Зовнішня політика Королівства Швеція (2010-2014 рр.)

Зовнішня політика Королівства Швеція — політика, що заснована на суворому нейтралітеті і неприєднання до будь-яких військових блоків.

У 1980;х роках центральним елементом зовнішньої політики Швеції була доктрина загальної безпеки, спрямована на скорочення озброєнь у Європі і підтримки ідеї загального і повного роззброєння у всьому світі.

Підтримує тісні зв’язки з іншими скандинавськими країнами у Північній раді. З 1995 року член Європейського союзу (після схвалення на національному референдумі 1994 року)[1].

Бере активну участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру» та в миротворчих силах в колишній Югославії. Член Організації економічного співробітництва та розвитку Ради Європи. Швеція з самого початку увійшла до складу Європейської асоціації вільної торгівлі.

Швеція вбачає себе як активну частину сильної, єдиної та відкритої Європи.

Європа, яка активно сприяє основним принципам свободи, миру та демократії, дотриманню прав людини та економічному розвитку.

Уряд Швеції хоче подальшої інтеграції загальноєвропейського економічного простору задля розбудування ефективного внутрішнього ринку, в якому не залишиться фіскальних бар'єрів в таких секторах, які швидко зростають, такі, наприклад, як сектор послуг та новітні технології.

Усе це є способом досягнення соціально-економічного росту, конкурентоспроможності та зайнятості, а й розуміння, солідарності і толерантності всередині шведського суспільства.

Офіційний Стокгольм визнає серйозність глобальних проблем, що стоять перед нами в галузі захисту навколишнього середовища та контролю за змінами клімату. У цьому питанні шведська влада повинна діяти на національному рівні і прийняти свою відповідальність, але глобальні проблеми вимагають глобальних відповідей. Співпраця в рамках Європейського Союзу є вирішальним у розв’язанні цих проблем. Швеція хоче, щоб ЄС продовжував амбітну політику й після втілення у життя запланованої на 2020 рік стратегії. ЄС повинен продовжувати відігравати провідну роль у триваючих зусиллях по забезпеченню підписання нової глобальної угоди з питань зміни клімату в Парижі в 2015 році [2].

Точно так само уряд продовжуватиме працювати у сфері пропагування вільної торгівлі та відкритих ринків, і проти будь-яких проявів протекціонізму, як в рамках Європейського союзу і по відношенню до інших країн.

Стокгольм прагне, аби ЄС, який виглядає на позитивних ефектів міграції та активно надавав притулок особам які його потребують. Швеція є однією з країн, яка приймає найбільшу кількість біженців в межах Європейського Союзу.

Шведський уряд працює над тим, аби посилити співпрацю щодо цього та інших питань з іншими країнами Європи та світу.

Шведська зовнішня політика, згідно з найбільш точному прочитанню міжнародно-правових норм, ніколи не була політикою нейтралітету в повному сенсі цього слова. На це завжди вказував і шведський істеблішмент, відзначаючи, що формулювання «нейтралітет» використовується лише для спрощення повсякденних комунікацій із зарубіжними партнерами. Повна формулювання, яка лунає як «неучасть у війні і свобода від військових союзів в мирний час», являє собою безсумнівно значно більш вільну інтерпретацію нейтральності. Вона насамперед зберігає свободу вибору торгово-економічних партнерів, активної реакції на які відбуваються в світі.

Тому висновки російської історіографії про «кінець нейтралітету» можна з цієї позиції розцінювати як буквальне прочитання припущень шведської сторони. Крім того, таку реакцію на віражі зовнішньої політики Швеції можна вважати свідченням того, що процес деідеологізації міжнародних відносин все ще далекий від свого завершення: вітчизняні дослідники досі схильні розглядати нейтралітет як певну морально-етичну категорію, а силу, що дотримувалася подібної політики, — як зобов’язану якщо не взяти на себе об'єктивно-суддівську роль, то, принаймні, прийняти облич праведного відлюдника. Якщо ж розглядати інститут нейтралітету як одну із складових частин міжнародних реалій, таку ж неоднозначну як більшість складових їх структур та акторів, то картина зовнішньополітичної концепції Швеції, зокрема, стає куди більш доступною для вивчення.

Розпад біполярної системи міжнародних відносин не став приводом для корінної ломки зовнішньополітичної стратегії Швеції, оскільки принцип нейтралітету був лише видимою її частиною, найбільш прийнятним інструментом проведення власної лінії в умовах жорсткого протистояння геополітичних важковаговиків.

Військове не блокування і неучасть у війні досі залишається фундаментальною основою зовнішньої політики Королівства. І з цієї точки зору сучасна інтерпретація особливої позиції Швеції на міжнародній арені - «неприєднання» — виглядає як більш віртуозна, в порівнянні з ситуацією жорстких ідеолого-силових протистоянь епохи Холодної війни, реалізація незмінних базових принципів зовнішньої політики.

