РОЗДІЛ 4. Ландшафтний аналіз типів місцевості Скадовського району Херсонської області

Для території Скадовського району характерними типами місцевості є терасово-піщано лесові рівнини із темно-каштановими залишково-солонцювати грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю, терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишковосолонцюватими в комплексі із псамофітною типчаковоковилово степовою рослинністю, ракушечно-пісчаних пересипів, кіс і островів із дерновооглеєними, глинисто — піщаними і супіщаними в комплексі зі слабо гумусними пісками з лучносолончаковою рослинністю в поєднанні із рослинністю пісків морського узбережжя [55].

Зупинимося на їх характеристиці детальніше.

Терасово-піщано лесових рівнин із темно-каштановими залишково-солонцювати грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю. Вони знаходиться у степовій зоні та займають центральну частину Скадовського району, у рельєфі - південну частину Причорноморської низовини. У сучасному вигляді на території головну роль відіграють лесові акумулятивні рівнини першої та другої надзаплавних терас.

Для геоморфологічної будови характерне поєднання терасових і давньодельтових піщаних рівнин, що складають масиви-арени, на яких чергуються еолові горби та дефляційні западини. Джерелом зволоження слугують весняні та осінні опади (переважно дощі та сніги), ступінь зволоження від 0,8 до 0,6. Для даної фації характерний ливневий режим (за добу може випасти до 200 мм опадів). Глибинна залягання грунтових вод незначна. Термальні води з температурами понад +20 °С, на глибині близько 1 км температура води становить + 45 +50 °С. Загальний напрям руху підземних вод — на південь, в цьому ж напрямку збільшується мінералізація води. Місцевість складають залишковослабота середньосолонцюваті темно-каштанові грунти (див.рис.4.1). За гранулометричним складом переважають важкота середньосуглинкові грунти [38]. Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, так і за даними механічного аналізу.

Порівняно з чорноземами південними солонцюватими горизонт вимивання проявляється чітко лише за ущільненням і призматичною структурою. Загальна потужність профілю у глинистих відмінах сягає 50−60 см і дещо більшою є в суглинистих. Належать до категорії високородючих ґрунтів, але вирощування високих урожаїв на цих ґрунтах можливе лише за умов зрошення. Основними заходами підвищення родючості ґрунтів сухостепової зони є зрошення, гіпсування, плантажна оранка і боротьба з вітровою ерозією.

Рис. 4.1 Залишковослабота середньо солонцюваті темно-каштанові грунти (профіль)

На зрошуваних каштанових ґрунтах України вирощують високі врожаї озимої пшениці, рису, соняшнику, винограду, плодових та інших культур.

Рослинний світ даної місцевості небагатий. Це типчаково-ковиловий степ, подекуди полинно-злаковий, велика частина яких розорана. Із рослинності полинь, бошняк (див.рис 4.2), ковила (див.рис. 4.3) та типчак (див.рис. 4.4). Подекуди зустрічаються костриця валіська та калерія гребінчаста. Значні площі зайняті синантропною рослинністю, яку утворюють рослини, життя яких пов? язане з діяльністю людини. Але найбільші площі належать агрофітоценозам, що розташовані на місці розораних степів [39]. Вони представлені полями, городами.

Рис 4.2.Бошняк кримський

Фауна є досить цікавою та своєрідною. Є різні види гризунів, птахів (мартини, ворони), рептилій (гадюка, ящірка) та амфібій (ропухи, жаби). Налічується велика кількість безхребетних, є кільчасті черви та багато членистоногих. Із орнітофауни поширені воронові та соколині, з дуплогніздових тут зустрічаються шпак, дятел, одуд. Фоновими видами ссавців є малий ховрах, східноєвропейська полівка, відновлюється популяція рідкісного виду — тхора степового. З прісними водоймами повязане існування вужа звичайного та водяного, жаби озерної.

Рис. 4.4 Полин австрійський

Даній території притаманні такі сучасні природно-географічні процеси як пилуватість та сухість грунтів, що створюють передумови для дефляції - вітрової ерозії грунтв, атмосферні посухи (50%), основною причиною яких є тривалі бездощові періоди, пилові бурі і суховії.

Терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишковосолонцюватими в комплексі із псамофітною типчаковоковилово степовою рослинністю. Вона займає східну частину території Скадовського району та належить до степових суббореальних (семіаридних) типів, що сформувались в умовах континентального клімату з недостатнім та нестійким зволоженням.

Джерелом зволоження слугують атмосферні опади, які розподіляються по території вкрай нерівномірно. Переважно це дощі та сніги. Для даної місцевості характерний ливневий режим. Більша частина опадів випаровуеться і на долю стоку залишаеться не більше 5−10%. Головна складова стоку це снігові талі води, більш 65% річної норми стоку приходиться на весняну повінь. Глибинне залягання грунтових вод незначне. Термальні води з температурами понад +20 °С, на глибині близько 1 км температура води становить + 40 +45 °С.

Місцевість складають чорноземи південні залишковосолонцюваті (див.рис. 4.5.). Грунти майже повністю розорані. Водорозділи плоскі, з суфозійними блюдцями; широкі долини терасовані. Різнотравно-злакові степи на звичайних та карбонатних чорноземах розораних [42]. Характерною їхньою особливістю є незначна (до 60 см) гумусованість ґрунтового профілю. Структура їхня неміцна у зв’язку з наявністю ввібраного нагрію. За гранулометричним складом це легкосуглинкові та важкосуглин-кові відміни, площа яких складає понад 85%. Вміст гумусу — 2,5−3,0%, рідко підвищується до 3,5%. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини З0—50 см. А на глибині 90—120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих ґрунтів. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення. Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново — гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав’янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах. Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені к1арбонатами кальцію (СаС03). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури [43]. Руйнування мінеральної частини не спостерігається. Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями [60].

Рис. 4.5 Чорноземи південні залишковосолонцюваті

Низменні моренно-ерозійні рівнини з покрівними слабокарбонатними суглинками представлені в області язика дніпровського льодяного покриву. Плоска або хвиляста поверхня з неглибоким ерозійним розглиненням, розораними звичайними та південними чорноземами. В умовах ландшафтів широко розповсюджені льоси та льосовидні суглинки, у формуванні яких важливу роль відіграли процеси вивітрювання та біологічного кругообігу в аридних перигляціальних умовах. Вони являють собою як би реліктовий ілювіальний шар попередніх грунтів [44].

Рослинний світ небагатий. Це типчаково ковиловий степ, подекуди полинно-злаковий, велика частина яких розорана, а також степові чагарники та псамофітні (піщані) різнотравно-типчаково-ковилові степи. Домінують в рослинному покриві щільнокущові злаки, а саме — види ковили (українська, Лесінга (див.рис 4.6), волосиста, костриця валіська (див.рис.4.5), келерія гребінчаста (див.рис 4.7) [5].

Рослинний покрив пустельних полиново-злакових степів мозаїчний. В степових подах зустрічаються чагарникові зарості терену степового, бобчука, видів шипшини тощо [20]. Характерними представниками також э полинь, ковила та типчак, костриця валіська та калерія гребінчаста. Значні площі зайняті синантропною рослинністю, яку утворюють рослини, життя яких пов язане з діяльністю людини. Але найбільші площі належать агрофітоценозам, що розташовані на місці розораних степів.Нині вони розорені.

Рис 4.5Костриця валіська

Рис 4.6 Ковила Лесінга

Рис 4.7 Калерія гребінчаста

Фауна даної місцевості є досить цікавою та своєрідною. З ссавців характерними для українського степу, крім численних дрібних гризунів: ховрахів (сірий і крапчастий), бабаків, полівок (сіра та степова), хом’яків, сліпаків, та мишей, є заєць, тхір степовий, ласки, горностаї, вовк, лисиця, зустрічаються борсуки, сарни, асканійські олені.

Більшість тварин живе в норах. Це гризуни, хижі лисиці та тхори, всеядні борсуки. Для звірів нори є схованкою під час небезпеки й несприятливої погоди, місцем народження малят, також для деяких з них — місцем зимового сну або сплячки, накопичення запасу кормів. У норах дрібних звірів селяться плазуни.

З птахів: степовий і польовий жайворонки, перепілка, вівсянка чорноголова, сіра куріпка, боривітер й ін. Та рідкі тепер: хохітва, дрохва, орел, канюк, сови. На берегах лиманів і на узбережжі морів живуть дикі гуси, чаплі, кулики [50]. Завдяки вмінню швидко бігати від ворогів рятуються рідкісні степові птахи — дрофа, стрепет.

З плазунів зустрічаються ящірки (прудка та піщана), полоз жовточеревий, гадюка степова й черепаха степова.

Налічується велика кількість безхребетних, є кільчасті черви та багато членистоногих. З прісними водоймами повязане існування вужа звичайного та водяного, жаби озерної.

В умовах місцевості відбувається інтенсивний змив та лінійна ерозія, і цьому сприяють відсутність лісу, швидке таїння снігу, зливи, легко розвиваємі льосові грунтоутворюючі породи і в особливості оранка. Пилуватість і сухість грунтів створюють передмови для дефляції - вітрової ерозії грунтів [47].

Сучасний стан даної місцевості - це результат багаторічного господарського впливу: спочатку охоти (винищення копитних), витрата випасів домашніх тварин (розповсюдження рослин, стійких до випасу, в тому числі пустельних чагарників, ущільнення грунту, зниження біологічної продуктивності) та оранки (майже повне знищення природнього покриву, перебудова біологічного кругообігу та вилучення мінеральних елементів з врожаєм, також вилучення мінеральних речовин в зв’язку з поверхневим змивом, ерозією, дефляцією) [51]. Створення культурних степових ландшафтів передбачає запобігання негативних вторинних процесів (такими в умовах зрошення є вторинне засолення і осолонцювання грунтів), покращення водного балансу, підвищення біологічної продуктивності грунтів.

Місцевість належить до найосвоєніших — орні землі становлять понад 75% земельного фонду [48]. Головні сільськогосподарські культури — озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні. До несприятливих факторів для господарства належать посушливість клімату, зливовий характер опадів, пилові бурі, ерозія, засоленість ґрунтів. Зональними видами меліорації є іригація та лісонасадження, розсолення солончаків та солонців, в умовах зрошування запобігання ерозії земель та засолювання.

Ракушечно-пісчаних пересипів, кіс і островів із дерновооглеєними, глинисто — піщаними і супіщаними в комплексі зі слабо гумусними пісками з лучносолончаковою рослинністю в поєднанні із рослинністю пісків морського узбережжя. Знаходиться на території Причорноморської низовини та займає територію острова Джарилгач.

Рельеф рівнинний. Дана територія відноситься до плоских морських та лиманно-морських низовин. Вся берегова лінія території відноситься до аккумулятивного типу [52]. Середні висоти коливаються в межах від -0.4 до 0.5 метрів над рівнем моря. Найвища точка— 2.8 м. Основні елементи рельєфу: піщані дюни, прибережні болотисті низовини, лимани, піщані коси.

Рослинність вдало класифікована М. В. Шарлеманем ще у 1927 р. За його даними на островi «можна видiлити 4 смуги: пiвнiчний берег з намивами камки (шириною вiд 3 м до 1,5 км), пiску i черепашок; солонi озера i солончаки з типовою рослиннiстю; степ, що займає середню частину острова; пiвденний берег з пiщаним пляжем i кучугурами».

Флора досліджується, починаючи з ХІХ ст. Зокрема її детально досліджував херсонський ботанік Й. К. Пачоський [49]. Серед судинних рослин росте 499 видiв голонасiнних i покритонасiнних, що належать до 252 родин i 72 сiмейств. З вказаних рослин 51 ендеміки. 11 видiв занесенi до ЧКУ, 4 — до Європейського червоного списку.

Тут знайдено також 7 видiв орхiдних, бiльшiсть місцезростань яких виявилися найбiльш пiвденними в степовiй Україні. Можна бачити такі червонокнижні рослини, як ковила днiпровська (див.рис 4.8), меч-трава болотяна (див.рис 4.9) та золотоборідник цикадовий, зозулинець болотний (див.рис 4.10).

