Внутрішньоматериковий вологообіг. 
Кругообіг води в природі

Рівняння водного балансу континенту за багаторічний період записується наступним чином: Xа + Xе +Xк = Y + U + E, де Xа — опади, що випали за рахунок вологи, принесеної з океану та прилеглих територій; Xе — опади, що утворились за рахунок місцевого випаровування; Xк — конденсація вологи; Y — річковий стік; U — підземні води; Eсумарне випаровування. У практичних розрахунках компонентів водного балансу це рівняння використовують у спрощеному вигляді: X = Y + U + E, де Х — сумарні опади на континенті, включаючи сюди конденсацію вологи, яка в деяких регіонах може складати істотну величину (в зоні багаторічної мерзлоти, в пустелях тощо).

Водні ресурси земної кулі, континенту, України

Під водними ресурсами в широкому розумінні сприймаються всі види води, що знаходяться в Землі, на її поверхні і в атмосфері. У більш вузькому розумінні під водними ресурсами розуміються ті природні води, які можна використовувати в даний час, управляючи їх режимом, а також води, що можуть бути використані в найближчій перспективі й над управлінням якими йде робота. Таке визначення водних ресурсів відповідає їх економічному розумінню й знаходиться в тісному зв’язку з рівнем розвитку людського суспільства. Виходячи з цього визначення, в поняття «водні ресурси» включаються тільки прісні води суходолу, що безпосередньо використовуються або визначені для використання в процесі матеріального виробництва. На практиці до такої категорії доступних для використання вод зараз відносять річковий стік і придатні для експлуатації підземні води. Водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також по своїм якісним характеристикам. Із загальної площі земної кулі, що дорівнює 510 млн. км2, на Світовий океан припадає 361,3 млн. км2, або біля 71%. Частини суходолу, з яких вода у вигляді річкового стоку повертається в океан, називаються областями зовнішнього стоку (78%). Ділянки суходолу, що не мають стоку в океан, називаються областями внутрішнього стоку (22%). Загальні запаси води на Землі складають 1338 млн. км3. Із них прісних вод всього 35 млн. км3, тобто близько 2,5%. Однак роль і значення прісних вод в житті і діяльності людини виключно велика. Найбільш інтенсивно використовуються річкові води, що порівняно швидко відновлюються в процесі кругообігу. На їх долю від загальних запасів прісних вод припадає всього лише 0,006%. Друге місце по використанню займають підземні води і третє - води озер. Щорічно відновлювані природні ресурси підземних вод зон активного і порівняно активного водообміну приблизно можуть бути прирівняні до річного підземного стоку в річки. В середньому для всієї земної кулі частка підземних вод у річковому стоку близька до 30%. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України та її окремих регіонів, що характеризується збільшенням антропогенного навантаження на природу, особливо гостро стоїть проблема використання й охорони водних ресурсів країни. Основним джерелом формування та поповнення водних ресурсів служать атмосферні опади, розподіл яких досить нерівномірний. З цим в значній мірі пов’язані відмінності в природному забезпеченості України водними ресурсами. Важливим чинником, що впливає на формування водних ресурсів, є також випаровування з поверхні, яке зростає з північного заходу на південний схід.

Різниця між кількістю опадів і випаровуванням (величина стоку), а також відношення величини стоку з певної території до кількості опадів на цій території (коефіцієнт стоку) обумовлюють водозабезпеченість території, формуючи власні водні ресурси в об'ємі 50,7 км3/рік.

Таблиця 2 — Розподіл атмосферних опадів і величина випаровування на території України.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Останній надходить по Дунаю, Дніпру, Сіверському Дінцю та деяких інших водних артеріях. За межами країни формується близько 30 км³ стоку (загальний обсяг становить 210 км3). Річкова мережа України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково (близько 4%) до басейну Балтійського моря (притоки Вісли — Сян і Буг). Всі річки території України належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн Дніпра.

На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2 938 мають довжину понад 10 км і 116 — понад 100 км.

Таблиця 3 — Головні річки України та їх стік.

В Україні зосереджено значні болотні масиви, які відіграють винятково важливу водоакумулятивну і водоохоронну роль. Загальна площа боліт становить 1,2 млн. га, в тому числі торфових — майже 1 млн. гектарів. Особливе місце в країні належить підземним водам. Вони найбільш чисті, і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Їх запаси становлять близько 20 км³. Глибина залягання підземних артезіанських вод збільшується з півночі (від 100−150 м) на південь (до 500−600 м). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена у західній та північній частинах країни. Розвідано понад 800 родовищ прісних вод; в них зосереджено близько третини прогнозних водних ресурсів. Моря України Моря — Чорне та Азовське — омивають на протязі майже 2 тисяч км південну частину України і відіграють важливу роль у розвитку та спеціалізації її господарства. В них знаходяться необхідні людині види тваринної та рослинної сировини, цінні мінеральні ресурси. Чорне море — це внутрішньоконтинентальне море Атлантичного океану. Воно омиває береги України, Росії, Грузії, Румунії, Болгарії та Туреччини. Максимальна протяжність моря зі сходу на захід становить 1160 км, а з півночі на південь — понад 600 км. Максимальна глибина — 2211 м. Довжина його берегів близько 3,4 тис. км, в тому числі в межах України — 1 540 км. У Чорне море щорічно надходить 310 млн. м3 прісної води, причому близько 65% дає Дунай. Випаровування становить 360 млн. м3, дефіцит поповнюється за рахунок середземноморських вод. Прозорість води поблизу берега становить 5−15 м, у відкритих районах — 24−28 м. Води моря насичені сірководнем, яким охоплено 87% усіх вод. Безсірководневий шар води розміщений у верхній частині і його товщина коливається в межах 100 — 200 м. Солоність чорноморської води неоднакова. Вона змінюється залежно від глибини, а також у регіональному відношенні. На значній відстані від берегів солоність води досягає 18−18,5‰, біля гирла річок — 1−10‰, а середня солоність становить 14‰. Азовське море являє собою внутрішнє море Атлантичного океану. Воно Керченською протокою сполучається з Чорним морем. Середня глибина моря — 7−10 м, максимальна — 13,5 м. Найбільша його протяжність з північного сходу на південний захід становить близько 360 км. Берегова лінія порізана плавними затоками. Солоність води порівняно невелика — близько 12‰, у східній частині моря — 4,4‰. Протягом року солоність зазнає великих коливань. Найбільшими притоками Азовського моря є річки Дон, Кубань, Міус, Кальміус, які впадають у його східній та північно-східній частинах, найбільше опріснюючи там морські води, збагачуючи їх поживними речовинами і підвищуючи температуру води. Влітку вона досягає 27−32оС. Взимку — від'ємна температура, на 3 місяці море замерзає по береговій лінії.