ПДВ. А суми, сплата яких в орендаря проходить за рахунком 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» і на які в орендодавця відповідно збільшуються доходи (рахунок 732 «Відсотки одержані»), обкладаються ПДВ обов’язково.

З деяких питань бухгалтерський аспект проведення операцій операційного лізингу збігається з податковим. Зокрема, так само, як і в податковому обліку, об'єкт операційної оренди враховується у складі основних засобів (фондів) орендаря.

Доходи орендодавця визнаються на рахунку 713 «Дохід від операційної ореади активів», якщо надання послуг з оренди не є основним видом діяльності підприємства, і на рахунку 703 «Дохід від реалізації послуг» — якщо підприємство постійно займається наданням орендних послуг.

Таким чином, виходить, що і в тому, і в іншому випадку доходи і витрати орендодавця з надання орендних послуг мають обліковуватись на відповідних рахунках. На відповідних — це значить: згідно з принципом відповідності, щоб зіставлялися цілком порівнювані величини. Доходи, облік яких ведеться на рахунку 703 (і відповідно переносяться на рахунок 791) повинні порівнюватися з витратами, облік яких ведеться на одному з таких витратних рахунків: 23,91,92 тощо. Доходи, облік яких ведеться на рахунку 713 (і відповідно переносяться на рахунок 793), повинні зіставлятися з витратами, облік яких ведеться на рахунку 977.