Рис 4.8 Ковила дніпровська

Рис 4.9. Меч-трава болотяна

Рис 4.10 Зозулинець болотний

Фауна даної місцевості досить рiзноманiтна. З рептилій це ящiрка рiзнобарвна, гадюка степова та звичайний вуж, а земноводних: зелена ропуха та звичайна квакша. Виключно бiля прiсних водойм зустрічається болотна черепаха. Найчисленнішим є пташине населення острова — 248 видiв.

Пiд час зимiвлi та пташиних мiграцiй тут скупчується до 150 тисяч пернатих, головним чином водоплавних. Безпосередньо на узбережжi знаходять притулок та корм мiгруючi водоплавнi птахи [46]. Серед них лебiдь кликун та шипун утворюють скупчення до 7 тисяч особин. 47 видiв птахiв, що зустрiчаються на островi, занесенi до ЧКУ та інших червоних спискiв, у тому числi рожевий пелiкан, огар, дрохва, чорний лелека, степовий журавель та iншi. На острові зустрічається 15 видiв ссавцiв. Серед комахоїдних: їжак бiлогрудий, бурозубка мала та білозубка білочерева. Рідкісним червонкнижним мешканцем є земляний заєць. Тут зустрiчаються також заєць сірий, лисиця звичайна та дикий кабан, що здатні переходити на острів по косі та кризі. У XVI-XVIII ст. звичними мешканцями краю були шляхетний олень, дикий кабан, сайга та кулан, а до XIХ ст. — тарпан. У 1972 р. здійснено аклiматизацiю гібридного оленя. У 1980 р. завезли європейського муфлона, а в кiнцi 80-х завезенi лань. Втім завезення муфлонів та гібридних оленів було викликано виключно мисливськими міркуваннями, в той час як аборигенним видам увага не приділялася.

Щодо тектоніки, територія відноситься до Каркінітсько-Північно-Кримського прогину Скіфської плити Східно-Європейської платформи. З геологічної точки зору відносяться до пліоцену неогенової системи кайнозойської групи. Четвертинні відклади представлені морськими відкладеннями mH (наприклад, пісок) голоцену. Геоморфологічна будова представлено сучасними морськими терасами (Н). Вік порід — 1,8−25 млн років.

Грунти дуже легко піддаються вітровій ерозії, малорозвинені, мають незначний гумусовий прошарок бурого кольору, вміст гумусу всього лиш 0,1−0,5%. Розвинені дерново-піщані ґрунти (див.рис 4.11) з більшим гумусовим прошарком містять 0,5−0,8% гумусу. Близько 10% території зайнято слабогуміфікованими та негуміфікованими пісками, 3% - черепашково-піщаними відкладеннями [45]. Дослідження 2003р. виявили, що тут зустрічаються поклади пелоїдів (лікувальних грязей) [55].

До складу піщаних грунтів входять частки розмірами від 0,1 до 2 мм. Залежно від розміру часток піщані грунти діляться на гравелисті, великі, середні, дрібні і пильовати. Коефіцієнт стискування щільного піску низький, але швидкість його ущільнення під впливом навантаження велика. Тому осідання будови, зведеної на піску припиняється досить швидко. Гравелисті, крупні і середні піщані грунти володіють високою водонепроникністю і, отже, при замерзанні не спучуються. Пильоватимі частками називаються частки розмірами від 0,05 до 0,005 мм. Якщо в піщаному грунті таких часток міститься від 15 до 50%, такі піски також називаються пильоватими.

Присутність в грунті пильоватих часток значно знижує будівельні якості і погіршує здатність грунту, що несе [41]. Хорошою підставою для будівлі може служити піщаний грунт рівномірної щільності і необхідної потужності [53]. При цьому слід враховувати, що такий грунт не повинен піддаватися дії грунтових вод.

Рис 4.11 Дерново-піщані ґрунти

Грунти досить вологоємні і повітроємні, родючість їх може бути покращеною систематичним внесенням органічних і мінеральних добрив, містять дрібні частинки розміром не більше 0,05 мм. Ці частинки в основному мають форму лусок. За кольором нагадують попіл. Джерелом зволоження слугують місцеві опади, що випадають у вигляді дощів та снігів, та грунтові води, рівень яких становить 0,2−1,1 м.