Роль шведського варіанта нейтралітету в історії країни в XX в. важко переоцінити. Однак при викладі безсумнівних вигод такої політики дослідники зазвичай обходять стороною наступний його позитивний, нехай і опосередкований підсумок: реалізовувалася через нейтралітет прагнення до самозбереження малої нації дозволяло Королівству невпинно зміцнювати і відточувати закладену в будь-якому національному освіті здатність до самостійності у зовнішній політиці.

У той же час у сучасній ситуації стає очевидним, що держава, громадяни якої в історичній ретроспективі є носіями імперських традицій, може задовольнятися лише використанням в принципі пасивного інструменту самооборони, яким є нейтралітет як самоусунення від участі в міжнародному житті.

Тактика зовнішньополітичної діяльності Швеції за останні півтора десятка років свідчить про те, що активності та зміцненню ролі Королівства на світовій арені не тільки приділяється все більша увага: плідне культивування іміджу пацифістські налаштованої держави, здатної виконувати суддівські функції в світових масштабах, — слідом на «нейтралітетом», вона стала другим опорним стовпом шведської зовнішньополітичної концепції. При цьому по відношенню до другого перший стовп грати, хоча і невід'ємну, але все ж допоміжну роль: шведський нейтралітет — не мета, а ефективний засіб обмеження негативного впливу зовнішньої по відношенню до державного утворення середовища, яке формує основу для проведення самостійної зовнішньополітичної лінії, заснованої на розширенні впливу в світі [3].

Ці стовпи, існуючи абсолютно автономно, сьогодні, на відміну від часів Холодної війни, коли будь-яка дія схиляло чаші терезів симпатій в сторону то одного, то другого гегемона, практично не вступають в протиріччя, хоча і мають спільні обмежувальні рубежі. Такими «точками спотикання» можна вважати, наприклад, питання про членство в НАТО. Цей крок неприйнятний з позиції неприєднання, але формально бажаний для кредо активності (хоча останню трактування не можна не визнати поверхневої: членство в цих знеособлюють малі держави утвореннях навряд чи зміцнило б пацифістський імідж країни, завжди зберігати здоровий дистанцію, який в кінцевому рахунку є опорою зміцнення шведських позицій в світі).

Характер проведеної Швецією з кінця XX в. зовнішньої політики свідчить про те, що держава ухвалила курс, основу якого складають задачі не національного чи регіонального, а загальносвітового масштабу. Швеція взяла на себе не підйомну, з точки зору сьогоднішньої політичної науки, місію, яка, будучи звалену на плечі «малого», згідно стереотипним поглядам, держави, виглядає для прихильників політичного реалізму просто безглуздо. Але, незважаючи ні на що, шведи послідовно реалізують свої ідеальні уявлення про світ, в кожному конкретному випадку максимально використовуючи надаються для цього можливості. Після «потепління» загальносвітового клімату в кінці 1980;х років ці можливості розширилися до максимальних, з часів вступу на позиції нейтралізму, меж. Таким чином, базова націленість зовнішньої політики Швеції свідчить про те, що держава відчуває себе здатним до вирішення задач загальнопланетарного масштабу, а що ж ще, крім цього відчуття, може послужити основою для заявки якщо не на світове лідерство, то, принаймні, на один з центрів сили в світовій політиці.

Подібні висновки пропонують досить просте і раціональне пояснення зовнішньої політики Швеції за останні два століття. Необхідність відходу на нейтральні рубежі в 1814 р була, очевидно, викликана усвідомленням втрати колишньої величі і приреченістю на роль «історичного матеріалу», а не вершителя світової історії. У цій ситуації нейтралітет був найвдалішим виходом для того, щоб не опуститися до розряду третьосортної країни, вчасно, в односторонньому порядку, «вийшовши з гри». Цей «вихід», що не зафіксований ні в національних, ні в міжнародних актах, залишав серйозну свободу маневру, так як його трактування залишалася винятковим привілеєм суб'єкта, що прийняв на себе статус, названий нейтральним. Відповідно, єдиним аргументом, який свідчить про відхід від нейтралітету, може стати заява шведського керівництва, але ні в якому разі не інтерпретація його дій з боку світової громадськості. На цій підставі думки про кардинальну зміну Швецією зовнішньополітичного курсу після закінчення холодної війни, свідченням якого прийнято вважати факт вступу країни в ЄС, слід визнати безпідставними.

