Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату

Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв’язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з ос-теопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту.

Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остео-пороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів.

Слабкість, втома, біль у стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см2), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці.

Таблиця 20. Критерії дитячого віку для вирішення питання щодо занять спортом

У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чоловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв’язків хімічних елементів і структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.

Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100%. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78% людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100% людей. Тому людям похилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).

У 95—98% людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.

Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник.

Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст…

Під час огляду грудної клітки визначають її форму (циліндрична, бочкоподібна, конічна), її симетричність, деформації (клиноподібна грудна клітка з випинанням груднини, лійкоподібна із западанням груднини), наявність так званої гарисонової борозни — западання по лінії прикріплення діафрагми. Обов’язково оцінюють епігастральний кут для визначення конституційного типу. Відзначають участь грудної клітки в акті дихання, відставання в акті дихання однієї половини від іншої.

Оглядаючи хребет, звертають увагу на симетричність лопаток, гребнів клубових кісток, симетричність і об'єм м’язів спини, наявність фізіологічних вигинів хребта, їх вираженість, патологічні вигини (сколіоз), горб, пухлинні утворення на хребті. Оцінюють також ходу, повороти тулуба, симетричність рухів рук, таза, ніг, згинання суглобів.

Під час огляду кінцівок визначають їх симетричність, наявність викривлень, однакову кількість і однакову глибину сідничних складок (у положенні лежачи на животі).

Пальпація Пальпацію проводять зверху донизу в такій послідовності, як і огляд.

Пальпація голови дозволяє визначити щільність кісток черепа. У дітей діагностують прогинання кісток — краніотабес. Вимірюють розміри великого тім'ячка, визначають податливість його країв. Під час пальпації можна визначити ущільнення кісток, консистенцію пухлин, кефалогематоми.

Під час пальпації грудної клітки перевіряють ребра, іноді визначають «реброві чотки» — стовщення ребра в місці переходу кісткової частини ребра у хрящову.

Під час пальпації хребта виявляють його деформацію, наявність горба. Пальпацію хребта проводять у віці після 3 років.

Під час пальпації кінцівок виявляють різні деформації. Стовщення в ділянках епіфізів променевих та великогомілкових кісток називають браслетами.

Пальпацію суглобів проводять послідовно, починають із суглобів рук, ніг, потім пальпують щелепно-скроневі суглоби і суглоби хребта. Спочатку пальпують суглоби в горизонтальному положенні пацієнта, коли м’язи розслаблені, потім функцію суглобів перевіряють під час руху. Розрізняють дефігурацію і деформацію суглобів. Дефігурація — стійка зміна суглоба, пов’язана з проліферативним або деструктивним процесами, розвитком підвивиху, контрактури, анкілозу. Рухомість суглоба визначають гоніометром під час пасивного згинання, розгинання, ротації в суглобах.