Кліматичні умови палеозою

Атмосфера кембрію поступово набувала киснево-вуглекисло-азотного складу. Вміст СО₂ досяг 0,3%, а вміст кисню порівняно із рифеєм зріс у кілька разів. Протягом ордовика й силуру відбувалося подальше зростання в атмосфері концентрації вільного кисню й зменшення частки СО₂. До середини ордовицького періоду (470 млн. р. тому) вміст вільного кисню досяг 10% від його концентрації в сучасній атмосфері. У середньому девоні СО₂ в атмосфері стало приблизно в 4 рази менше, ніж у силурі, а вміст кисню зріс лише в 1,3 рази. [3, ст.305].

Відбулось утворення озонового шару. В карбоні склад атмосфери наблизився до сучасного.

У кембрії і на початку першої половини ордовика на Землі панували теплі кліматичні умови з характерною їх особливістю — відсутністю термічної широтної зональності. Як у високих широтах, так і на екваторі існували приблизно однакові температури. Кліматична зональність виражалася лише у розподілі вологості. Поряд із гумідними, були зони аридного клімату. В останніх, унаслідок інтенсивного випаровування мілководні моря засолювалися і в їх межах нагромаджувалися кам’яні і калійні солі, гіпси, ангідрити. Таких басейнів було багато, зокрема це теперішні соляні басейни Сибірської платформи, Пакистану.

Починаючи з середини ордовика клімат почав погіршуватися. Відбулося досить стрімке зниження температури, і в полярних зонах вони стали від'ємними. Це викликало появу льодовикових шапок у межах височинної суші Гондвани в районі Південного полюса. Звідси льодовики розпочали свій рух у низькі широти. Древні моренні відклади відомі в Бразилії і в Пн.-Зх. Африці, на Аравійському півострові, в Іспанії і в Пд. Франції. [4].

На початку силурійського періоду на континентах продовжували панувати порівняно прохолодні умови. Пізніше відбувалось загальне підвищення температури та аридизація кліматичних обстановок. Останнє пов’язується зі збільшенням територій, зайнятих суходолом та зростанням контрастності рельєфу континентів. Аридні умови існували, зокрема, на півночі Канади, в північній частині Росії, на Сибірській платформі, в Зх. Монголії і Забайкаллі, на Тянь-Шані, Кунь-Луні тощо, де в епіконтинентальних басейнах відкладалися червонокольори, гіпси та доломіти. [3, ст.307].

У девоні на більшості тогочасної суші панував сухий клімат, доказом чого є пустельні відклади, датовані девоном (червоні девонські пісковики).

Прояв аридного клімату в девоні був одним із найбільших в історії Землі. На його масштаби вказують величезні площі, зайняті червоноколірними відкладами, доломітами та гіпсами в Північній Америці, на півночі Європи та Азії, в Африці та Австралії. В другій половині девону клімат дещо пом’якшується, однак території аридного осадконагромадження все ще дуже великі. Гумідні умови протягом усього девону зберігались на півночі Пн. Америки, в центральній, східній та південній частинах Євразії, на північному заході Африки та північному сході Австралії. В цілому ж можна говорити про тропічний тип клімату девону, характерний для всіх тодішніх материків. [3].

Клімат раннього карбону нагадував пізньодевонський, він був близьким до клімату сучасних вологих тропіків. Аридність була різко ослаблена. Вологий екваторіальний пояс тоді охоплював південь та схід Пн. Америки, Західну та Південну Європу, Пн.-Зх. Африку, Сибір, Малу Азію, південь Китаю, Індокитай. Він добре простежується за смугою вугільних басейнів США (Пенсільванський, Аппалацький, Техаський тощо), Європи (Рурський, Сілезький, Донецький тощо), Китаю, а також за покладами марганцевих руд і бокситів. На північ та південь від екваторіального поясу розміщувались аридні зони, далі - гумідні помірні. (И.М.Свинко, М.Я.Сивий) У пермі настає нова теократична епоха й аридні зони набувають великого поширення. Континентальні червоноколірні і лагунні соленосні відклади — найпоширеніші осадки того часу. Вони фіксують аридні зони на великій території Пн.-Американської, Зх.-Європейської і Сх.-Європейської платформ, а також у Центральній Африці, Південній Америці. Екваторіальний вологий пояс охоплював Центральну Америку, північний захід Південної Америки, західну та центральну Африку. В цілому період виділяється як один із найбільш жарких і сухих у палеозойській ері. Температура води в морях тропічного поясу становила 20…26 °С.

Унаслідок глобальної аридизації клімату в пермі у низьких географічних широтах були поширені евапоратові фації і значно обмежені заболочені ділянки.

Пізній палеозой — це період великомасштабних кліматичних перетворень. У карбоні кліматичні умови в Європі, Пн. Америці, Сибіру дозволяли формуватися найбільшим з відомих нині на планеті покладів кам’яного вугілля. А довкола Південного полюса на території Гондвани в цей же час існував велетенський льодовик, який розтанув аж у пермський період. Існують докази того, що клімат Гондвани був холодний протягом близько 80 млн років. Під час цього тривалого періоду охолодження відбулося кілька циклів гляціації і дегляціації, ритмічність яких записана в ритмах вугленагромадження в межах тогочасних північних континентів.