Олдувайська культура. 
Теорія еволюції

Пізні форми австралопітеків, що жили 1,5 — 2 млн. років тому були представлені зинджантропами і презинджантропами. Природне середовище виглядало так: переважали степи з острівками зелені на узбережжях мілких озер із солонуватою водою. Для виживання в таких умовах необхідна висока пластичність морфологічного типу і поведінки, що і спричинило розвиток ГАЛЬКОВОЇ або ОЛДУВАЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Презинджантропи були одним із творців олдувайської культури. Хоча артефакти віднайдено і поряд з деякими іншими представниками австралопітеків: парантропів, грацильних австралопітеків, бойсових та інших. За ознакою наявності трудової діяльності групу із кількох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали ЛЮДИНА ВМІЛА або HOMO HABILIS. Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків. Вони мали зріст близько 120−130 см і масу 30−40 кг, зуби у них були більшими, ніж у сучасної людини, але меншими, ніж в інших австралопітеків. Кисть гнучкістю пальців була подібна до такої у мавп, що пересувалися, спираючись на руки. Наявність добре розвинених подушечок пальців свідчить про прогресивний розвиток дотикового апарату, що дозволяло виробляти хоч і примітивні, але усе ж таки знаряддя праці. З цією метою використовувалося головним чином силове охоплення каменя (жменею), але могло бути і точне охоплення каменя, яке дозволяло виготовляти більш досконалі знаряддя. На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком. Ця властивість пов’язана з тим, що перший палець стопи у них уже не був відставленим убік. Об'єм головного мозку цих істот наближався до 700 см³. Добре сформованими були ділянки, пов’язані із загальною чутливістю, а також зони стереогнозу і ручної рецепції. Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціонування головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абст-рактного мислення і складної трудової діяльності. Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділяються на чопери або ударники — основний тип. Вони становили собою гальку розміром 7 — 10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку; уніфаси й біфаси мали один — два сколи робочої поверхні; клівери — подібні до сокири; сфероїди — кулеподібні; поліедри — гранчасті; допінги — знаряддя, оббиті з обох боків із загостреним краєм; скребки — із відщепів. Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних норм. Кожен винаходив власний спосіб обробки каменю методом спроб і помилок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь використовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури було інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різноманітною рослинною та тваринною їжею. Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків. Внаслідок цього наступний перехід до Homo erectus здійснювався вже майже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв’язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір почав сприяти все ефективнішому виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.