Суть шведської концепції нейтралітету полягала в створенні ядра поля безпеки, яке довгий час збігалося зі шведською державним кордоном. Функціонально в історичній перспективі до забезпечення фізичної безпеки додалися також і своєрідне, в чомусь унікальне, позиціонування на світовій арені, і формування іміджу миролюбної нації, і культивування здатності до самостійних зовнішньополітичним рішенням. Недосконалий світ, в якому шведське слово означає не більше, а часом і менше, ніж будь-яке інше, повинен був залишитися за межами внутрішнього периметра, а «кріпосні стіни» тотальної оборони покликані були захистити Швецію від будь-яких негативних впливів із зовні. Водночас рух в зворотному напрямку — зсередини в світ — був регламентовано, за винятком ситуацій, які сприяли виникненню залежності від зовнішніх чинників (наприклад, прийняття будь-яких міжнародних зобов’язань).

Щодо питань військового блокування, шведи роблять упор на принципову відмінність між військовим альянсом і військовим співробітництвом. Останнє не припускає гарантій вступу у військовий конфлікт в разі, якщо одна з країн піддасться нападу.

Прогнози, засновані на наведених висновках і викладених в роботі фактах, можуть виглядати наступним чином:

• 1. В середньостроковій перспективі Швеція, імовірніше за все, утримається від вступу в Північноатлантичний альянс. Сьогодні необхідність подібного кроку неактуальна. Задачі підтримки обороноздатності країни на найвищому рівні і відточування майстерності в ході участі в миротворчих операціях забезпечуються як тісним військово-технічним співробітництвом з США, так і участю в програмі «Партнерство заради миру». Вступ до НАТО до перерахованих можливостям додадуть лише гарантії безпеки такого характеру, в яких сучасна Швеція не потребує, наклавши при цьому несумісні з фундаментальними основами зовнішньополітичного курсу зобов’язання учасника, похитнувши національну оборонну ідентичність.
• 2. Швеція може всерйоз розглядати питання про можливість вступу в ЗЄС (по відношенню до якого вона зберігає статус спостерігача), але тільки в тому випадку, якщо ця структура стане уособленням європейської оборонної ідентичності.
• 3. В середньостроковій перспективі шведське суспільство не зважиться на приєднання до ЄВС, а уряд займеться пошуками варіантів мінімізації збитків від перебування поза Єврозоною і методів підвищення лояльності шведів по відношенню до єдиної європейської валюти.
• 4. Незалежно від проблем, які встануть перед учасниками «Європи 25і», Швеція продовжить виступати за розширення, тобто проти поглиблення процесу інтеграції.
• 5. Швеція не піде на номінальне лідерство в північноєвропейському регіоні. Швеція і далі докладатиме максимум зусиль для збереження стабільності в регіоні Північної Європи, але в разі виникнення конфлікту в найближчому оточенні прийме на себе функції гуманітарного характеру;
• 6. Швеція буде і далі активно діяти у напрямку розвитку відносин з Росією з місіонерських позицій з метою включення її в стабільну і ефективну, остаточно позбавлену анархічності систему міжнародних відносин, імпульси розвитку якої виходять зі скандинавського півострова.

Швеція прагне до посилення свого впливу в світі, прекрасно усвідомлюючи, наскільки це можливо в кожен конкретно історичний момент, і максимально використовуючи для цього всі доступні важелі.

Нейтралітет в формулюванні «неприєднання» зберігає за собою статус однієї з двох базових складових шведської зовнішньої політики, що, поряд із зусиллями на побудові ідеальної системи міжнародних відносин, робить Швецію готової до розвитку світової історії як по ідеалістичному, так і за реалістичним сценаріями.

Досвід проведення самостійної, відносно незалежною зовнішньополітичної лінії в купе з особливостями національного характеру і націленістю на вироблення адекватних реакцій на виклики сучасної епохи дозволяють припустити, що при певному збігу обставин в довгостроковій перспективі Швеція може претендувати на роль формуючого ядра одного з глобальних центрів сили [4].

У стислому вигляді основні висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані наступним чином: 1. Розпад біполярної системи міжнародних відносин не став приводом для корінної ломки зовнішньополітичної стратегії Швеції, оскільки принцип нейтралітету був лише видимою її частиною.

