Теоретико-методичні основи дослідження конкурентоспроможності підприємств

Конкурентоспроможність являє собою складну економічну категорію, яка характеризує здатність об'єкта витримувати конкуренцію у порівнянні з аналогічними об'єктами на даному ринку кондитерських виробів.

По відношенню до конкретного підприємства конкурентоспроможність можна розглядати як здатність підприємства досягати встановлених цілей розвитку в умовах протидії конкурентів, вести з ними успішну боротьбу за ринки збуту товарів і послуг. Відповідно її оцінка може бути здійснена шляхом порівняння окремих характеристик діяльності підприємства з аналогічними характеристиками його основних конкурентів, результати якого мають бути виражені конкретним показником або системою відповідних показників. У такій ситуації доцільним є визначення поняття рівня конкурентоспроможності, який являє собою показник, що дає відносну характеристику спроможності підприємства досягати успіху у конкуренції. Таким чином конкурентоспроможність — це характеристика стану підприємства, а рівень конкурентоспроможності - це показник цього стану, що відображає ступінь переваги сукупності оціночних характеристик діяльності підприємства щодо його головних конкурентів [21, с.55].

На відміну від інших економічних категорій, конкурентоспроможність характеризується рядом специфічних властивостей, які мають бути враховані при визначенні рівня конкурентоспроможності окремого підприємства. До основних властивостей конкурентоспроможності, перш за все, варто віднести її відносність, динамічність, складність та прогностичний характер. Відносність конкурентоспроможності проявляється в тому, що вона може бути визначена лише по відношенню до конкретного об'єкту ринкових відносин та в умовах конкретного ринку або його окремого сегменту.

Врахування цієї властивості в процесі оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає концентрацію уваги на таких принципових моментах, які були зазначені раніше [21, с.56].

По-перше, конкурентоспроможність не є абсолютною характеристикою потенціалу підприємства, а проявляється лише за умови оцінки його ринком. Тому для забезпечення конкурентоспроможності підприємству не обов’язково бути абсолютно кращім на ринку. Його зусилля мають бути спрямовані на досягнення переваг над своїми головними конкурентами. У зв’язку з цим досить спірним є визначення конкурентоспроможності підприємства як спроможності пропонувати ринку товари та послуги, що користуються високим попитом або як ступінь ефективності діяльності підприємства. Конкурентоспроможним може бути й малоефективне підприємство, якщо його конкуренти виявляться ще менш ефективними.

По-друге, одне і теж підприємство може бути конкурентоспроможним в умовах конкретного ринку збуту або його сегменту і неконкурентоспроможним на іншому ринку, що характеризується іншою конкурентною структурою ринку кондитерських виробів [19, с.17].

По-третє, важливим моментом при здійсненні оцінки конкурентоспроможності підприємства є ідентифікація територіальних границь ринку, на якому воно функціонує та виділення кола пріоритетних конкурентів, які становлять найбільшу загрозу для підприємства. Помилки ж у реалізації цього завдання можуть призвести до штучного розширення масштабу конкуренції та невірно прийнятої стратегії конкурентної боротьби.

Динамічність конкурентоспроможності пов’язана з тим, що вона не є іманентною характеристикою підприємства, а визначає його стан лише на конкретний момент часу або окремий часовий період, за який проводиться дослідження. Так, при незмінних характеристиках діяльності підприємства, рівень його конкурентоспроможності може істотно змінюватися, внаслідок змін, що відбуваються у зовнішньому конкурентному середовищі.

Тому забезпечення обґрунтованості результатів оцінки конкурентоспроможності передбачає її орієнтацію на такий період часу, протягом якого ринкова ситуація, основні можливості підприємства та його пріоритетних конкурентів залишаються відносно стабільними [19, с.19].

Фактично оцінка конкурентоспроможності передбачає фіксацію результатів конкурентної боротьби підприємства у вигляді конкурентних переваг та недоліків у порівнянні з конкурентами. З іншого, боку ще однією специфічною рисою конкурентоспроможності є її прогностичний характер. Як вже зазначалось, конкурентоспроможність є відносною характеристикою здатності підприємства витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними підприємствами на даному ринку. Іншими словами вона характеризує потенційну здатність підприємства вести успішну конкуренцію. Відповідно і оцінка конкурентоспроможності - це, перш за все, прогноз результатів участі підприємства в економічному суперництві [17, с.154].

Конкурентоспроможність — це, насамперед, продукт ринкового суперництва, результатом якого є фактичний прояв потенційних можливостей підприємства. Ці можливості можуть бути як реалізовані, так і не реалізовані підприємством, внаслідок впливу факторів зовнішнього конкурентного середовища. Отже, конкурентоспроможність характеризує фактичний рівень реалізації підприємством його сукупного конкурентного потенціалу для боротьби з конкурентами й досягнення конкурентних переваг.

