Розділ 2. Особливості словникової роботи на уроках читання в початковій школі

Збагачення словникового запасу молодших школярів як засіб увиразнення

Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т.д. «Найбільше багатство кожного суспільства — його мова, а в мові - її словниковий склад» [3].

Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови. («А мова — як море», — сказав письменник С. Плачинда, маючи на увазі лексику [2].).

З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі, більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов’язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і лише приблизно десята частина — загальновживані слова [1].

Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова якнайтісніше пов’язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови [4, 67]. Тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних пам’ятках. Коли ми говоримо про те, що мова пов’язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику.

У молодшому шкільному віці швидко росте пасивний словник — кількість слів, що розуміє дитина [4, 66]. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі, а також пояснення дорослого (інструкції) відносно сумісних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослим.

Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше виникає розуміння мови — розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов’язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб вона зрозуміла розповідь або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньо сприйнятих нею ситуацій, необхідна додаткова робота — дорослі повинні цьому спеціально навчити дитину.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10−12 слів, в два роки — близько 300 слів, в три роки словник складає 1200−1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60%), дієслова (25−27%) і прикметники (близько 10−12%) [5].

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання. [7].

Мовна діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертання вчителя до класу, роз’яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки — усе це передано в мові [2].

Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи націлює на посилення практичного й виховного спрямування мовної освіти, формування мовно-мовленнєвої культури особистості. Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що робота над мовною теорією, формуванням знань про мову підпорядковується інтересам мовленнєвого розвитку учнів, від якого значною мірою залежить успішність процесу формування особистості. Адже мовлення — основа і результат розумової діяльності, найважливіший засіб комунікації, вираження української ментальності. Воно служить своєрідним ключем пізнавальної діяльності і, за висловленням М. І. Жинкіна, є «каналом розвитку інтелекту». Логічне, чітке, образне усне й писемне мовлення учня — показник його розумового розвитку.

Проблема розвитку зв’язного мовлення учнів висуває на одне з провідних місць словникову роботу з огляду на ту надзвичайно важливу роль, яку відіграє лексика в комунікативно спрямованому навчанні рідної мови. Набуті в початкових класах уміння користуватися лексикою рідної мови допомагають учням точніше передавати свої думки, сприяють їхньому загальному розвиткові.

Великого значення збагаченню словника учнів надавали методисти минулого К. Б. Бархін, Ф. І. Буслаєв, М. О. Рибнікова, І. І. Срєзнєвський, К. Д. Ушинський.

Одним із джерел збагачення словникового запасу й увиразнення мовлення школярів є вивчення синонімів, які надають мові точності, ясності, барвистості. Саме за допомогою синонімів досягається точність зображення предмета, чіткість висловлення думки, урізноманітнення виражальних засобів мовлення.

На важливість систематичного збагачення мовлення учнів синонімами звертали увагу М. Р. Львов, Т. Г. Рамзаєва. Проблемі вивчення синонімії в шкільному курсі мови присвячували свої роботи методисти В. Я. Мельничайко, Л. М. Марченко, М. С. Вашуленко, А. М. Гольдберг, Н. К. Нікітіна, Ю. В. Новікова, М. І. Оморокова, Г. І. Сніткіна та ін.

Ця проблема й сьогодні викликає інтерес, оскільки синоніми є одним із найважливіших явищ у лексичній системі мови, вони відіграють важливу продуктивну роль у мовленні як засіб точного й образного висловлення думки, стилістичної диференціації текстів. Водночас методика вивчення синонімів у школі, і в її початковій ланці зокрема, залишається недостатньо розробленою.

Однак проблема збагачення словника молодших школярів ще не знайшла свого повного дослідження в методиці [8].

Свідоме ставлення до мови починається із проникнення в її лексичне багатство. Оскільки слово — найактивніша одиниця мовлення, то вивченню лексеми слід приділяти належну увагу на всіх освітніх рівнях [9, 14]. Достатній лексичний запас і свідоме його розуміння — одна з умов вільного володіння усним і писемним мовленням, що є фундаментальною основою розвитку навчально-пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку не лише на уроках мови, а й у процесі вивчення всіх інших предметів початкової ланки освіти [9, 15].

Робота над лексикою дітей молодшого шкільного віку займає центральне місце в розвитку мовлення і мислення. Вчителю початкових класів слід правильно спрямувати цю роботу, сприяти активному засвоєнню певного обсягу лексики, яка необхідна дітям для їх успішного навчання, загального, всебічного розвитку. Лексична робота повинна здійснюватись у трьох напрямках:

• 1) збагачення словника дітей новими словами;
• 2) уточнення значення уже відомих дітям слів;
• 3) переведення слів з пасивного в активний словник.

