Родовища Індії. 
Родовища алмазів світу

У відкритті родовищ алмазу в більшості алмазодобувних країнах вирішальну роль зіграв «Його Величність Випадок». Виняток, мабуть, становлять одні тільки якутські алмази, відкриті на основі блискучого наукового прогнозу і з застосуванням спеціальних мінералогічних методів пошуків.

Але починати все ж слід не з Якутії, а з Індії, яка протягом багатьох століть була єдиною алмазодобувної країною в світі, не рахуючи острова Борнео (нині Калімантан), ніколи не грав, втім, великої ролі у видобутку алмазів. З Індії алмази надходили в усі інші держави Азії та Європи. З цієї причини майже всі знамениті стародавні історичні алмази мають індійське походження, хоча найбільші з відомих каменів були знайдені згодом у Південній Африці.

У XVI-XVII століттях в Південній Індії, на плато Декан, знаходилася держава Голконда, сама назва якого стало прозивним як символ казкових скарбів: адже саме в копальнях Голконди були здобуті все прославлені старовинні алмази. Столиця — місто-фортеця Голконда — розташовувалася поблизу сучасного Хайдарабада, центру штату АндхраПрадеш.

Нині вона зовсім занедбана, але в ті далекі часи в Голконді велася жвава торгівля алмазами; це був тоді найбільший алмазний ринок Індії (і всього світу). Південніше Голконди, поблизу річки Кістна, або Крішна, знаходилися найбагатші і знамениті індійські алмазні копальні - Портіал, Колур та ін. — з яких і походить більшість історичних алмазів.

Північніше, вже в штаті Мадхья-Прадеш, в Центральній Індії (на північний захід від Аллахабада) розташований ще один відомий алмазоносний район Індії - Панна, площею 1700 км², де, як і в Голконде, алмази почали добувати з розсипів ще до нашої ери. Це були, однак, в основному дуже дрібні алмази (тільки такі й знали в часи Плінія, на самому початку нашої ери), а великі камені стали знаходити, напевно, не раніше X століття. [18].

Англієць Метгольд, побувавши в Індії в 1622 році, писав, що глибина шахт, на яких працювало до тридцяти тисяч людей, не досягала 20 метрів. Видобуток алмазів велася примітивним способом, одні рили землю, інші насипали її в бочки, треті викачували воду, четверті виносили землю на поверхню, де вона висихала, і наступного дня землю перебирали і знаходили в ній алмази та інші дорогоцінні камені. [13].

В цілому обширна алмазоносна провінція Індії простягається на схід плато Декан від річки Пеннер (на північ Мадраса) на півдні до річок Сон і Кен — правих приток Гангу — на півночі, через території штатів Андхра-Прадеш, Мадхья-Прадеш і частково Уттар-Прадеш.

Згідно з переказами, які дійшли до нашого часу, алмазні розсипи Голконди були відкриті абсолютно випадково. Якийсь пастух, чийого імені історія за давністю років не зберегла, підібрав блискучий камінчик і тут же, не надавши своїй знахідці великого значення, проміняв іншому пастухові, від якого отримав за нього трохи пшона. Другий пастух теж не зміг оцінити камінь гідно і незабаром віддав його третьму… Алмаз (по-індійськи «ваджра») переходив з рук в руки, поки не потрапив до одного мандоліна — так називали в Індії знавців дорогоцінних каменів. Після цього почалося проведення цілеспрямованих пошуків, які привели до виявлення в межах алмазоносної смуги Індії ряду промислових розсипних родовищ (в басейнах річок Пеннер, Крішна, Годаварі, Маханаді і в районі міста Панна).

До кінця XVII століття більшість алмазних копалень Індії значною мірою вичерпалося, і першу скрипку у видобутку алмазів на початку XVIII століття (і майже на 150 років вперед) стала грати Бразилія. Але алмазодобувна промисловість Індії не померла. У наш час все ще триває розробка розсипів в районі Голконди. А поблизу Панни, в Маджхгаване, видобуток алмазів ведеться з корінного родовища — кімберлітової трубки, знайденої ще в 1930 році. У тому ж районі виявлено та друга така трубка. Запаси родовища (до глибини 270 м) оцінюються в 4,5 млн. каратів, річний видобуток алмазів становить 12 тисяч каратів, тобто не дуже велика. [18].

Наприкінці минулого століття з появою знань про походження та освіті алмазів кілька десятків кімберлітових і лампроїтові трубок були знайдені в Індії на території стародавніх алмазоносних районів. На початку 21 століття великі приватні та державні компанії з видобутку корисних копалин відновили розробку алмазних родовищ, наприклад в 2009 році поблизу Панни і Чаттарпура, де були знайдені п’ять кімберлітових трубок зі слідами алмазів.

Індія не тільки найдавніше джерело алмазів, а й патріарх огранювання. Індійські майстри вміло приховували недоліки алмазів шліфуванням і обробкою природних граней ще в XVI столітті. У той час ограночні майстерні були розташовані поруч з алмазними родовищами. Становлення Індії як центру ограновування відноситься до кінця 1960;их років, коли багаторазово зросло ограновування дрібних кристалів — надзвичайно трудомістка процедура. Але завдяки невеликій вартості робочої сили, кустарним технологіям огранювання, анітрохи не змінилися за п’ять останніх століть, Індія зробила діаманти доступними для багатьох. [13].