Тому оцінка конкурентоспроможності підприємства має враховувати не лише розрахований показник рівня конкурентоспроможності, який акумулює у собі значення фактичних результатів конкурентної боротьби підприємства, а і оцінку його конкурентного потенціалу, який характеризує здатність підприємства забезпечувати конкурентоспроможність за рахунок існуючих конкурентних можливостей, які при певному управлінському впливі й сприятливій конкурентній ситуації можуть бути трансформовані у фактори стійкої конкурентної переваги. Важливою рисою КСП є її характер.

Конкурентоспроможність систематизує у собі різні аспекти діяльності підприємства. Її оцінка зводиться до рішення багатокритеріальної задачі, що характеризується певною кількістю та структурою критеріїв [17, с.157].

У загальному вигляді оцінка конкурентоспроможності передбачає визначення факторів конкурентоспроможності, що забезпечують максимально повне охоплення основних властивостей об'єкта дослідження, вибір показників, що їх характеризують та методичного інструментарію обробки цих показників. Кваснюк фактори конкурентоспроможності підприємства ділить на: зовнішні і внутрішні; контрольовані і неконтрольовані; керовані та некеровані. Зовнішні - це економічні фактори навколишнього середовища, які виявляються у сферах виробництва, обігу і споживання. Внутрішні - це фактори самого підприємства, що впливають на ринок. Керовані - це ті фактори, на які підприємство впливає і може контролювати. До некерованих відносяться ті фактори, на які в підприємства відсутні засоби і способи впливу. Можна відзначити, що зовнішні фактори зазвичай є некерованими і неконтрольованими. Внутрішні - найчастіше контрольовані і керовані фактори конкурентоспроможності [14, с.198].

Кваснюк розподілив фактори, що впливають на конкурентоспроможність, на інтегральні і специфічні. До інтегральних факторів, які впливають як на зовнішнє, так і на внутрішнє середовище підприємства, він зарахував інноваційні, інвестиційні, фінансові, соціальні й економічні. Водночас до групи специфічних факторів, характерних для зовнішнього середовища підприємства, підбиваючи підсумки щодо класифікації факторів на зовнішні і внутрішні різних авторів, що вони мають багато спільного та багато відмінного, а різняться, за рівнем деталізації .

Конкурентоспроможність товару — вирішальний фактор його комерційного успіху на ринку. Це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки за своїми якісними, економічними, естетичними характеристиками.

За комерційними та іншими умовами його реалізації (ціна, терміни постачання, канали збуту, сервіс, реклама). Більше того, важливою складовою частиною конкурентоспроможності товару є рівень витрат споживача за час експлуатації. Саме тому, промисловим підприємствам з метою втримання існуючих і завоювання нових ринків збуту, вкрай необхідно проводити систематичне оцінювання рівня конкурентоспроможності власних товарів.

Оцінка конкурентоспроможності можна поділити на три етапи (мал. 1.1).

Мал. 1.1.

Центральне місце, яке займає якість і конкурентоспроможність в товарній і загалом в ринковій політиці, визначає їх місце в стратегії маркетингу і практичній маркетинговій діяльності, і оскільки маркетинг ставить в центр уваги споживача, то вся робота підприємства, яке використовує принципи і методи маркетингу, спрямована на підпорядкування виробництва інтересам споживача. Через це проблеми якості та конкурентоспроможності повинні мати не поточний, тактичний, а довгостроковий, стратегічний характер.

Звідси і довгострокове прогнозування обсягу і характеру потреб, перспективного рівня і якості продукції, спрямоване на виявлення можливих вимог до асортименту і якості виробів на перспективний період виробництва і споживання товарів представлених раніше [18, с.52].

Оцінювати конкурентоспроможність продукції підприємства доцільно за такими етапами:

• 1. Аналіз ринку і вибір товару для зразка.
• 2. Визначення набору порівнюваних параметрів.
• 3. Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності.

Як відомо, конкурентоспроможність продукції - поняття відносне, чітко прив’язане до ринку і, навіть до часу продажу (наприклад, для товарів сезонного попиту). Отже, конкурентоспроможність продукції - це сукупність якісних і кількісних характеристик продукції, що забезпечують її відповідність вимогам ринку в певний період. Кількість «параметрів конкурентоспроможності» залежить від виду і складності виробу в технічному та експлуатаційному відношенні, точності оцінки, мети дослідження та інших зовнішніх чинників.