Зміст роботи із збагачення словникового запасу учнів специфічний. Він складає певний список слів (словник), значення яких повинно бути роз’яснене дітям і вживанню яких вони повинні бути навчені [9, 17].

Слова для словникової роботи обираються виходячи з різних цілей. В одних випадках методисти за основу брали граматико-орфографічні труднощі слів, інших — їх значеннєву цінність для збагачення словникового запасу учнів. Перший підхід до відбору слів становить граматико-орфографічний напрямок у словниковій роботі, другий — семантичний напрямок. У шкільній практиці необхідні обидва напрямки в словниковій роботі, тому що кожен з них вирішує свої специфічні завдання.

Граматико-орфографічний напрямок об'єднав наступні види роботи над словом:

• — словниково-морфологічний,
• — словниково-орфоепічний,
• — словниково-морфемний,
• — словниково-орфографічний.

Збагаченню лексичного запасу учнів початкових класів сприяє система лексичних вправ. Сприйняття і засвоєння різних категорій слів потребує особливого підходу та добору вправ. Якість засвоєння слів набагато вища тоді, коли зі словами виконувалися певні мислиннєві операції, насамперед, пояснення лексичного значення самими учнями за допомогою тексту, в якому слово вживається. Велику роль при цьому відіграють запитання вчителя, що активізують мислення дітей, спонукають їх вникати у зв’язки лексичного значення певного слова з іншими словами тексту чи змістом усього твору.

Поряд з кількісною стороною збагачення словника дітей вчитель велику увагу повинен звертати на якісну сторону, словника. Важливе місце в цьому плані відводиться правильній вимові слів самим вчителем, адже відомо, що діти наслідують вчителя в усьому, і від того, як правильно він підбирає слова, як правильно будує речення, як послідовно висловлюється, з таким же успіхом діти сприймають і засвоюють матеріал [9, 16].

Під час словникової роботи необхідно працювати й над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам’яті, удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчать дитину логічно мислити [10]. А це вміння є невід'ємною умовою успішного подальшого навчання.

Теоретичних відомостей з лексики учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв’язку із засвоєнням знань за програмою 1−4 класів [12], тому словникова робота має пов’язуватися з усією системою навчання дітей у школі.

Розрізняють пасивний і активний словники. Активний — це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний — слова, значення яких учень розуміє, але не використовує [11].

Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів служать синоніми, наведені у тексті для читання. Синоніми (слова, близькі за змістом) збагачують словниковий запас учнів, допомагають уникати повторення одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому в словниковій роботі значне місце мають займати вправи з синонімами (без повідомлення цього терміна учням початкових класів). Методисти рекомендують такі вправи:

• 1. Відшукування синонімічних груп у тексті.
• 2. Добір слів, близьких за значенням.
• 3. Пояснення синонімів.
• 4. Аналіз емоційних синонімічних слів.
• 5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи.
• 6. Складання речень з поданими синонімами.
• 7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що повторюються [13].

Значне місце на уроках читання відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей. Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. Унаслідок такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів. Програма з рідної мови передбачає в кожному класі вивчення слів, вимову яких слід пам’ятати. До кожного з них доцільно мати малюнок і картку. Передусім слід показати і назвати зображення, пояснити лексичне значення цього слова, а потім зосередити на ньому увагу дітей. Можна запропонувати чітко повторити його хором, двом-трьом учням окремо, вимову запам’ятати. Потім учні складають з цим словом речення. Виучуване слово підкреслюють, далі записують до словничка, а вдома добирають малюнок. Застосовуючи картки з кольоровими зображеннями, вчитель має змогу викликати у дітей інтерес до навчання [14].

Словникова робота в певній мірі повинна мати місце повсякчас у спілкуванні вчителя з дітьми. Вчитель повинен прагнути до організації змістового спілкування, звертати увагу на мову дитини, її словниковий склад для того, щоб дитина використовувала все багатство своєї лексики в повсякденному житті.

Програма початкових класів [12] не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв’язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови. Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв’язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні усні вправи.

У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний (словниковий) аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з’ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

II. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст.

III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо [6].

Спостереження за роботою над збагаченням словника в початкових класах та вивчення рівня знань і вмінь учнів з цієї теми дають підстави для висновку, що ця робота проводиться несистематично. І як наслідок — мовлення значної кількості наших школярів характеризується невиразністю, безбарвністю.

Обмеженість активного словника учнів, а також невміння добирати та правильно вживати слова, найбільш точні і влучні для певного висловлювання, є однією з причин численних та різноманітних мовленнєвих недоліків, яких учні припускаються в усному мовленні та творчих письмових роботах.

Таким чином, словникова робота є одним з найефективніших засобів збагачення, уточнення, активізації і розвитку загалом мовлення школярів, підвищення їхньої грамотності. Якщо проводити її систематично, цілеспрямовано і послідовно — можна досягти хороших результатів.