• 2. Шведський варіант нейтралітету володіє вражаючим запасом міцності і гнучкості. Гнучкість шведського нейтралітету полягає в багатогранності закладених в нього інтерпретацій. При цьому силу мають лише ті з них, які виходять від шведської сторони. Будучи документально не зафіксованим національним вибором, він формував в XX в. і формує сьогодні лише частина фундаментальної основи шведської зовнішньополітичної стратегії.
• 3. Іншою, не менш важливою і повноцінною складовою зовнішньополітичної стратегії Швеції завжди була активна позиція по великому колу міжнародних питань, безпосередньо не пов’язаних з безпекою Королівства. Коло цих питань у роки холодної війни був серйозно обмежений (проблематикою країн «третього світу», почасти питаннями глобального управління, екології). І активність, і нейтральність мають основою один і той же імператив — прагнення до створення найбільш сприятливих умов для розвитку нації.
• 4. Сучасна міжнародна ситуація виявляє серед інших позитивних наслідків проведення політики нейтралітету два найважливіших обставини. По-перше, нейтралітет був використаний, в одних випадках менш, в інших — більш ефективно, як засіб збереження, розвитку та шліфування здатності до проведення відносно самостійної зовнішньополітичної лінії. По-друге, нейтралітет, незважаючи на різні морально-етичні оцінки цієї політики, сприяв створенню на міжнародній арені іміджу Швеції як нації - дбайливця за мир, справедливість і добробут у всьому світі
• 5. Межі співвідношення нейтральності та активності в сучасній зовнішньополітичній лінії виявилися, порівняно з часами холодної війни, зсунутими в сторону суттєвого розширення поля для активної діяльності. Однак обмеження нейтральності зберігаються. Вони стосуються, в першу чергу, відмови від формального військового блокування та участі у військових діях в якості однієї з протиборчих сторін.
• 6. Шведська активність у зовнішній політиці має своєю метою вирішення задач загальнопланетарного масштабу, створення ефективної системи загальносвітової колективної безпеки, при якій ні питання оборони, ні дилеми нейтралітету не можуть бути актуалізовані. При цьому рішення задач здійснюється методами, цілком адекватними викликам сучасності і ресурсам держави.
• 7. Досвід проведення самостійної, відносно незалежною зовнішньополітичної лінії в купе з особливостями національного характеру і націленістю на вироблення адекватних реакцій на виклики сучасної епохи дозволяють припустити, що при певному збігу обставин в довгостроковій перспективі Швеція може претендувати на роль формуючого ядра одного з глобальних центрів сили.

Торговельно-економічне співробітництво між Україною і Швецією протягом останніх років розвивалося досить динамічно. Кількість зареєстрованих в Україні підприємств зі шведським капіталом перевищує 100. Швеція має взаємовигідні відносини з Україною. Для чого були укладені відповідні торгово-економічні угоди. В Україні представлені шведські компанії «Ерікссон»,"Вольво", «Сканія», «Tetra Pak», «Саузерн Фуд» тощо Найуспішніша і найвідоміша шведської компанія в Україні є харчова компанія «Чумак» (швед. Tjumak) у Каховці Херсонської області. Це сьогодні одна з найбільших компаній харчової промисловості України. Вона була заснована в 1996 р. двома молодими шведськими підприємцями за фінансової допомоги пана Ханса Раузінга (Hans Rausing) з Tetra Pak.

• · 2008 р. — робочий візит короля Швеції Карла XVI Густава в Україну, відвідування ним шведської діаспори в Україні.
• · 8−9 квітня 2010 р. — візит Міністра закордонних справ Швеції К. Більдта в Україну;
• · 1−3 жовтня 2010 р. — візит Міністра закордонних справ Швеції К. Більдта в Україну;
• · 17 листопада 2010 р. — спільний візит Міністра закордонних справ Швеції К. Більдта та Міністра закордонних справ Республіки Польща Р. Сікорського в Україну;
• · 6 грудня 2010 р. — візит Міністра закордонних справ України К. І. Грищенка в Швецію;
• · 28−29 березня 2011 р. — візит Міністра торгівлі Швеції Е. Бйорлінга в Україну;
• · 16−17 вересня 2011 р. — візит Міністра закордонних справ Швеції К. Більдта в Україну;
• · 24−26 листопада 2011 р. — візит Віце-прем'єр-міністра України — Міністра соціальної політики С. Л. Тігіпка в Швецію;
• · 2−3 квітня 2012 р. — візит Міністра економічного розвитку і торгівлі України П. О. Порошенка в Швецію;
• · 13−15 вересня 2012 р. — робочий візит Міністра закордонних справ Швеції К. Більдта в Україну[5].

Список використаних джерел та літератури

• 1. Акорин Ю. Б. Институт шведского нейтралитета на современном этапе развитии / Юрий Борисович Акорин // Ученые записки Дипломатической академии МИД России 2012. — М., Научная книга, 2012. — С. 137−156.
• 2. Макарычев А. «Игры понятий»: новая «геометрия регионализма» в европейском контексте / Александр Макарычев // Международные процессы. — М., 2006. № 3. — с.3 — 6
• 3. Степанов А. Искусство находить компромиссы / Андрей Степанов // Европа. — Москва. № 1 2001. С. 10 -14.
• 4. Aron L. Swedish Policy of Faking Distance and Europian Centrism / Leon Aron [Електронний ресурс] // Foreign Affairs Magazine. — March 18, 2014. — Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/articles/139 059/leon-aron/the-swedish-policy
• 5. Bildt C. Statement Of Government Policy / Bildt Carl [Електронний ресурс] // Офіційний сайт шведського уряду. — 19.02.2014. — Режим доступу: http://www.government.se/content/1/c6/23/42/35/50a83212.pdf