Параметри для порівняння вибираються для всіх товарів, що досліджуються, однаково. При виборі виходимо з того, що частина з них належить до організаційних, частина до економічних і споживчих параметрів. Конкурентоспроможність визначається тільки тими властивостями, які становлять суттєвий інтерес для покупця [20, с.70].

Забезпечувати конкурентоспроможність, просто порівнюючи параметри проектованого виробу з параметрами наявних на ринку, методологічно неправильно, тому що в даному випадку залишаються поза увагою питання про те, наскільки ці конкуруючі вироби забезпечують задоволення потреб покупців і в якому відношенні вони (вироби) знаходяться до перспективних вимог за споживчими властивостями. Тому порівняння конкурентоспроможності продукції підприємства треба починати з виявлення потреб існуючих і потенційних покупців і оцінки, наскільки товари задовольняють ці потреби за своїми параметрами. Після такого аналізу стає можливим визначити одиничний параметричний показник як відношення параметра реального виробу до параметра гіпотетичного виробу, який задовольняє потребу споживача на 100%.

Після визначення одиничних параметричних показників і частки цих параметрів стає реальним обчислення узагальненого (групового) показника, який характеризує відповідність виробу потребі в ньому. Якщо конкурентоспроможність товару досить висока, необхідно забезпечити масовий його випуск і поставку на ринок, щоб повністю задовольнити попит. Якщо цього не забезпечити, потенційні покупці будуть змушені придбати товари конкурентів і підприємство, по суті, буде зазнавати збитків.

Конкурентоспроможність підприємств є основою конкурентоспроможності національної економіки кожної країни, тому ця проблема повинна постійно перебувати в полі зору органів державного управління. Роль держави в цьому є дуже важливою. Конкурентна спроможність суб'єктів господарювання все більше залежить не лише від підприємливості власників і продуктивності працівників, але також і від функціонування територіальних суспільно-господарських систем та їх здатності до формування сучасних дієвих структур, які результативно використовують наявну в регіоні сукупність чинників виробництва. Зростання конкурентоспроможності підприємства залежить, з одного боку, від управлінських рішень на рівні самих підприємств, з іншого — від державної та регіональної політики у сфері створення відповідного економіко-правового середовища й державної підтримки зусиль суб'єктів господарювання щодо підвищення їх конкурентоспроможності.

На конкурентоспроможність впливає низка чинників, які об'єктивно впливають на підприємство, а також суб'єктивних, які залежать від команди управління підприємства, організації, цілеспрямованості робіт, пов’язаних із забезпеченням конкурентоспроможності. Проблема підвищення конкурентоспроможності має кілька аспектів: технологічний, організаційний, економічний, соціальний, юридичний та комерційний. І хоча всі вони становлять єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує певна черговість вирішення питань кожного з аспектів. Проте вирішення економічних питань є першочерговим, як вважає І. М. Ліфіц [22, с.45]. конкурентоспроможність економічний ринок Конкурентоспроможність підприємства передусім визначається такими чинниками, як споживчі властивості товарів, міра маркетингової їхньої підтримки, характеристика цільових ринків, поведінка споживачів, потенціал і ресурси даного кондитерського підприємства тощо. Набір чинників, які визначають конкурентоспроможність підприємства, виявляється настільки значимим і своєрідним, що неможливо запропонувати єдину методику збирання даних стосовно їхнього оброблення та ідентифікації для прийняття відповідних, важливих рішень.

Досить широке коло таких чинників звужується концентрацією уваги на так званих конкурентних перевагах підприємства, тобто таких характеристиках чи властивостях, які забезпечують підприємству переваги над прямими конкурентами. Конкурентна перевага — наявність у системі якої-небудь ексклюзивної цінності, що дає їй переваги перед конкурентами. Конкурентні переваги підприємства, за джерелами їх виникнення, можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні - це характеристики внутрішніх аспектів діяльності підприємства (рівень затрат, продуктивність праці, організація процесів, система менеджменту тощо), які перевищують аналогічні характеристики пріоритетних конкурентів.

Зовнішні конкурентні переваги — це ті, які базуються на спроможності підприємства створити більш значимі цінності для споживачів його продукції, що створює можливості більш повного задоволення їхніх потреб, зменшення витрат чи підвищення ефективності їхньої діяльності. Базисом загальної конкурентної переваги є переваги внутрішні, однак це всього потенціал досягнення підприємством своїх конкурентних позицій. Зовнішні конкурентні переваги, з одного боку, орієнтують підприємство на розвиток та використання тих чи інших конкурентних переваг, а з іншого — забезпечують йому конкурентні позиції, оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної групи споживачів [25, с.50].

