Визначити та обґрунтувати більш ефективні методи патріотичного виховання дітей українським народним танцем

Значну роль у залученні дитини до світу культури свого народу відіграє мистецтво, що розглядається вченими як засіб спілкування людей, фактор національної та інтернаціональної єдності. Мистецтво відрізняється від інших численних видів практичної діяльності людей тим, що пов’язане з відчуттями та емоціями. Так, Л. С. Виготський визначав мистецтво як «суспільну техніку відчуття», «сукупність естетичних знаків, спрямованих на те, щоб викликати у людей емоції» [17], а також підкреслював соціальну цінність художніх емоцій, викликаних мистецтвом. Спираючись на це положення, танцювальне мистецтво можна, безумовно, розглядати як один з найбільш дійових факторів формування гармонійно розвинутої, духовно збагаченої, а, отже, і патріотично спрямованої особистості.

Треба зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуродоцільність, тобто «відкритість» різних культур, є важливим засобом формування у дітей національної свідомості, розвитку їхньої художньо-естетичної культури. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є «плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу» [19]. Виходячи з цього, використання танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності дітей молодшого шкільного віку, на наш погляд, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення дітей з розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект патріотичного виховання у процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури. Такий підхід, на наш погляд, дає змогу дітям молодшого шкільного віку побачити та зрозуміти єдність національної танцювальної культури із світовою, сприяє формуванню різних пізнавальних інтересів, пробуджує чуттєвість, а також створює умови для розвитку танцювальної творчості.

Аналіз практики роботи хореографічних колективів «Сокіл» та «Райдуга» міста Дніпродзержинська, Дніпропетровської області показали, що ознайомлення дітей з українською танцювальною культурою носить поверховий характер, у репертуарі відсутні танці свого регіону, поняття «український танок» дається педагогами узагальнено, ознайомлення з традиціями й обрядами в учбових програмах відсутні.

Для рішення задач національного виховання ми би порадили види занять: інтегрованні, тематичні, творчі і пізнавально-виховні.

Ми визначили, що найбільш ефективними методами й прийомами, сприяючих освоєнню дітьми данної системи знань являється: наочний матеріал (альбоми з ілюстраціями українських костюмів, стенди із зображенням танцювальних епізодів), художнє слово (вірші, легенди, прислів'я про українські танці), бесіди о національній, танцювальній культурі, екскурсії в краєзнавчий музей, малювання на тему український танок, організація виставок із національною атрибутикою [22], рольові і сюжетні народні ігри («Подолянка», «А ми просо сіяли, сіяли», «Гра в калача», «Явір»), організація і проведення показу українського національного одягу, метод відкритої трибуни (кожен бажаючий може висловити свої думки, пропозиції, поділитися цікавою інформацією), самостійна робота, та робота з батьками (розучування, або повторення українського танцю, вірша чи пісні вдома) тощо.

Ці прийоми, на наш погляд, будуть сприяти формуванню у дітей зацікавленості й позитивного відношення до етнічної тематики, взагалі, і до українського танцю, в тому числі, що являється основою для емоційного компонента менталітету. [22].

Репертуар патріотичної спрямованості необхідно розкривати за допомогою танцювальних фестивалів, тематичних танців: «Ми — українці», «В родиннім колі ми усі єдині», «Колись історія назве наш час народженням людини», «Мій отчий край ні в чому не повторний», та інші. Важливу роль у формуванні патріота відіграє залучення його до участі у громадських акціях та ініціативах (благодійна допомога, екологічні та соціальні проекти тощо). Уміти визначати життєві проблеми своєї громади, прагнення до участі у їх розв’язанні є ознаками соціальної активності молодої людини не байдужої до свого народу. Доречним з боку хореографічних колективів для таких заходів буде: організація пропагандиського флеш-мобу, участь у благодійному концерті тощо.

Педагог, плануючи комплекс заходів з патріотичного виховання, має чітко орієнтуватись в термінах — патріот, патріотизм, патріотичне суспільство, патріотичне виховання. Сучасна законодавча і нормативна база в нашій державі визначає патріотизм як сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам’ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними. Вихованню саме такого патріота має сприяти й сучасна українська хореографія. Сьогодення ставить перед керівником колективу важливе і невідкладне завдання — виховати свідомого патріота рідної землі, який володіє всіма перерахованими вище якостями.

Розвиток позашкільної освіти передбачає включення проблематики формування патріотичності до дослідницьких програм та планів, відповідних навчальних курсів і методичних матеріалів, підготовку та перепідготовку педагогів, широке залучення неурядових громадських організацій та батьків.

Робота з педагогічними кадрами позашкільної освіти повинна бути спрямована на підвищення ними свого професійного рівня, на забезпечення розвитку творчого потенціалу колективу. Методична робота передбачає збагачення знань педагогів, посилення їхньої мотивації до патріотичної діяльності, залучення до науково-дослідницької та експериментальної діяльності з метою розробки інноваційних технологій патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку.