Психічні порушення — постабортний синдром

Неможливо у людській свідомості цілком стерти відчуття реальності, незважаючи на те, що люди загалом намагаються оминути болючу істину, заглиблюючись у фальшиві ідеї чи задурманюючи свої почуття наркотиками, гучною музикою чи нестримним бажанням тілесної насолоди. Рано чи пізно наслідки переступленого закону Творця усього існуючого стануть відчутними, і забута реальність перейде у болюче відчуття провини. Оскільки кожному властиво помилятися і кожен постійно стикається з реальністю, уникнути цього почуття не може ніхто.

З абортом, що є противним законам людської природи й законам Божим, пов’язані провини різних видів: екзистенційна, сімейна, богословська. Та як стверджують самі психологи й психіатри, біологічної провини оминути неможливо. У всіх живих істот закладено веління захисту матерів та малят, оскільки це є запорукою збереження виду. Людина в цьому випадку не мала би бути винятком з правила. Таким чином, окрім фізичних наслідків аборту особливо відчутними й незрівнянно важчими для його виконавців є їхні особисті психічні порушення й страждання.

Трагічні наслідки від вчинення штучного зігнання плоду приходять у життя як лікарів-гінекологів, матерів, так і суспільства в цілому. Виконання абортів призводить до дегуманізації й руйнування духу й навіть розуму його виконавців. Багато лікарів, відчуваючи провину, стараються заглибитися у «лікуванні» алкоголем. Про це повідомляється в одній із американських газет: «49-річний головний лікар однієї сучасної клініки абортів в Нью-Йорку, де протягом півтора року було проведено 60 тисяч абортів, покинув свою роботу. Його колеги і медсестри мусили пройти курс лікування у психіатрів… лікарі й медсестри, відчуваючи свою вину, починали зловживати алкоголем, нервували в операційній». Людство ж на загал, почуваючи себе співвідповідальним за поширення такого жахливого самознищення й не бачачи правдивого навернення, як наслідок починає культивувати в собі найнебезпечнішу із тенденцій — перекладання провини на «офірне ягня» і ще частіше приносити у жертву найневинніших.

Підтвердженим й незаперечним, однак, являється факт, що найбільше страждають від перенесеного на собі аборту самі жінки. Психічні розлади після аборту не є рідкісними та короткочасними і майже не піддаються звичайній терапії. Д-р філософії та психолог жіночої поліклініки у німецькому місті Вюрцбурзі Марія Сімон, провівши психосоціальні опитування жінок, довела, що не може бути аборту без ризику. Таким чином у двох із кожних трьох опитуваних жінок після переривання вагітності виникають почуття страху, вини, каяття та важкі депресії, які в багатьох випадках переходили в фізичні недуги. Жінка після аборту аж ніяк не почувається визволеною, навпаки, на протязі довгих років не знаходить внутрішнього спокою та стабільності. Такий психічний стан не може не відобразитися негативним чином на усіх сферах її життя: праці чи навчанні, вихованні народжених своїх дітей та сімейному благополуччі.

Про свій постабортний стан говорить одна із потерпілих жінок: «Виправдовуєшся тим, що інші вчинили так само і можуть жити з тією свідомістю, то, мабуть, і тобі вдасться. Але так лише здається, бо неможливо зазирнути в душу тих людей… а тому ніколи не дізнаєшся, що вони відчувають і як страждають. Переконуєшся в цьому лише тоді, коли вже запізно. Тоді кожна дитина, кожна забавка, черевичок чи костюмчик будуть викликати в тебе море сліз».

Психічні наслідки аборту в науковій психіатричній термінології дістали загальну назву «постабортний синдром» (далі ПАС). Дане визначення вперше було запропоноване та підтверджене американським психологом Анне Спекгард у 1985 р. Пізніші вивчення питання ПАС, зроблені на основі досліджень декількох психотерапевтів з різних країн світу (Сьюзен Стенфорд, Давида Реардона, Карін Струк, Дороті Ельбрух та інших), дали змогу провести перелік найчастіших його симптомів. Серед них є наступні: шок (як після нещасного випадку); розлади сну, жахливі сновидіння; хворобливе приглядання до вагітних жінок і дітей, або панічний страх перед ними; бажання забути, або «виправити» аборт повторною вагітністю; неуважність й постійне замислення над скоєним; агресивність до батька вбитої дитини, лікарів, усіх чоловіків й себе самої; неадекватні емоційні реакції на шум порохотяга; послаблене світосприйняття; статева холодність або інші сексуальні розлади; тривале відчуття втрати та порожнечі; депресія; страх перед покаранням, постійна боязнь за інших своїх дітей; втрата почуття самовартості; зловживання медикаментами, алкоголем й наркотиками; небезпека самогубства, тощо.

Марія Петерс, психіатр-педіатр Паризького Інституту прогнозів, називає аборт «найбільшою трагедією в історії людства, невиліковною раною для сім'ї й суспільства», слушно зауважуючи, що все, що небезпечне для одного із індивідів суспільства, є таким і для загалу.

Отож, як ми побачили, людське втручання в творчий Божий процес не проходить безслідно ні для виконавців аборту, ні для суспільства в цілому. Незважаючи на те чи ми прямо відносимо ці наслідки до першопричини чи ні, заперечити їх наявність неможливо жодним способом. Ряд фізичних й психічних недуг та розладів у виконавців й учасників аборту, разом із смертю ненародженої людини, чітко вказують нам на той факт, що їхньою причиною не може бути дія есенціально добра, оскільки, як ми вище замітили, моральна доброта людських дій великою мірою визначається також і добротою їх наслідків. Тому, логічним буде висновок, що штучне переривання вагітності, яке являється предметом нашої моральної оцінки, у своїй суті є річчю негативною. Для того, щоб це зрозуміти, не потрібно великих інтелектуальних зусиль. Самі наслідки прямо вказують нам на те, що аборт — це не лише вбивство ненародженої людської істоти, але і пряме фізичне і психічне самознищення людства.