Конкурентоспроможність, в тому числі й глобальна, базується на конкурентних перевагах. Конкурентні переваги — це унiкальнi активи, якими володiє фiрма. Вони допомагають фiрмi перемагати в конкурентній боротьбi й не можуть бути легко повторенi конкурентами, тобто іншими фірмами. Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися» .

Конкурентні переваги бувають природнi та набутi. (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Конкурентнi переваги можуть бути внутрiшнiми та зовнiшнiми. Внутрiшнi базуються на менших витратах виробництва фiрми порiвняно з конкурентами, а зовнiшнi — на особливих якостях товару, якi утворюють цiннiсть для покупця. Конкурентнi переваги подiляються також на абсолютнi та порiвняльнi або вiдноснi [25, с.155].

Абсолютнi конкурентнi преваги мають товари з унiкальними споживчими цiнностями. Вони неодмiнно переборюють на певний час конкуренцiю i стають монополiстами на ринку. Джерелами унiкальностi є: репутацiя високої якостi, визначне iм’я фiрми (iмiдж), задоволення запитiв та побажань споживача, технологiї, iнновацiї, сервiс, майстернiсть та досвiд працiвникiв тощо.

Порiвняльнi конкурентнi переваги оцiнюються шляхом порiвняння характеристик, якi впливають на економiчну ефективнiсть продаж. Порiвняльнi конкурентнi переваги проявляється також в тому, що товар, який має перевагу за цiною на одному географiчному ринку, може не мати її на iншому. I навпаки, якщо товар зазнає комерцiйний провал на одному ринку, вiн може мати успiх на iншому [10, с. 18].

Глобальна конкуренцiя розвивається перш за все в глобальних галузях. Глобальна галузь — це галузь, в якій конкурентна позицiя фiрми в однiй країнi в значнiй мiрi впливає на її конкурентну позицiю в iнших країнах. В умовах багатонацiональної конкуренцiї фiрми борються за лiдерство на нацiональному ринку, у глобальних галузях фiрми борються за свiтове панування. Глобальна конкуренцiя iснує нинi в таких галузях: випуск цивiльних лiтакiв, комерцiйнi авiацiйнi перевезення, побутова електронiка, випуск автомобiлiв, годинникiв, копiювальних апаратiв, телекомунiкацiйного устаткування, шин, фармацевтика, галузь швидкого приготування їжi тощо.

Наслiдки глобалiзацiї для конкуренцiї неоднозначнi. З одного боку, вiдбувається монополiзацiя свiтового господарства транснацiональними корпорацiями, а з iншого — активiзуються конкурентнi сили суспiльства. Владу мiсцевих монополiй послаблює те, що мiжнароднi компанiї виходять за нацiональнi ринки. Фахiвцi доходять висновку, що нинi як на нацiональних так i на мiжнародних та свiтовому ринках конкуренцiя загострюється. [10, с. 19].

Для забезпечення глобальної конкурентоспроможності компанiя змiцнює свої позицiї, проводячи операцiї в усьому свiтi, конкурентну перевагу, iснуючу на внутрiшньому ринку, доповнює перевагами, створюваними в iнших країнах (розмiщення пiдприємств у країнах з низькою заробiтною платою, передача досвiду i навичок з однiєї країни в iншу, обслуговування глобальних клiєнтiв, репутацiя торгової марки). Однак, глобальнi переваги компанiї безпосередньо залежать вiд її конкурентних переваг на нацiональному ринку.

Виробнича конкурентоспроможнiсть трактується як спроможнiсть свiтогосподарських суб'єктiв утримувати стiйкi позицiї у задоволеннi глобального попиту на тi чи iншi товари та послуги. При цьому, передумовою для прискореного розвитку є перевищення потенцiалу виробничої конкурентоспроможностi над споживчою, а стiйке економiчне зростання забезпечує їх баланс [10, с. 20].

Конкурентоспроможність є важливою характеристикою діяльності підприємства, але її підвищення не повинно ставати самоціллю. Варто орієнтуватися на те, щоб конкурентоспроможність пропозиції, наявних ресурсів і менеджменту підприємства були достатні для реалізації вибраної конкурентної стратегії та отримання бажаних результатів діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що конкуренція відіграє важливу роль для підприємств та споживачів. На жаль, в Україні конкуренція проявляється в тому, що не завжди для лідерства на ринку підприємство використовує нецінові методи, а здебільшого виробник переслідує мету зменшити ціну, при цьому скорочує певні витрати, що впливають на якість продукції, а споживачі купляють товар як за найменшою ціною не думаючи про якість товарів.