Принципи і перелік стандартів бухгалтерського обліку

Національні системи обліку та звітності мають певні відмінності, які зумовлені політичними, економічними факторами. Перш за все це виявляється у різниці підходів до відображення активів, обліку доходів та витрат, способів визначення фінансових результатів.

Незіставлюваність фінансових звітів, складність їх розуміння з боку іноземних інвесторів і кредиторів гальмує розвиток процесів інтеграції економік, міжнародного бізнесу.

У світовій практиці це призвело до необхідності уніфікації та стандартизації обліку, який є засобом міжнародного ділового спілкування, тобто мовою бізнесу.

Уніфікація — це процес зменшення відмінностей між національними бухгалтерськими та господарчими системами і підвищення рівня постійності та порівняльності фінансових звітів. Мета уніфікації— усунення перешкод у переміщенні капіталів на міжнародних фінансових ринках та розумінні фінансових звітів.

Постійність означає використання одних і тих самих правил бухгалтерського обліку в усіх звітних періодах та для всіх однорідних і аналогічних операцій.

Порівняльність дає можливість проаналізувати та зіставити фінансові звіти без істотних коригувань і перерахунків.

В основу національних систем обліку покладено принципи бухгалтерського обліку та стандарти, які регламентують правила здійснення бухгалтерських процедур.

Узагальнення підходів, що розроблені школами бухгалтерського обліку Італії, Франції, Ірландії, США, дозволило сформулювати базову концепцію, методологію обліку, або, іншими словами, загальноприйняті в світовій практиці принципи бухгалтерського обліку.

Застосування міжнародних принципів дає можливість складати фінансову звітність, яка в достатній мірі відтворює достовірну та чітку картину економіко-фінансової діяльності підприємства, у тому числі комерційного банку.

Важливим є дотримання при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності таких загальноприйнятих принципів: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичності.

· Обачність — це застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Відповідно до принципу обачності особи, які складають фінансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховувати невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин таких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можливих претензій щодо гарантій.

При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов’язання та видатки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псування списуються на видатки безпосередньо після їх встановлення, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди працівником тощо).

В той же час, при обранні податкової політики є недоцільним застосування надмірної обережності, яка може призвести до створення скритих резервів, чим ввести в оману власників підприємства та інших користувачів інформації.

· Повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип повноти висвітлення тісно пов’язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного висвітлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів.

В результаті упущень інформація може бути хибною або оманливою, а значить, недостовірною та недостатньо доречною.

· Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип автономності є обов’язковим для виконання при будь — яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової політики, а зачіпає права власності на майно.

Ці взаємовідносини чітко врегульовані в діючому законодавстві. Таким чином, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов’язання, які належать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства.

· Послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємства протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

Ї подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

Ї подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

· Безперервність — оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти складаються, виходячи з припущення, що підприємство є безперервно діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби ліквідуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов’язано застосовувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов’язань, доходів та видатків.

У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінансові звіти повинні складатись без застосування даного принципу.

Про таке становище підприємство обов’язково повинно повідомити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести ситуацію, пов’язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виробництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ринковою вартістю.

· Нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки визначаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здійснені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів.

Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство повинно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення.

Таким чином, будь-які господарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути затримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку.

Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов’язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому.

Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.

Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку.

· Превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відображати до їх сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми.

Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні економічні вигоди, втіленні в цьому активі.

Таким чином, у разі відображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена інформація, що буде суперечити дійсності.

· Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання.

Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відображаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює: по основних засобах виробництва, які створені на самому підприємстві — фактичній собівартості, включаючи податки, які передбачені діючим законодавством; по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств — за покупною вартістю плюс видатки, пов’язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов’язані з монтажем, випробуванням тощо.

Але, цей принцип говорить тільки про пріоритетність, тобто на практиці можуть застосовуватись й інші методи оцінки. При прийнятті рішення вибору методу оцінки активів слід користуватись національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

· Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принципом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бухгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника — грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку.

Відповідно до Закону № 996-XIV єдиним грошовим вимірником є національна валюта України — гривня.

Застосовування даного принципу не означає, що при веденні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовувати інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов’язковим при поданні інформації у фінансовій звітності.

· Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підприємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Оскільки в Україні такий розподіл закріплений на законодавчому рівні, підприємствам залишається чітко виконувати встановлені правила періодичності.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов’язковими для всіх суб'єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності.

Але неможливо знайти навіть дві країни, що використовують абсолютно ідентичні системи обліку. Адже на бухгалтерський облік впливає існуюча форма організації господарської діяльності, характер державного регулювання, зовнішні фактори: політичні, економічні, соціальні, географічні та ін.

Розвиток процесів економічної інтеграції країн, створення міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, функціонування спільних підприємств, реалізація спільних проектів потребують стандартизації фінансового обліку в світовому масштабі та уніфікації облікових систем.

Облік, який будується на загальноприйнятих принципах, забезпечує зіставлюваність облікової інформації, що подається у фінансових звітах, посилює довіру з боку інвесторів.

Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють сукупність нормативних документів, які визначають правила та процедури ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Національний бухгалтерський стандарт включає національний план рахунків, законодавчі та нормативні акти, що визначають методологію, організацію та ведення бухгалтерського обліку.

Особливості МСБО можна визначити наступним чином:

• 1) вони повинні бути достатньо детальними та зрозумілими для того, щоб їх значення було подібним в різних країнах;
• 2) стандарти регламентують загальні принципи;
• 3) стандарти не містять детальних правил та вказівок;
• 4) стандарти розглядають суть операції, а не її деталі.

Комітет МСБО не має права нав’язувати використання стандартів. Вони не є обов’язковими, за винятком тих випадків, коли конкретна країна обрала їх для застосування у фінансовій звітності суб'єктів господарської діяльності. Такою є ситуація в Україні, де МСБО є обов’язковими для комерційних банків з 1 січня 1998р.

Цікавим є той факт, що МСБО застосовуються в більшості країн Європи, у Великій Британії, а також в Австралії та деяких країнах Далекого Сходу. В США використовуються міжнародні бухгалтерські принципи (GAAP — general acceptance principle). Строк з моменту публікації до запровадження стандартів звичайно становить один рік.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

• 1) МСБО 1 Подання фінансової звітності
• 2) МСБО 2 Запаси
• 3) МСБО 7 Звіт про рух грошових коштів
• 4) МСБО 8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки
• 5) МСБО 10 Події після звітного періоду
• 6) МСБО 11 Будівельні контракти
• 7) МСБО 12 Податки на прибуток
• 8) МСБО 16 Основні засоби
• 9) МСБО 17 Оренда
• 10) МСБО 18 Дохід
• 11) МСБО 19 Виплати працівникам
• 12) МСБО 20 Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу
• 13) МСБО 21 Вплив змін валютних курсів
• 14) МСБО 23 Витрати на позики
• 15) МСБО 24 Розкриття інформації про зв’язані сторони
• 16) МСБО 26 Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення
• 17) МСБО 27 Консолідована та окрема фінансова звітність
• 18) МСБО 28 Інвестиції в асоційовані підприємства
• 19) МСБО 29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції
• 20) МСБО 32 Фінансові інструменти: подання
• 21) МСБО 33 Прибуток на акцію
• 22) МСБО 34 Проміжна фінансова звітність
• 23) МСБО 36 Зменшення корисності активів
• 24) МСБО 37 Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи
• 25) МСБО 38 Нематеріальні активи
• 26) МСБО 40 Інвестиційна нерухомість
• 27) МСБО 41 Сільське господарство

За роки своєї діяльності КМСБО розробив більше 40 міжнародних стандартів (МСБО), які стосуються розкриття облікової політики, складання фінансової звітності, обліку основних засобів та операцій з ними, інвестицій, поточних активів і поточних зобов’язань, запасів, доходів і витрат, банківської діяльності, фінансових інструментів, програм пенсійних витрат, нематеріальних активів тощо.

Але чинності станом на 2014 рік набувають лише 27 стандартів.

Більша частина чинних МСБО вже переглядалася, що безумовно сприяло їх якості і поширенню.

Процес розробки міжнародних стандартів з обліку та звітності є динамічним. Окремі раніше випущені стандарти уточнюються або замінюються новоствореними з урахуванням досвіду їхнього застосування та вимог сьогоднішнього дня. Розроблені стандарти мають рекомендаційний характер, регулюють лише основні принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів та фінансового стану підприємства.